Вірші про ліс: Вірші про ліс — Мала Сторінка – Лісові вірші Марійки Підгірянки — Мала Сторінка

Posted on by alexxlab

Вірші про ліс — Мала Сторінка

дитячі вірші про ліс, поезії для дітей про ліси, гаї та дереваПавло Тичина

А Я У ГАЙ ХОДИЛА

А я у гай ходила
По квітку ось яку!

А там дерева — люлі
І все отак зозулі:
— Ку-ку!

Я зайчика зустріла.
Дрімав він на горбку.
Була б його спіймала,
Зозуля ізлякала:
— Ку-ку!

 

* * *

 

Павло Тичина

ВІТЕРЕЦЬ ТОРКНУВ ДУБИ

Вітерець торкнув дуби —
Й ті зашелестіли.
Позлітались голуби,
Нам завуркотіли.
Вгору сонечко підбилось,
На усіх нас задивилось.

За матеріалами: «Вийшли вранці ми». Вірші. Художник Пономаренко А. Київ. Видавництво «Веселка», 1974.

 

* * *

 

Леонід Талалай

Ми підемо до лісу

Ми підемо до лісу,
Де світяться пеньки,
Де ходять хитрі лиси
І шастають вовки,

Де казку жолудятам
Розказують дуби,
Де розбрелись курчатами
Між травами гриби,

Де велетні-ялини
Повалені лежать,
І ласує малиною
Веселе ведмежа,

Де білочка на гілочці – 
Була і не була –
Півхвостика видніється
З дубового дупла.

 

* * *

 

Наталка Поклад

В ЛІСІ

Ліс-лісочок,
Срібний голосочок,
Сонечко згори.

Стежечка-в’юниця,
Поруч — таємниця
Замри!..

 

Наталка Поклад. Хрущикова наука, збірка віршів для дітей. Художник Софія Скачко. Вірш В лісі

Наталка Поклад. Хрущикова наука, збірка віршів для дітей. Художник Софія Скачко. Вірш В лісі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За матеріалами: Наталка Поклад. «Хрущикова наука». Вірші. Художник Софія Скачко. Київ, видавництво «Веселка», 1993 рік, 20 с.

 

* * *

 

Оксана Кротюк

ДРІМАЄ ЛІС 

Дрімає ліс під переметами снігів,
Заснув ведмідь, куняють в норах борсуки…
Лише біжить дрібненька низочка слідів,
Та все між соснами старими навпрошки.
Ходив тут лис. Чи зайця полював,
Чи, може, так чого собі ходив,
Чи, може, самотою сумував,
Що синій ліс під переметами снігів.
Що ні билиночки не здибати ніде,
Що потонула між снігами далина,
Лиш на горбочку паленіє де-не-де
Шипшини ягідка, однісіньким одна.

За матеріалами: Оксана Кротюк. «Неслухняне левенятко». Київ, видавництво «Преса України», 2008 рік, 16 с.

 

* * *

 

Анатолій Качан

ПІСНІ ЛІСУ

У травні ліс пісні співає 
На сто, на двісті голосів.
Та ми з тобою добре знаєм, 
Яку він зиму пережив.

Такі морози тут стояли,
Що у сніги ховався звір,
А на дубах кора стріляла 
І рвалася, немов папір.

Перекликалися тут сови 
І хуртовини голосні.
Та надійшла весна — і знову 
Співає ліс дзвінкі пісні.

За матеріалами: Анатолій Качан. «Прощання з літом». Вірші для дітей. Передмова Володимира Рутківського. Художник Віктор Кузьменко. Київ, видавництво «Веселка», 1991 рік, 58 с.

 

* * *

 

Володимир Підпалий

ЛІС

Хмиз під ногами залпами тріщить, 
в траві опале листя пахне вогко, 
і пробиває дзьобом дятел щит 
кори живої, 
як маестро, ловко.

