Сенс життя це: Неприпустима назва — Вікіпедія

У чому сенс життя? | Спільнота «Благословення»

Людина — це унікальна істота, яка суттєво відрізняється від усіх інших створінь, адже їй не достатньо просто жити, вона мусить розуміти для чого вона живе. Достоєвський з цього приводу казав наступне:

«Бо таємниця людського буття не в тому, щоб лише жити, а в тому, для чого жити. Без твердого уявлення собі, для чого їй жити, людина не погодиться жити і швидше знищить себе, ніж залишиться на землі…» Ф.Достоєвський «Брати Карамазови»

Без усвідомлення сенсу життя ми не можемо бути щасливими. І хоча б у нас була найсмачніша їжа, найвишуканіший одяг, найкраща робота, без усвідомлення сенсу свого життя ми постійно відчуватимемо, що нам чогось не вистачає для щастя. Насправді, питання про сенс життя є одним з найскладніших питань, перед яким стояло людство протягом цілої історії свого існування і, напевне, ще гостріше стоїть в наші дні.

Напевно кожен з нас хоча б раз у житті (а дехто і не один раз) ставив його перед собою, намагаючись знайти відповідь.

Дуже часто ми так заклопотані своїми справами, соціальними мережами, розвагами, що навіть не маємо часу подумати взагалі для чого я живу? Чи є зміст в тому, що я роблю?
Особливо часто, такі запитання постають перед нами в моменти усвідомлення скінченності життя. Коли ми бачимо, що людина з якою ми ще вчора розмовляли про різні речі сьогодні вже відійшла у вічність. Після таких подій ми часто задумуємось: А якщо завтра не стане і мене? І насправді, якщо життя після смерті не існує, то все, що ми робимо не має жодного змісту. Усвідомлення цього народжує в нашому серці страх. Смерть — це єдина річ, яка трапляється в кожному житті з 100-відсотковою ймовірністю.

 

 

То в чому насправді сенс життя? 

 

Насправді, ми перестаємо чогось боятися, коли розуміємо з чим маємо справу. Зрозуміло, що дати вичерпну відповідь на питання про те, що відбувається після смерті не може ні наука, ні філософія. Достовірно відповісти на нього може тільки Той, хто Сам має владу над життям і смертю, хто помер та воскрес.

Історія знає тільки одну таку особу — Ісуса Христа.

У всі періоди історії цілий світ дивувався безстрашності християн перед смертю, які часто помирали мученичою смертю з усмішкою на обличчі, для яких правда була важливішою за життя.
У своїй книзі про мучеників Антоніо Соцці вважає, що за 2 тисячі років мученичу смерть за Христа прийняли 70 мільйонів християн, з яких 45,5 мільйона відбулись в XX-му столітті.

«Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» Від Івана 11:25-26 (UBIO)


Цими словами Ісус стверджує, що існує життя після смерті. Та напевно всіх цікавить, чи є якісь наукові докази цього?

Раймонд Моуді у своїй книзі «Життя після життя» навів 150 оповідань-свідчень людей, котрі пережили клінічну смерть. Моуді описує сам процес смерті відтворений на основі свідчень тих, які згодом повернулися до життя.
Він пише:

«Людина помирає, і в той момент, коли її фізичне страждання досягає межі, вона чує, як лікар визнає її мертвою. Вона чує неприємний шум, голосний дзвін або жужжання, і в той самий час вона відчуває, що рухається з великою швидкістю вздовж довгого темного тунелю. Після цього вона раптово виявляє себе поза своїм фізичним тілом, але ще в безпосередньому фізичному оточенні, вона бачить своє власне тіло на відстані, і як сторонній глядач, спостерігає за спробами повернути її до життя, володіючи цією незвичайною перевагою, і перебуваючи в стані деякого емоційного шоку. Через деякий час людина збирається з думками і поступово звикає до свого нового положення. Вона помічає, що володіє тілом, але зовсім іншої природи і зовсім іншими властивостями, ніж фізичне тіло, яке вона покинула»


Джен Стівенсон, доцент кафедри психіатрії Вірджинського університету упродовж 20 років аналізував велику кількість фактів про потойбічне життя і прийшов до висновку:

«Усе більше фактів свідчать про те, що справді існує життя після смерті; і я вважаю, що буде мудро готуватися до нього»

 

Після всього сказаного перед нами особливо гостро стоїть питання, де ж все-таки ми можемо знайти відповідь на питання : «Для чого я живу?».

Одного разу, коли знаменитий англійський фізик Майкл Фарадей сидів, читаючи Біблію, до нього зайшов його друг. Він побачив Фарадея, який тримав свою голову у двох руках, схилившись над столом, і злякано запитав: «Що з тобою, ти себе погано почуваєш?».  «О ні, справа не в цьому.» — відповів Фарадей — «Я дивуюся чому люди надають перевагу блукати в невідомості з приводу багатьох питань, коли Бог подарував їм таку прекрасну книгу Одкровення»

 

 

Що говорить Біблія про сенс життя? Для чого ми живемо?

 

«І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» Діянь 17:26-28

Отже, ми були сотворені, щоб шукати Бога, щоб жити в спілкуванні з ним. Без цього будемо завжди відчувати голод, порожнечу, самотність і незадоволення. Коли ми шукаємо Бога і прагнемо пізнати Його, тоді наше серце оживає і у нашому житті з’являється зміст і радість, як про це читаємо у 68 псалмі:

«Побачать слухняні, і будуть радіти, хто ж Бога шукає нехай оживе ваше серце»

Ні гроші, ні улюблена робота, ні успіх чи слава, навіть найглибші людські відносини не можуть задовольнити нас повністю. Ніщо не триває вічно, нам завжди чогось бракує, тому що ми сотворені для спілкування з Богом, котрий є любов’ю, що ніколи не минає.

Христос казав: «Я — дорога, правда і життя. Хто йде за мною, не блукатиме в темряві». Лише Він має відповіді на всі питання, які нас хвилюють.

 

Якщо вам цікаво дізнатись більше, пропонуємо вам прослухати серію коротких радіоефірів з детальнішими роздумами на цю тему:

 

Сенс життя

У чому сенс життя? Для когось — це визнання, достаток, гроші. Для іншого — творчість, самовдосконалення, улюблена професія, домашній затишок.

Видатний філософ Г. Сковорода сенс життя вбачав у пізнанні самого себе, навколишнього світу і Бога в собі. Він вважав за необхідне прожити життя так, щоб совість була «як чистий кришталь».

