Вірші про осінь для дітей – Стихи про осень на украинском языке
«Тане осінній замріяний день, синюватий вечір м’яким покривалом спускається на землю, стираючи барви, лякаючи дзвінкою прохолодою, нагадуючи про те, що скоро вже все навкруги відцвіте, відбуяє, зблякне, пожовкне…»
ТАКЖЕ РЕКОМЕНДУЕМ:
Осінь – загадкова та чарівна пора. Вона може бути веселою та яскравою, коли все навкруги освітлено сонцем, коли тебе оточують дерева, на яких листя немов розмальоване. Через деякий час осінь стає замріяною та сумною – йде дощ і день здається вічністю, а потім стає зовсім холодно. І таке враження, що в такі дні осінь прощається з нами, уступаючи місце величній зимі.
ОСІНЬАвтор Л. Новикова
Сіла осінь на порозі,
Довгі коси розплела,
Спілі яблука на возі
До бабусі привезла.
Вітром двері відчинила:
— Дари з воза забирайте!
Павутинкою злетіла:
— Через рік мене чекайте!
ЧАКЛУНКА
Автор Н. Замрія
Осінь фарби готувала,
У відерця наливала.
Змішувала, чаклувала,
Потім все розфарбувала.
Придивіться, все довкола
Стало різнокольоровим!
КОРОЛЕВА ОСІНЬ
Автор Н. Замрія
Королева Осінь
Всіх до столу просить.
Всіх без винятку частує
Й для Зими запас готує.
Автор Богдан Чалий
Нині осінь нас чарує,
Неповторна, чарівна,
Різні барви нам дарує
І дивує нас вона.
Виглядає так казково
Восени і парк, і гай,
Розмаїттям кольоровим
Прикрашає осінь край!
ОСІННІЙ ПАРК
Автор О. Війтик-Ющук
Вже побагряніло
Листячко на клені,
Але на вербиці
Ще воно зелене.
На каштані листя
З жовтою каймою.
Йду осіннім парком
Тихою ходою.
Таких фарб немає
Влітку, ні зимою.
Недаремно осінь
Зветься золотою.
Автор Богдан Чалий
Ніби притомилося сонечко привітне:
У траві пожовклій молочай не квітне.
Облетіло літо листячком із клена,
Лиш ялинка в лісі сонячно зелена.
Журавлі курличуть: летимо у вирій.
Пропливає осінь на хмарині синій.
ДОЩОВА ОСІНЬ
Автор А. Качан
Водить осінь хороводи
То із листя, то з дощів.
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми були.
Та вернулися тумани,
Задощило в небесах,-
І ми знову у пошані,
Знов нас носять на руках».
І прийшли тоді до згоди
Парасолі і плащі,
Що найбільша насолода –
Це коли ідуть дощі.
На городі осінь мила
Нам гостинці залишила.
Зажурилась баба Ната:
— Як же вчасно все зібрати?!
Зберемося разом, друзі, —
Допоможемо бабусі!
Баранець з ягням удвох
Обмолочують горох.
В льох складають бурячки.
ОСІНЬ
Автор П. Осадчук
… Осінь на узліссі
Фарби розбавляла,
Пензликом легенько
Листя фарбувала.
Вже руда ліщина,
Пожовтіли клени.
В пурпурі осіннім
Тільки дуб зелений.
Утішає ясен:
— Не сумуй за літом!
Геть усі діброви
В золото одіто.
ШЕПІТ, ШЕЛЕСТ, ШЕРЕХ ЛИСТЯ
Автор Т. Корольова
Шепіт, шелест, шерех листя…
Ходить осінь золотиста,
Жовтокоса, багряниста,
З тихим шумом падолисту.
Шелест, шурхіт по діброві…
Стиха осінь колискові
Шепче осінь. Шепче осінь…
КАШТАНОПАД
Автор Г. Маніва
Ось червоний
Впав листок,
А за ним
Каштанчик – скок!
Жовтий лист
На землю ліг,
Слідом знов
Каштанчик – плиг!
День за днем
Таке підряд –
Падолист,
Каштанопад.
Автор К. Перелісна
Вітер взяв сопілку в руки:
— Ду-ду-ду!
Хто зі мною потанцює
У саду?
Захиталися жоржини:
— Може, й ми!
Тільки ти нас над землею підійми!
— Шкода часу,— вітер каже,—
Підіймать!
Видно, вам не доведеться танцювать!
Тут як зірвуться листочки із дубка,
Із кленка,— хто червоний, хто жовтавий, хто рудий,
А хто трішечки зелений —
Молодий.
Як закрутяться у танці
Угорі! І низенько над землею,
У дворі. Вітер кинувся за ними:
— Ой, ду-ду!
От хто вміє танцювати
до ладу!
Автор В. Скомаровський
Стежка, озеро, стіжок –
Все у падолисті,
І в гніздечку для пташок
Задрімав сухий листок,
Наче у колисці.
ОСІННІ ВІЗЕРУНКИ
Автор Ю. Ференцева
Осінь килим ткала з листя —
Візерунки золотисті
З червонястими квітками
Та барвистими стьожками.
Осінь килим вишивала,
Ниточок пішло чимало —
Листя клена і калини,
Дуба, ясеня, ожини,
А між ними горобина —
Наче полум’я горить!
Осінь ткала з листя килим.
Де-не-де щось зеленіло,
Зверху смуга срібно-біла —
Зранку паморозь блищить…
Автор К. Перелісна
Листячко дубове,
Листячко кленове
Жовкне і спадає
Тихо із гілок.
Вітер позіхає,
В купу їх згортає
Попід білу хату
Та на моріжок.
Айстри похилились,
Ніби потомились —
Сонечка немає,
Спатоньки пора!
А красольки в’ялі
До землі припали.
Наче під листочком
Вітер догоря.
Автор Г. Шевчук
Лісом осінь походила —
Все навкруг позолотила.
Залишила лиш ялинку
Їжачкові на хатинку.
ДАРИ ОСЕНІ
Автор Г. Шевчук
Восени врожай збирають
На городах і в садках.
Груші, яблука звисають
На тонесеньких гілках.
В лісі білочка руденька
Під пеньком знайшла грибок.
Ухопила — та хутенько
Заховала в теремок.
ОСІНЬ
Автор І. Кульська
Коли вона загляне в сад —
Наллється соком виноград,
І різні яблука ренет
Солодкі стануть, наче мед.
Надмуться гордо кавуни,
І запишається в хустках
Товста капуста на грядках.
Як помандрує по гаях
З чарівним пензлем у руках —
Все розмалює на путі,
Берези стануть золоті!
І ми її уклінно просим: —
Заходь у гості, щедра осінь! ЩО НА СПИНЦІ В ЇЖАЧКА?
Автор Г. Усач
Що несе на спинці
Спритний їжачок?
Він несе на спинці
Золотий листок.
Що несе на спинці
В дощик і сльоту?
Він несе на спинці
Осінь золоту.
ОСІНЬ
Автор Н. Донець
Сумує жовтень в нашому саду.
Поодцвітали мальви сніжно-білі,
І журавлі полинули у вирій.
Вже не сміються ластівки малі.
Не золотіє мак духмяним цвітом.
А яблуні – заплакані й сумні…
Вони не скоро знов побачать літо.
Все листопади вдаль перенесли…
Бузкова тиша. Сад тривожно-синій
Смородина ще в залишках золи.
А на гілках цвіте холодний іній.
Автор М. Тарасич
Вовк осінньою порою
Примостився під сосною –
Шиє валянки вовчисько,
Бурмотить: «Зима вже близько.
Шубу теплу власну маю,
Лапи в валянки сховаю.
Ще пошию рукавиці
Вовченятам і вовчиці».
ОСІНЬ
Знову я дивлюсь в віконце:
Он за ліс заходить сонце.
В лісі ходить хитрий лис…
«Мамо, що це, подивись?
Вчора ліс ще був зеленим
А сьогодні… онде клени
Червоніють, мов вітрила,
І берізка пожовтіла».
«Як красиво, — каже мама, —
Це віконце — наче рама,
А від сонця подарунок —
Панни Осені малюнок».
Автор Л. Костенко
На гіллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироїжки та опеньки
Білка сушить про запас.
Так нашпилює охайно,
Так їх тулить на сосні
І міркує: а нехай-но
Ще побудуть тут мені!
Поки дні іще хороші,
Поки є іще тепло,
Заберу їх у дупло.
Буде холодно на дворі,
Сніг посиплеться з дубів,
Буде в мене у коморі
Ціла в’язочка грибів!
Але білочці не спиться.
Дятел стукає: тук-тук!
Щоб не вкрала їх лисиця
Або хитрий бурундук.
ЯК ГАРНО В ЛІСІ ВОСЕНИ!
Автор Н. Стефурак
Як гарно в лісі восени!
Кленову гілочку торкни —
Вона здригається, бринить,
Немов струни сталева нить.
Жовтіють граби і дуби,
Вкривають листячком гриби,
Кущі, галявини, плаї,
Сліди малесенькі твої.
Навкруг завія золота —
Багряне листя обліта.
Сміється сіверко: “Лови!”,
І ти за шапкою біжиш
У цей малюночок, у вірш,
В дитинства сонячного світ,
А мама дивиться услід.
ХОДИТЬ ОСІНЬ
Автор Л. Новикова
Загорнулися в тумани
Запечалені світанки,
Ходить осінь по стежинах,
Губить літа витинанки.
Розлива свою журбу,
Взувши жовті черевики,
Іде прясти під вербу.
Золотими ниточками
Вишива сорочки кленам
І засмаглими руками
Листя струшує зелене.
На долоні розсипає
Срібні роси-намистини,
В довгі коси заплітає
Оксамитові жоржини.
ОСІНЬ
Автор Ф. Петров
Трав м’які вершечки
Зжовкли на покосі.
Вже тонкі вервечки
Посукала осінь,
І на них гойдає
Хмар важкі колиски
Тихо опадає
Листя із берізки.
Небо прохололе
Сіє дрібно мжичку.
Щоб родило поле
Жито і пшеничку.
Автор Л. Павленко
Жовте листя. Сіре небо.
Яблука червоні.
Заховавсь пташиний щебет
У моїй долоні.
Попелясті павутини…
Очевидно, осінь
Просочилась по краплині
У серпневі роси.
Бродить вітер по алеях,
Носить запах диму.
Вітер губиться в ідеях:
Як зустріти зиму?
В сон поринули городи,
Яблука зірвали.
І зелене вийшло з моди,
Сіре модним стало.
Небо, тихе і похмуре,
Мокне у калюжі.
Чоловік задуму курить,
Згадуючи ружі.
Та нехай і згасла зелень,
Хай і зблякла просинь, —
Не печалься, рідна земле:
В тебе славна й осінь!
Автор І. Блажкевич
Осінь, осінь… Лист жовтіє.
З неба часом дощик сіє.
Червонясте, золотисте
Опадає з кленів листя.
