Життєві цінності рильського: Урок: Максим Рильський «Молюсь і вірю…», «Солодкий світ!..». Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі – 2. Цінності людського буття в поезії Максима Рильського

2. Цінності людського буття в поезії Максима Рильського

Поетичний доробок М. Рильського вражає розмаїттям тем. настроїв, моти­вів. Та чи не найповніше цінності людського буття втілено в його віршах про природу.

Рильський зізнавався, що на все життя захопився природою в усьому її роз­маїтті ще в пору дитинства та юності — «весняні фіалки, що проростають з-під жовтого й багряного торішнього листя, напружене життя птиці, риби, звіра, та­ємниче занурювання в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил». Власні спостереження вічно мінливого світу природи доповнював інфор­мацією з прочитаних книжок — не тільки популярно-природничих, а й художніх, у яких той дивовижний світ також поставав у різноманітних, часто незвичних ра­курсах. Світ природи відбивається вжеу найперших віршах Рильського, зокрема й тих, що склали книжку «На білих островах» (1910). її ліричний герой спост­ерігає земне життя з білих островів хмар. Поет створює персоніфікований образ літа, малюючи дівчину в шатах зелених з росами-перлами в косах.

Природа рідного краю — головний образ ліричних поезій книжки «Під осінніми зорями» (1918) та ідилії «На узліссі» (1918). З’ясовуючи мотиви цих творів, дослідники аргументовано проводили паралелі між ними й лірикою Афанасія Фета. Федора Тютчева, Олександра Блока, показуючи деяку залеж­ність Рильського від них у плані користування прийомами художніх асоціатив­них зв’язків. Та впадає в око й суто своє, притаманне тільки Рильському, — яс­ність і прозорість поетичною ма/ііоика, щирість в освідченні людини рідній природі. Яскраво вираженим почуттям єдності героя з рідною землею вражає мініатюра «Поле чорніє-

Поле Чорніє. Проходять хмари: Гаптують небо химерною грою.

Пролісків перших блакитні отари…

Земле! Як тепло нам із тобою!

Глибшає далеч. Річка синіє.

Річки синіє, зітхає, сміється…

Де вас подіти, зелені надії?

Вас так багато — серце порветься! У цій поезії чарує чіткість образів, до щему хвилює емоційність, яку вони виражають. У вірші досконало втілено жагу простого людського щастя.

Пейзажні малюнки Рильського передають внутрішню сутність взаємин лю­дини з природою, звідси їхній глибинний підтекст. У цьому переконує поезія «Яблука доспіли, яблука червоні», хоч йдеться в ній. на перший погляд, про почуття юнака, його зізнання дівчині в тому, що їхня зустріч, можливо, остан­ня. Стан інтимного почуття героя в усіх трьох катренах зіставляється — стис­ло, лаконічно, але виразно —• з життям природи. Образ спілих, червоних яб­лук асоціативно відтінює і розвиток почуття

(Вже й любов доспіла під про­мінням теплим, і їїзірвали радісні уста). Напруження у взаєминах двох лю­дей досягає апогею: А тепер у серці щось тремтить і грає, як тремтить на сонці гілка золота. Завершується вірш щиро, зворушливо, і в цьому його світла печаль:

Гей, поля жовтіють і синіє небо,

Плугатар у полі ледве маячить…

Поцілуй востаннє, обніми востаннє.

Вміє розставатись той, хто вмів любить… Герой ідилії «На узліссі» захоплено сприймає багатство й красу природи, йому приносять насолоду полювання і рибальство, праця в саду. І хоч герой живе в хатині лісовій, проте він не відірваний від світу, від культури. У хатині є гарна книгозбірня творів класиків, що сприяє морально-духовному оздоровл­енню людини, яку втомили жахливі катаклізми епохи.

Любов до рідної природи Максим Рильський проніс крізь усе життя. Напри­кінці 50-х — на початку 60-х років поет створив і видав кілька збірок поезій, у яких тема людини і природи набула продовження й розвитку. Це передусім збір­ки «Троянди й виноград» (1957 p.), «Далекі небосхили», «Голосіївська осінь» (1959 p.), «В затінку жайворонка», «Вогні» (1961 p.), «Зимові запи­си» (1964 p.). Саме остання прижиттєва збірка «Зимові записи» відкривається віршем «Як не любити…», у якому оспівується-прославляється рідна природа

(зими сніжно-сині на Україні моїй; старий сад у пухнастому і неї: весна многошумна, пахучі суцвіття меду, поклик птаха над темною тучею). В іншому вірші («Розмова з другом») поет звертається до природи як до живої іс­тоти, якдо найближчого товариша, якого він добре знає і глибоко шанує. Слухо­ві й зорові образи в поезії свідчать про розуміння автором кожного звука й кож­ної деревини в лісі. Так тонко відчувати красу природи може людина з надзвичай­но благородною душею, а так турбуватися про збереження тієї краси і примно­ження природних багатств може тільки справжній патріот.