Для кожної людини сенс життя свій. Одна прагне здобути освіту і мати успіх у кар’єрі, інша прагне створити велику сім`ю і матизатишок вдома . Ми не можемо говорити, що хтось не правий у виборі мети свого існування. Можливо, це залежить від виховання дитини з самого народження, від того, які життєві цінності їй прививатимуть, велике значення має приклад батьків.

На мою думку, для кожної людини важливо мати свою мету і сенс життя, це означає, що людина живе не даремно, вона не існує, не проживає, а саме живе.
Мій сенс життя полягає в самовдосконаленні, адже це постійне відкриття чогось нового, постійний розвиток, це означає, що я не стою на місці, не деградую, я постійно роблю нові для мене відкриття.

В сучасному світі у людей зовсім інші цінності, люди прагнуть зовсім іншого, всі хочуть мати великі здобутки і засоби впливу на інших людей, мало хто піклується про інших, мало хто робить хороші справи.

У них багато справ, вони завжди зайняті і завжди поспішають. Суспільство загубило моральні цінності, люди почали піклуватись лише своїми проблемами, їх цікавлять лише самі вони, їх майбутнє. В певному сенсі, люди стали егоїстичними. Шкода, що такий вислів «полюби ближнього свого, як любиш себе» став не важливим. На жаль, мало людей, яких турбує доля інших, яка зверне увагу на людину, яка потребує допомоги , чи на тварину, яка помирає з голоду. Люди Всі зайняті своїми щоденними справами, і живуть за принципом «моя хата з краю, я нічого не знаю», але як показує життя, це лише до того моменту, поки біда не почне стосуватися їх. Шкода, що люди ніколи не замислюються про майбутнє, вони не можуть передбачити події які з ними трапляться. Тому люди байдужі і жорстокі.. Ми ні в якому разі не повинні забувати, що у будь-якій ситуації, ми перш за все маємо залишатися людьми. Може метою життя є допомога тим, хто її потребує?

А можливо, життя потрібно прожити так, щоб пам’ятали тебе тільки за добрі вчинки?

Не можна не відчувати гордості за людей, які літають вище птахів, плавають краще риб, сильніші, швидші, витриваліші від інших істот.
Не можна не захоплюватися людськими здібностями пізнавати та змінювати навколишній світ. Красою людського голосу чи обличчя, здатністю до самопожертви та співчуття, прагненням до добра та справедливості.

Не можна не печалитися, зустрічаючись з людською зрадою, ненавистю та заздрістю. Люди повинні прагнути до високих ідеалів добра , справедливості, прагнути допомогти людям, бути їм потрібними, бути справедливими і доброзичливими, — це робить людину «значущою» .
Можливо, сенс життя у самовдосконаленні самого себе?

Людина прагне до краси, до ідеалу все життя, ми захоплюємося красою людських взаємин, вчинків. Нас захоплює фізичка краса, досконалість людського тіла.

Можливо сенс життя в тому, щоб жити в країні, де панує спокій та мир?

Адже так важливо, коли навколо тебе знаходяться люди які посміхаються, яких влаштовує влада країни, її закони, коли люди не намагаються виїхати в ту країну, де умови будуть для їхнього життя кращі. Коли їх влаштовує їх життя,робота приносить стабільний дохід і головне вона приносить задоволення і бажання йти на неї.
Можливо, сенс життя у духовному спокої?
Сучасний світ потребує удосконалення, зараз як би сказати панує хаос. Люди втратили певні моральні та естетичні цінності. Для всіх важливими стали гроші. Всі забувають в чому справжні цінності, в суспільстві поширюється неправда, та як результат масовий песимізм. Люди почали дивитися на світ не через рожеві окуляри, що також не є добрим, а через сірі, злі окуляри. Життя стало жорстоким, але, в цьому винні самі люди, і якщо нічого не міняти, то буквально через кілька десятків років світ покриє тьма. Люди почнуть не жити, а виживати, просто існувати.

Існує така гіпотеза, що кожна людина народжується з певною ціллю, можливо сенс життя і полягає в виконанні цієї цілі. Ще існує такий вислів, який є стереотипним для всіх, що людина прожила життя не даремно, якщо побудувала будинок, посадила дерево та виростила сина. Можливо сенс життя полягає в виконанні цих на перший погляд банальних та простих речей. Але це не так просто, в кожній з цих речей закладений певний смисл. Дім – це слід людини на землі, дерево – свідчення про життя людини, а син – це продовження роду, людина, яка буде передавати сімейні цінності з покоління в покоління та буде продовжувати традиції Батьківщину, трудитися на її благо, він буде підтримкою і опорою.

Ось потрапив на очі мені такий вислів «Яка різниця скільки років вашим джинсам, якщо ви гуляєте в них по Парижі» — вона надзвичайна вразила мене і змусила задуматися. Насправді люди просто купують собі бренди, просто дорогі речі, щоб показати людям, що вони заможні.
Можливо, сенс життя в подорожах?
Можливо потрібно подорожувати, вивчаючи традиції інших країн, знайомитися з різними людьми і їхніми цінностями. Відповідь на це запитання кожна людна дасть собі сама.

Можливо, сенс життя у вірі?

Віра у Бога дає людині надію на майбутнє. Бог – у людині. Він є або нема. Але повна його відсутність – це великий крок назад і вниз. Але люди прийдуть до нього. До божественного в собі.

При написанні цього твору, я спілкувалася з різними людьми, і ставила перед ними запитання:
— Що для вас є сенсом життя?
Ось що мені відповіли :
—Для мене сенсом життя є благополуччя моєї сім`ї.
— Для мене сенс життя бути щасливою і не важливо чи буду я багата, чи буде у мене машина і квартира в центрі Києва, головне, щоб я ніколи не була самотня, щоб мене оточували тільки найкращі люди.

Головне для мене щастя, якщо буде щастя , то буде все. А щастя – це гарна і здорова родина, це достаток і злагода в родині, це професія до душі.
— Мій сенс життя це синочок, це мої рідні люди.
—Прожити гідне життя, не дивлячись на всі труднощі, які готує життя. Залишатися людиною з великої літери, звичайно ж бути гарною дружиною, мамою і ангелом-охоронцем своєї сім’ї.
— Я мрію стати відомим фотографом, це і є,напевно, мій сенс життя, адже я за цим заняттям провожу багато часу.
— Я хочу щоб мої рідні завжди були здорові,щоб вони мали все необхідне для щасливого життя.
— Мій сенс життя, це стати лікарем, і я до цього впевнено іду, я навчаюсь у медичному університеті на відмінно, адже я прагну стати хорошим лікарем.
З цього можна зробити висновок: «Скільки людей, стільки і думок!»