Діти ті листки збирають,
У книжки їх закладають.
Наче човники, рікою
Їх пускають за водою.
З них плетуть вінки барвисті —
Червонясті, золотисті.
ЗАЖУРИЛАСЬ БДЖІЛКА
Автор В. Ґренджа-Донський
Зажурилась бджілка…
Що робити має,
Бо у полі жовкнуть квіти,
Де медок збирає.
Де медок збирала, —
Де вона гуляла,
Там ті квіти, ясні квіти
Осінь притоптала.
І зима надійде,
Вкриє гори й доли,
Хто заплаче за квітками,
Як не тії бджоли.
ЛИСТОПАД
Автор А. Житкевич
Осінь, осінь, листопад,
Жовте листя стелить сад,
За моря в краї далекі
Відлетіли вже лелеки.
Хмари небо затягли,
Вітер віє з-за гори,
Ходить осінь листопадом,
Жовте листя стелить садом.
ОСІНЬ
Автор Я. Щоголів
Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світе, та не гріє
Сонце золоте.
Оголилось поле
Од серпа й коси;
Ніде приліпитись
Крапельці роси.
Темная діброва
Стихла і мовчить;
Листя пожовтіле
З дерева летить.
Квіточка одна;
Тільки й червоніє,
Що горобина.
Здалека під небом,
В вирій летучі,
Голосно курличуть
Журавлів ключі.
ОСІНЬ
Автор П. Грабовський
Осінню дмухнуло,—
Висохли квіточки,
Хмуро, безпритульно
Глянули садочки.
Жовкне і травиця.
Така її доля,
Хіба зелениться
Хлібець серед поля.
Хмара небо криє,
Сонечко не блисне,
Вітер вовком виє,
Дощ потоком висне.
Швидко погнав води
Струмок бистрохвильний;
Пташка від негоди
Подалася в вирій.
Автор М. Трохим
Осінь, ліс зашелестів,
Опадає листя.
Ліс накинув кожушок
Золотистий.
Відлітають вже птахи,
І пісень не чути
Забуваються стежки
В ліс забутий.
ПОТЕМНІЛИ КРОНИ СОСОН
Автор В. Скомаровський
Потемніли крони сосон,
Тихо сіються дощі,
Оголила темна осінь
І дерева, і кущі.
І тепер здаля помітні
Гнізд воронячих шапки,
Зникли птахи перелітні –
Гуси, іволги, шпаки.
У гіллі синиця тенька,
Лущить зерна цілий день,
І від білочки опеньки
Поховалися за пень.
Автор В. Бичко
Непомітно з’явилася осінь –
День коротшим стає щодоби.
Глянь, берізки – уже златокосі,
І в дубів багряніють чуби.
Вже у теплі краї відлетіли
Сонцелюби – дзвінкі журавлі,
Не страшні їм тепер заметілі
На далекій південній землі.
БАРВИСТА ОСІНЬ
Автор Т. Корольова
Осінній дощик дрібно плаче,
І листячко жовтогаряче
З дерев поволі опадає,
Лиш клен рудий горить-палає.
Дарує нам барвиста осінь
Буяння фарб і неба просинь:
Ранкові прохолодні роси,
Верби старої жовті коси,
Багрянець лісу світанковий,
Пташиний щебет загадковий
І павутиння візерунки —
Це щедрі осені дарунки.
ОСІННЯ ЛІЧИЛКА
Автор А. Королів
Одна – велика диня,
А он два буряки,
Три баклажани сині,
Чотири огірки.
А далі теж не пусто:
Червоних п’ять перчин,
Шість качанів капусти,
Солодких сім морквин.
Ще далі поглядімо,
Що осінь принесла,
Анумо полічімо
Останні три числа:
Це – помідорів вісім
Та дев’ять картоплин,
А у вінку повисли
Аж десять цибулин.
ОСІНЬ, НАША ОСІНЬ
Автор М. Познанська
Осінь наша, осінь —
Золота година,
Неба ясна просинь,
Пісня журавлина,
Бабиного літа
Довгі, білі коси…
Люблять тебе, осінь.
Та не тільки славна
За свою ти вроду —
Урожай іздавна
Ти несеш народу:
Щедра і дорідна,
Пахнеш ти медами,
Славиш край наш рідний
Зерном і плодами!
ЗОЛОТА ОСІНЬ
Автор К. Перелісна
В парках і садочках,
На доріжки й трави,
Падають листочки
Буро-золотаві.
Де не глянь, навколо
Килим кольористий,
Віти напівголі
Й небо синє-чисте.
Метушні немає,
Тиша й прохолода –
Осінь золотая
Тихо-ніжно ходить.
Автор Н. Приходько
Тихо осінь ходить гаєм.
Ліс довкола аж горить.
Ясен листя осипає,
Дуб нахмурений стоїть.
І берізка над потоком
Стала наче молода.
Вітер, мовби ненароком,
Їй косиці розпліта…
ОСІННІЙ ДОЩИК
Автор К. Перелісна
Пожовтіло листячко
На кленочку,
Почорніли айстроньки
У садочку.
Заховалось сонечко,
Не видати,
Сипле вітер дощиком
Кругом хати.
Стукотить і грюкає
У віконця:
«А що?.. Вам не весело
Тут без сонця?».
Сам гуляє,
А дітей на вулицю
Не пускає.
ОСІННЯ ВИШИВАНКА
Автор Б. Сахно
Вишивають гладдю журавлі
Дощового неба скатертину.
Вітерець безжально до землі
Нахилив пожовклу горобину.
Оселився дощик на гіллі,
Облітає айстра пелюстками,
Вишивають небо журавлі
Чорними і білими нитками.
ЗОЛОТА ОСІНЬ
Автор О. Бродський
Ще недавно в небі синім
Пролітали журавлі,
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.
І від краю і до краю,
Від двора і до двора
Золотого урожаю
Знов до нас прийшла пора.
previous post: Загадки о фруктах и ягодах | next post: День Знаний и первый звонок 1 сентября 2015 в Украине
Вірші про осінь для дітей
Короткі вірші про осінь
Літо тихо відцвітає,
В школі дзвоник вже лунає,
Стане холодно вже зовсім,
Бо іде на землю осінь.
КОРОЛЕВА ОСІНЬ Н. Замрія
Королева Осінь
Всіх до столу просить.
Всіх без винятку частує
Й для Зими запас готує.
ОСІНЬ Б. Чалий
Ніби притомилося сонечко привітне:
У траві пожовклій молочай не квітне.
Облетіло літо листячком із клена,
Лиш ялинка в лісі сонячно зелена.
Журавлі курличуть: летимо у вирій.
Пропливає осінь на хмарині синій.
ОСІНЬ М. Трохим
Осінь, ліс зашелестів,
Опадає листя.
Ліс накинув кожушок
Золотистий.
Відлітають вже птахи,
І пісень не чути
Забуваються стежки
В ліс забутий.
ЗОЛОТА ОСІНЬ О. Бродський
Ще недавно в небі синім
Пролітали журавлі,
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.
І від краю і до краю,
Від двора і до двора
Золотого урожаю
Знов до нас прийшла пора.
Зажурилась квітка Павличко Дмитро
Небеса прозорі,Як глибінь ріки.
Падають, як зорі,
З явора листки.
А над полем нитка
Дзвонить як струна,
Зажурилась квітка —
Чує сніг вона.
ЖОВТЕНЬ Н. Приходько
Тихо осінь ходить гаєм.
Ліс довкола аж горить.
Ясен листя осипає,
Дуб нахмурений стоїть.
І берізка над потоком
Стала наче молода.
Вітер, мовби ненароком,
Їй косиці розпліта…
Красиві вірші про осінь
Осінь пензлика взяла Марія Пономаренко
Осінь пензлика взяла,
малювати почала,
в білокорої берізки золотила довгі кіски.
Став багряним колір чуба
в мудрого дідуся-дуба.
Дві сестрички, дві осички
стали жовті, мов лисички.
А довкруг, довкруг травиця
тихо-тихо золотиться.
Ось палахкотять калина,
горобина і шипшина.
Не вгаває щедра осінь,
а малює неба просинь.
Ще — тоненькі павутинки,
сірий дощик і хмаринки…
Пензлик біга без упину —
гарна в осені картина.
ОСІНЬ Л. Новикова
Сіла осінь на порозі,
Довгі коси розплела,
Спілі яблука на возі
До бабусі привезла.
Вітром двері відчинила:
– Дари з воза забирайте!
Павутинкою злетіла:
– Через рік мене чекайте!
Восени Віталій Березінський
Що казати, восени радісно людині!
та вминає кавуни,
ця куштує дині.
Мова мамина палка
лине з відучора:
— З’їв би, синку, огірка,
спробуй помідора.
Голос тата чую теж у кімнатній тиші:
— Що ж ти яблуко жуєш,
грушку не скінчивши?
З’їв сливок я рівно сім,
персик в роті тане…
Доки я усе не з’їм,
зима не настане!
Осінь Володимир Сосюра
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.
Дощова осінь Анатолій Качан
Водить осінь хороводи,
Під мелодію дощів
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми були.
Та вернулися тумани, задощило в небесах, —
І ми знову у пошані,
Знов нас носять на руках…»
І прийшли тоді до згоди парасолі і плащі,
Що найбільша насолода —
Це коли ідуть дощі.
ОСІННІЙ ПАРК О. Війтик-Ющук
Вже побагряніло
Листячко на клені,
Але на вербиці
Ще воно зелене.
На каштані листя
З жовтою каймою.
Йду осіннім парком
Тихою ходою.
Таких фарб немає
Влітку, ні зимою.
Недаремно осінь
Зветься золотою.
Осінні поля Качан Анатолій
Охололи води і земля,
Сон бере натруджені поля.
На горбах у висохлий кулак
Заховав зернята дикий мак.
А поміж горбами в теплий край
Покотився колесом курай.
Ні душі в полях, лише димок
Лащиться, згортається в клубок.
То в село за синій горизонт
Поспішає трактор на ремонт.
Тихо-тихо трактор вуркотить,
Щоб свої поля не розбудить.
КАШТАНОПАД Г. Маніва
Ось червоний
Впав листок,
А за ним
Каштанчик – скок!
Жовтий лист
На землю ліг,
Слідом знов
Каштанчик – плиг!
День за днем
Таке підряд –
Падолист,
Каштанопад.
ОСІНЬ П. Осадчук
… Осінь на узліссі
Фарби розбавляла,
Пензликом легенько
Листя фарбувала.
Вже руда ліщина,
Пожовтіли клени.
В пурпурі осіннім
Тільки дуб зелений.
Утішає ясен:
– Не сумуй за літом!
Геть усі діброви
В золото одіто.
ШЕПІТ, ШЕЛЕСТ, ШЕРЕХ ЛИСТЯ Т. Корольова
Шепіт, шелест, шерех листя…
Ходить осінь золотиста,
Жовтокоса, багряниста,
З тихим шумом падолисту.
