Вавилонське стовпотворіння — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вавило́нське стовпотворі́ння — фразеологізм, крилатий вислів, біблеїзм, який вживають на означення справи, яка не буде завершена, також є символом сум’яття, безладдя, галасу, метушні, відсутності єдиної підпорядкованості при великому скупченні народу, що не розуміє один одного;
— біблійна історія про зведення Вавилонської вежі та змішання мов;
— синонім Вавилонської вежі.
Згідно із староєврейським міфом, який викладений у «Юдейських старожитностях» Йосипа Флавія
Біблійна легенда про Вавилонське стовпотворіння міститься у пам’ятці історіографії та літератури Київської Русі — Повісті врем’яних літ
| « | І був (тоді) один народ. А коли намножилося людей на Землі, то намислили вони у дні Іоктана й Фалека спорудити башту до неба. І, зібравшись на містині поля Сенаар зводити башту до небес і город навколо неї Вавилон, будували вони башту сорок літ. І не була вона завершена, бо зійшов Господь Бог глянути на город і на башту і сказав Господь: «Се народ один і мова одна». І змішав Бог народи і розділив на сімдесят і на дві мови, і розсіяв (їх) по всій Землі. По змішанні ж народів Бог вітром великим розвалив башту, однак є останок її межи Ассирією і Вавилоном; і є він у висоту ( | » |
Оповідь про Вавилонське стовпотворіння має в Біблії і етнологічне значення, так як покликана пояснити етимологічне походження назви недобудованого після невдалого стовпотворення міста Бавел (Вавилон) від івритського дієслова балал (
У міфі про Вавилонське стовпотворіння знайшло віддзеркалення будівництво у Вавилонії зикуратів (велетенських будівель ритуально-храмового призначення) і участь в їх зведенні представників багатьох етнічних груп.
ВАВИЛОНСЬКЕ СТОВПОТВОРІННЯ (11: 1-9)
⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 33Следующая ⇒ВАВИЛОНСЬКА ВЕЖА (11: 1-9)
Давно і добре відома всім легенда про Вавилон виникла, на думку вчених, задовго до появи самої» Біблії. Кажуть, що легенда ця могла Уявитися на початку II тисячоліття до н. е., тобто майже за тисячу років до появи найстарішого писемного тексту Біблії.
Дослідники дійшли висновку, що в сучасному біблійному тексті зведено дві оповіді про стародавній Вавилон: одна — про побудову міста і змішування мов, друга — про побудову башти і розпорошення людей по всьому світі. Висловлювалась і така думка: оповідання ці укладалися людьми, які самі не жили в містах, а кочували разом зі своєю худобою з пасовиська на пасовисько. Для них кочове життя було нормою, було «правильним», тому й Бог мав бути до нього прихильним. А прагнення споруджувати міста й великі будівлі здавалося викликом Богові.
А тепер сама оповідь. Вона невелика.
«І була вся земля — одна мова та слова одні, — говориться в Біблії. — Т сталось, як рушали зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там. І сказали вони один одному: «Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо!» І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна була їм за вапно. І сказали вони: «Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі». І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її. І промовив Господь: «Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо і змішаймо так їхні мови, щоб не розуміли вони один одного. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, — і вони перестали будувати те місто»» (11: 1—8).
Легенда є однією з перших спроб пояснити появу багатьох мов і різних народів на землі. Є тут і спроба пояснити назву міста Вавилон: «І тому-то названо імення йому Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі» (11:9).
Насправді ж значення «змішувати» у слові «Вавилон» з’явилося пізніше; первісне значення назви міста — «Ворота Бога».
На місці стародавнього Вавилона збереглося багато величезних руїн. Зараз важко сказати, яка з них пов’язана з легендою про вежу (вважається, що це був храм бога Мардука).
Згодом ця коротенька розповідь із Книги Буття (тут вона наведена повністю) була багато разів доповнювана в різних апокрифічних текстах.
В тобі, проклятий Вавилоне,
В твоїй безодні осяйній
Ще не один на вік потоне,
Хто кинув в море невгомонне
Свій дух палкий.