Гайне змарніле сонце між дерев 
і по вершках майне рудою білкою 
і жаль мене бере, 
і сум бере,
і плаче ліс пастушою сопілкою…. 
 

За матеріалами: Володимир Підпалий. «Вишневий світ».  Книжка лірики. Київ, видавництво «Радянський письменник», 1970 р., стор. 54.

 

* * *

 

Анатолій Костецький. Де літо живе. Ілюстрована збірка віршів для дітей. Малюнки Віктора Боковні. Вірш - Лісова таємниця.

 

 

Анатолій Костецький

ЛІСОВА ТАЄМНИЦЯ

Тиха стежечка у лісі 
привела мене, 
малого,
на галяву, де суниці — 
в сяйві сонця золотого.

Там важкі
мохнаті бджоли

шелестіли тонкокрило,
і у затінку тополі
таїну
собі
відкрив я.

Лиш торкнув мене 
промінчик 
і в моїх очах розтанув,— 
тої ж миті 
ясно стало, 
що дорослішать 
почав я!

І тому 
із того лісу 
я додому понесу
не гілки    
а шелест листя,
не квітки    
а їх красу, 
бо даремно 
я не нищив 
те,
що ліс 
подарував!..

Цю велику 
таємницю 
в літнім лісі 
я узнав!

 

За матеріалами: Анатолій Костецький. «Де літо живе?» Вірші для дітей. Малюнки Віктора Боковні. Київ, видавництво «Веселка», 1986 р., 32 с.

 

* * *

 

Лісові вірші Марійки Підгірянки — Мала Сторінка

вірші Марійки Підгірянки про лісМарійка Підгірянка

СМЕРІЧКА

Дзвонить, грає срібна річка,
А в криштальну воду
Задивилася смерічка
Та й на свою вроду.

Гей, виросла ж та й висока,
Та нема їй пари:
Пила воду із потоку
І сивої хмари.

Брала пахощі з повітря
У весняну пору;
Вибуяла так на вітрі,
Виросла угору!

 

* * *

 

ГАЙ ВЗИМКУ

Не гайся, хлопчику, не гай,
На саночки сідай,
Поїдем, серце, в білий гай,
В казок зимових край.
У гаї молоді дубки
Зросли у височінь
І сніжні одягли шапки,
Підперли неба синь.
Схилилась до дубка сосна,
Задумлива сосна;
В голках — рясна, в шишках — рясна,
Зелена, як весна.
Берізка біла і струнка —
Красуня у гаю —
Вдивлялась в дзеркало струмка
На вроду на свою.
Дзюрчить струмок попід сніжок,
Розказує своє —
Прийшов цапок на бережок,
Водичку чисту п’є.
Промчався зайчик через хмиз,
До потічка прибіг,
Води попив, кори погриз,
Під кущиком приліг.
Збиточна білка молода
Стрибає по сосні,
Шишками в зайчика кида,
Його турбує в сні.
А дятел шишку ту схопив,
Та білці не віддав, —
У дірку від сучка встромив,
Насіння виїдав.
Про шишку білочка не дба,
Бо в неї у дуплі
Багато всякого добра
І ласощі  смачні.
Ліщинові горішки там,
Солодкі ягідки
І ще, на закуску білкам,
Засушені грибки.
Тож білочка не журиться,
Чи довго буде сніг:
У кожушку зажмуриться —
І їсть собі горіх.

 

* * *

 

ЛІС ВОСЕНИ

— Лісе, лісе зелений,
Чом ти сумний восени?
— Як же мені та сумному не бути,
Коли більше зозулечки не чути?

— Лісе, лісе зелений,
Чом не шумиш восени?
— Чим же мені, чим же мені шуміти?
Почав вже мій лист зелений жовтіти.

За матеріалами: Марійка Пілгірянка. Упорядкування Л. Слободянюк. Художник Л. Горошко. Київ, видавництво «Школа», 2008.