Шелест, шурхіт по діброві…
Стиха осінь колискові
Шепче нам про неба просинь.
Шепче осінь. Шепче осінь…
ДОЩОВА ОСІНЬ А.Качан
Водить осінь хороводи
То із листя, то з дощів.
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми були.
Та вернулися тумани,
Задощило в небесах,-
І ми знову у пошані,
Знов нас носять на руках».
І прийшли тоді до згоди
Парасолі і плащі,
Що найбільша насолода –
Це коли ідуть дощі.
ДАРИ ОСЕНІ Г. Шевчук
Восени врожай збирають
На городах і в садках.
Груші, яблука звисають
На тонесеньких гілках.
В лісі білочка руденька
Під пеньком знайшла грибок.
Ухопила — та хутенько
Заховала в теремок.
ЩО НА СПИНЦІ В ЇЖАЧКА? Г. Усач
Що несе на спинці
Спритний їжачок?
Він несе на спинці
Золотий листок.
Що несе на спинці
В дощик і сльоту?
Він несе на спинці
Осінь золоту.
ВОВК ОСІННЬОЮ ПОРОЮ М. Тарасич
Вовк осінньою порою
Примостився під сосною –
Шиє валянки вовчисько,
Бурмотить: «Зима вже близько.
Шубу теплу власну маю,
Лапи в валянки сховаю.
Ще пошию рукавиці
Вовченятам і вовчиці».
ЛИСТОПАД А. Житкевич
Осінь, осінь, листопад,
Жовте листя стелить сад,
За моря в краї далекі
Відлетіли вже лелеки.
Хмари небо затягли,
Вітер віє з-за гори,
Ходить осінь листопадом,
Жовте листя стелить садом.
ХИТРИЙ ЛИС ФАРБУЄ ЛІС В. Лучук
Хитрий лис на верховині
Носить фарби у майстрині
Лис, покуль зима настане
Ліс фарбує у багряне.
На дива дивитись скорі
Звірі збіглися у дворі:
– Лис фарбує ліс! – Дивиться!
Не торка ялиць одних:
Хитрий він, тому й боїться
Поколотися об них.
ОСІННІ КЛОПОТИ
На городі осінь мила
Нам гостинці залишила.
Зажурилась баба Ната:
— Як же вчасно все зібрати?!
Зберемося разом, друзі, —
Допоможемо бабусі!
Баранець з ягням удвох
Обмолочують горох.
Свинка й козлик залюбки
В льох складають бурячки.
ЯК ГАРНО В ЛІСІ ВОСЕНИ! Н. Стефурак
Як гарно в лісі восени!
Кленову гілочку торкни –
Вона здригається, бринить,
Немов струни сталева нить.
Жовтіють граби і дуби,
Вкривають листячком гриби,
Кущі, галявини, плаї,
Сліди малесенькі твої.
Навкруг завія золота –
Багряне листя обліта.
Сміється сіверко: “Лови!”,
Зірвавши шапку з голови.
І ти за шапкою біжиш
У цей малюночок, у вірш,
В дитинства сонячного світ,
А мама дивиться услід.
ОСІНЬ О. Роговенко
Знову я дивлюсь в віконце:
Он за ліс заходить сонце.
В лісі ходить хитрий лис…
«Мамо, що це, подивись?
Вчора ліс ще був зеленим
А сьогодні… онде клени
Червоніють, мов вітрила,
І берізка пожовтіла».
«Як красиво, — каже мама, –
Це віконце — наче рама,
А від сонця подарунок —
Панни Осені малюнок».
КЛЕНОВІ ЛИСТКИ І. Блажкевич
Осінь, осінь… Лист жовтіє.
З неба часом дощик сіє.
Червонясте, золотисте
Опадає з кленів листя.
Діти ті листки збирають,
У книжки їх закладають.
Наче човники, рікою
Їх пускають за водою.
З них плетуть вінки барвисті —
Червонясті, золотисті.
ОСІНЬ К. Перелісна
Листячко дубове,
Листячко кленове
Жовкне і спадає
Тихо із гілок.
Вітер позіхає,
В купу їх згортає
Попід білу хату
Та на моріжок.
Айстри похилились,
Ніби потомились —
Сонечка немає,
Спатоньки пора!
А красольки в’ялі
До землі припали.
Наче під листочком
Вітер догоря.
Осінні вірші від Ліни Костенко
Осінні вірші від Ліни КостенкоБерезовий листочок
Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…
Красива осінь вишиває клени…
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
Вже брами літа замикає осінь…
Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.
Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.
Де ти, літо, поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось!
Осінь брами твої замикала вночі,
погубила у небі журавлині ключі.
Сю ніч зорі чомусь колючі
Сю ніч зорі чомусь колючі,
як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала з кручі,
сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
а сьогодні вже восени!
БІЛОЧКА ВОСЕНИ
На гіллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироїжки та опеньки
Білка сушить про запас.
Так нашпилює охайно,
Так їх тулить на сосні
І міркує: а нехай-но
Ще побудуть тут мені!
Поки дні іще хороші,
Поки є іще тепло,
А як випадуть пороші,
Заберу їх у дупло.
Буде холодно на дворі,
Сніг посиплеться з дубів,
Буде в мене у коморі
Ціла в’язочка грибів!
Але білочці не спиться.
Дятел стукає: тук-тук!
Щоб не вкрала їх лисиця
Або хитрий бурундук.
Вірші про осінь відомих поетів
Осінь така мила Тичина Павло
Осінь
Славна.
Осінь матусі їсти несе:
борщик у горщику,
кашка у жменьці,
скибка у пазусі,
грушки в хвартушку.
Осінь така мила,
Осінь
Славна.
Зажурилась квітка Павличко Дмитро
Небеса прозорі,Як глибінь ріки.
Падають, як зорі,
З явора листки.
А над полем нитка
Дзвонить як струна,
Зажурилась квітка —
Чує сніг вона
Іде осінь Марко Вовчок
Вже зриває вітер
Золото беріз.
Застогнали віти,
Похилились вниз.
Листячко тріпоче,
Сумно шелестить,
Заховатись хоче,
Боязко тремтить.
Осінь йде полями,
Стелить килими.
Вже не за горами
Білий кінь зими.
При дорозі Марійка Підгірянка
При дорозі, при шосеТам корови ми пасем.
Золотистий місяць жовтень
Стелить листя ясно-жовте,
Вітер хмари вдаль несе
Над полями і шосе.
Низько стеляться дими:
Це печем картоплю ми.
Розгорілась наша ватра.
Біля неї — Оля, Марта,
Лесь, Петрусь, малий Івась
І Бровко з дітьми весь час.
При дорозі, при шосе
Там корови ми пасем.
Золотистий місяць жовтень
Стелить листя ясно-жовте,
Вітер в даль його несе,
На поля і на шосе.
Золоті квітки Олесь Олександр
Вишиває осінь на канві зеленій
Золоті квітки.
Квіти оживають, і з дерев спадають
Жовті нагідки.
Яблука і груші падають на землю,
Боки, спини б’ють.
Люди їх збирають, у мішки ховають,
Кури їх клюють.
Бавляться дітками, бавляться квітками,
Моляться батьки.
Вишиває осінь на канві зеленій
Золоті квітки.
Якщо у Вас є новини, питання, пропозиції щодо співпраці – пишіть на [email protected]
15 затишних віршів про осінь від українських поетів – Bookmarin
Яскрава і затишна, романтична і журлива, щедра і мінлива. Осінь. Невичерпне джерело поетичного натхнення. Певне, у доробку кожного поета знайдеться хоч один вірш про цю неповторну пору. Сьогодні у поетичній добірці – вірші з присмаком яблук, різнобарв’ям айстр та жоржин, ошатністю дерев, шурхотом опалого листя та стукотом дощу. Ділюся з вами улюбленими віршами від майстрів слова. Хай осінь буде натхненною!
***
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
(Ліна Костенко)
***
Осінь — у барвистому намисті.
Як циганка — з бубоном в руці.
Поцілунок — чистий і вогнистий
на моїй зоставила щоці.
Не забуду: вчора в бубон била,
танцювала, дика і палка,
і, немов на картах, ворожила
на кленових зоряних листках.
Я платив грошима їй немало,
потім серце вийняв — і віддав,
і вона мені тебе вгадала
так, як я того і забажав.
Де циганка? Де відьомські коси
у стрічках, квітках і дукачах?..
Так, тебе наворожила осінь
на кленових зоряних листках…
(Євген Гуцало)
***
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! – та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген, килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче кошик серед трав – нема мелодій.
(Ліна Костенко)
Осінній вогонь
В повітрі павутиння прозоро зависа,
Летить тонке, задумливо і легко.
А осені вогонь горить і не згаса
І відліта кудись, немов лелека.
Легенько обліта кульбабкою земля,
І золоті дими струмують від оселі.
А листя кружеля, а листя кружеля,
Неначе малюки на каруселі.
Летить кудись печаль, зника в густій імлі,
Крилом змахнувши легко на прощання.
І ніг моїх уже не втримати землі,
Бо, може, це моя печаль остання.
(Надія Кир’ян)
***
Пишу листи на акварелях осені
І з вітром відпускаю у політ.
Стара верба над берегами босими
Пряде клубок печалі журавлів.
Ще пам’ять не цілована морозом,
Ще джерело в прадавній хащі б’є.
По парасолі крапельками Морзе
Далекий Хтось привіт передає.
(Наталка Позняк)
***
Відлітайте, дерева. Прощай, нетутешня пташко.
Ані докору з уст. Нам лишається довга сльота.
В керамічному глечику – кілька засохлих ромашок.
Екібана від літа, довершена і проста.
Півгодини дощу, півгодини ясного неба.
Вогко дихає камінь бароко і рококо.
Нагулятися містом, потім піти до себе,
Відігрітись на кухні, запарити молоко.
Підійти до вікна і дивитись, як дужий вітер
Нагинає дерева і листя в саду мете.
І про щось промовчати, торкнувши засохлі квіти.
І про щось говорити: про вітер, про листя, про те,
Що ця осінь така, як чудна перезріла панна –
То дарує вам усміх, то хусточку мочить слізьми.
А в долоні від літа – хіба що суха екібана.
І щодень по пелюстці її обриваємо ми.
(Мар’яна Савка)
***
Ми вийдем з тобою на листя опале,
Де синє повітря, як сиві опали,
Ми станем з тобою, як олень і ланя,
Вслухатися в лісу бентежне волання.
Очиститься подих і голос від диму,
Я пісню з тобою високо нестиму,
Трава нам заграє, і вітер затрубить,
І постріл мисливця нас раптом розбудить…
(Дмитро Павличко)
***
Ще холонуть слова
У твоїх нерозкритих конвертах,
І дорога розлук
Наше “ми” не вертає назад.
Я – хвилина твоя.
Ще повторює пам’ять уперто.