Людина сама вибирає свій шлях, вона самостійно вибирає собі роботу, вона сама планує своє життя, якщо робота людині буде не до душі, то рано чи пізно вона її змінить. І буде займатись тією справою, яку вона любить, яка приносить задоволення.
Головне мати свою мету і впевнено,незважаючи на негаразди, крокувати до неї, і кожного дня будувати свою стежину життя, цінувати тих, хто поруч, творити добро, бути людиною з великої букви, допомагати щиро тим, хто потребує.

Питання про сенс життя буде відкритим завжди, хоча кожен матиме на нього свою відповідь.

Життя – це поїзд в нікуди ? Про сенс життя після втрати.

                                                                                                                                                   

Нещастя сучасної людини велике:

їй не вистачає головного – сенсу життя.

І. О. Ільїн

 

Слідом за горем, що осягнуло, завжди йдуть його супутники. Вони стукають до нас, не відпускають нас і не дають спокою. Вдень і вночі вони забирають наші сили, займають наші думки, відволікають нас, вимагаючи відповідей. Хто ці супутники? Це – вічні питання: «Навіщо жити?», «Як далі бути?», «Куди йти?», «У чому сенс життя?».

Подібного роду питання обов’язково повинні бути вирішені. При всьому трагізмі ситуації, яку переживає людина у горі, розуміння сенсу життя може стати найважливішим трампліном для розуміння себе, преображення свого життя, життя оточуючих, додання йому справжнього сенсу, про який, на жаль, ми піклуємося зазвичай тільки в кризові етапи свого життя. Людина, яка усвідомила сенс життя, може зрозуміти і сенс смерті. Це послужить не тільки розрадою самій людині, яка переживає горе, але і тому, кого ми оплакуємо, по кому сумуємо.

Прочитайте цю статтю. Вона досить довга, але користь, отримана від прочитання, перевершить витрачений час і старання. Якщо, дочитавши до кінця, вам здасться, що у вас залишилися питання, прочитайте статтю ще раз. З першого разу не завжди просто зрозуміти цю складну тему.

 

Навіщо людині знати сенс життя і чи можна як-небудь прожити без нього?

Жодна тварина не потребує цього розуміння. Саме бажання зрозуміти мету свого приходу в цей світ відрізняє людину від інших живих істот. Але людині недостатньо тільки харчуватися і розмножуватися. Обмежуючи свої потреби фізіологією, вона не може бути по-справжньому щасливою. Маючи сенс життя, ми отримуємо мету, до якої можемо прагнути. Сенс життя – це мірило того, що важливо, а що – ні, що корисно, а що шкідливо для досягнення нашої головної задачі. Це компас, який показує нам напрямок нашого життя.

У тому складному світі, в якому ми живемо, без компаса обійтися важко. Без нього ми неминуче зіб’ємося зі шляху, потрапимо в лабіринт, упремося в глухий кут. Саме про це говорив видатний філософ давнини Сенека: «Хто живе без мети попереду, той завжди блукає».

День за днем​​, місяць за місяцем, рік за роком ми блукаємо по тупикам, не бачачи виходу. Рано чи пізно ця хаотична подорож приводить нас до розпачу. І ось, застрягши в черговій кризі, ми відчуваємо, що у нас немає вже ні сил, ні бажання йти далі. Ми розуміємо, що приречені все життя потрапляти з одного глухого кута в інший, навіщо тоді жити? Іноді в такі хвилини нас захльостує відчай. Справді, який сенс, якщо не можна нікуди вийти з цього жахливого лабіринту?

 

Як оцінити, наскільки вірний певний сенс життя.

Якщо ми побачимо людину, яка ремонтує двигун своєї машини, у нас навряд чи виникне питання: чи є сенс у тому, що вона робить, чи ні? Принаймні, таке питання виглядало би дивно. Якщо вона полагодить машину і відвезе на ній сім’ю на дачу (або сусіда в поліклініку), то, звичайно, є. А якщо вона цілими днями копається у своїй машині замість того, щоб приділити час сім’ї, допомогти дружині, прочитати гарну книгу, і нікуди на ній не їздить, – безумовно, сенсу немає. Ось так у всьому. Сенс діяльності визначається за її результатом.

І сенс людського життя теж потрібно оцінювати через підсумок. Підсумок для людини – момент смерті. Немає нічого більш визначеного, ніж година смерті.

Якщо ми заплуталися в лабіринті життя і не можемо розмотати цей клубок з початку, з народження людини, то давайте його розмотаємо з очевидного і точно відомого кінця – смерті. Вчинивши так, ми побачимо, що життя людей, які не розглядають сенсу свого існування з боку смерті, ілюзорне і порожнє. Що ті цінності, за якими ми живемо, – брехливі і оманливі, бо не враховують цей найважливіший етап – смерть.

 

Ілюзорні сенси життя

Найпримітивніші відповіді на питання про сенс життя

Серед безлічі відповідей на питання про сенс життя є три найпоширеніші. Зазвичай їх дають люди, які серйозно не замислювалися над проблемою. Відповіді настільки примітивні і позбавлені логіки (насправді вони обумовлені лінню і небажанням трудитися над пошуками сенсу життя), що немає сенсу розглядати їх детально. Але згадати про них слід.

1. «Всі живуть, не замислюючись, і я проживу».

По-перше, так живуть не всі. По-друге, чи впевнені ви, що ці «всі» щасливі? І чи щасливі ви, живучи «як усі», не замислюючись? По-третє, що дивитися на всіх, у кожного своє життя, і кожен – будівник свого щастя. І коли щось не заладиться, кого ви будете звинувачувати: «всіх» чи себе? По-четверте, рано чи пізно більшість «всіх», опинившись в серйозній кризі, все-таки замислюються про сенс свого існування.

Може, не варто орієнтуватися на «всіх»? Ще Сенека попереджав: «Коли виникає питання про сенс життя – люди ніколи не міркують, а завжди вірять іншим, а тим часом дарма: примикати до тих, хто йде попереду небезпечно».

 

2. «Сенс життя в самому житті, потрібно просто жити».

Красива фраза, але вона здатна спрацювати в групі дітей або низько інтелектуальних людей, тому що в ній немає жодного сенсу.

Будь-якій людині зрозуміло, що сенс сну не в тому, щоб спати, а у відновленні систем організму, що сенс дихання не в тому, щоб дихати, а в тому, щоб могли відбуватися окислювальні процеси в клітинах, без яких життя неможливе. Ми розуміємо, що сенс роботи не в тому, щоб просто працювати, а щоб принести користь собі і людям на цій роботі. Так що розмови про те, що сенс життя в самому житті – дитячі відмовки для тих, хто не хоче думати над цим серйозно. Це зручна філософія для тих, хто не хоче зізнаватися у відсутності в нього сенсу життя і не хоче його шукати. Сенс не може полягати в самому моменті його пошуку, а обов’язково повинен бути винесений у фінал даного процесу.