Максим Рильський був великим знавцем і другом природи, тому й поважав він людей, які відчували радість творчої праці в природі. Поет присвятив не один поетичний рядок лісникам, садівникам, охоронцям і друзям природи, про­славляючи їх благородну працю: «Хто садить дерево — благословен!»

Ставлення до людини й природи — то першооснова світогляду, з якого проростають почуття патріотизму, шанобливого ставлення до рідної мови, до народу та його культури. Природно, що й ці цінності втілено в поезії Рильського.

Ставлення до слова якдо магічної сили — прикметна риса поетичного таланту Максима Рильського. Великий знавець рідної мови, він кожним віршем засвідчував красу і велич українського слова. Чимало у творчому доробку поета віршів, тематично присвячених проблемам рідної мови, яких за часів тотальної русифікації було дуже багато.

Як громадянську акцію, спрямовану проти брутального тиску русифікато­рів, нищення ними національної культури, сприйняли в Україні вірш Рильсь­кого «Рідна мова», вперше прочитаний автором на IV з’їзді українських письменників 1959 року. Це твір про нечувані страждання української мови, про глум, який чинили над нашим словом цареві блазні і кати, раби на розум і на вдачу, що докладали всіляких, найчорніших, зусиль, аби запрягти мову ве­ликого народу в ярмо, і осліпити, й повести на чорні торжища незрячу.

Показуючи знущання імперських чиновників над українською мовою, поет звертає увагу на тортури, яких вона зазнавала: їй виривали язик, її роалючено топтали, кидали за грати. Наша мова була порубана, посічена, як герой старо­винної думи Федір Безрідний. І все ж вона не загинула, вижила, зберегла свій дух велично-гідний:

Як гул століть, як шум віків.

Як бурі подих — рідна мова.

Весняних пахощі листків.

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа. В іншому своєму вірші «Мова» поет звертається до кожного українця, бо переконаний: якою б не була мовна політика держави, якими б наполегли­вими не були заходи русифікаторів, становище української мови залежатиме врешті від ставлення до неї безпосередніх мовців:

як парость виноградної лози, плекайте мову…

Автор закликає своїх сучасників і нащадків не засмічувати рідну мову, дбати про її чистоту, прислухатися до мови народу, бо немає … мудріших, ніж на­род, учителів; у нього кожне слово — це перлина…

Рильський радить частіше заглядати у словник, вживати слова і вирази правильно, щоб мова була виразною й багатою. Вірш звучить як настанова вчителя, мудрого порадника, як заповіт.

Мова

Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям.. Прислухайтесь, як океан співає

— Народ говорить. І любов, і гнів У тому гомоні морськім. Немає Мудріших, ніж.народ, учителів; У нього кожне слово — це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумніш садівник. Достиглий овоч у Грінченка йДаля, Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Білет № 5

2. Цінності людського буття в поезії Максима Рильського.

Любов — це корінь життя. Скільки ніжних слів придумано людьми, щоб висловити свою любов до матері, до нареченої. Вірне кохання допомагає перенести всі труднощі в житті. Багато своїх кращих творів присвятили темі кохання і вірності видатні українські поети Максим Рильський та Володимир Сосюра. Справжньою перлиною любовної лірики є поезія Максима Рильського „Яблука доспіли». Цей вірш про прекрасне пристрасне кохання. Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце ще в юності. Адже буває кохання на все життя, але інколи трапляється так, що це почуття швидко минає. У вірші йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Ліричний герой прощається, і може назавжди, зі своєю коханою. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих, проте жодного слова докору не вимовляють уста: Вміє розставатись той, хто вмів любить. Найголовніше — зберегти людську гідність, вдячність у серці за хвилини радості й щастя, які закохані дарували одне одному. А яким теплом любові віє від поетичного твору «Шо-пен»! Слухаю Шопена . Виникає манливе видіння, яке можна повністю зрозуміти, якщо знаєш історію нещасного кохання Фрідеріка Шопена до французької письменниці Жорж Санд. У нашій уяві виникає образ справжнього великого кохання, яке важко утримати в руках. Поезія передає багатство почуттів, що швидко змінюються, хвилювання, яке переживає ліричний герой, захоплений чарівними звуками. Але все ж таки переважає оптимістичний настрій, бо поет щиро захоплюється творчістю сина польської землі, чарівника музики Шопена. Одним із кращих віршів інтимної лірики Володимира Сосюри є вірш «Так ніхто не кохав». Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі, і земля убирається зрання . Почуття кохання пробуджує в людині все найкраще, приносить радість і щастя, надає сил і наснаги. Ліричний герой готовий здійснити нечуваний подвиг для коханої, він може навіть зірвати з неба «Оріон золотий». Своє перше кохання згадує поет у вірші «Коли потяг у даль загуркоче .» У спогадах ліричного героя пропливають яскраві картини його тривожної юності. Доля розлучає закоханих. Юнак іде боротися з ворогами народу, залишаючи дівчину. їхнє подальше життя йде різними шляхами, і тільки іноді гуркіт далекого поїзда нагадує їм про дні далекої молодості. Згадуючи свою колишню кохану, поет пише: Сині очі в моєї дружини, а у тебе були голуби Ніжний лірик опоетизовує справжнє почуття кохання, яке облагороджує людину, прикрашає її життя. Перечитуючи рядки Максима Рильського та Володимира Сосюри, розумієш, що щастя без кохання неможливе. Тож треба свято берегти найдорожчі людські почуття дружби і кохання. Рильський уславлював людину творчу, активну, людину найширших духовних запитів, яка прагне культури справжньої, не показної, і з цього погляду його поезія теж багато що може сказати сучасникам, зокрема нашій молоді. Адже дослідниками помічено, що в нашу технізовану епоху часом і в сферу мистецьку починає вдиратися споживацтво, примітив, тобто коли в книжках, у театрі чи на екрані декотрі шукають лише розваг і розваг, життя по-міщанськи спрощеного, яке не вимагало б зусиль думки й серйозного співпереживання, хоча ж для людини мислячої література й мистецтво завжди були й будуть джерелом духовності, світом значних ідей, сильних пристрастей, де відбувається активний пошук глибинних істин буття, шляхів формування майбутньої, більш досконалої, справді гармонійної особистості.