 

* * *

 

КАЛИНА

Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розпишися.
Сонячними променями розмалюйся,
З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.
А ще й срібною росою вмийся чисто,
Надінь свої ягідочки, як намисто.
Буде тобі, калинонько, дуже радо,
Коли глянеш в чисту річку — у свічадо.

*Свічадо — дзеркало

 

* * *

ЛІС

Шумить верхами буйний ліс –
Дуби, берези, буки.
Співає сойка, свище дрізд
І воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,
Дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,
В ярку потік мугиче.
 
Цілує сонечко листки
У ніжній, теплій ласці,
Гриби наділи шапочки
Так само, як у казці.

 

* * *

 

КУ-КУ, КУ-КУ!

КУ-КУ, КУ-КУ!
Край лісу, на полянці,
На свіжому дубку
Кує зозуля вранці:
Ку-ку, ку-ку, ку-ку!

Внизу біжить струмочок
По жовтому піску.
І здалека всім чути:
Ку-ку, ку-ку, ку-ку!

Червонії сунички
Видніють на горбку,
І чути аж до ночі:
Ку-ку, ку-ку, ку-ку.

За матеріалами: Марійка Підгірянка. Вірші. Художник Караффа-Корбут. Київ, «Веселка», 1978.

 

Більше віршів про ліс на нашому сайті:

Вірші про ліс

Читайте вірші про ліс Марійки Підгірянки, Марії Пригари, Івана Коваленка, Андрія М’ястківського, Павла Тичини, Леоніда Полтави, Наталки Поклад.

 

Більше творів Марійки Підгірянки:

Твори Марійки Підгірянки

Твори Марійки ПідгірянкиМарійка Підгірянка… під таким лагідним літературним псевдонімом, що звучить у чомусь по-дитячому і водночас з мелодійною поетичністю, увійшла до храму красного письменства жінка-гуцулка,  Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська, —  справді народна вчителька…

Дитячі віршики про ліс — MAMABOOK — найкращий український сайт для батьків

ежик, еж, животные, лес, осень, їжак, їжачокНаш сайт Mamabook підготував корисну та цікаву підбірку віршів для дошкільнят, присвячену природі.

Діти зможуть дізнатися корисну інформацію про дерева, які ростуть у лісі, та звірів, що у них мешкають.

***
Лісом осінь походила —
Все навкруг позолотила.
Залишила лиш ялинку
Їжачкові на хатинку.

***
Проліски білі зустріли весну.
Першими ліс пробудили від сну.
Петрик ходив на прогулянку в ліс,
Пролісків мамі букетик приніс.

***
Ліс чарівний восени,
Жовті клени, ясени.
Під ялинкою їжак
Скуштував грибок на смак.

***
Найбільший лісу захисник,
Звичайно, друже, – це лісник.
Ця професія уваги потребує.
Лісник же нас увагою дивує.

***
А я у гай ходила
По квітку ось яку!
А там дерева — люлі
І все отак зозулі:
— Ку-ку!

Я зайчика зустріла.
Дрімав він на горбку.
Була б його спіймала,
Зозуля та злякала:
— Ку-ку!

***
Ми підемо до лісу,
Де світяться пеньки,
Де ходять хитрі лиси
І шастають вовки,

Де казку жолудятам
Розказують дуби,
Де розбрелись курчатами
Між травами гриби,

Де велетні-ялини
Повалені лежать,
І ласує малиною
Веселе ведмежа,

Де білочка на гілочці –
Була і не була –
Півхвостика видніється
З дубового дупла.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дитячі загадки про яблука

Модні дитячі сумки (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Модні дитячі сумки (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!