3. «Сенсу в житті немає».

Логіка тут така: «Я не знайшов сенсу, значить його немає». Слово «знайти» має на увазі, що людина робила якісь дії. Однак, по правді кажучи, чи багато з тих, хто стверджує, що сенсу немає, насправді шукали його? Чи не буде чесніше сказати так: «Я й не намагався знайти сенс життя, але вважаю, що його немає».

Вам подобається цей вислів? Навряд чи він виглядає розумним. Дикому папуасові можуть здатися зовсім непотрібними, безглуздими предметами калькулятор, лижі, прикурювач в автомобілі. Він просто не знає, для чого вони потрібні. Щоб усвідомити їх користь, необхідно вивчити предмети з усіх боків, постаратися зрозуміти, як ними правильно користуватися.

Хтось заперечить: «Я дійсно шукав сенс». Тут виникає наступне питання: а чи там Ви його шукали ?

 

Самореалізація як сенс життя

Часто можна почути про те, що сенс життя – в ​​самореалізації, тобто у втіленні своїх можливостей з метою досягнення успіхів. Реалізувати себе можна в різних сферах життя: сім’ї,  бізнесі, мистецтві, політиці і пр.

Цей погляд не новий, ще Аристотель говорив, що сенс життя – в доблесному житті, успіхах і досягненнях.

Людина, звичайно, повинна реалізувати себе. Але робити самореалізацію основним сенсом життя – неправильно.

Чому? Давайте подумаємо над цим, враховуючи неминучість смерті. Яка різниця – самореалізувалася людина і померла або не виявила своїх можливостей і талантів, але теж померла. Смерть зрівняє цих двох людей. Життєві успіхи не взяти на той світ!

Можна сказати, що на землі залишаться плоди цієї самої самореалізації. Але, по-перше, ці плоди не завжди хорошої якості, а по-друге  навіть якщо вони і непогані, то толку самій людині, яка їх залишила, нуль. Вона не може скористатися результатами своїх успіхів, так як вже пішла з цього життя.

 

Сенс життя у збереженні краси та здоров’я

Хоча давньогрецький філософ Метродор і стверджував, що сенс життя у міцності тіла і в твердій надії, що на нього можна покластися, більшості людей , все ж зрозуміло, що це не може бути сенсом.

Важко знайти щось більш безглузде, ніж життя заради підтримки власного здоров’я і зовнішнього вигляду. Якщо людина займається спортом, фізкультурою, своєчасно проходить профілактичні медичні огляди – це можна тільки вітати. Ми ж говоримо про інше – про ту ситуацію, коли підтримка здоров’я, краси, довголіття стає сенсом життя. Якщо людина, бачачи сенс тільки в цьому, вплутується в боротьбу за збереження і прикрасу свого тіла, вона примовляє себе до неминучої поразки. Смерть виграє цей бій. Тіло рано чи пізно закінчить своє життя на цій землі, як і належить білковим структурам.

 

Споживання і задоволення як сенс життя

Придбання речей і їх споживання

не може надати нашому життю сенс …

Накопичення матеріальних речей не може заповнити

 порожнечу життя тих, у кого немає впевненості і цілі.

Сава Морозов

 

Філософія споживання з’явилася не сьогодні. Ще відомий давньогрецький філософ Епікур вважав, що сенс життя – в ​​уникненні неприємностей і страждань, отриманні задоволень від життя, досягненні спокою і блаженства.

Цей культ задоволення панує і в сучасному суспільстві. Але навіть Епікур обумовлював, що не можна жити тільки заради отримання задоволення, не узгодившись із етикою. На жаль, у наш час царює гедонізм. На отримання задоволення нас налаштовують реклама, статті в журналах, світські хроніки, телевізійні ток-шоу, безкінечні серіали, реаліті-шоу. Цим пронизана вся наша повсякденність. Скрізь ми чуємо, бачимо, читаємо заклики брати від життя все, ловити момент удачі, «відриватися» по повній.

З культом задоволення найтіснішим чином пов’язаний культ споживання. Щоб отримати насолоду, треба щось купити, виграти, замовити, потім спожити це, і все заново: побачити рекламу, купити, вжити за призначенням, отримати задоволення. Нам починає здаватися, що сенс життя в тому і полягає, щоб користуватися тим, що повсюдно рекламується: певними товарами, послугами, чуттєвими задоволеннями, враженнями, що доставляють задоволення (подорожі), нерухомістю, різноманітним «чтивом» (глянцеві журнали, дешеві детективи, дамські романи, книги за мотивами серіалів ) і т. д.

Таким чином, ми часто перетворюємо себе в безглуздих істот, чиє завдання – тільки їсти, пити, спати, гуляти, задовольняти статевий інстинкт, вбиратися. Людина сама зводить себе до такого рівня, обмежуючи мету свого життя задоволенням примітивних потреб.

Тим не менш, випробувавши до певного віку всі мислимі задоволення, людина пересичується і відчуває, що, незважаючи на різноманітні насолоди, життя її порожнє і в ньому не вистачає важливого. Чого ж? Сенсу. Адже в задоволенні сенсу не знайти.

Задоволення не може бути сенсом існування хоча б тому, що воно проходить і, отже, перестає бути насолодою. Будь-яка потреба задовольняється лише на певний час, а потім заявляє про себе знову і знову, причому з новою силою. У гонитві за насолодою ми схожі на наркоманів: отримали кайф на якийсь час, але скоро нам необхідна наступна доза, а потім ще і ще. І ось ми вже не можемо без задоволень, все життя побудоване тільки на цьому. Причому чим більше задоволень ми отримуємо, тим більше нам хочеться, тому що потреби завжди ростуть пропорційно до ступеня їх задоволення. Все це нагадує ослика, який біжить за прив’язаною попереду морквиною: хочемо зловити, а наздогнати не можемо …

Цілком природно, що людина, яка вважає своєю метою життя отримання задоволень, рано чи пізно приходить до серйозної душевної кризи. Ми споживаємо, споживаємо, споживаємо … і живемо так, ніби будемо споживати вічно. Однак попереду у нас смерть – і це достеменно відомо кожному. Саме смерть покаже нам хибність споживчих установок.

 

Сенс життя в досягненні влади

Не секрет, що є люди, які живуть заради збільшення своєї влади над іншими. Властолюбці сенс життя бачать у тому, щоб довести собі і оточуючим, що можуть піднятися над іншими, досягти того, чого інші не змогли. Ну і в чому ж цей сенс? У тому, що людина може мати кабінет, призначати і звільняти, приймати важливі рішення? Це сенс? Заради того щоб отримати й утримати владу, вони заробляють гроші, шукають і підтримують «потрібні» ділові зв’язки і роблять багато іншого, нерідко переступаючи через свою совість. Влада – це теж свого роду наркотик, від якого людина отримує нездорову насолоду і без якого вона вже не може. «Тому, хто підсів» потрібне постійне збільшення «дози » влади.