(С. Черкасенко)
Вживається ця назва і в множині (Вавилони), коли йдеться про величезні міста:
Минали
За днями дні. Раби мовчали,
Царі лупилися, росли
І Вавилони мурували.
(Т. Шевченко)
Цим словом користуються й на означення місця, де зібралося багато різних людей, де панують шум і безладдя:
Довбуш був би радий заткати вуха, сховатися, здиміти з цього гамірливого Вавилона, але натовп уже рушив, зімкнувся стінами, перемішався, став хвилею… (Р. Федорів).
Хоча значно частіше про великий гурт людей, де панує шум, галас, метушня, кажуть: «вавилонське стовпотворіння»:
Ешелон довіз до Сімферополя — тут було стовпотворіння вавилонське: десятки і сотні тисяч відпочиваючих з південного, західного і східного Криму штурмували кожнісінький вагон (Ю. Смолич).
Уживається цей вислів і скорочено:
Які б тут не були стовпотворіння,
хто б звідки не накочував сюди,
а люд був корінний тут,
бо коріння в такому ґрунті глибоко сидить.
(Л. К о с т е н к о)
Вислів «вавилонське стовпотворіння » перекладається з церковнослов’янської мови як «вавилонське творення (будування) стовпа (вежі)». Цей вислів передає кульмінаційний момент легенди — ту хвилину, коли люди вже перестали розуміти одне одного, проте все ще намагаються знайти щойно втрачену спільну мову; вони кричать, жестикулюють, метушаться.
Говорять на всіх мовах, одні одних не розуміють, якесь вавилонське стовпотворєніє
«Вавилонська вежа» у переносному значенні — це справа, яка ніколи не буде завершена. Вислів може вживатися з тим же переносним значенням, що й «вавилонське стовпотворіння «:
Гімалаї інформацій, арктичні кола книжкових торосів, вавилонська вежа мов, термінологій, жаргонів — кому воно потрібне! (П. З а г p еб е л ь н и й).
Легенда про вавилонську вежу знайшла своє втілення в образотворчому мистецтві. Найширше відомі зображення вавилонської вежі — це картини Пітера Брейгеля та Мартина ван Валькенборха.
СОДОМ І ГОМОРРА (19: 24)
ЖУПЕЛ (19: 24)
ЛОТОВА ДРУЖИНА (19: 26)
СОЛЯНИЙ СТОВП (19: 26)
За біблійною легендою міста Содом і Гоморра були розташовані там, «де нині море Солоне» (14: 3). Про ці міста в Біблії говориться, що «люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом» (13: 13). Таких міст у долині Сіддім було п’ять — і всі вони відзначалися розбещеністю своїх жителів. Тому Бог вирішив знищити ці міста разом з їх жителями.
Авраам, великий праведник, заступився за жителів Содома перед Богом, бо там жив його племінник Лот — людина віруюча, праведна і безгрішна. Бог сказав Авраамові, що не знищить Содома, якщо там знайдеться хоча б десять праведників серед усіх жителів міста. Та, на жаль, крім Лота, таких не виявилося.
Два ангели йдуть до Содома, щоб виконати волю Божу, а водночас і попередити Лота про загибель міста. Лот зустрічає ангелів, визнає їх за паломників, запрошує до себе, пригощає.
Жителі Содома, довідавшись про Лотових гостей, вимагають віддати їх на поталу юрби, добиваються до воріт, зчиняють страшний галас. Щоб якось утихомирити їх, ангели насилають на них сліпоту. Удосвіта ангели кажуть Лотові: «Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста» (19: 15). Лот іще вагався, та ангели «схопили за руку його і за руку жінку його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом» (19: 16). Тоді один з них сказав: «Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути» (19: 17).
Лот попросив дозволу сховатися в маленькому містечку, яке теж мало бути знищене. Ангели дозволили йому це. Так містечко порятувалося від знищення.
А ось як описується в Книзі Буття сама катастрофа: «І Господь послав на Содом та Гоморру дощ із сірки й огню, від Господа з неба. І поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі» (19: 24-25).