Максим Рильський. Критика. Тема мистецтва у М. Рильського

С.Р. Бурлаков

Коло його інтересів не обмежувалось поетичною творчістю. Максим Рильський тонко розумівся в близьких до літератури видах мистецтва, беручи від них у свій художній актив тільки те, що найповніше відбивало глибини людського життя, пафос суспільних змагань, шляхи історичного поступу.

Певна річ, естетичний ідеал поета народжувався у постійній боротьбі художніх тенденцій, рухаючись від антично холоднуватих (інколи навіть відверто книжних) ліній і барв неокласики до живої дійсності, сприйнятої очима реаліста. Цей рух полишав свої щедрі мітки на творчій практиці Максима Рильського:

Готичний присмерк, еллінську блакить,
Легенд біблійних мідь, вісон і злато —
Все можемо на полотні віддати
Чи на папір слухняний перелить.
Але любить чи не любити те,
Що вколо нас і в нас самих росте,
Що творить нас, що творимо самі ми, —
Лише сліпець, що замість крові в нім
Тече чорнило струмнем неживим Тривожиться питаннями такими.

До таких висновків не міг не прийти поет, орієнтуючись на кращі взірці демократичної культури — Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, Лисенка, братів Тобілевичів, Заньковецької. І цілком закономірно, що один із перших творів М. Рильського «Пісня» був присвячений українському композиторові М.В. Лисенку. Згадана поезія є своєрідним заспівом до його численних поезій на теми мистецтва.

Тема мистецтва — одна з найулюбленіших у творчості поета. Особливо це відчутно в останніх його збірках «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь» (1959), «Зграя веселиків» (1960), «В затінку жайворонка» (1961), «Зимові записи» (1964). Згадані збірки є ліричним підсумком того, що бачила і передумала за своє життя мудра людина. Конкретні образи прекрасних людей, в тому числі й митців, роздуми про працю, красу, мистецтво, філософська наповненість, задушевна простота, в якій немає місця «ні марній позолоті, ні всяким викрутам тонким», природність інтонації — лежать в основі цих поетичних книг.

Про красу, працю, мистецтво поет замислювався ще на зорі своєї творчості. Уже в октавах «Чумаки» (1924 р.) у розділі «Автор міркує про мистецтво» читаємо:

Є ланцюги, що їх не можна рвать,
Немов у тілі вен або артерій.
Чи ж сором Марксу Гракхові подать
Братерську руку? Так от білі двері
Краса в минуле вміє одчинять
І в будуче. Серед шалених прерій
І в тундрі, де сивіє бідний мох,
Нам світить Гейне, Тютчев, Архілох.

Як бачимо, це досить таки красномовне свідчення прихильності поета до теми мистецтва, до проблеми традицій і новаторства в мистецтві.

Цікаво, що впродовж усього життя Максим Рильський у нерозривній єдності з питаннями етичними й естетичними розроблятиме питання мистецтва не тільки у віршах, а й у теоретичних працях: «Ми маємо право і повинні сперечатися про долю і шляхи нашого радянського мистецтва, нашої радянської літератури, але ми не маємо права, ми не повинні забувати, що кожен художній твір, написаний поза кровним зв’язком з народом, який нас породив і виховав, — мертвонароджене дитя, А народ хоче чути і бачити правду, окрилюючу і надихаючу на трудові подвиги правду. І краще знаряддя для служіння цій правді — метод соціалістичного реалізму «не вигаданий» кимось, а владно продиктований самим життям».