Вірші про ліс. Марія Пригара

Марія Пригара

БЕРІЗКИ

дитячі вірші про ліс, поезії для дітей про ліси, гаї та дереваЦе ж чиї цікаві очки
Поглядають, сонця ждуть?
— То не очки, то листочки,
То берізки так ростуть.
І малі ж вони вдалися:
Ще у них немає віт…
Мов з колиски підвелися,
Задивилися на світ.
Та малим зростати треба,
Бо на те в них сили є…
Налилось дощами небо:
Осінь голос подає.
І деревця посмутніли.
Осьде вперше у житті
В них листочки пожовтіли,
Стали зовсім золоті…
А мине мороз надворі —
Оживуть берізки всі,
Стануть гарні, білокорі,
Наче вимиті в росі.
Підійде лісник надвечір,
Доторкнеться до гілок.
— Гляньте! — скаже.— Із малечі
Отакий підріс гайок!

 

* * *

 

СТРУМОК

Чому на кручі камінь змок,
Хоч гріє літнє сонечко?
Бо коло каменя струмок
Пробив собі віконечко.
Побризкав квіти голубі,
У травах звився стрічкою.
Біжить, співає сам собі:
«Я хочу стати річкою!»
Почув це камінь…
— Гарний спів!
Та я тебе подужаю! —
Скотився й стежку заступив:
— Ставай, струмок, калюжею!
Струмочок в сльози:
— Хочу жить!
Пустіть хоч на хвилиночку! —
І став він землю рить та рить,
Прорив собі щілиночку.
Пробилась крапелька одна,
Скотилась друга кулькою,
І знов струмочок вирина,
Біжить на волі, булькає.
У ньому хвилька хвильку б’є.
Біжить він між травичкою,
А сам усе співа своє:
«Я хочу стати річкою!»

 

* * *

 

ПТАШИНИЙ САД

Пташиний сад! Пташиний сад!
У балці, на полянці!
Сюди веселих пташенят
Приводять мами вранці.
Чижиха перша мчить в садок,
Сідає на ялинці.
Вона аж трьох своїх діток
Сама несе на спинці.
Такі ж пухнасті та малі
Сино.чок і дві дочки.
Бринять, мов дзвоники, в гіллі
Тоненькі голосочки.
Сорока з донькою летить
І каже їй на вухо:
— Ти ж, доню, тихо тут посидь,
Бо скажуть — цокотуха!
Із дятлом вдвох біжить синок,
Чубате дятленятко.
Він зразу виліз на сучок
І стукає, як татко!
А вже вільшаночка співа:
— Ставайте в пари, діти! —
Росу обтрушує трава,
Під сонцем пахнуть квіти!
І сто веселих пташенят
Підспівують вільшанці.
Пташиний сад! Пташиний сад
У балці, на полянці!

 

* * *

 

ПАХНЕ ЛІТО

Марія Пригара, вірші про ліс, Пахне літоНа дзвінкій галяві теплим літом
Заквітчалась липка першим цвітом,
І сама страшенно здивувалась:
«Та невже ж таке зі мною сталось?»
Зашуміли трави над землею,
Здивувались також разом з нею.
Забриніли дзвоники ласкаві:
«Ой же дух солодкий на галяві!
Пелюстки у нас лілові й білі,
Та чомусь ми пахнути не в силі…»
Жовтим оком дивиться ромашка:
«Від такого цвіту дихать важко!»
І радіють бджоли-міхоноші:
«А для нас ці квітоньки — хороші!»
Повна липка радості і суму:
«Через що,— зітхає,— скільки шуму?»
І ховає гілочки розквітлі,
Миті в зливах, скупані у світлі.
В лісі меду теплого налито.
Пахне цвіт на липці.
Пахне літо!