Сірка, про яку тут йдеться, у церковнослов’янському тексті Біблії називалася зовсім незрозуміло — «жупел». Крилатим це слово стало спочатку в російській мові — завдяки п’єсі Олександра Островського «Тяжкі дні», в якій купчиха Настасія Патрикіївна каже: «Уж я такая робкая, ни на что не похоже. Вот тоже, как услышу я слово «жупел», так руки-ноги и затрясутся». Із значенням «страховисько», «щось, що викликає страх, лякає людей» слово перейшло в публіцистику:
Слова: «запорожець», «козак», «рідний край» — жупел для цензури, і якщо п’єса більш-менш пристойно скомпонована та має ці слова, то краще не посилати її до цензури — все одно не дозволять (Ю. М а р т и ч).
Далі в Біблії говориться: «А жінка його, Лотова, озирнулася позад нього, — і стала стовпом соляним!..» (19: 26). У переносному вживанні «Лотова дружина», «соляний стовп» — непорушність; «перетворитися на соляний стовп»— завмерти від несподіванки, обурення, здивування:
«…Ні, не позичу зроду-звіку! Я цього не хочу…» — ворушилися думки в голові Єремії, і він усе стояв серед келії, неначе став з якогось дива соляним стовпом (І. Н е ч у й — Л е в и ц ь к и й).
І увійшли ми в київські ворота.
Чогось так тихо, мов пройшла чума.
І каже дяк: — Згадай про жінку Лота.
Не озирайся. Києва нема.
(Л. К о с т е н к о)
Вся із солі, як дружина Лота.
О смерте моя, жду тебе я
без гніву, смутку і скорботи…
(І. Жиленко)
Легенда, найімовірніше, мала під собою реальний ґрунт (коли говорити про саму катастрофу). В пам’яті народу залишило слід якесь стихійне лихо. Воно могло статися в дуже віддалені часи в районі Мертвого моря. Місцевість ця колись, мабуть, була квітучою землею, але в біблійні часи вона вже була затоплена водами Мертвого моря. Як свідчать геологи, береги його багаті покладами сірки, нафти, газу, які місцями виходять на поверхню. Загорівшись, нафта і газ могли знищити міста. До речі, місто Гоморра згадується в клинописних текстах, знайдених при розкопках стародавнього міста Ебла. Значить, місто таке існувало.
«Содом і Гоморра» стали символом розпусти, знаком катастрофи, що наближається, а звідси — символом безладдя, хаосу:
Туга убогості, руйнації дихала в тісних, завалених сміттям і кінським послідом провулках, пишний патриціанський фасад раптом змінився брудною клоакою, і — о диво: навіть у цьому содомі оптимістична й добра людська рука виліплювала то тут, то там для радості танцюючих амурчиків на фризах, усміхнених сфінксів… (Р. Іваничук).
Той тракт — це слід колимського содому, Та скільки жертв загинуло на ньому, Вовік ніхто не знатиме того. (І. Гнатюк)
У розмовному мовленні так називають юрбу, збіговисько людей, сповнених жаху, обурення, роздратування:
Біля Наумишиної хати — содом. Вогонь обхопив стодолу, стіжки, перекинувся на хату. На подвір’ї спека, як у пеклі (М. Коцюбинський й).
В усному мовленні вислів часом зазнавав змін:
На це діло нагодився молодець. —Що то,— питає,— за содома й гомора? —Ворону полюємо.
—Ворону?— здивувався молодець.— Вона ж падлом живиться (Р. Федорів).
ПРОДАТИ ЗА МИСКУ СОЧЕВИЦІ
(ЗА СОЧЕВИЧНУ ЮШКУ) (25: 33-34)
Вавілонське стовпотворіння. Значення фразеологізму
Вавілонське стовпотворіння – фразеологізм, який ми неодноразово чуємо і згадуємо. Для того щоб робити це правильно, необхідно розібратися, що він означає. Звернемося для цього до історії.
У книзі «Буття», главі XI «Старого Завіту», розповідається про те, що всі люди, що живуть на Землі, говорили на одній мові і чудово розуміли один одного. Так було до тих пір, поки не сталася подія, повністю змінило їхнє життя.