Ось вона, стійка, вистраждана переконаність поета-громадянина, художника, вихованого радянською дійсністю, який розглядає мистецтво в діалектичному русі, в тісних і плідних взаємозв’язках його визначальних явищ. «Стремління вперед ніяк не означає забуття того, що дали минулі віки і колишні генії. Сприймання минулого — доконечна умцва розвитку мистецтва й літератури в сучасному і дальшого зростання їх у майбутньому». Ця істина стверджується всім життям Максима Рильського, який був глибоким ерудитом, відзначався енциклопедичністю світобачення, був особисто знайомий з багатьма визначними діячами культури. Спогад про них виринає у найнесподіваніших місцях поетичної сповіді Рильського:

Немає старості, і смерть—лише мана!
Я Заньковецьку тут пригадую Марію..,
А спів Садовського! А Саксаганський — маг!
Два характерники, Панас той і Микола,
Що народилися в розложистих степах,
Де вітер та народ була їх перша школа

Природність риторичних окликів, тонка деталізація, розлога лагідність інтонації — засвідчують безмежну закоханість поета у тих, хто стояв біля керма мистецтва. Та не тільки у великих епічних полотнах поета («Чумаки», «Мандрівка в молодість»), але й у багатьох віршах його ми зустрічаємо ліричні портрети видатних діячів мистецтва, котрі внесли вагомий вклад у скарбницю загальнолюдської культури («Бетховен», «Шопен», «Марія Заньковецька», «Саксаганський», «Левкові Ревуцькому», «Амвросієві Бучмі»). І коли до цього додати ще й твори, присвячені майстрам художнього слова, то ми матимемо цілу поетичну збірку про митців.

Малюючи образ того чи іншого митця, Рильський бере за основу не другорядні якісь деталі з його життя, а відштовхується, від основних громадянських віх. Подібна настанова робить окремі рядки віршів публіцистично загостреними, навіть інколи скупуватими на образність вислову, як, приміром, у поезії «Саксаганський».

Поет завжди дбав про глибоку народність і реалістичність своїх творів, черпаючи поетичну снагу з джерел народних, неодноразово оспівуючи фольклор. Поезії «Чуваським вишивальницям», «З народного напившись джерела», «Триптих про кобзарів», «Що зберегла пісня», «Слава пісням», «Сербські пісні» наснажені високого емоційною напругою, сповнені багатством синтаксичних фігур, афористичністю («бо тільки з праці виростає подвиг», «Людські пісні — найглибша мука, найвища радість на землі!»). Загальна атмосфера віршів дихає молодечим завзяттям, духовним здоров’ям. «Народна творчість — це той грунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче мистецтво — без якого вони б засохли», — писав Рильський.

Поет був переконаний, що вершин у мистецтві досягає лише той, хто перебуває в постійних пошуках, має ясний погляд на світ, «любить життя в прекрасній буденності». Ствердність риторичного запитання до Сікстинської мадонни («О, хто сказав, що не людина ти?»), енергійне підкреслення («земною, не надхмарною красою ти світиш нам»), віра в безсмертя прекрасного витвору людських рук («падуть перед тобою віки й народи. Далечінь стара у пам’яті нащадків не вмира, новою розцвітаючи весною») ідуть саме від цієї переконаності поета. Характерною особливістю віршів «Сікстинська мадонна» та «Афродіта Мілоська» є жива розмовна інтонація. Автор розмовляє з геніальними витворами світового мистецтва як з живими, і тому від поезій віє зворушливою теплотою, що наближає ці твори до серця сучасника:

Ти бачила, як на простенькій лаві, Тобі одній утішити вдалося

Забувши рани скорбні і криваві, Успенського, що перший зрозумів

Перед тобою Гейне сльози лив. «Мужицькі завитки» твого волосся.

Поет любив українську культуру і вмів віднаходити у кожній національній культурі загальнолюдські мотиви. Він мав тверду впевненість у тому, що справжній патріот своєї Батьківщини завжди є і справжнім інтернаціоналістом, що завдання мистецтва — з’єднувати людські серця. Особливо сильно ця думка звучить у вірші «Дружба» про зустріч Тараса Шевченка з Олдріджем. Митці розмовляють різними мовами, але між ними панує повне взаєморозуміння:

Один наспівує своїх пісень, А другий теж пригадує свої

Породжених неволею, сповитих Пісні — такі, здавалось би, несхожі.

Недолею, колиханих жалем. Але споріднені одним жаданням,

Годованих убожеством суворим,— Одною мукою.