Тільки ти поверни,
Поверни мені той листопад.
Хай тепер, як тоді,
По алеях Дубового гаю
Міріади листин
Як стривожені птахи летять.
Я не кличу тебе,
У минуле стежок не питаю.
Тільки ти поверни,
Поверни мені той листопад.
Твої доторки рук,
Твій цілунок найперший, несмілий.
І найкращі слова.
Ні. Не зміг би я іншій віддать,
Але є ще одне, що належить одному мені лиш,
Тож прошу, поверни,
Поверни мені той листопад.
(Анатолій Рекубрацький)
***
Запахла осінь в’ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом, —
І свіжі айстри над піском рум’яним
Зорюють за одчиненим вікном.
У травах коник, як зелений гном,
На скрипку грає. І пощо ж весна нам,
Коли ми тихі та дозрілі станем
І вкриє мудрість голову сріблом?
Бери сакви, і рідний дім покинь,
І пий холодну, мовчазну глибінь
На взліссях, де медово спіють дині!
Учися чистоти і простоти
І, стоптуючи килим золотий,
Забудь про вежі темної гордині.
(Максим Рильський)
***
Ти прийшов саме в час, коли визріли зорі і сливи
І печаль світова обійняла руками роки.
Ти був схожим на дощ і минув, як минає злива.
Сива ніч, як черниця, молилась крізь тишу й віки.
Знову золото осінь розмінює на мідяки.
І кульгаві вітри, наче пси, розбрелись по дорогах.
Доторк часу, холодний, як доторк чужої руки –
Неминучості знак, сипле листя пожовкле під ноги.
(Тетяна Рибар)
***
І згадками тішить звичайними.
А смуток гірчить нерозгадано…
Ця осінь – кленова й каштанова
І міріадово зоряна,
І срібно – дощево – туманова,
І вітром розбурхано – зорана,
І віршами, віршами, віршами,
Як листям багряним засипана,
Такими словами розкішними,
Як золотом вишита, вишита…
Ця осінь чуттєво нестримана,
Така суперечливо лагідна.
Такими піснями оспівана!
Такими цілунками зваблена!
Ця осінь горить листопадами,
Якими здивуєш нас тайнами?
(Віра Олеш)
***
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.
(Володимир Сосюра)
***
Шипшина важко віддає плоди…
Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: – Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна пташина так мене просила!
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.
(Ліна Костенко)
***
Рветься осінь руками кривавими
до далекого сонечка любого;
кров на шатах препишних шаріється,
оксамит і парчу залива.
Так для сонечка осінь убралася,
мов цариця у свято врочистеє,
все, що є на сім світі найкращого,
все зібрала на пишний убір.
Але дні все коротшають, міняться,
гляне сонечко й знову захмариться…
Журить осінь-сухітниця сонечко,
бо нема в ній весняних надій.
Рветься осінь. Терни невидимії
їй все тіло поранили, змучили,
а вона розпачливо всміхається:
“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”
Заховалось за горами сонечко,
з гір повіяло холодом, вогкістю,
сиві хмари на небо насунули,
“Ось я йду!” – обізвалась зима.
Осінь шарпнула шати кривавії,
аж до ніг їй упали, розсипавшись,
непокрита, нічим не захищена,
застогнала: “Іди, бо вже час…”
(Леся Українка)
***
Дихає прозора прохолода,
Верболіз закутався в туман.
З лісу, з поля, з сивого болота
Тихо підкрадається зима.
Краснобоке літечко зів’яло,
Яблуком скотилось за поріг.
Листя золоте нечутно впало
Килимом пухким до наших ніг.
На ромашках відцвіли росини,
Відсюрчали коні-стрибунці.
Перелітний птах у небі синім –
Мов сльозинка тепла на щоці.
На ланах із ранку і до ночі
Крають землю гострі лемеші.
Не зів’яло літечко, бо хоче
Залишитись у моїй душі.
(Віктор Геращенко)
***
Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…
(Ліна Костенко)
Можливо, вас також зацікавить добірка проникливих віршів про любов та поезія про зиму. Також пропоную до вашої уваги повну добірку віршів за програмою ЗНО з української літератури.
30 віршів про осінь для дітей українською мовою
Наш сайт Mamabook підготував велику тематичну підбірку осінніх віршів для дошкільнят та учнів початкових класів. Для зручності віршики про осінь поділені на різні блоки.
Віршики про погоду восени
***
Осінь – загадкова гостя,
Непомітно прийшла в гості.
Там, де вже пройшла вона, –
Золотом блищить трава,
Там, де сіла відпочить,
Уже дощик капотить.
***
Знову осінь, люба осінь,
Чарує нас вона.
То – зеленаво-жовта, то червона,
А то – брунатно-золота.
То дощик накрапає,
То стелеться туман,
То небо – синє-синє
Й прозора чиста даль.
Віршики осінь і про природні явища восени
***
Осінь фарби готувала,
У відерця наливала.
Змішувала, чаклувала,
Потім все розфарбувала.
Придивіться, все довкола
Стало різнокольоровим!
***
Нині осінь нас чарує,
Неповторна, чарівна,
Різні барви нам дарує
І дивує нас вона.
Виглядає так казково
Восени і парк, і гай,
Розмаїттям кольоровим
Прикрашає осінь край!
***
Лісом осінь походила —
Все навкруг позолотила.
Залишила лиш ялинку
Їжачкові на хатинку.
***
Стежка, озеро, стіжок –
Все у падолисті,
І в гніздечку для пташок
Задрімав сухий листок,
Наче у колисці.
***
Непомітно з’явилася осінь –
День коротшим стає щодоби.
Глянь, берізки – уже златокосі,
І в дубів багряніють чуби.
Вже у теплі краї відлетіли
Сонцелюби – дзвінкі журавлі,
Не страшні їм тепер заметілі
На далекій південній землі.
Вірші про осінні місяці
ВЕРЕСЕНЬ
Про осінь кажуть: золота.
А я додав би: ще й багата.
Йдучи по селах і містах,
Вона несе з собою свято.
І я за щедрий урожай,
Який зібрати нам вдалося,
Вручу їй теплий коровай
І верес, вплетений в колосся.
ВЕРЕСЕНЬ
У вересня щедра рука.
— Заходьте! — він з двору гука.
І яблука трусить з гілок,
І сипле в портфелі сливок,
Солодкий зрива виноград —
І кожен з нас вересню рад.
Бо щедра, ой щедра рука
У вересня-садівника.
ВЕРЕСЕНЬ
Звозить Вересень в комори
Кавуни і помідори,
Спілих яблук, груш і слив
Цілі гори натрусив.
І вантажить гарбузи
На машини і вози…
Йде до гаю, де гриби
Виростають щодоби.
На чолі іскриться піт —
Сто турбот і сто робіт.
ЖОВТЕНЬ
Лісами жовтень сам іде,
Ще й у сопілочку гуде —
У різьблену, калинову:
— Чи птахи всі полинули?
Чи до зими готові
Дерева і звірята?
Це жовтню-лісникові
Усе потрібно знати.
Т. Коломієць
ЖОВТЕНЬ
Стоять осики на узліссі,
Тремтливі, голі та сумні,
Бо на зволоженій землі
Поволі тліє їхнє листя.
З туману скирта жовтобока
У небо нишком погляда,
І на чоло її сіда
Сонлива хмара сіроока.
А в лісі в їжаків на спинах
Під цокіт білочок рудих
Останні запашні гриби
Пливуть у шелесті осіннім.
ЖОВТЕНЬ
В жовтні жовте сонце гріє
Так, що все навкруг жовтіє.
Жовті квіти і листочки,
Жовті дині й огірочки,
Що достигли на насіння,
Бо прийшла пора осіння.
ЖОВТЕНЬ
Співає вітер-бандурист,
Луна мелодія осіння,
З дерев спадає жовтий лист,
Вкрива дерев коріння.
Пливуть лебідками хмарки,
Небес палітра синя,
Акордом хлюпають ставки,
Літає павутиння.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Осінні аплікації: оригінальний лев із листя (5 безкоштовних шаблонів)
ЛИСТОПАД
Не встигла осінь відпочити,
Пройтись лісами і садами,
Все листя їй позолотити,
Намилуватися плодами,
А вже земля про літо мріє
І я спішу її зорати,
Щоб золотим зерном засіять
Поля на урожай багаті.
ЛИСТОПАД
Качур ходить по садах,
По дорогах, по ставах.
Ронить качур сизе пір’я
На дахи і на подвір’я.
Ходить, тужить і голосить —
За собою кличе осінь.
Осінь каже: — Почекай
Відлітати в теплий край. —
Ронить пір’я — рад не рад —
Качурів листопад.
ЛИСТОПАД
Розпочався листопад,
Пожовтів вишневий сад.
Сонячно всміхаються мені
Золотисті яблучка смачні.
ЛИСТОПАД
Листопад. Холодний вітер
Загойдав деревам віти,
День короткий, сонце низько,
І зима уже так близько.
Он безлистий гай сумує,
Щебет птахів він не чує.
І застигло в тузі поле,
Переоране і голе.
Горобина — у намисті,
Під ногами — килим з листя,
Небом сунуть хмари грізні —
Хазяйнує осінь пізня…
ЛИСТОПАД
Плаче жовтий ліс листками,
Плаче хмаронька дощем,
Зайченя мале, без мами,
Змокло бідне, під кущем.
В полі вихри тужно грають,
Пісня їх, мов ніч, сумна,—
Тільки діти не скучають,
Про весну казки читають,
В них у серці все весна.
ЛИСТОПАД
Пожовкло листя і трава –
І я вступив в свої права.
З дитинства до роботи звик:
Я садівник, орач, двірник.
Шаную дуже чистоту –
Зриваю листя і мету
З своїми друзями-вітрами
Бо вже зима не за горами.
Віршики про осінь та врожай
***
Урожай хороший в полі,
Виросло всього доволі:
Є і морква, й буряки,
Помідори, огірки.
Гарбузи і бараболя,
І капуста, і квасоля,
І зелений кабачок,
І зубастий часничок.
***
Восени врожай збирають
На городах і в садках.
Груші, яблука звисають
На тонесеньких гілках.
В лісі білочка руденька
Під пеньком знайшла грибок.
Ухопила — та хутенько
Заховала в теремок.
Вірші про рослини, тварин восени
***
Ніби притомилося сонечко привітне:
У траві пожовклій молочай не квітне.
Облетіло літо листячком із клена,
Лиш ялинка в лісі сонячно зелена.
Журавлі курличуть: летимо у вирій.
Пропливає осінь на хмарині синій.
***
Вже побагряніло
Листячко на клені,
Але на вербиці
Ще воно зелене.
На каштані листя
З жовтою каймою.
Йду осіннім парком
Тихою ходою.
***
Ось червоний
Впав листок,
А за ним
Каштанчик – скок!
Жовтий лист
На землю ліг,
Слідом знов
Каштанчик – плиг!