Німрод, цар хамітів, заснував сильну державу на землі Сеннаар і намірився стати царем над усіма людьми, але за гріхи свого предка Хама, весь його народ (хамити) повинен був бути в служінні (рабстві) у інших народів. Німрод забув про це покаранні і вирішив побудувати місто Вавилон і вежу висотою до небес, щоб наблизитися до Бога.
Коли почалося будівництво вежі, або, інакше кажучи, стовпи, з усіх кінців землі зібралися будівельники. Робота закипіла повним ходом, люди швидко і дружно звели кілька ярусів цієї вежі, але тут втрутився Всевишній і покарав ослушников. Він змішав між собою всі мови, і люди перестали розуміти один одного.
Якщо комусь потрібні були цеглини, йому несли пісок, якщо потрібна була глина, приносили воду. Люди кричали, вимагали, доводили щось один одному, але ніхто нічого не розумів. Почалося справжнє Вавілонське стовпотворіння, що закінчилося тим, що всі покидали свою роботу і розбрелися по домівках.
До цих пір збереглися сліди будівництва Вавилонської вежі, яка, безсумнівно, була унікальним будовою. Вавилонське стовпотворіння міцно увійшло в історію людства, як приклад гордині людей і їх бажання бути великими всупереч волі Божій.
Багато художники, письменники і музиканти присвятили свої твори цього біблійного події. Нідерландський живописець епохи Відродження Пітер Брейгель молодший, письменники Франц Кафка, Андрій Платонов і композитор Антон Рубінштейн у своїх творах показали Вавілонське стовпотворіння так, як вони його розуміли.
Протягом тисячоліть людей цікавив сам факт цієї події, який знайшов своє підтвердження в дослідженнях вчених і археологів. У всіх світових релігіях мають місце міфи і перекази, які, так чи інакше, розповідають про таку подію, як Вавілонське стовпотворіння.
Ми, нинішнє покоління, теж повинні винести урок з цього біблійного оповіді. Нам необхідно задуматися про те, що ніколи не слід піддаватися такому великому спокусі, як гординя. Адже як би ми високо не піднеслися, в будь-який момент все може закінчитися. Вавилонське стовпотворіння, значення якого ми розуміємо як безлад, метушня, плутанина, вживається в цьому сенсі вже не одне сторіччя. Це словосполучення часто зустрічається не тільки в класичній літературі, а й у творах сучасних авторів.
Вавілонське стовпотворіння – фразеологізм, який сьогодні менш на слуху, ніж назва біблійного міста Вавилон. Слухаючи музику і дивлячись голлівудські фільми, ми з вами часто чуємо слово Бабілон, що відповідає російському назвою Вавилон, що означає гвалт, плутанину і суєту. Часто люди вживають вираз “вавилонське стовпотворіння”, значення якого навіть не знають.
Перш ніж вживати незнайомі вам слова і словосполучення, постарайтеся дізнатися їх значення, і тоді ви зможете легко оперувати фразеологізмами, які не так часто зустрічаються в повсякденній розмовній мові. Володіючи такими знаннями, ви ніколи не потрапите в халепу. Ви сміливо зможете сказати, побачивши велике скупчення людей, що намагаються щось довести за допомогою крику, що це і є справжнісіньке вавилонське стовпотворіння. Цим ви зможете підкреслити свою грамотність та інтелігентність.
Нововавилонське царство — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Нововавилонське царство 
Халдейська імперія (темнозелена)Нововавилонське царство, Друге Вавилонське царство або Халдейська імперія — історична держава у Месопотамії, що існувала у період між 626 та 539 до н. е.