Максим Рильський боровся за багатство форм мистецтва, за найповніший прояв творчої індивідуальності. Він не раз наголошував, що без суперечок, без боротьби думок істині народитися важко, а ще важче ствердити себе. Згадаймо, як гаряче підтримував він оригінальний талант О. Довженка. У «Наддеснянських роздумах» ми знаходимо повне вмотивування такої позиції поета.

Поет виступає за розмаїття, життєву повноту, творчий пошук, але не такого гатунку, як то ми маємо у представників буржуазного мистецтва модерністського напряму, що інколи доводять мистецтво до абсурду, видаючи свої творіння за нове слово в художньому розвитку людства. Поет гнівно засуджує творчість, відірвану від життя народу:

Голубить Вас гурман багатий,
Та ви побліднете тоді,
Коли вам доведеться стати
Перед народом на суді!

Максим Рильський пристрасно відстоює плідність традицій талановитих прогресивних митців, закликає зневажати тих, «хто відкидає, як сміття, діла Веласкеса й Сєрова, Матейка й Рєпіна життя». Поет славить «Маркові дуби», згадуючи, як на хуторі І. Карпенка-Карого гостювали М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський і про добрий звичай, що був тоді в пошані: кожен із гостей садив дерево. Розрослись нині дуби; шумлять вони і в поезії Максима Рильського, але вже несучи вторинний, алегоричний зміст:

Ростуть дуби, купають в небі віти,
А навкруги, немов веселі діти,
Дубки та липки зводяться рясні…
Співає молодь молоді пісні –
І сповнені зичливості й любові
Дуби над нею шелестять Маркові.

Розлогістю оповіді, лагідністю думки позначена і поезія «Шипшина». У ній думка поета про спадкоємність у мистецтві сягає до народних першоджерел:

Це ж моя весна,
Це молодість, це пісня у полях,
Що дівчина співає невидима —
І несказанно гарна, певна річ!
Із пісні, з пісні виросли Бетховен,
Чайковський, Лисенко та Леонтович,
Шопен із пісні виріс чародій,
Римськии-Корсаков, казкар поважнии
Із пісні — як троянда із шипшини.

Поза життям народним нема літератури, нема мистецтва; найвище в мистецтві — правда, народність, ідейна глибина, висока, художня простота, які приходять до художника тільки тоді, коли він зуміє з безлічі життєвих вражень відібрати найхарактерніші, найтиповіші:

Не кожну фарбу, що потрапить
Йому під руку, він бере,
Життя не кожний марний клапоть,—
Лиш те з життя, що не умре!

Глибиною роздумів про шляхи розвитку мистецтва позначена передмова М. Рильського до вибраних творів Миколи Зерова. Вміння вести задушевну розмову про тонкощі поетичного ремесла і про долю мистецтва взагалі є і в багатьох поезіях, теж щедро сповнених розмовними інтонаціями.

Поет чітко висловив свою позйцію у відомій дискусії «фізиків і ліриків», заявивши, що «буть додатком до мотора для людини мало, далебі».

Як же так убого ви живете,
Чом так занепали ви, скажіть,
Щоб у дні космічної ракети
Солов’я не в силі зрозуміть?

Рильський натхненно і безкомпромісно боровся за красу, і, очевидно, в цьому джерела великої життеспроможності його творів, поетової душевної молодості, яка з особливою силою яскріла в останнє десятиріччя його життя. Це був час, коли в літературі посилювались гуманістичні начала, духовний зір творців пильніше придивлявся до людських поривів і вболівань, до турбот сьогоденності. Мистецтво покликане виховувати таку людину, радуючи людські серця новими відкриттями у світі прекрасного.

Л-ра: УМЛШ. – 1970. – № 3. – С. 12-16.

Біографія

Твори

Критика

Ключевые слова: Максим Рильський,Максим Рыльский,критика на творчество Максима Рыльского,критика на творчість Максима Рильського,скачать критику,скачать бесплатно,характеристика творчества Максима Рыльского

Написати життєві цінності 📍 олександра олеся і максима рильського

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б’ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів’їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.

Твір «Життєві цінності»

Твір №1 Життєві цінності (від імені хлопчика)

У кожної людини є орієнтири, на які він спирається на життєвому шляху. Хтось вважає важливим батьківський авторитет, інший – біблійні правила. Більшість керується моральними принципами, які є загальноприйнятими. Як же зрозуміти, що є в житті найціннішим?

ВолейболМне здається, кожна людина повинна сама знайти відповідь на це питання. Все залежить від уподобань, виховання і досвіду. Можна мріяти придбати успіх, ставши багатим бізнесменом. А можна бажати ощасливити близьких. Люди мають різні цілі, які відповідають їх світовідчуттям і турботам.