 

* * *

ЖУРАВЛІ

Журавлі пролітали над бором,
Із ріднею прощалися хором.
Сіли смерком на тихій полянці,
Запросили все птаство до танців.
Розмовляли вони із совою,
Похитала сова головою:
«Я, журавлики, хмура на вдачу,
Я приємності в танцях не бачу!»
Кличе крука журавка із хати:
«Ой дідусю, ідіть танцювати!»
Крук на ції розсердився речі:
«В мене роки, журавко, старечі!
Не літаю далеко від дому.
Де там тупати в танцях старому!»
Та вже інші прокинулись птиці.
«Ой, заждіть нас! — щебечуть синиці.
Ми страшенно до танців охочі:
Потанцюєм хоч би й серед ночі!»
Тут щиглі заспівали щосили,
їх журавлики теж запросили.
Прилетіли чижі й чиженята:
«В нас також танцюристів багато!»
І такі почалися забави,
Що у полі сполохались гави.
Позбігались вовки-сіроманці,
Засвітили очима до танців.
Журавлеві схилятися ліньки:
З ним синичка кружляє навшпиньки.
Він їй каже:
«Ця нічка остання,
Потанцюємо вдвох на прощання.
Я ж у вирії буду, не вдома,
Ще коли повернусь — невідомо!»
…Ой журавлику, нащо ця мова?
Як покличе весняна діброва,
Як покличуть зеленії хащі,
Найрідніші у світі, найкращі,—
Будеш линути в рідну країну,
Будеш пісню співать журавлину!

 

* * *
 

НЕЗВИЧАЙНІ МАНДРІВНИКИ

Марія Пригара, вірші про птахів. Незвичайні мандрівники

До нашого лісу
У сонячну пору
З’явились мандрівники
З польського бору.
Самі різнобарвні,
Хвости золотисті.
Стоять і красуються
В темному листі.
Яка у них мова?
Страшенно хвилюється
Тиха діброва.
Примчали сороки,
Біжать білченята.
Куди не поглянеш —
Блищать оченята.
Зирнула із хащі
Коза полохлива.
«Які ж вони гарні!» —
Підскочила з дива.
Образився одуд:
«Ми теж не безхвості!» —
Хвоста розпускає,
Щоб бачили гості.
Прибігла лисиця,
Зиркнула тривожно:
«Що ж, гості як гості…
А їсти їх можна?»
І тут серед птаства
Як здійметься галас:
«Тікай звідси, рижа!
Ось ми тобі зараз!»
Чкурнула лисиця,
Розсердилась дуже:
«Хай роблять що хочуть
Мені це байдуже!»
І раптом куріпки:
«Що з нами сьогодні!
Та як нам не сором!
Та гості ж голодні!»
І тут запросили
Усіх до сніданку:
Вів одуд фазана,
Куріпка — фазанку.
Із цілого лісу
Злетілися птиці.
Були на сніданок
Горіхи й брусниці.
Приніс щиглик меду,
А сойка — ожини.
«Куштуйте, будь ласка,
Щоб ми подружили!»
Вклонялися гості,
Розкинувши крила.
їм мова тутешня
Була зрозуміла.
Вони побраталися
Із хазяями.
Сказали їм птиці:
«Лишайтеся з нами!»

 

* * *
 

ЗНЯЛИСЯ ВЕСЛА…

Марія Пригара, вірші про птахів

 

Знялися весла — раз! два! три!
Вперед! Щаслива путь!
Попутні віють нам вітри,
І хвилі вслід пливуть.
Линь, човнику, пливи!
Можливо, знайдем на путі
Незнані острови.
Нам луки дихають теплом,
Медами пахне цвіт.
Кружляє бабка над веслом,
Як синій самоцвіт.
Малеча — жабки водяні —
Сховались під листком
І вчаться кумкати пісні
Тоненьким голоском.
Лелека скоса — зирк на них!
Мовляв, поснідать час.
Та раптом начебто застиг
І дивиться на нас.
Поважно голову схилив,
Замислившись на мить.
…І скільки ще навколо див,
Що всіх і не злічить!

 

* * *
 

ПЕРША ЗЛИВА

От так спека! От так літо!
Пожовтіли дерева!
— Пити! Пити! — просять квіти.
— Пити! — хилиться трава.
Та дивися — сунуть хмари
Грізним військом бойовим.
І вгорі важким ударом
Прокотився перший грім.
Вже от-от почнеться злива,
Перші краплі на землі,
І квітки до них жадливо
Тягнуть ротики малі.