До 626 року до н. е. Вавилон перебував під владою північного сусіда — Ассирії. Однак ассирійський намісник Набопаласар, з халдейського племені, вирішив відокремитись від Ассирії й стати самостійним правителем. Спочатку лише північна частина Вавилонії була ним підкорена. Тільки до 615 до н. е. удалось завоювати більшість усіх вавилонських земель, у тому числі великі міста Урук і Ніппур. Набопаласар сприяв падінню Ассирії та розділенню ассирійської території разом з мідійським правителем Кіаксаром[1]. За наступного нововавилонського царя, Навуходоносора II, велись успішні війни з Єгиптом (було захоплено більшу частину Сирії та Палестини, а також усю Фінікію). За часів його правління Юдея стала провінцією нововавилонської держави. Двічі, у 597 та 586 роках до н. е., доводилось підкорювати юдейську територію (востаннє було зруйновано Єрусалим)[2].
Після Навуходоносора деякий час відбувались палацові перевороти, в результаті яких до влади прийшов Набонід. На початку його правління возвеличилась і стала сильною імперія Ахеменідів. Вавилонський цар намагався вести війни проти Кира II разом з Лідією та Єгиптом. 539 року до н. е. Вавилон був захоплений персами й увійшов до складу держави Ахеменідів. Падінню Нововавилонської держави сприяло невдоволене населення Вавилонії, зокрема, підкорені юдеї. Відтоді Вавилон припинив своє існування як держава[3][4].
Нововавилонська (халдейська) династія[ред. | ред. код]
- ↑ Дандамаев М. А. Политическая история нововавилонского периода // История Древнего мира. — М.: Наука, 1989. — Кн. 2. — стор. 115–117 (рос.)
- ↑ Авдиев В. И. История Древнего Востока. — М.: Высшая школа, 1970. — стор. 428–430
- ↑ Струве В. В. История Древнего Востока. — Л.: Госполитиздат, 1941. — стор. 351–352
- ↑ Авдиев В. И. История Древнего Востока. — М.: Высшая школа, 1970. — стор. 432–433
- Авдиев В. И. История Древнего Востока. — М.: Высшая школа, 1970. — 608 с.
- История Древнего мира / Под ред. И. М. Дьяконова, В. Д. Нероновой, И. С. Свенцицкой. — М.: Наука, 1989. — Кн. 2. — 572 с.
- Нуреев Р. М. Нововавилонское царство: рождение первых банков // Всемирная история экономической мысли: у 6 томах / Гол. ред. В. Н. Черковец. — М. : Мысль, 1987. — Т. I. От зарождения экономической мысли до первых теоретических систем политической жизни. — С. 64-66. — 20 000 прим. — ISBN 5-244-00038-1.
- Струве В. В. История Древнего Востока. — Л.: Госполитиздат, 1941. — 485 с.
- Тураев Б. История Древнего Востока. — Мн.: Харвест, 2002. — 752 с.
Древній Вавилон історія
25 століть не сходять з вуст людей слова «Вавилон», «Вавилонський полон», «вавилонське стовпотворіння», « вавилонська блудниця», «бенкет Валтасара» … Звідки стільки подробиць дізналися про Вавилон, адже вже до початку нашої ери від нього залишилися лише руїни, з яких у середні віки араби добували цеглу для будівництва Багдаду? Ті, хто сповідував християнство, майже два тисячоліття черпали відомості про нього з Біблії. Але біблійні тексти не давали і думки про те, щоб вавилоняни, ці зніжені, порочні люди, бич стародавнього Ізраїлю, могли бути висококультурним народом і навіть вчителями греків і римлян. Наукове вивчення історії Вавилона почалося з відкриття таємничого клинопису на біломармуровій скелі Бахістун, в 35 кілометрах від сучасного іранського міста Керманшах.
Його повелів висікти перський цар Дарій I. Багато століть його сенс був прихований від людей, поки англійський дослідник Роулінсон не розшифрував його: «…Ти, який в майбутні дні побачиш цей напис, який я наказав вибити в цій скелі, або ці зображення, не зламай їх. Але оберігай, поки можеш!» (І в ті часи, мабуть, не всі дбайливо ставилися до пам’ятників культури – ось Дарію і довелось вдатися до погроз божою карою). Потім послідувала наполеглива праця кількох поколінь і люди знову навчилися читати клинопис. Тоді бібліотека ассірійського царя Ашшур-баніпала, що складається з глиняних табличок і розповіла про Вавилон. Цих табличок зараз відомо більше півмільйона. Вони містять літературні, релігійні, наукові тексти, ділові документи, судові протоколи та рішення.