Чи розумно бачити сенс свого життя в реалізації влади над людьми? На порозі життя і смерті, озирнувшись назад, людина зрозуміє, що те, заради чого вона жила, йде від неї, і вона залишається ні з чим. Сотні тисяч людей мали величезну, а іноді навіть неймовірну владу. Згадаймо хоча б Олександра Македонського, Чингізхана, Наполеона, Гітлера. Але в один момент вони її втратили.

Нікого ще влада не зробила безсмертним. І справжнього сенсу людського життя вона теж не надала.

 

Сенс життя у примноженні матеріальних благ

Зараз дуже багато хто думає, що людина живе для того, щоб заробляти гроші. Саме у примноженні багатства (а не в задоволенні його витрачати, про що ми говорили вище) вони бачать сенс свого життя.

Дивно, чи не так? Якщо не є сенсом все те, що можна купити за гроші, – задоволення, пам’ять, владу, то як можуть бути сенсом самі гроші? Адже жодну копійку, ні мільярди доларів не можна буде використати після смерті.

Багатий похорон буде слабкою втіхою. Адже душа піде в інший світ, де не зможе використовувати свої накопичення.

 

Одне із завдань життя, але не сенс

Сенс життя життя заради близьких

Часто нам здається, що в житті заради близьких якраз і є головний сенс. Нерідко можна почути: «Я живу заради своєї дитини (чоловіка, матері)». Але ж це означає проживати не своє, а чуже життя.

Безумовно, любити рідних, жертвувати чимось заради них, допомагати йти по життю – необхідно, природно і правильно. Що може зрівнятися з радістю тихого сімейного щастя, затишку, тепла, коли вся родина збирається за столом , коли всі ставляться один до одного з любов’ю і турботою? Але чи може це бути головним сенсом життя?

Треба визнати, що боготворити близьких, лише в них бачити сенс усього життя, всіх своїх справ – тупиковий шлях.

Ми часто ототожнюємо себе з близькими, радіємо не своїм, а виключно їх радощам, іноді навіть забуваємо про найважливіші потреби своєї душі заради дрібних життєвих потреб рідних.

Тим не менш, будь-яка людина смертна, і якщо вона стала сенсом вашого життя, то позбувшись її, ви неминуче втратите бажання жити далі. Настане серйозна криза, вийти з якої можна, тільки знайшовши інший, справжній сенс. Можна, звичайно, «переключитися» на іншу людину і жити тепер заради неї. Нерідко люди так і чинять, так як вони звикли до подібного симбіотичного зв’язку і жити по-іншому не вміють. Такі люди постійно знаходяться в нездоровій психологічній залежності від інших, і вилікувати її не можуть, бо не розуміють, що хворі.

Переносячи сенс свого життя на життя іншої людини, ми втрачаємо самих себе, повністю розчиняємося в іншій – такій же смертній людині, як і ми. Ми жертвуємо своєю душею заради цієї людини, якої теж колись не стане. Опинившись біля останньої межі, чи не запитаємо ми себе: заради чого ж ми жили? Витрачали всю свою душу на тимчасове, на те, що без сліду поглине смерть, створили собі кумира з улюбленої людини, по суті справи, прожили не свою, а її долю. Чи варто присвячувати цьому своє життя?

Деякі живуть не чуже, а своє життя з надією, що можуть залишити близьким спадщину, матеріальні цінності, статус і т. п. Але в деяких випадках цінності можуть розбестити, а нащадки виявляться людьми невдячними. І для чого ж тоді людина жила? У цьому випадку вийде, що живучи тільки для інших, сам людина прожила своє життя без сенсу.

 

Сенс життя робота, творчість

Якщо ми бачимо сенс свого існування в якому-небудь занятті, нехай навіть корисному для суспільства, у творчості, у роботі – то, будучи мислячими людьми, рано чи пізно задумаємося: «А що буде з усім цим, коли я помру? І яка користь буде мені від усього цього, коли я буду лежати при смерті?» Адже всі ми прекрасно розуміємо, що ні будинок, ні дерево не вічні , вони не простоять і кількох сотень років. І ті заняття, яким ми присвячували весь свій час, всі свої сили, якщо вони не принесли користі нашій душі, чи мали вони сенс? У могилу ми не візьмемо з собою ніяких плодів своєї праці – ні творів мистецтва, ні сади посаджених нами дерев, ні наші найгеніальніші наукові розробки, ні улюблені книги, ні владу, ні найбільші банківські рахунки.

«Справи життя» бувають різними. Для одного «справа життя» – це служіння культурі, іншого – служіння народу, третього – науці, а четвертого – служіння заради «світлого майбутнього нащадків», як він його розуміє.

Навіть якщо «справа життя» і допоможе поколінням інших людей, то все одно це не може допомогти самій людині. Всі «справи життя» доведеться залишити тут. А для вічної душі необхідно зовсім інше.

 

Життя це поїзд в нікуди ?

Наведемо уривок з чудової книги Юлії Іванової «Дрімучі двері». У цій книзі, молода людина, улюбленець долі, Ганя, що живе в безбожний час СРСР, маючи гарну освіту, успішних батьків, перспективи замислюється про сенс життя: «Ганя з подивом виявив, що сучасне людство над цим не дуже-то замислюється. Ніхто не хоче, природно, глобальних катастроф, атомних або екологічних, ну а взагалі – їдемо і їдемо в нашому вагоні життя … Деякі ще вірять у прогрес, хоча з розвитком цивілізації ймовірність полетіти під атомний, екологічний або інший укіс достатньо зростає. Інші із задоволенням повернули б паровоз назад і будують щодо цього всілякі райдужні плани, ну а більшість просто їде в невідомому напрямку, знаючи лише одне – рано чи пізно з поїзда тебе викинуть. Назавжди. А він помчить собі далі, потяг смертників. Над кожним тяжіє смертний вирок, вже сотні поколінь змінили одне одного, і ні втекти, ні сховатися. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає. А пасажири намагаються вести себе так, ніби їм їхати вічно. Зручніше влаштовуються в купе, міняють килимки, фіранки, знайомляться, народжують дітей – щоб потомство зайняло твоє купе, коли викинуть тебе самого. Своєрідна ілюзія безсмертя! Дітей, у свою чергу, замінять онуки, онуків – правнуки … Бідне людство! Поїзд життя, що став поїздом смерті. Мертвих, які вже зійшли, в сотні разів більше, ніж живих. Та й вони, ті, які живуть, засуджені. Ось кроки провідника – за кимось прийшли. Чи не за тобою? Бенкет під час чуми. Їдять, п’ють, веселяться, грають в карти, в шахи, збирають сірникові етикетки, набивають валізи, хоча на вихід тут вимагають «без речей». А інші будують зворушливі плани перебудови купе, свого вагона або навіть всього поїзда. Або вагон йде війною на вагон, купе на купе, полиця на полицю в ім’я щастя майбутніх пасажирів. Достроково летять під укіс мільйони життів, а поїзд мчить собі далі».