 

* * *
 

СОСОНКА

Линув дощик, линув,
Та й пропав на сонці.
Тисячі краплинок
На малій сосонці.
Зліва глянь — сріблясті.
Справа глянь — іскристі.
От сосонці щастя!
Ніби вся в намисті.
Де не взявся вітер
І регоче дзвінко:
— Ось шарпну за віти,
Обтрушу краплинки!
І свистить, і скаче,
Мов пустун-хлопчисько.
Ти цього не бачив?
Подивися зблизька.

 

* * *

 

ЩО СТАЛОСЯ В ЛІСІ…

Гроза помалу підповзла 
І гримнула ударами,
Мов сотня велетнів зозла 
Побилась десь за хмарами.

І тут як вдарить — просто в ліс! 
Як закурить живицею!
Вершину дерева навкіс 
Зітнуло блискавицею.

Умить обвуглилась кора, 
Зігнувся стовбур колесом.
Всю ніч у дощ сосна стара 
Стогнала кволим голосом.

Марія Пригара, вірші про ліс та природу. Що сталося в лісі

Не змило жару на сосні, 
Не потопило в повені: 
Лишились іскри вогняні, 
В дуплі глибокім сховані

Вітер-гульвіса
Блукав серед бору,
Жартом сосну розхитав
Товстокору,

І, пробиваючись
В жовтій іржі,
З неї побігли
Червоні вужі.

Листя лизнули,
Засохле гілля —
І закурила
Димками земля!

Марія Пригара, вірші про ліс та природу. Що сталося в лісіЗразу з-під явора 
Вибіг їжак,
Весь нашорошився: 
«Щось тут не так!»

Бачить — палає 
Під соснами глиця, 
Та й покотився, 
Мов блискавиця!
 
Скочив ікластий кабан
Із болота.
Став, наче вритий:
«Ой лишенько! Що то?»

Та й почухрав
Між сухими кущами,
Тільки гіллячки 
Услід затріщали!

Вище здіймаються 
Диму хмарини: 
Кинулись врозтіч 
Птахи і тварини.

Онде, забувши 
Про давні сварки, 
Поруч з козою 
Тікають вовки.

Заєць аж писнув:
«Рятуйте, бо гину!» —
Та як не вискочить
Лису на спину!

Змовчав хитрюга —
І в воду поліз:
Він і собі
Налякався до сліз!

Звірі озерце
В бору загатили,
Полум’я слідом
Женеться щосили.

Віття дерева
Схиляють з плачем:
«Ви повтікали,
А ми ж не втечем!»

Люта пожежа 
Бушує, як море.
Хто її стримає,
Хто переборе?

І, відрізаючи 
Ворогу путь,
Люди на полум’я 
В наступ ідуть.

Запрацювали 
Мотики й лопати:
«Треба шляхи йому 
Перекопати!»

Навстріч костри запалали 
До хмар!
«Дуже боїться 
Пожару пожар!»

Гасять і гасять,
Аж іскри з долонь!
Не відступає 
Клятий вогонь!

Звістка до міста 
Лине в тривозі.
Чути у відповідь:
«Ми вже в дорозі!» 

І, порозгонивши 
Утлі хмарки,
На допомогу 
Мчать літаки.

Парашутисти 
Сиплються долі.
Вже приземлились,
Вже вони в полі.

Наче солдати —
В битву одразу.
Очі поблискують 
З-під протигаза.

В землю заряди ховають, 
Як міни.
В полум’ї линуть 
Димні хвилини.

Раптом ударили 
Вибухи злі,
Знявши у небо 
Фонтани землі.

Хвилі вогненні 
Впали, зчорніли.
Не подолати їм 
Людської сили.