Вавилоняни самі заговорили про своє життя, з усіма його радощами, печалями, турботами, успіхами, невдачами, задумами та рішеннями. Це було багате подіями, духовними пошуками, добре відрегульоване життя. Ще раніше деякі відомості про нього дали греко-римські письменники – Геродот, Ксенофонт, Страбон… Їхні розповіді сходять до тих людей, які своїми очима бачили Вавилон і спілкувалися з вавилонянами.
«Найбільш розсудливий звичай … на мою думку, у них ось який. Раз на рік у кожному селищі зазвичай робили так: скликали всіх дівчат, що досягли шлюбного віку, і збирали в одному місці. Їх обступали натовпи юнаків, а глашатай змушував кожну дівчину поодинці вставати, і починався продаж наречених. Спочатку виставляли на продаж найкрасивішу дівчину з усіх. Потім, коли її продавали за великі гроші, глашатай викликав наступну після неї за красою (дівчата ж продавалися в заміжжя). Дуже багаті вавилонські женихи навперебій намагалися набавляти ціну і купували найбільш красивих дівчат. Женихи ж з простолюддя, які зовсім не цінували красу, брали некрасивих, і на додачу гроші… Якщо ж хто не сходився зі своєю дівчиною, то за законом було потрібно повертати гроші».
Ось ще який звичай, що стосується жінок, існував у Вавилоні, Геродот називає його самим ганебним. Кожна мешканка цього міста одного разу в житті повинна прийти в святилище богині кохання Мілліти (у Геродота вона – Афродіта), щоб за плату віддатися чужинцеві. Ці гроші вважаються священними, і як би вони не були малі, жінка не має права від них відмовлятися. В очікуванні чужинця, готового заплатити за інтим, жінки, пов’язавши навколо голови мотузковий джгут, сидять на відведеній для них ділянці святилища. Між ними ходять чужинці і вибирають жінку. Не можна повернутися додому, поки хтось не кине їй у поділ гроші на знак того, що хоче з’єднатися з нею. Дехто швидко виконує цю обітницю, а є такі, що чекають своєї години і два, і три роки…
Клинописом на базальтовому стовпі, відкритому в 1902 році в Сузах, були записані і знамениті закони вавилонського царя Хаммурапі, вони регламентували життя вавилонян. Багато що турбувало царя, не останнє місце займали в його кодексі моральні проблеми. Мабуть, найкращим засобом виховання він вважав суворі покарання. «Якщо продавщиця вина замість хліба отримує в якості плати срібло або ж обраховує споживача, то вона підлягає покаранню: її слід кинути у воду… Якщо виноторговець дозволяє у своєму приміщенні скандалити п’яним і не відводить їх у приміщення оборонців порядку (стародавню поліцію), то він несе покарання і підлягає смертній карі». Бо більш винен той, хто потурає п’яним неподобствам, ніж сам п’яний. Розумно.
За «кодексом Хаммурапі» можна судити про рівень вавилонської медицини. Схоже, що лікувальна справа там була на хорошому рівні. Справді, про що говорять такі, наприклад, статті: «Якщо лікар зробив громадянинові операцію бронзовим ланцетом і вилікував громадянина або зняв бронзовим ланцетом більмо у громадянина і вилікував очі громадянина, то він може взяти в якості гонорару 10 шеклів (84,16 г. срібла)… Якщо лікар зробив бронзовим ланцетом операцію громадянину і заподіяв громадянину смерть або, знімаючи бронзовим ланцетом більмо у громадянина, пошкодив око громадянина, то йому слід відрубати кисть руки… » Ці закони діяли понад тисячу років, і лікарі не перевелися, – значить, вони мали високу кваліфікацію.