Ось така невесела картина відкрилася юному Гані після довгих роздумів про сенс життя. Виходило, що всяка життєва мета обертається найбільшою несправедливістю та безглуздям. Самоствердитися і зникнути. Витратити життя, щоб облагодіяти майбутніх пасажирів і звільнити їм місце? Красиво! Але вони ж теж смертні, ці майбутні пасажири. Все людство складається зі смертних, значить, життя твоє присвячене смерті.

Заходь в поїзд, сідай на своє місце, поводься пристойно, займайся, чим хочеш, тільки не заважай іншим пасажирам, уступай дамам і людям похилого віку нижні полиці, не кури у вагоні. Перед тим як піти назавжди, здай провіднику постільну білизну та вимкни світло.

Все в будь-якому випадку закінчується нулем. Сенс життя не знаходиться. Поїзд йде … в нікуди.

Як тільки ми починаємо дивитися на сенс життя з тієї точки зору, що воно має кінець, наші ілюзії стрімко пропадають. Ми починаємо розуміти, що те, що нам здавалося сенсом на деяких етапах життя, не може стати сенсом існування всього життя.

Але невже сенсу немає? Звичайно, є. Він відомий з давніх пір, але найкраще про це сказав у своїх працях єпископ Августин, який зробив найбільшу революцію у філософії. «Завдяки філософським поглядам блаженного Августина, християнські релігійні вчення, дозволяють зробити логічні і повні побудови для знаходження сенсу людського існування. У християнській філософії питання про віру в Бога є головною умовою наявності сенсу життя. У той же час в матеріалістичної філософії, де людське життя має свій кінець, і за його порогом нічого немає, саме існування умови для вирішення цього питання стає неможливим і в повний зріст постають нерозв’язні проблеми»[1].

Давайте і ми спробуємо знайти сенс життя в іншій площині. Ми не ставимо за мету нав’язати вам свою точку зору, а тільки даємо інформацію, яка зможе відповісти на дуже багато ваших запитань.

 

Сенс життя: де він є

 

Той, хто пізнав своє значення вбачає і призначення своє.

Призначення людини бути посудиною і знаряддям Божества.

Святитель Ігнатій (Брянчанінов)

Чи був відомий сенс життя до нас?

Якщо шукати сенс життя серед вищепереліченого, то знайти його неможливо, тому не дивно, що ці даремні пошуки доводять людину до відчаю і підштовхують до висновку, що сенсу взагалі немає. Насправді його просто не там шукали.

Людина, яка шукає сенс і його не знаходить, подібна до того, хто заблукав та опинився в яру. Він блукає серед густих, колючих, високих кущів, намагаючись знайти вихід до тієї дороги, з якої він збився, до того шляху, який його приведе до потрібної мети. Але таким способом знайти дорогу неможливо. Для початку слід вилізти з яру, піднятися на гору – і звідти, згори, можна побачити вірний шлях. Так само і нам для початку потрібно поміняти точку огляду, тому що з ями кризи не побачити нічого. Без докладання певних зусиль ми ніколи не виберемося з неї, і вже точно ніколи не знайдемо вірний шлях до осмислення життя.

Отже, зрозуміти справжній, глибинний сенс життя можна, тільки попрацювавши, придбавши необхідні знання. І ці знання, що найдивніше, доступні кожному з нас. Просто ми не звертаємо уваги на ці скарбниці, проходячи мимо і не помічаючи або презирливо відмахуючись від них. А адже питання сенсу життя піднімалося людством у всі часи. Всі люди попередніх поколінь стикалися з точно такими ж проблемами. Завжди були зрада, заздрість, порожнеча душі, відчай, обман, зрада, біди, катастрофи, смерті, втрати і хвороби. І люди вміли переосмислити і впоратися з цими бідами. І ми можемо використовувати колосальний досвід предків, для цього не обов’язково винаходити велосипед заново. Все, що від нас вимагається, – навчитися на ньому їздити.

Чому ж ми, коли справа стосується наукових розробок, досягнень медицини, корисних винаходів, що полегшують наш побут, різноманітних практичних знань у тій чи іншій професійній сфері, широко використовуємо досвід і відкриття наших предків. А в питаннях таких важливих, як сенс життя, існування і безсмертя душі, – вважаємо себе розумнішими за всіх, і з гордістю (нерідко і з презирством) відкидаємо отримані знання, причому найчастіше відкидаємо заздалегідь, навіть не вивчивши і не спробувавши зрозуміти? Чи розумно це?

Не більш розумним представляється наступне: вивчити досвід та досягнення предків або, як мінімум, ознайомитися з ними, поміркувати і тільки потім робити висновок: чи мали рацію попередні покоління чи ні, чи може їх досвід бути нам корисний, чи варто нам вчитися їх мудрості? Але ми відкидаємо їх знання. Чи не тому, що це найпростіше?

Дійсно, щоб сказати, що наші предки мислили примітивно, а ми набагато розумніші і прогресивніше їх, великого розуму не потрібно. Голослівно стверджувати – легко. А вивчити мудрість попередніх поколінь без праці не вийде.

 

Життя як школа

А в чому ж, власне, бачили сенс життя наші предки? Адже це питання піднімалося людством протягом століть.

Відповідь завжди знаходився в саморозвитку, у вихованні людиною самої себе, своєї вічної душі і в наближенні її до Бога. Так мислили і християни, і буддисти, і мусульмани. Всі визнавали існування безсмертя душі. І цілком логічним тоді представлявся висновок: якщо душа безсмертна, а тіло смертне, то нерозумно присвячувати своє недовге життя служінню тілу, його насолодам. Тому що тіло помре – значить, вкладати всі свої сили в задоволення його потреб безглуздо.

Сенс життя, вважали наші предки, треба шукати в творенні блага не для тіла, а для душі. Адже вона безсмертна і насолоджуватися придбаним благом зможе вічно. А хто не хотів би вічної насолоди?