День за днем
Таке підряд –
Падолист,
Каштанопад.
***
Вовк осінньою порою
Примостився під сосною –
Шиє валянки вовчисько,
Бурмотить: «Зима вже близько.
Шубу теплу власну маю,
Лапи в валянки сховаю.
Ще пошию рукавиці
Вовченятам і вовчиці».
***
Потемніли крони сосон,
Тихо сіються дощі,
Оголила темна осінь
І дерева, і кущі.
І тепер здаля помітні
Гнізд воронячих шапки,
Зникли птахи перелітні –
Гуси, іволги, шпаки.
У гіллі синиця тенька,
Лущить зерна цілий день,
І від білочки опеньки
Поховалися за пень.
***
Журилась під осінь
Малесенька жабка:
Уже потемніла
У соняха шапка,
І жовтими стали
Листочки у клена,
А я іще й досі
Зелена-зелена!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 20 дитячих загадок про мешканців лісу українською мовою
Вірші про осінь
ОСІНЬ
Сіла осінь на порозі,
Довгі коси розплела,
Спілі яблука на возі
До бабусі привезла.
Вітром двері відчинила:
— Дари з воза забирайте!
Павутинкою злетіла:
— Через рік мене чекайте!
Л. Новикова
ЧАКЛУНКА
Осінь фарби готувала,
У відерця наливала.
Змішувала, чаклувала,
Потім все розфарбувала.
Придивіться, все довкола
Стало різнокольоровим!
Н. Замрія
ОСІНЬ
Нині осінь нас чарує,
Неповторна, чарівна,
Різні барви нам дарує
І дивує нас вона.
Виглядає так казково
Восени і парк, і гай,
Розмаїттям кольоровим
Прикрашає осінь край!
ОСІНЬ
Ніби притомилося сонечко привітне:
У траві пожовклій молочай не квітне.
Облетіло літо листячком із клена,
Лиш ялинка в лісі сонячно зелена.
Журавлі курличуть: летимо у вирій.
Пропливає осінь на хмарині синій.
Б. Чалий
КОРОЛЕВА ОСІНЬ
Королева Осінь
Всіх до столу просить.
Всіх без винятку частує
Й для Зими запас готує.
Н. Замрія
ЛІСОМ ОСІНЬ ПОХОДИЛА
Лісом осінь походила —
Все навкруг позолотила.
Залишила лиш ялинку
Їжачкові на хатинку.
Г. Шевчук
ЛІСОВА КОЛИСКА
Стежка, озеро, стіжок –
Все у падолисті,
І в гніздечку для пташок
Задрімав сухий листок,
Наче у колисці.
В. Скомаровський
ОСІННІЙ ПАРК
Вже побагряніло
Листячко на клені,
Але на вербиці
Ще воно зелене.
На каштані листя
З жовтою каймою.
Йду осіннім парком
Тихою ходою.
Таких фарб немає
Влітку, ні зимою.
Недаремно осінь
Зветься золотою.
О. Війтик-Ющук
КАШТАНОПАД
Ось червоний
Впав листок,
А за ним
Каштанчик – скок!
Жовтий лист
На землю ліг,
Слідом знов
Каштанчик – плиг!
День за днем
Таке підряд –
Падолист,
Каштанопад.
Г. Маніва
ОСІНЬ
… Осінь на узліссі
Фарби розбавляла,
Пензликом легенько
Листя фарбувала.
Вже руда ліщина,
Пожовтіли клени.
В пурпурі осіннім
Тільки дуб зелений.
Утішає ясен:
— Не сумуй за літом!
Геть усі діброви
В золото одіто.
П. Осадчук
ШЕПІТ, ШЕЛЕСТ, ШЕРЕХ ЛИСТЯ
Шепіт, шелест, шерех листя…
Ходить осінь золотиста,
Жовтокоса, багряниста,
З тихим шумом падолисту.
Шелест, шурхіт по діброві…
Стиха осінь колискові
Шепче нам про неба просинь.
Шепче осінь. Шепче осінь…
Т. Корольова
ДОЩОВА ОСІНЬ
Водить осінь хороводи
То із листя, то з дощів.
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми були.
Та вернулися тумани,
Задощило в небесах,-
І ми знову у пошані,
Знов нас носять на руках».
І прийшли тоді до згоди
Парасолі і плащі,
Що найбільша насолода –
Це коли ідуть дощі.
А.Качан
ОСІННІ ТАНЦІ
Вітер взяв сопілку в руки:
— Ду-ду-ду!
Хто зі мною потанцює
У саду?
Захиталися жоржини:
— Може, й ми!
Тільки ти нас над землею підійми!
— Шкода часу,— вітер каже,—
Підіймать!
Видно, вам не доведеться танцювать!
Тут як зірвуться листочки із дубка,
Із вербички, із берези,
Із кленка,— хто червоний, хто жовтавий,
Хто рудий, а хто трішечки зелений —
Молодий.
Як закрутяться у танці
Угорі! І низенько над землею,
У дворі. Вітер кинувся за ними:
— Ой, ду-ду!
От хто вміє танцювати
до ладу!
К. Перелісна
ДАРИ ОСЕНІ
Восени врожай збирають
На городах і в садках.
Груші, яблука звисають
На тонесеньких гілках.
В лісі білочка руденька
Під пеньком знайшла грибок.
Ухопила — та хутенько
Заховала в теремок.
Г. Шевчук
ЩО НА СПИНЦІ В ЇЖАЧКА?
Що несе на спинці
Спритний їжачок?
Він несе на спинці
Золотий листок.
Що несе на спинці
В дощик і сльоту?
Він несе на спинці
Осінь золоту.
Г. Усач
ВОВК ОСІННЬОЮ ПОРОЮ
Вовк осінньою порою
Примостився під сосною –
Шиє валянки вовчисько,
Бурмотить: «Зима вже близько.
Шубу теплу власну маю,
Лапи в валянки сховаю.
Ще пошию рукавиці
Вовченятам і вовчиці».
М. Тарасич
ОСІНЬ
Листячко дубове,
Листячко кленове
Жовкне і спадає
Тихо із гілок.
Вітер позіхає,
В купу їх згортає
Попід білу хату
Та на моріжок.
Айстри похилились,
Ніби потомились —
Сонечка немає,
Спатоньки пора!
А красольки в’ялі
До землі припали.
Наче під листочком
Вітер догоря.
К. Перелісна
ЛИСТОПАД
Осінь, осінь, листопад,
Жовте листя стелить сад,
За моря в краї далекі
Відлетіли вже лелеки.
Хмари небо затягли,
Вітер віє з-за гори,
Ходить осінь листопадом,
Жовте листя стелить садом.
А. Житкевич
ОСІНЬ
Осінь, ліс зашелестів,
Опадає листя.
Ліс накинув кожушок
Золотистий.
Відлітають вже птахи,
І пісень не чути
Забуваються стежки
В ліс забутий.
М. Трохим
ОСІНЬ
Знову я дивлюсь в віконце:
Он за ліс заходить сонце.
В лісі ходить хитрий лис…
«Мамо, що це, подивись?
Вчора ліс ще був зеленим
А сьогодні… онде клени
Червоніють, мов вітрила,
І берізка пожовтіла».
«Як красиво, — каже мама, —
Це віконце — наче рама,
А від сонця подарунок —
Панни Осені малюнок».
О. Роговенко
ОСІНЬ
Непомітно з’явилася осінь –
День коротшим стає щодоби.
Глянь, берізки – уже златокосі,
І в дубів багряніють чуби.
Вже у теплі краї відлетіли
Сонцелюби – дзвінкі журавлі,
Не страшні їм тепер заметілі
На далекій південній землі.
В. Бичко
КЛЕНОВІ ЛИСТКИ
Осінь, осінь… Лист жовтіє.
З неба часом дощик сіє.
Червонясте, золотисте
Опадає з кленів листя.
Діти ті листки збирають,
У книжки їх закладають.
Наче човники, рікою
Їх пускають за водою.
З них плетуть вінки барвисті —
Червонясті, золотисті.
І. Блажкевич
БАРВИСТА ОСІНЬ
Осінній дощик дрібно плаче,
І листячко жовтогаряче
З дерев поволі опадає,
Лиш клен рудий горить-палає.
Дарує нам барвиста осінь
Буяння фарб і неба просинь:
Ранкові прохолодні роси,
Верби старої жовті коси,
Багрянець лісу світанковий,
Пташиний щебет загадковий
І павутиння візерунки —
Це щедрі осені дарунки.
Т. Корольова
ЗОЛОТА ОСІНЬ
Ще недавно в небі синім
Пролітали журавлі,
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.
І від краю і до краю,
Від двора і до двора
Золотого урожаю
Знов до нас прийшла пора.
О. Бродський
ОСІНЬ
Коли вона загляне в сад —
Наллється соком виноград,
І різні яблука ренет
Солодкі стануть, наче мед.
Коли огляне баштани —
Надмуться гордо кавуни,
І запишається в хустках
Товста капуста на грядках.
Як помандрує по гаях
З чарівним пензлем у руках —
Все розмалює на путі,
Берези стануть золоті!
І ми її уклінно просим: —
Заходь у гості, щедра осінь!
І. Кульська
ОСІННЯ ЛІЧИЛКА
Одна — велика диня,
А он два буряки,
Три баклажани сині,
Чотири огірки.
А далі теж не пусто:
Червоних п’ять перчин,
Шість качанів капусти,
Солодких сім морквин.
Ще далі поглядімо,
Що осінь принесла,
Анумо полічімо
Останні три числа:
Це — помідорів вісім
Та дев’ять картоплин,
А у вінку повисли
Аж десять цибулин.
А. Королів
ОСІНЬ
Осінню дмухнуло,—
Висохли квіточки,
Хмуро, безпритульно
Глянули садочки.
Жовкне і травиця.
Така її доля,
Хіба зелениться
Хлібець серед поля.
Хмара небо криє,
Сонечко не блисне,
Вітер вовком виє,
Дощ потоком висне.
Швидко погнав води
Струмок бистрохвильний;
Пташка від негоди
Подалася в вирій.
П. Грабовський
ОСІННІЙ ДОЩИК
Пожовтіло листячко
На кленочку,
Почорніли айстроньки
У садочку.
Заховалось сонечко,
Не видати,
Сипле вітер дощиком
Кругом хати.
Стукотить і грюкає
У віконця:
«А що?.. Вам не весело
Тут без сонця?».
Такий вітер капосний,
Сам гуляє,
А дітей на вулицю
Не пускає.
К. Перелісна
ОСІННЯ ВИШИВАНКА
Вишивають гладдю журавлі
Дощового неба скатертину.
Вітерець безжально до землі
Нахилив пожовклу горобину.
Оселився дощик на гіллі,
Облітає айстра пелюстками,
Вишивають небо журавлі
Чорними і білими нитками.