Гасне пожежа,
Ніби сама.
Вже її вбили.
Згасла!
Нема!

 

* * *

 

ЛОЗИНКА

Помилилась, лозиночка, помилилась!
На зимове сонечко задивилась.
А лозинку сонечко пожаліло,
Із-за хмари глянуло та й пригріло.
І лозинка ніжиться, ніби літом,
«Зацвіту я,— думає,— срібним цвітом,
Бо лихої віхоли вже немає
І зима світ за очі утікає».
Засріблились котики на лозинці,
Аж морози сунуться поодинці.
«Отака ти смілива та зухвала?
А не рано зиму ти поховала?»
І коли ударили злі морози,
Покотились по лозиночці дрібні сльози.
«Не боюсь я мерзнути і терпіти,
Та померзнуть котики, мої діти…»
І в зимовій віхолі, в завірюсі,
Обізвались котики до матусі:
«Та невже нам гинути у нещасті?
Ми не змерзнем, матінко, ми — пухнасті!»
І срібляться котики у завії,
Порошинки падають їм на вії.
А зимове сонечко їх жаліє —
Із-за хмари визирне та й пригріє!


За матеріалами: Марія Пригара. «Ручаї». Вірші та казки. Малюнки О. Животкова та О. Лебідь. Київ, «Веселка», 1968.

 

Більше віршів про ліс на нашому сайті:

Вірші про ліс

Вірші про лісЧитайте вірші про ліс Марійки Підгірянки, Марії Пригари, Івана Коваленка, Андрія М’ястківського, Павла Тичини.

 

 

 

 

 

 

 

Більше творів Марії Пригари:

Вірші для дітей від Марії Пригари Вірші для дітей від Марії Пригари

У цьому підрозділі можна знайти як окремі твори Марії Пригари, так і тематичні добірки віршів поетеси: про дітей та дівчат, про школу та дім, про ліс та природу, про тварин та птахів, про війну, про Дніпро, про козаків-запорожців.

Красноградські вірші про ліси | Відкритий ліс

Талантливо написано…Видно, что человек  видит и любит лес во всём его многообразии, а не только лесные ресурсы…М.П.

За мiстом, близ річки, розкинувся лiс

Старий,  що столiття отут уже рic.

В нiм сосни торкались верхiвками неба

I людям давав вiн все те,  що їм треба.

Грибiв, ягiд безліч у ньому було

Холодний струмок тік iз лicу в село.

Тваринам усім вiн був як оселя,

Там пiсня пташина лунала весела.

Та якось iз міста – прямiсенько в лic

Автобус людей вiдпочити привiз.

Вола магнітола,  не чути птахiв

Берiзку зламали, щоб хтось там присiв.

Вогонь розвели, а як без багаття?

Бо треба шашлик нам посмажити браття.

I кашу зварили… усе до пуття…

А потім –  в струмок полетiло смiття.

А потім зiбрались й у мicто гайнули

Ось тiльки багаття згасити забули.

I сталася в лiсi у тому  біда 

Пожежа, ота що живе поїда.

Птахи розлетілись, тiкали звiрята,

Палали дерева… тож тут не до свята.

Вiд ватри такої згорiло все вщент

 Вогонь все поїв, мов голодний студент.

Загинули сосни… лиш попiл усюди…

Та раптом тут знову з»явилися люди.

Без галасу, шуму, сміття  i вогню

Трудились з ранку,  i в спеку по дню

Щоб з часом, по всiх законах буття

Отут вирувало на повну життя.

З любов»ю садили вони новий лiс

Щоб радував око й до неба дорiс.

Нащадкам свiй труд присвятили вони

Щоб їх пам»ятали онуки й сини.

Щоб тут на галявинi знову струмок

Навiяв нам безліч цiкавих думок.

Щоб всi від емоцiй й такої краси

Любили й плекали всi нашi лiси.

Щоб ми зберегли на довгi роки

Лiси, що залишили нашi батьки.