Правда, причиною деяких хвороб, що погано піддаються лікуванню, вважалися злі духи. Тоді зверталися до богів. Але боги богами, а лікарі діяли активно – в ходу було безліч лікарських трав, відомі були і дієти, застосовувалися бинти, шини, лінзи для слабкого зору, масаж, гімнастика, мазі… На Стародавньому Сході вавилонські лікарі користувалися великою популярністю. Вони їздили в інші країни. І в поїздках їх завжди супроводжував символ бога медицини Нінгішзідда – жезл, навколо якого обвилася змія.
Багато років ведуться розкопки Вавилона, самі дорогі і грандіозні в історії археології. Вони почалися в кінці 19-го століття, і відразу до руїн потягнулися натовпи людей. Потік не вичерпується і донині. Йдуть люди різного кольору шкіри, різних віросповідань, всі хочуть своїми очима побачити Вавилон, те, що вдалося відкопати: залишки Вавилонської вежі, храму Есагіли, Висячих садів, мосту через Євфрат, будинків і вулиць. Хочуть переконатися, що він був. Вклонитися минулому людства.
Кожен хотів би своїми очима побачити місце, де цариця Семіраміда тримала леопардів, щоб вони прикрашали її сади (її син волів львів). Де придумані назви днів тижня – згідно семи астральним богам, яким поклонялися стародавні вавилоняни і ассірійці. Де вперше були названі знаки зодіаку і застосований сонячний годинник. Де, виявляється, 3400 років тому звучала семизвукова музична гама і складалися любовні романси. Де народився знаменитий вислів «Мене, мене, текел, упарсін», який звучить і сьогодні пересторогою тим, хто хоче зруйнувати цивілізацію.
Автори: К. П. Матвєєв, А. А. Сазонов.
ХАЙ ЖИВЕ ВАВИЛОНСЬКЕ СТОВПОТВОРІННЯ! — Освіта
Ми часто не помічаємо, як багато цікавого проходить повз нас. Чи багатьом відомо, приміром, що 2001 рік оголошений Організацією Об’єднаних Націй Роком мов? А хто знає, що Україна претендує на те, щоб з 2002 року стати асоційованим членом організації «Франкофонія», куди входять не лише країни, де французька мова є основною, а й ті, які звертають серйозну увагу на викладання французької мови як іноземної? До цієї асоціації як повноправні члени входять, зокрема, Румунія, Болгарія, Литва.
На це можна заперечити: дана проблема — вельми специфічна, а нам, дай Боже, бодай англійську сяк-так засвоїти, не кажучи вже про рідну українську. До речі, саме такими мовами, як українська, і опікується ООН, оголошуючи Рік мов. Вважається, що нині в Європі існує близько двохсот мов, тоді як «офіційних», тобто тих, якими проводяться міжнародні конференції, і десятка не набереться. Так що ж робити? Відкинути мови, що не набули міжнародного поширення, і поступово всім оволодіти англійською, російською, французькою? А потім і зовсім заговорити на одній англійській — якщо так можна буде назвати покручений, знівечений, висушений жаргон, який аж ніяк не нагадує мову Шекспіра, Фолкнера, Воннегута і навіть Агати Крісті?..
Становище здається майже безнадійним, проте, як сказав генерал де Голль після окупації Франції: «Ми програли одну битву, ми не програли війну!» На щастя, у боротьбі за рідну мову українці зовсім не самотні. У Європі існують кілька організацій, які борються за збереження всієї національної своєрідності континенту, за розмаїття культур, немислиме без розмаїття мов. Найвпливовіші серед них — Європейська рада мов (CEDL) і «Двомовний світ». Останній заслуговує хоча б на короткий відступ. Його засновник — француз Жан-Марі Брессан, учасник руху Опору, на моє запитання, чому він, не лінгвіст за освітою, став душею руху за навчання дітей з раннього віку як мінімум двом іноземним мовам, відповів:
— Під час війни я був парашутистом. На одне з перших завдань, коли мені доручили приземлитися в тилу ворога, щоб провести розвідувальну операцію, я летів з екіпажем англійського літака. Мови я не знав і досвіду стрибків у мене тоді ще не було. Я не говорив англійською, а англійці не розуміли по-французькому. І ось тієї миті, коли я мав стрибати, мені здалося, що в мене розстебнувся ранець парашута. Дарма намагався я жестами привернути увагу екіпажа, на мене дивилися здивовано, щось запитували, і все. І ось я стрибнув, повністю переконаний, що парашут не розкриється. Приземлившись благополучно, дав собі слово: якщо виживу в цій війні, зроблю все для того, аби люди різних національностей могли спілкуватися на мові сусіди, адже від цього може залежати життя.