Однак, щоб душа змогла насолоджуватися не тільки тут, на землі, необхідно її навчити, виховати, підняти, інакше вона не зможе вмістити в себе ту безкрайню радість, яка їй уготована.

Тому життя можна уявити собі як школу, в яку людина приходить, щоб навчати свою душу. Це головна мета відвідування школи. Так, у школі, крім уроків, є перерви, спілкування з однокласниками, футбол після уроків, позакласні заходи – відвідування театрів, турпоходи, свята. Але все це другорядне. Можливо, було б приємніше, якби ми приходили до школи, щоб побігати, поспілкуватися, погуляти в шкільному дворі. Але тоді ми б нічого не навчилися, не отримали б атестата, не змогли б ні отримувати подальшої освіти, ні працювати.

Отже, ми приходимо до школи, щоб вчитися. Але саме по собі навчання заради навчання теж безглузде. Ми вчимося, щоб отримати знання, вміння, отримати атестат, а потім піти на роботу і жити. Школа – це всього лише один з етапів. І від того, наскільки відповідально ми ставилися до нашого навчання в школі, багато в чому залежить «якість » нашого подальшого життя.

На шкоду собі робить людина, яка, прийшовши до школи, відразу відкидає всі накопичені до нього знання, навіть не ознайомившись з ними, стверджує, що не вірить їм, що всі відкриття  вчинені до нього, – нісенітниця. Комічність і безглуздість такого самовпевненого відкидання очевидна кожному.

Але не кожному, на жаль, очевидна ще більша безглуздість аналогічного відкидання в ситуації, коли йдеться про розуміння глибинних основ життя. Адже наше земне життя є теж школою – школою для душі. Воно дано нам для того, щоб освічувати вати свою душу, навчити її любити по-справжньому, бачити в навколишньому світі добро, творити його.

Кожен з нас прекрасно розуміє, що будь-яка більш-менш відповідальна справа пов’язана з різного роду труднощами, і було б дивно очікувати, що така серйозна справа, як освіта та виховання душі, буде легкою. Але ці проблеми, випробування теж для чогось потрібні – вони самі по собі є досить важливим фактором розвитку душі. І якщо ми не навчимо свою душу любити, прагнути до світла і добра, поки ми ще живемо на землі, вона не зможе отримувати безмежну насолоду у вічності, просто тому  що буде не здатна сприймати добро і любов.

 

Життя як підготовка до народження в нову реальність

Можна навести в даному контексті ще одну метафору. Під час вагітності організм ненародженої дитини виростає з однієї клітини до повністю сформованої людинки. І головне завдання внутрішньоутробного періоду – щоб розвиток дитини минув правильно і до кінця, щоб до моменту пологів дитина зайняла правильне положення і змогла народитися в нове життя.

Дев’ятимісячне перебування в утробі матері – теж в деякому сенсі ціле життя. Дитина там зароджується, розвивається, їй там добре – живлення надходить вчасно, температура постійна, вона надійно захищена від впливу зовнішніх факторів. Проте, в певний час дитині потрібно народитися; як би добре їй не здавалося в животі у мами, в новому житті її чекають такі радості, такі події, які просто непорівнянні з удаваною зручністю внутрішньоутробного існування. І щоб потрапити в це життя, малюк проходить через серйозний стрес (яким є пологи), відчуває небачений раніше біль. Але радість від зустрічі з мамою і з новим світом сильніша цього болю, і життя в світі в мільйон разів цікавіше, приємніше, різноманітніше, ніж існування в утробі матері.

Наше життя на землі можна уподібнити до періоду внутрішньоутробного існування. Мета його – розвиток душі, підготовка душі до народження в нове, незрівнянно більш прекрасне життя у вічності. І так само, як у випадку з новонародженим малюком, «якість» того нового життя, в якому ми опинимося, безпосередньо залежить від того, наскільки правильно ми розвивалися в «минулому» житті. І ті скорботи, які нам зустрічаються на життєвому шляху, можна уподібнити стресу, який відчуває немовля під час пологів: вони тимчасові, хоча і здаються підчас нескінченними; вони неминучі, і всі через них проходять; вони незначні в порівнянні з радістю і насолодою нового життя.

 

Чи є безсмертна душа?

Зрозуміло, всі ці умовиводи актуальні тільки в тому випадку, якщо душа є і вона безсмертна. Як ми вже з’ясували, якщо вважати, що існування і безсмертя душі – вигадки, то сенсу в житті, дійсно, немає. І шукати його марно. Зокрема, тому матеріалістична філософія, якщо бути їй вірним до кінця, призводить до порожнечі і розпачу і нерідко підводить людину до серйозної кризи, до втрати сенсу життя.

Але чи багато хто серед тих, хто вважає, що душі немає, можуть, поклавши руку на серце, сказати, що впевнені в цьому на 100 % ? Чи багато хто на 100 % впевнені, що життя людини закінчується зі смертю тіла, і після смерті немає нічого?

Навряд чи. А якщо ви не впевнені на 100 %, а, скажімо, на 99 %, то залишається ще 1% ймовірності, що ви помиляєтеся. Так, це мало. Але хіба мало це в тому випадку, коли мова йде про ваше життя? Коли на карту поставлена ​​ваша доля у вічності? Адже якщо виявиться, що реальність не така, якою ви собі її уявляли з 99%-ою впевненістю, а така, якій ви залишали всього 1 % -ву ймовірність – то доля ваша абсолютно незавидна.

У життєвих питаннях ми по кілька разів перевіряємо і ще раз перевіряємо, чи все передбачили, чи не залишилося хоч невеликої ймовірності, що банк (або інший партнер) ненадійний, що він може обдурити і сховатися з нашими грошима. І так як мала ймовірність програшу є завжди, то, дотримуючись порад досвідчених фінансистів, ми не вкладаємо всі гроші в один банк, а також страхуємо наші вклади, наші квартири, дачі, бо не хочемо залишитися біля розбитого корита. І це видається цілком розумним.

Але чому ж, коли мова йде про найдорожче, що у нас є, – про наше життя, – ми абсолютно безтурботні?

Ми навіть не намагаємося дізнатися що-небудь про існування чи відсутність душі, про те, що буде з нами після смерті. А адже на цю тему є не тільки теорії, але і факти, чисто наукові дані, які отримані сотнями вчених і десятками наукових центрів.

Але ми заздалегідь відкидаємо можливість існування і безсмертя душі, не перевіряючи і не намагаючись зрозуміти. На відміну від чисто життєвих ситуацій, ми поводимося абсолютно нерозважливо, не підстраховуючи себе нічим, ми ВСЕ, що маємо, ставимо на одну карту, будучи абсолютно впевнені, що виграємо.