думаю, що головною життєвою цінністю кожної людини має бути здоров’я. Саме його наявність визначає те, яким буде життя – легкої або важкої, з переважанням негативу або позитиву. Неможливо радіти існуванню, якщо мучать невпинні болю. Збереження нормального самопочуття має стати пріоритетом не тільки у дорослих, але і у дітей. Щоб не допустити його погіршення, потрібно намагатися дбайливо зберігати те, що дала природа, і розвивати його. Від того, наскільки успішною буде ця місія, залежить і наявність спадкоємців. А це – необхідність для кожного члена суспільства.

Стати повноцінною особистістю неможливо, якщо не дбати про власне тіло. Лише оберігаючи його від наслідків поганого способу життя, можна забути про заворушення і страждання. Тоді стануть доступні і більш високі цілі – самореалізація, професійний успіх, гармонія в шлюбі. Це наступні ступені в ієрархії життєвих цінностей. Немає нічого кращого, ніж спробувати самостійно стати на ноги, знайшовши впевненість в своїх силах. Розвиваючись морально і фізично, можна досягти бажаного ідеалу. Головне – не відступати перед труднощами, берегти подарунки природи і здійснювати мрії, які нікому не зашкодять.

Твір №2 Життєві цінності (від імені дівчинки)

Хтось вважає за краще ідеалізувати гроші, вважаючи, що вони можуть все. Інші кажуть, що головне – саморозвиток. Ці речі важливі, але далеко не головні в житті.

Я вважаю, що найцінніше в житті кожного – сім’я. Саме вона допомагає стати на ноги і реалізуватися. ЕтоСемья у моря невичерпне джерело підтримки і турботи. Тільки в колі близьких відчуваєш гармонію і душевне тепло. Якими б багатствами не володів людина, він буде нещасний, якщо немає головного – кровного зв’язку. Завдяки їй можна не турбуватися про зраду, бо сім’ю пов’язує щось більше, ніж просто духовна близькість.
Я впевнена, що призначення кожної людини – створити новий осередок суспільства. Це обов’язковий круговорот життя. В цьому її вищий сенс, про який говорять філософи і поети. Лише знайшовши своє продовження в дитині, можна говорити про істинне щастя.

Слава, визнання, багатство – ніщо, якщо не з ким це розділити. Саме тому так важливо уважно підходити до вибору супутника життя. Потрібно закласти міцний фундамент відносин, на якому буде будуватися сім’я.

Підтримка потрібна навіть найсильнішим людям. Ні тирани, ні герої не обходилися без порад матерів і дружин. За їх спинами завжди незримими ангелами стояли ті, кому було не байдуже на їх долю. Як казав О. Генрі: «Щастя – це можливість сказати комусь ввечері, як болить плече». Самотність здатне вбити. Щоб цього не допустити, завжди потрібно пам’ятати про батьків. Вони вклали серце в виховання, і є найголовнішою цінністю, без якої інші втрачають чарівність.

Успіх залежить не від кількості грошей або нагород. Яка різниця, скільки у тебе машин, якщо ти повертаєшся в холодну квартиру? Сім’я повинна стати життєвим орієнтиром, який не можна упускати. Тільки так можна стати щасливим.

« Твір “Добрі люди в моєму житті” Твір-міркування на тему “Планета Земля” »

Основні життєві цінності — ПСИХОЛОГІС

Які основні життєві цінності? Скільки їх взагалі? Список усіх життєвих цінностей величезний, але все занадто велике можна розділити на частини. В синтон-підході основні життєві цінності здорової особистості можуть бути згруповані в три основні кола цінностей:

• Особисте життя і стосунки,
• Справа, бізнес, робота,
• Власне розвиток

Якщо ж і ці частини розділити на більш дрібні, у нас вийде наступний список.

Любов, азарт, розваги та відпочинок.

Це цінності радості — відривайся, насолоджуйся, живи на всю котушку. Подорож у далеку теплу країну, де блакитне море і білий пісочок. Гра в казино, коли від ставок захоплює дух. Романтика зустрічей у кафе, де затишний напівтемрява і прекрасна людина навпаки.

Сім’я, взаєморозуміння, діти.

Це тривалі стосунки в парі, батьки і діти, друзі і близькі. Це цінність відносини з іншими людьми. Тут теж є любов — як радісна турбота, ласкаве увагу, тепле повагу. Ось чоловік після робочого дня радісно йде додому — там його сім’я, його дружина і діти. Ось молодий хлопець кидає все і їде допомагати батькам з городом — тому що батькам вже важко, а він їх любить. Ось жінка куйовдить волосся дитині і сідає поруч, щоб почитати казку.

Будинок, комфорт, гроші.

Це цінність впорядкованого побуту. Вона лежить на стику двох сфер — адже «будинок, комфорт, гроші» дуже потрібні для сім’ї і не завадять відпочинку. З іншого боку, гроші — це вже вихід у сферу «Справа, робота, бізнес». Молода пара на весь день їде в IKEA, щоб купити меблі в свою нову квартиру. Вони ретельно вибирають кожен стілець і кожну полицю — купити хочеться багато, а грошей менше, ніж хочеться.