Жан-Марі Брессан дотримав слова. Він став не лише творцем впливової організації «Двомовний світ», якій цього року виповнюється півстоліття, а й заснував Міжнародну федерацію споріднених міст, де Україна бере найактивнішу участь.
Підготовка до проведення колоквіуму йде непросто. Адже Вавилон знаходиться в Іраку, країні з диктаторським режимом. Організатори конференції сподіваються простягнути руку допомоги народу Іраку, звернутися безпосередньо до інтелігенції цієї країни, підтримати студентів, позбавлених спілкування з зовнішнім світом, і тим самим нагадати деяким супердержавам, що шлях до миру йде не через ізоляцію народів, а через широкий діалог. Вавилонська вежа, символ гордині людської, не піднялася до небес, але широкий багатобарвний килим мов світу не повинен злитися в похмуре сіре полотнище, за яким плентатимуться онімілі «усереднені» народи.
Вавилоняни — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вавилоняни — стародавнє населення Південного Межиріччя (Вавилонії) II-I тис. до н. е. говорило акадською мовою.
Етнонім «вавилоняни» пов’язаний з однойменною областю, назва якої в свою чергу веде до міста Вавилон — столиці цих земель.
Вавилоняни сформувалися в II тис. до н. е. з нащадків шумерів, аккадців і частини амореїв. У другій половині II тис. до н. е. вавилонянами були асимільовані касити, в I тис. до н. е. до складу вавилонян влилася значна кількість халдейського населення.
Дослідники відносять стародавнє населення Південного Межиріччя до середземноморського типу європеоїдної раси. Це люди зі смаглявою шкірою, темними очима, прямим носом, темними прямими або кучерявим волоссям.
Вавилоняни говорили і писали на особливих (вавилонських) діалектах аккадської мови. У I тис. до н. е. під впливом халдеїв широко поширюється арамейська.
Вавилоняни — нащадки жителів III династії Ура, тобто шумерів і аккадців, і частини амореїв. Після заходу III династії Ура, засновують державу з центром в Кадінгіррі (Вавилоні). У 1690 році до нашої ери під владою вавилонян була майже все Межиріччя. Через століття Вавилон занепадає. Через 200 років вавилоняни захоплюють Країну Моря. У 730 році до нашої ери Вавилон захоплює Ассирія. У VIII столітті нашої ери вавилоняни стали змішуватися з халдеями, а в VII столітті нашої ери Вавилоном правили халдеї. При Набоніді Вавилоняни займають території Фінікії, Юдеї, північно-західну Аравію, південно-східну Анатолію, Сирії, Межиріччя та Ізраїлю. У V столітті нашої ери Вавилон належить персам. Вавилон знову знайшов славу завдяки македонцям, навіть став столицею, однак після смерті Олександра Македонського (який помер у Вавилоні) Вавилон занепав, помінялася держава, змінилася і столиця: місце Вавилона зайняла сусідня Селевкія. Вавилоняни переймали грецьку культуру і мали добрі стосунки з греками, проте грецьку Месопотамію завоювали парфяни. На початку нашої ери сюди проникло несторіанство, різновид християнства, вавилоняни асимілювалися халдеями, а влада знову перейшла до персів, до того моменту поки вони не були захоплені Арабським халіфатом. Відбулася арабізация вавилоно-халдеїв, багато хто прийняв іслам. Також асимільовані арабами вавилоняни перебували під владою турків. Сучасні нащадки вавилонян — іракці, ассирійці, курди та єзиди.
Ред. Дьяконов І. М. Історія Стародавнього Сходу. Зародження класових суспільств і перші осередки рабовласницької цивілізації. — М .: Наука, 1983. — Т. 1. Месопотамія. — 534 с. — 25050 екз.