Б. Сахно
ОСІНЬ, НАША ОСІНЬ
Осінь наша, осінь —
Золота година,
Неба ясна просинь,
Пісня журавлина,
Бабиного літа
Довгі, білі коси…
І дорослі й діти
Люблять тебе, осінь.
Та не тільки славна
За свою ти вроду —
Урожай іздавна
Ти несеш народу:
Щедра і дорідна,
Пахнеш ти медами,
Славиш край наш рідний
Зерном і плодами!
М. Познанська
ХОДИТЬ ОСІНЬ
Загорнулися в тумани
Запечалені світанки,
Ходить осінь по стежинах,
Губить літа витинанки.
Розфарбовує осики,
Розлива свою журбу,
Взувши жовті черевики,
Іде прясти під вербу.
Золотими ниточками
Вишива сорочки кленам
І засмаглими руками
Листя струшує зелене.
На долоні розсипає
Срібні роси-намистини,
В довгі коси заплітає
Оксамитові жоржини.
Л. Новикова
ПОТЕМНІЛИ КРОНИ СОСОН
Потемніли крони сосон,
Тихо сіються дощі,
Оголила темна осінь
І дерева, і кущі.
І тепер здаля помітні
Гнізд воронячих шапки,
Зникли птахи перелітні –
Гуси, іволги, шпаки.
У гіллі синиця тенька,
Лущить зерна цілий день,
І від білочки опеньки
Поховалися за пень.
В. Скомаровський
ЗОЛОТА ОСІНЬ
В парках і садочках,
На доріжки й трави,
Падають листочки
Буро-золотаві.
Де не глянь, навколо
Килим кольористий,
Віти напівголі
Й небо синє-чисте.
Метушні немає,
Тиша й прохолода –
Осінь золотая
Тихо-ніжно ходить.
К. Перелісна
ОСІННЄ
Жовте листя. Сіре небо.
Яблука червоні.
Заховавсь пташиний щебет
У моїй долоні.
Попелясті павутини…
Очевидно, осінь
Просочилась по краплині
У серпневі роси.
Бродить вітер по алеях,
Носить запах диму.
Вітер губиться в ідеях:
Як зустріти зиму?
В сон поринули городи,
Яблука зірвали.
І зелене вийшло з моди,
Сіре модним стало.
Небо, тихе і похмуре,
Мокне у калюжі.
Чоловік задуму курить,
Згадуючи ружі.
Та нехай і згасла зелень,
Хай і зблякла просинь, —
Не печалься, рідна земле:
В тебе славна й осінь!
Л. Павленко
ЗАЖУРИЛАСЬ БДЖІЛКА
Зажурилась бджілка…
Що робити має,
Бо у полі жовкнуть квіти,
Де медок збирає.
Де медок збирала, —
Де вона гуляла,
Там ті квіти, ясні квіти
Осінь притоптала.
І зима надійде,
Вкриє гори й доли,
Хто заплаче за квітками,
Як не тії бджоли.
В Ґренджа-Донський
ОСІНЬ
Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світе, та не гріє
Сонце золоте.
Оголилось поле
Од серпа й коси;
Ніде приліпитись
Крапельці роси.
Темная діброва
Стихла і мовчить;
Листя пожовтіле
З дерева летить.
Хоч би де замріла
Квіточка одна;
Тільки й червоніє,
Що горобина.
Здалека під небом,
В вирій летучі,
Голосно курличуть
Журавлів ключі.
Я. Щоголів
БІЛОЧКА ВОСЕНИ
На гіллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироїжки та опеньки
Білка сушить про запас.
Так нашпилює охайно,
Так їх тулить на сосні
І міркує: а нехай-но
Ще побудуть тут мені!
Поки дні іще хороші,
Поки є іще тепло,
А як випадуть пороші,
Заберу їх у дупло.
Буде холодно на дворі,
Сніг посиплеться з дубів,
Буде в мене у коморі
Ціла в’язочка грибів!
Але білочці не спиться.
Дятел стукає: тук-тук!
Щоб не вкрала їх лисиця
Або хитрий бурундук.
Л. Костенко
ЯК ГАРНО В ЛІСІ ВОСЕНИ!
Як гарно в лісі восени!
Кленову гілочку торкни —
Вона здригається, бринить,
Немов струни сталева нить.
Жовтіють граби і дуби,
Вкривають листячком гриби,
Кущі, галявини, плаї,
Сліди малесенькі твої.
Навкруг завія золота —
Багряне листя обліта.
Сміється сіверко: «Лови!»,
Зірвавши шапку з голови.
І ти за шапкою біжиш
У цей малюночок, у вірш,
В дитинства сонячного світ,
А мама дивиться услід.
Н. Стефурак
ОСІНЬ
Трав м’які вершечки
Зжовкли на покосі.
Вже тонкі вервечки
Посукала осінь,
І на них гойдає
Хмар важкі колиски
Тихо опадає
Листя із берізки.
Небо прохололе
Сіє дрібно мжичку.
Щоб родило поле
Жито і пшеничку.
Ф. Петров
ЖОВТЕНЬ
Тихо осінь ходить гаєм.
Ліс довкола аж горить.
Ясен листя осипає,
Дуб нахмурений стоїть.
І берізка над потоком
Стала наче молода.
Вітер, мовби ненароком,
Їй косиці розпліта…
Н. Приходько
ОСІНЬ
Сумує жовтень в нашому саду.
Поодцвітали мальви сніжно-білі,
Хмелі перебродили у меду,
І журавлі полинули у вирій.
Вже не сміються ластівки малі.
Не золотіє мак духмяним цвітом.
А яблуні — заплакані й сумні…
Вони не скоро знов побачать літо.
Все листопади вдаль перенесли…
Бузкова тиша. Сад тривожно-синій
Смородина ще в залишках золи.
А на гілках цвіте холодний іній.
Н. Донець
ОСІННІ КЛОПОТИ
На городі осінь мила
Нам гостинці залишила.
Зажурилась баба Ната:
— Як же вчасно все зібрати?!
Зберемося разом, друзі, —
Допоможемо бабусі!
Баранець з ягням удвох
Обмолочують горох.
Свинка й козлик залюбки
В льох складають бурячки.
ОСІННІ ВІЗЕРУНКИ
Осінь килим ткала з листя —
Візерунки золотисті
З червонястими квітками
Та барвистими стьожками.
Осінь килим вишивала,
Ниточок пішло чимало —
Листя клена і калини,
Дуба, ясеня, ожини,
А між ними горобина —
Наче полум’я горить!
Осінь ткала з листя килим.
Де-не-де щось зеленіло,
Зверху смуга срібно-біла —
Зранку паморозь блищить…
Ю. Ференцева
ОСІНЬ
Прийшла до лісу осінь,
Торкнулась верховіть:
— Вже годі вам, дерева,
Як влітку, зеленіть! —
А Ірочка прибігла,
Поглянула на ліс:
— Ой, що ж ти робиш, осінь,
Усе змінила скрізь!
Усе зелене стало
Сухе та жовте враз,
Заждала б трохи, осінь,
Не йшла б іще до нас. —
А осінь усміхнулась:
— Прийшла моя пора,
Учитись скоро піде
До школи дітвора!
А те, що після літа
Змінились сад і ліс,
Не так вже і погано:
Піди і подивись! —
Пішла Іринка в хащі,
А зарості густі
Зробились фіалкові,
Червоні й золоті!
Пішла тоді Іринка
В садочок до ріки,
А там уже достигли
І груші, і сливки.
І хоч нема в садочку
Зеленої трави,
Там яблука рум’яні
Аж просяться: зірви!
В лісах — краса осіння,
В садах — рясні плоди…
Це дуже добре, осінь,
Що ти прийшла сюди!
І. Муратов
ЛИСТОК
Наче в нашому саду
Літа й не бувало, —
Я під вишнями іду,
Листя геть опало.
Голі вишні і бузок
В тихому підтинні.
Он лише один листок
Звис на павутинні.
Зачепився нашвидку
За гіллячку нижню.
Видно, боляче листку
Покидати вишню.
Я візьму його мерщій,
Занесу до хати.
Він у читанці моїй
Буде зимувати.
В. Швець
ЛЕЛЕКИ
Ходять лелеки по лузі,
Ходять лелеки у тузі:
Завтра у вирій далекий
Будуть летіти лелеки.
Шкода їм кидати літо.
В рідному краї, а треба,
Треба у вирій летіти:
Он уже осінь у небі.
Ой, уже осінь усюди
Сіє туманами мжичку!
Скоро вже холодно буде:
Жаби ховаються в річку.
Завтра ранесенько-рано,
Сонце лиш сходити стане,
В сизім осіннім тумані
Клекіт лелечий розтане.
М. Познанська
ПОБЛИЗУ ОСІНЬ
Покрились золотом ліси,
Трава пожухла і зів’яла…
Такої дивної краси
Я навесні не зустрічала.
Такого й влітку не було,
Хоч колосилося колосся,
Це чудо статися могло
Лише коли поблизу Осінь.
В. Чикало
ХИТРИЙ ЛИС ФАРБУЄ ЛІС
Хитрий лис на верховині
Носить фарби у майстрині
Лис, покуль зима настане
Ліс фарбує у багряне.
На дива дивитись скорі
Звірі збіглися у дворі:
— Лис фарбує ліс! – Дивиться!
Не торка ялиць одних:
Хитрий він, тому й боїться
Поколотися об них.
В. Лучук
* * *
Барвиста осінь намалює небо синім,
Таким прозорим і ясним, мов скло,
І полетить в небеснім верховинні
Ключ журавлів, шукаючи тепло.
І позолота упаде з її палітри,
І зачарує ліс, і луг, і зелен-гай,
І пісня листя під сопілку вітру
Заколисав милий серцю край.
В. Чикало
Помоги другим! Жми
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|
Вірші про осінь від українських поетів
Нехай чарівні творіння сучасних поетів та класиків літератури нестримним осіннім вітром ввірвуться в Твій дім і подарують листопад емоцій та незабутніх вражень.
Гарні вірші про осінь
Березовий листочок
Іще не сніг і
навіть ще не іній,
ще чути в полі
голос череди.
Здригнувся заєць
— ліс такий осінній,
куди не ступиш,
все щось шарудить!
Чи, може, це
спинається грибочок?
Чи, може, це
скрадається хижак?
То пролетить
березовий листочок,
То пробіжить
невидимий їжак…
(Ліна Костенко)
Восени
Що казати, восени
радісно людині!
та вминає кавуни,
ця куштує дині.
Мова мамина палка
лине з відучора:
— З’їв
би, синку, огірка,
спробуй помідора.
Голос тата чую
теж у кімнатній тиші:
— Що ж ти яблуко
жуєш,
грушку не скінчивши?
З’їв
сливок я рівно сім,
персик в роті
тане…
Доки я усе не
з’їм,
зима не настане!
(Віталій
Березінський)
Дощова осінь
Водить осінь
хороводи,
Під мелодію дощів
На прогулянку
виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову
парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у
неволі,
У темниці ми були.