Моє діло, що мої проекти.

Чим ви займаєтеся по життю? На що витрачаєте час, коли йдете на роботу? Які плани будуєте, засинаючи ввечері? Це все — цінність справи. Тут зібрано все, що стосується вашої роботи, ваших ідей і планів по створенню і розвитку. Хлопець з підліткового віку захоплювався фотографією і відеозйомкою. Скрізь намагався вхопити щось незвичайне. Минуло десять років — він знімає дорогі, якісні кліпи і хоче замахнутися на кіно.

Кар’єра, влада, статус.

Це цінність соціального розвитку — одержання більш високого соціального статусу, нових можливостей впливати і робити. Чоловік раз у раз змінює машину, купуючи все більш престижні марки. Жінка ходить тільки в дорогі бутики. Кожен з них показує свій статус і кожен багато працював, щоб досягти такої висоти.

Освіта, підвищення професійної кваліфікації.

Складно робити свою справу добре без освіти і досвіду. Тому цінність розвитку майстерності знаходиться сфері «Справа, робота, бізнес». З іншого боку, будь-яка освіта і підвищення професійної кваліфікації обов’язково призводить до особистісного розвитку. Тому цінність розвитку майстерності одночасно належить до сфери «Я і власний розвиток». Ось дівчина уважно дивиться, як виглядає голлівудська зірка на вручення «Оскара». Дівчина — стиліст, вона дивиться церемонію, щоб вловити самі модні тенденції. Дівчина — на роботі.

Особистісний ріст, соціальні і психологічні навички.

Це цінність розвитку особистості. Особистісний ріст можна коротко назвати словом «мудрість». Це зрілість, виважені висновки, увагу до інших людей. Соціальні навички — це поведінка у суспільстві, наприклад, уміння з робочим розмовляти на одній мові, а з інтелігентом на іншому. Психологічні навички — це подолання своїх страхів, володіння своїми емоціями, чистота і ясність мислення. Дівчина була уїдливою і запальною, поряд з нею було важко. Вона зайнялася собою і стала м’якше у спілкуванні, акуратніше у вираженні почуттів. Поруч тут же з’явилися люди.

Краса, здоров’я, гармонійний розвиток.

Зовнішність, струнка фігура, добре розвинена мускулатура, вміння танцювати і красиво рухатися — це все цінність тіла. Ця цінність лежить на стику двох сфер — коли людина займається своїм здоров’ям, він обов’язково розвивається, тому цінність справедливо входить в сферу «Я і власний розвиток». З іншого боку, краса і здоров’я сильно впливає на відносини і тому належить до сфери «Особисте життя і стосунки». Спортивному, підтягнутому хлопцеві легше зацікавити дівчину. Гнучкою і граціозною дівчині простіше привернути увагу хлопця.

Духовне зростання, пізнання життя, реалізація призначення.

Якщо ви живете не тільки для себе, якщо для вас важливо залишити в житті добрий слід — у вас самі високі мотиви, вас можна назвати людиною з духовними устремліннями. Якщо ж ви любитель літератури про духовних практиках, де продається стандартний набір з астрології, йоги, езотерики та цілительства разом з психотерапією і східними вченнями, то ви просто покупець літератури цього жанру.

Основні життєві цінності людини

Життєві цінності – це невід’ємна частина людського світогляду, підтверджена його свідомістю, вихованням, життєвим досвідом, особистими переживаннями. Виявляються вони обмеженням самого значущого та важливого від другорядного. Накопичений багаж певних цінностей видозмінює свідомість людини, регулює і мотивує його діяльність, забезпечує формування сильної особистості.

Кожна людина розставляє пріоритети по-своєму, індивідуально, сам визначає важливість і значимість тих чи інших явищ. У списку загальноприйнятих цінностей виділяють традиційні матеріальні цінності. До них можна віднести прикраси, модний брендовий одяг, картини, сучасну техніку, автомобілі, нерухомість та багато іншого. Крім матеріальних, слід зазначити духовні, релігійні, моральні та естетичні цінності (святість, доброта, співчуття, порядність, охайність тощо). Окремою категорією є цінності соціальні, такі як положення в суспільстві, соціальна захищеність, влада, кар’єра, сім’я, свобода та інші.

Зупинимося більш докладно на деяких універсальних загальнолюдських цінностях.

Сім’я і дружба

Сімейне благополуччя, діти, батьки, друзі – для більшості людей це є найвища цінність. Любити сім’ю, своїх батьків і дітей, піклуватися про них – наш святий обов’язок і привілей. Завжди з повагою, щирістю і любов’ю ставитися до своїх друзів та просто до оточуючих нас людей, завжди бути чуйними і терпимими – це величезний труд, яким необхідно платити за цінність людських відносин. Що дають нам ці відносини? Вони є джерелом взаємної підтримки і співчуття, спільності цілей і інтересів, розуміння і емоційних прихильностей.

Матеріальний добробут і кар’єра

Немає на світі людини, який не хотів би твердо і впевнено стояти на ногах, ні в чому не потребувати, забезпечити добробут своєї сім’ї. Однак не всі ставлять матеріальні блага на перше місце в умовному рейтингу життєвих цінностей. Часто перед людиною стає дилема: працювати в дружньому колективі з лояльним начальством, отримуючи від роботи моральне задоволення, або ж зробити вибір на користь великих гонорарів, поклавши на карту свою особисту життя і здоров’я. Ідеальний варіант, при якому робота дозволяє втілювати самі неймовірні ідеї, дарує безліч корисних знайомств, приносить і гроші, і задоволення. Але найчастіше, ніж-то все ж доводиться жертвувати, і тут головне – не помилитися у виборі.

Здоров’я

Здоров’я для багатьох людей, особливо в зрілому віці, стає на перші сходинки п’єдесталу цінностей. У той же час для деяких людей на першому місці – будинок, гроші, автомобілі та відпочинок на дорогих курортах. І ці деякі часом не дуже добре розуміють, що хворій людині вже нічого не важливо, крім здоров’я, він готовий віддати всі матеріальні блага в обмін на одужання, але це далеко не завжди можливо. Потрібно дбайливо ставитися до свого фізичного стану, не вбивати себе шкідливими звичками і надмірним працьовитістю, давати розвантаження свого організму і відводити достатньо часу на відпочинок і сон. Надзвичайно важливим є усвідомлення того, що здоров’я – найцінніше в житті будь-якої людини, тому що саме здоров’я необхідне всім без винятку.

Саморозвиток

Дуже цінно розвиток самої особистості. Людина зріє, стає мудрішим, набуває корисний життєвий досвід, робить правильні, усвідомлені й виважені висновки і, відповідно, приймає правильні рішення в будь-яких життєвих і професійних питаннях. Він володіє своїми емоціями, культурен в спілкуванні, розвиває свій кругозір, стає правильним орієнтиром для підростаючого покоління. Всебічно розвинена людина приділяє увагу своєму здоров’ю, фізичної підготовки і зовнішньому вигляду, акуратний у всьому, охайний як у думках, так і в стосунках. Людина, докладає максимальні зусилля для особистісного зростання і самовдосконалення, прагне до зміни свого ставлення до життя, до усвідомлення своєї ролі в світі, до поліпшення відносин з оточуючими людьми.

Творчість

Цінність творчості полягає в унікальній можливості реалізації своїх ідей. Творчість дає цілковиту свободу самовираження автора, дозволяє шляхом створення кінцевого продукту втілити в життя свої найсміливіші думки, емоції, образи. Творчі люди – це люди з тонкою душевною організацією, це художники, музиканти, скульптори, дизайнери, модельєри і багато інші люди мистецтва. Вони намагаються реалізувати себе у творчості, поєднуючи своє покликання, свій талант з повсякденною діяльністю та побутовими обов’язками. Муза – найголовніша цінність у їх розвитку. Процес створення чергового шедевру стає сенсом життя, а натхнення робить цей процес неймовірно легким і приємним.

Духовність

Духовно орієнтовані люди живуть за своїми канонами. Їх життєві цінності тісно переплітаються з основними релігійними заповідями: не убий, не кради, шануй батьків своїх, не чини перелюбу і ін. Вони намагаються в точності слідувати правильним, вже заздалегідь прописаним істин, а не купувати їх на основі особистого гіркого досвіду. Духовно розвинена людина живе щасливо, і не тільки для себе, любить життя у всіх її проявах, цінує кожну хвилинку, проведену з близькими і рідними, радіє красі земній (природного і створеної людьми), насолоджується музикою і дякує вищі сили за кожен прожитий день. Така людина поважає себе та інших, не заздрить, не з’ясовує відносин, володіє внутрішньою гармонією.

Часом бувають випадки, коли при випробуванні певного стресу або попаданні в важку екстремальну ситуацію у людини відбувається перебудова свідомості, і він переоцінює свої життєві цінності. Те, що раніше було для нього головним сенсом життя стає просто благом. Так, наприклад, тільки у хворобі людина починає цінувати здоров’я, тільки на війні відбувається справжнє усвідомлення цінності таких понять, як відвага, вірність, взаємодопомога, співчуття.

Дуже важливо зрозуміти, що саме грає чільну роль на даному життєвому етапі, що тепер найцінніше. Тільки правильно розставивши пріоритети, можна з упевненістю будувати своє майбутнє.