Та вернулися
тумани, задощило в небесах, —
І ми знову у
пошані,
Знов нас носять
на руках…»
І прийшли тоді
до згоди парасолі і плащі,
Що найбільша
насолода —
Це коли ідуть
дощі.
(Анатолій Качан)
Осінь, гарна молодиця
Розгулялась, веселиться,
Прикрасила все барвисто
І шипшинове намисто
Одягла собі на шию…
Та чого тільки не вміє
Осінь, щедра господиня!
Гарбузи, картоплю, дині,
Все зібрала із городу.
Не забула й про погоду:
Заховала у тумані
Сад, де яблука рум’яні.
Там, де груші соковиті
Зранку дощиком обмиті,
Листя жовте розтрусила,
Де береться в неї сила?
Осінь гарна молодиця…
Літо нам вже тільки сниться.
(Тарас Шевченко)
Осінь
Рветься осінь руками кривавими
до далекого сонечка любого;
кров на шатах препишних шаріється,
оксамит і парчу залива.
Так для сонечка осінь убралася,
мов цариця у свято врочистеє,
все, що є на сім світі найкращого,
все зібрала на пишний убір.
Але дні все коротшають, міняться,
гляне сонечко й знову захмариться…
Журить осінь-сухітниця сонечко,
бо нема в ній весняних надій.
Рветься осінь. Терни невидимії
їй все тіло поранили, змучили,
а вона розпачливо всміхається:
«Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!»
Заховалось за горами сонечко,
з гір повіяло холодом, вогкістю,
сиві хмари на небо насунули,
«Ось я йду!» – обізвалась зима.
Осінь шарпнула шати кривавії,
аж до ніг їй упали, розсипавшись,
непокрита, нічим не захищена,
застогнала: «Іди, бо вже час…»
(Леся Українка)
Осінній вітре, що могучим стоном…
Осінній вітре, що могучим стоном
Над лісом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати;
Що у щілинах диким виєш тоном
І рвеш солому із сільської хати,
Зів’яле листя гоном-перегоном
По полю котиш, – вітре мій крилатий!
Я довго пильно слухав стону твого
І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш:
Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!
О вітре-брате! Як мене побачиш
Старим, зів’ялим, чи й по мні заплачеш,
Чи гнівно слід буття завієш мого?
(Іван Франко)
Красива поезія про осінь
Холод позалягав
Холод позалягав,
побілів, посклився.
Дерева повідчинялися
і стали прозорими.
Назбирала діброва
Осіннього жару,
Щоб не холодно
жолудям було.
(Микола Воробйов)
Осінь
Давно вже попрощали
нас
З-під неба журавлі,
Пташки замовкли
у гаях,
І втихло на землі.
Вже ліс убрав
багровий стрій,
Зів’ялий
лист паде, —
В гостину з півночі
до нас
Грізна зима іде.
Припали квіти до
землі,
Туман наліг
кругом,
Ще день, ще два —
і вісі поля
Заснуть глибоким
сном.
Лиш розгулялися
вітри,
Лісами зводять
шум,
На нивах стебла
гнуть сухі
І ломлять, мов на
глум.
У хату діточки
біжать:
«Де ділася весна?
Чому вже
сонечка-тепла
І радості нема?»
Вже темна осінь
надійшла,
Зів’ялий
лист паде,
По листю повагом
до нас
Грізна зима іде.
(Сидір Воробкевич)
За матеріалами книги «Зелене Око. 1001 вірш. Антологія української поезії для дітей».
Радісні вірші про осінь
Осінь пензлика взяла
Осінь пензлика
взяла,
малювати почала,
в білокорої
берізки золотила довгі кіски.
Став багряним
колір чуба
в мудрого
дідуся-дуба.
Дві сестрички,
дві осички
стали жовті, мов
лисички.
А довкруг, довкруг
травиця
тихо-тихо
золотиться.
Ось палахкотять
калина,
горобина і шипшина.
Не вгаває щедра
осінь,
а малює неба
просинь.
Ще — тоненькі
павутинки,
сірий дощик і
хмаринки…
Пензлик біга без
упину —
гарна в осені
картина.
(Марія Пономаренко)
Осінь
Осінь на камінчику
над ставком
присіла.
Мило із промінчиком
осінь говорила.
Дав промінчик
осені
золотої фарби,
щоб змінила
господиня
довколишні барви.
Осінь розсміялася
Радісно, щасливо:
— Трішки постараюся
—
Зроблю справжнє
диво!
Зараз ось розбавлю
фарбу-жовтяницю,
уділю дві краплі
зеленій травиці.
А сосні не треба
—
Хай зелено буде.
Згадувати літо
будуть звірі й
люди.
(Марія Пономаренко)
За матеріалами книги «Сонячні зайчики».
Сумні вірші про осінь
Осінь
Облітають квіти,
обриває вітер
пелюстки печальні
в синій тишині.
По садах пустинних
їде гордовито
осінь жовтокоса
на баскім коні.
В далечінь холодну
без жалю за літом
синьоока осінь
їде навмання.
В’яне все навколо,
де пройдуть копита,
золоті копита
чорного коня.
Облітають квіти,
обриває вітер
пелюстки печальні
й розкида кругом.
Скрізь якась
покора в тишині розлита,
і берізка гола
мерзне за вікном.
(Володимир
Сосюра)
Дихає прозора прохолода…
Дихає прозора
прохолода,
Верболіз закутався
в туман.
З лісу, з поля, з
сивого болота
Тихо підкрадається
зима.
Краснобоке літечко
зів’яло,
Яблуком скотилось
за поріг.
Листя золоте
нечутно впало
Килимом пухким
до наших ніг.
На ромашках
відцвіли росини,
Відсюрчали
коні-стрибунці.
Перелітний птах
у небі синім –
Мов сльозинка
тепла на щоці.
На ланах із ранку
і до ночі
Крають землю
гострі лемеші.
Не зів’яло
літечко, бо хоче
Залишитись у моїй
душі.
(Віктор Геращенко)
Красива осінь вишиває клени…
Красива осінь
вишиває клени
Червоним, жовтим,
срібним, золотим.
А листя просить:
– Виший нас зеленим!
Ми ще побудем,
ще не облетим.
А листя просить:
– Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні,
роси – як вино.
Ворони п’ють
надкльовані горіхи.
А що їм, чорним?
Чорним все одно.
(Ліна Костенко)
Паде додолу листя з деревини…
Паде додолу листя з деревини,
Паде невпинно, чутно, сумовито,
Мов сльози мами, що на гріб дитини
Прийшла і плаче, шепчучи молитов.
Осики лист кровавий із гіллини
Паде, немов ножем його пробито;
Жалібно жовте листя березини,
Здається, шепче: «Літо, де ти, літо? »
Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,
Спокійно в темну, зимну даль глядить –
Таж він недарма тепле літо втратив!
Най в’яне листя, най метіль гудить.
Се сил його не зможе підірвати,
І плід його приймесь і буде жить!
(Іван Франко)
Читай також:
Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Стихи про осень на украинском языке
Категория: Поздравления » Стихи ОСІНЬАвтор Л. Новикова
Сіла осінь на порозі,
Довгі коси розплела,
Спілі яблука на возі
До бабусі привезла.
Вітром двері відчинила:
— Дари з воза забирайте!
Павутинкою злетіла:
— Через рік мене чекайте!
***
ЧАКЛУНКА
Осінь фарби готувала,
У відерця наливала.
Змішувала, чаклувала,
Потім все розфарбувала.
Придивіться, все довкола
Стало різнокольоровим!
***
КОРОЛЕВА ОСІНЬ
Королева Осінь
Всіх до столу просить.
Всіх без винятку частує
Й для Зими запас готує.
***
ОСІНЬ
Нині осінь нас чарує,
Неповторна, чарівна,
Різні барви нам дарує
І дивує нас вона.
Виглядає так казково
Восени і парк, і гай,
Розмаїттям кольоровим
Прикрашає осінь край!
***
ОСІННІЙ ПАРК
Вже побагряніло
Листячко на клені,
Але на вербиці
Ще воно зелене.
На каштані листя
З жовтою каймою.
Йду осіннім парком
Тихою ходою.
Таких фарб немає
Влітку, ні зимою.
Недаремно осінь
Зветься золотою.
***
ОСІНЬ
Ніби притомилося сонечко привітне:
У траві пожовклій молочай не квітне.
Облетіло літо листячком із клена,
Лиш ялинка в лісі сонячно зелена.
Журавлі курличуть: летимо у вирій.
Пропливає осінь на хмарині синій.
***
ДОЩОВА ОСІНЬ
Водить осінь хороводи
То із листя, то з дощів.
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми були.
Та вернулися тумани,
Задощило в небесах,-
І ми знову у пошані,
Знов нас носять на руках».
І прийшли тоді до згоди
Парасолі і плащі,
Що найбільша насолода –
Це коли ідуть дощі.
***
ОСІННІ КЛОПОТИ
На городі осінь мила
Нам гостинці залишила.
Зажурилась баба Ната:
— Як же вчасно все зібрати?!
Зберемося разом, друзі, —
Допоможемо бабусі!
Баранець з ягням удвох
Обмолочують горох.
Свинка й козлик залюбки
В льох складають бурячки.
***
ОСІНЬ
… Осінь на узліссі
Фарби розбавляла,
Пензликом легенько
Листя фарбувала.
Вже руда ліщина,
Пожовтіли клени.
В пурпурі осіннім
Тільки дуб зелений.
Утішає ясен:
— Не сумуй за літом!
Геть усі діброви
В золото одіто.
***
ШЕПІТ, ШЕЛЕСТ, ШЕРЕХ ЛИСТЯ
Шепіт, шелест, шерех листя…
Ходить осінь золотиста,
Жовтокоса, багряниста,
З тихим шумом падолисту.
Шелест, шурхіт по діброві…
Стиха осінь колискові
Шепче нам про неба просинь.
Шепче осінь. Шепче осінь…
***
КАШТАНОПАД
Ось червоний
Впав листок,
А за ним
Каштанчик – скок!
Жовтий лист
На землю ліг,
Слідом знов
Каштанчик – плиг!
День за днем
Таке підряд –
Падолист,
Каштанопад.
***
ОСІННІ ТАНЦІ
Вітер взяв сопілку в руки:
— Ду-ду-ду!
Хто зі мною потанцює
У саду?
Захиталися жоржини:
— Може, й ми!
Тільки ти нас над землею підійми!
— Шкода часу,— вітер каже,—
Підіймать!
Видно, вам не доведеться танцювать!
Тут як зірвуться листочки із дубка,
Із вербички, із берези,
Із кленка,— хто червоний, хто жовтавий, хто рудий,
А хто трішечки зелений —
Молодий.
Як закрутяться у танці
Угорі! І низенько над землею,
У дворі. Вітер кинувся за ними:
— Ой, ду-ду!
От хто вміє танцювати до ладу!
***
ЛІСОВА КОЛИСКА
Стежка, озеро, стіжок –
Все у падолисті,
І в гніздечку для пташок
Задрімав сухий листок,
Наче у колисці.
***
ОСІННІ ВІЗЕРУНКИ
Осінь килим ткала з листя —
Візерунки золотисті
З червонястими квітками
Та барвистими стьожками.
Осінь килим вишивала,
Ниточок пішло чимало —
Листя клена і калини,
Дуба, ясеня, ожини,
А між ними горобина —
Наче полум’я горить!
Осінь ткала з листя килим.
Де-не-де щось зеленіло,
Зверху смуга срібно-біла —
Зранку паморозь блищить…
***
ОСІНЬ
Листячко дубове,
Листячко кленове
Жовкне і спадає
Тихо із гілок.
Вітер позіхає,
В купу їх згортає
Попід білу хату
Та на моріжок.
Айстри похилились,
Ніби потомились —
Сонечка немає,
Спатоньки пора!
А красольки в’ялі
До землі припали.
Наче під листочком
Вітер догоря.
***
ЛІСОМ ОСІНЬ ПОХОДИЛА
Лісом осінь походила —
Все навкруг позолотила.
Залишила лиш ялинку
Їжачкові на хатинку.
***
ДАРИ ОСЕНІ
Восени врожай збирають
На городах і в садках.
Груші, яблука звисають
На тонесеньких гілках.
В лісі білочка руденька
Під пеньком знайшла грибок.
Ухопила — та хутенько
Заховала в теремок.
***
ОСІНЬ
Коли вона загляне в сад —
Наллється соком виноград,
І різні яблука ренет
Солодкі стануть, наче мед.
Коли огляне баштани —
Надмуться гордо кавуни,
І запишається в хустках
Товста капуста на грядках.
Як помандрує по гаях
З чарівним пензлем у руках —
Все розмалює на путі,
Берези стануть золоті!
І ми її уклінно просим: —
Заходь у гості, щедра осінь!
***
ЩО НА СПИНЦІ В ЇЖАЧКА?
Що несе на спинці
Спритний їжачок?
Він несе на спинці
Золотий листок.
Що несе на спинці
В дощик і сльоту?
Він несе на спинці
Осінь золоту.
***
ОСІНЬ
Сумує жовтень в нашому саду.
Поодцвітали мальви сніжно-білі,
Хмелі перебродили у меду,
І журавлі полинули у вирій.
Вже не сміються ластівки малі.
Не золотіє мак духмяним цвітом.
А яблуні – заплакані й сумні…
Вони не скоро знов побачать літо.
Все листопади вдаль перенесли…
Бузкова тиша. Сад тривожно-синій
Смородина ще в залишках золи.
А на гілках цвіте холодний іній.
***
ВОВК ОСІННЬОЮ ПОРОЮ
Вовк осінньою порою
Примостився під сосною –
Шиє валянки вовчисько,
Бурмотить: «Зима вже близько.
Шубу теплу власну маю,
Лапи в валянки сховаю.
Ще пошию рукавиці
Вовченятам і вовчиці».
***
ОСІНЬ
Знову я дивлюсь в віконце:
Он за ліс заходить сонце.
В лісі ходить хитрий лис…
«Мамо, що це, подивись?
Вчора ліс ще був зеленим
А сьогодні… онде клени
Червоніють, мов вітрила,
І берізка пожовтіла».
«Як красиво, — каже мама, —
Це віконце — наче рама,
А від сонця подарунок —
Панни Осені малюнок».
***
БІЛОЧКА ВОСЕНИ
На гіллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироїжки та опеньки
Білка сушить про запас.
Так нашпилює охайно,
Так їх тулить на сосні
І міркує: а нехай-но
Ще побудуть тут мені!
Поки дні іще хороші,
Поки є іще тепло,
А як випадуть пороші,
Заберу їх у дупло.
Буде холодно на дворі,
Сніг посиплеться з дубів,
Буде в мене у коморі
Ціла в’язочка грибів!
Але білочці не спиться.
Дятел стукає: тук-тук!
Щоб не вкрала їх лисиця
Або хитрий бурундук.
***
ЯК ГАРНО В ЛІСІ ВОСЕНИ!
Як гарно в лісі восени!
Кленову гілочку торкни —
Вона здригається, бринить,
Немов струни сталева нить.
Жовтіють граби і дуби,
Вкривають листячком гриби,
Кущі, галявини, плаї,
Сліди малесенькі твої.
Навкруг завія золота —
Багряне листя обліта.
Сміється сіверко: “Лови!”,
Зірвавши шапку з голови.
І ти за шапкою біжиш
У цей малюночок, у вірш,
В дитинства сонячного світ,
А мама дивиться услід.
***
ХОДИТЬ ОСІНЬ
Загорнулися в тумани
Запечалені світанки,
Ходить осінь по стежинах,
Губить літа витинанки.
***
ОСІНЬ
Трав м’які вершечки
Зжовкли на покосі.
Вже тонкі вервечки
Посукала осінь,
І на них гойдає
Хмар важкі колиски
Тихо опадає
Листя із берізки.
Небо прохололе
Сіє дрібно мжичку.
Щоб родило поле
Жито і пшеничку.
***
ОСІННЄ
Жовте листя. Сіре небо.
Яблука червоні.
Заховавсь пташиний щебет
У моїй долоні.
Попелясті павутини…
Очевидно, осінь
Просочилась по краплині
У серпневі роси.
Бродить вітер по алеях,
Носить запах диму.
Вітер губиться в ідеях:
Як зустріти зиму?
В сон поринули городи,
Яблука зірвали.
І зелене вийшло з моди,
Сіре модним стало.
Небо, тихе і похмуре,
Мокне у калюжі.
Чоловік задуму курить,
Згадуючи ружі.
Та нехай і згасла зелень,
Хай і зблякла просинь, —
Не печалься, рідна земле:
В тебе славна й осінь!
***
КЛЕНОВІ ЛИСТКИ
Осінь, осінь… Лист жовтіє.
З неба часом дощик сіє.
Червонясте, золотисте
Опадає з кленів листя.
Діти ті листки збирають,
У книжки їх закладають.
Наче човники, рікою
Їх пускають за водою.
З них плетуть вінки барвисті —
Червонясті, золотисті.
***
ЗАЖУРИЛАСЬ БДЖІЛКА
Зажурилась бджілка…
Що робити має,
Бо у полі жовкнуть квіти,
Де медок збирає.
Де медок збирала, —
Де вона гуляла,
Там ті квіти, ясні квіти
Осінь притоптала.
І зима надійде,
Вкриє гори й доли,
Хто заплаче за квітками,
Як не тії бджоли.
***
ЛИСТОПАД
Осінь, осінь, листопад,
Жовте листя стелить сад,
За моря в краї далекі
Відлетіли вже лелеки.
Хмари небо затягли,
Вітер віє з-за гори,
Ходить осінь листопадом,
Жовте листя стелить садом.
***
ОСІНЬ
Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світе, та не гріє
Сонце золоте.
Оголилось поле
Од серпа й коси;
Ніде приліпитись
Крапельці роси.
Темная діброва
Стихла і мовчить;
Листя пожовтіле
З дерева летить.
***
ОСІНЬ
Осінню дмухнуло,—
Висохли квіточки,
Хмуро, безпритульно
Глянули садочки.
Жовкне і травиця.
Така її доля,
Хіба зелениться
Хлібець серед поля.
Хмара небо криє,
Сонечко не блисне,
Вітер вовком виє,
Дощ потоком висне.
Швидко погнав води
Струмок бистрохвильний;
Пташка від негоди
Подалася в вирій.
***
ОСІНЬ
Автор М. Трохим
Осінь, ліс зашелестів,
Опадає листя.
Ліс накинув кожушок
Золотистий.
Відлітають вже птахи,
І пісень не чути
Забуваються стежки
В ліс забутий.
***
ПОТЕМНІЛИ КРОНИ СОСОН
Потемніли крони сосон,
Тихо сіються дощі,
Оголила темна осінь
І дерева, і кущі.
І тепер здаля помітні
Гнізд воронячих шапки,
Зникли птахи перелітні –
Гуси, іволги, шпаки.
У гіллі синиця тенька,
Лущить зерна цілий день,
І від білочки опеньки
Поховалися за пень.
***
ОСІНЬ
Непомітно з’явилася осінь –
День коротшим стає щодоби.
Глянь, берізки – уже златокосі,
І в дубів багряніють чуби.
Вже у теплі краї відлетіли
Сонцелюби – дзвінкі журавлі,
Не страшні їм тепер заметілі
На далекій південній землі.
***
ОСІННЯ ЛІЧИЛКА
Автор А. Королів
Одна – велика диня,
А он два буряки,
Три баклажани сині,
Чотири огірки.
А далі теж не пусто:
Червоних п’ять перчин,
Шість качанів капусти,
Солодких сім морквин.
Ще далі поглядімо,
Що осінь принесла,
Анумо полічімо
Останні три числа:
Це – помідорів вісім
Та дев’ять картоплин,
А у вінку повисли
Аж десять цибулин.
***
ОСІНЬ, НАША ОСІНЬ
Осінь наша, осінь —
Золота година,
Неба ясна просинь,
Пісня журавлина,
Бабиного літа
Довгі, білі коси…
***
ЗОЛОТА ОСІНЬ
В парках і садочках,
На доріжки й трави,
Падають листочки
Буро-золотаві.
Де не глянь, навколо
Килим кольористий,
Віти напівголі
Й небо синє-чисте.
Метушні немає,
Тиша й прохолода –
Осінь золотая
Тихо-ніжно ходить.
Такий вітер капосний,
Сам гуляє,
А дітей на вулицю
Не пускає.
***
ЖОВТЕНЬ
Автор Н. Приходько
Тихо осінь ходить гаєм.
Ліс довкола аж горить.
Ясен листя осипає,
Дуб нахмурений стоїть.
І берізка над потоком
Стала наче молода.
Вітер, мовби ненароком,
Їй косиці розпліта…
***
ОСІННІЙ ДОЩИК
Пожовтіло листячко
На кленочку,
Почорніли айстроньки
У садочку.
Заховалось сонечко,
Не видати,
Сипле вітер дощиком
Кругом хати.
Стукотить і грюкає
У віконця:
«А що?.. Вам не весело
Тут без сонця?».
***
ОСІННЯ ВИШИВАНКА
Вишивають гладдю журавлі
Дощового неба скатертину.
Вітерець безжально до землі
Нахилив пожовклу горобину.
Оселився дощик на гіллі,
Облітає айстра пелюстками,
Вишивають небо журавлі
Чорними і білими нитками.
***
ЗОЛОТА ОСІНЬ
Ще недавно в небі синім
Пролітали журавлі,
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.
І від краю і до краю,
Від двора і до двора
Золотого урожаю
Знов до нас прийшла пора.