Крім того, вкрай нелогічно наступне: вірячи в відсутність життя після смерті, ми віримо в такі речі, які навіть не можемо собі уявити. Ми в такому випадку віримо в порожнечу. Але хто з нас, навіть при певному зусиллі, міг би уявити собі абсолютну порожнечу? Думається, що чесна відповідь – ніхто. Виходить, мало того, що ми, як говорилося вище, ставимо все найдорожче на одну карту, так ми ще й вибір цієї карти робимо на основі сліпої віри в те, чого ми не можемо ні перевірити, ні навіть просто уявити.

Один з улюблених аргументів атеїстів такий: нерозумно вірити в те, чого ніхто ніколи не бачив і що неможливо перевірити, тобто в існування Бога, існування душі і її безсмертя. Але сама впевненість у тому, що життя після смерті немає, що смерть – це кінець всього, і життя тому не має сенсу, – чи це не віра? І хіба вона більш раціональна і логічна, ніж віра в Бога і існування душі? Швидше навпаки. Хіба наявність горезвісної «порожнечі» можна перевірити?

 

Парі Паскаля

Зі шкільної лави всім відомий французький учений Блез Паскаль, який відкрив основний закон гідростатики і підтвердив припущення про існування атмосферного тиску. Паскаль написав кілька серйозних філософських праць. В одній з них, яка отримала назву «Парі Паскаля», автор веде розмову з уявним атеїстом. Всі ми, як вважає Паскаль, змушені тримати парі про те, чи є Бог і чи є життя після смерті. Ми всі залучені в це парі, незалежно від нашого бажання, тому що ми стоїмо перед вибором: вірити в Бога чи вірити в те, що Бога немає.

Якщо Бога немає, то людина не програє нічого, вірячи в Його існування і живучи по вірі. Вона просто гідно проживає своє життя і вмирає – ось кінець.

Якщо ж Бог є, а людина все життя «тримає парі», що Бога немає, тобто живе, виходячи з твердження про відсутність Бога, і вважає, що після тілесної смерті її нічого не очікує, – то вона втрачає ВСЕ.

Уявний атеїст, з яким Паскаль веде суперечку у своєму творі, заперечує, кажучи : «Я не граю в ваші ігри». Паскаль відповідає просто: «Не в вашій волі грати чи не грати», тим самим нагадуючи нам про те, що кожен неминуче вибирає – віру в Бога чи в Його відсутність .

За логікою Паскаля, в будь-якому випадку більш розумно поступає той, хто вірить в Бога і безсмертя душі, хто живе, виходячи з цього.

Важливо підкреслити, що Паскаль при цьому мав на увазі, зрозуміло, не просто сліпу надію людини, що вона після смерті виявиться у виграші, тому що вгадала. Ні, він говорив про повністю усвідомлений вибір на користь віри, який вже в сьогоденні дає людині спокій, радість і свідомість життя, і крім того, дозволяє подбати про майбутнє, в тій чи іншій мірі перестати боятися смерті. Думається, кожному є над чим поміркувати в цьому зв’язку.

 

Ваш вибір. За ким ви підете?

Професор Московської духовної академії О. І. Осипов на одній зі своїх лекцій привів наступний приклад.

Заблукала людина у лісі. Навкруги тайга. Орієнтирів немає. І тут бачить людину. Зраділа, підходить і запитує про те, як вийти з лісу. Людина, яку вона зустріла, дивиться на неї і каже, що окрім цього лісу нічого більше немає. Що куди б вона не пішла – кругом буде тільки ліс і ніякого виходу. І пропонує їй оселитися поруч з нею у лісі. Людина, яка заблукала, приходить у відчай. Вона вже готова на все, адже виходу немає і сенсу немає. І тут бачить іншу людину. Кидається до неї з проханням допомогти вийти з лісу. І та їй пояснює, як йти, дає напрям і орієнтири. Якби ви були на місці того, хто заблукав, то кому б ви повірили? Навіть враховуючи, що другий зустрінутий може вам неправильно пояснити, доведеться слухати другого, так як перший взагалі нічого не пропонує.

Ось так і ми робимо вибір. Релігія пропонує вихід, реальний вихід, правда, до нього необхідно докласти багато сил і, можливо, довго йти. А перший, атеїстичний, шлях не пропонує нічого. Тільки смерть в кінці, яка знищить все. І насамперед позбавить сенсу життя.

 

Концепція нісенітниці

Буває, що думки про відсутність сенсу життя не залишають людину ні на хвилину. Але якщо вона запитає себе, які тверезі аргументи на користь відсутності сенсу, – навряд чи зможе сама собі що-небудь виразне відповісти. Будучи чесним перед собою, вона навіть не зможе поручитися, що впевнена на 100 % у безглуздості життя. Адже визнати, що життя в принципі не має сенсу, – це означає визнати, що життя всього світу не має сенсу, що всі оточуючі нас люди живуть «даремно», що весь сучасний світ, що не дійшов до межі суїциду, помиляється. Тобто всі ті, хто не впадає в такий відчай, щоб задуматися про суїцид, хто знаходить сенс життя – всі вони неправі. Чи не занадто сміливе твердження?

Проте багато людей просто не хочуть шукати сенс життя. Навіть підійшовши до межі відчаю, вони швидше погоджуються визнати, що сенсу немає і жити не варто, ніж докласти зусиль до пошуку.

Парадоксальність цього моменту можна проілюструвати таким прикладом. До людині, яка тоне, пливе рятувальник, щоб витягнути її з води. Але потопаючий кричить: «Ні, не підходьте до мене! Я не вірю, що у вас є сили мене врятувати, і мені все одно, що ви вже врятували сотні людей. Я не хочу, щоб мене рятували ви – краще потонути!» Безглуздість такої поведінки очевидна. З одного боку, людина би рада зрозуміти сенс життя, але з іншого – вона не хоче докласти до цього ніяких зусиль і відмовляється від будь-якої допомоги, зокрема від досвіду попередніх поколінь, від мудрості людей, що живуть осмислено і в наші дні.

Якщо людина уважно загляне в себе, то побачить опір набуттю сенсу. Перш за все, він виражається в опорі всьому, що пов’язано з релігією, що може говорити про Бога і про безсмертя. Причому людина найчастіше навіть сама не розуміє, чому вона чинить опір саме цьому. Здавалося б, ось те, що може надати справжній сенс твоєму життю, – бери і користуйся! Ось ліки, що можуть дати нам одужання духовне. Але ні. Спробуємо все, що завгодно, але тільки не це. Хоча якщо міркувати логічно – чому б не спробувати? Якщо сподобається – добре, а не сподобається – теж не страшно, ти ж нічого не втратив, спокійно повернешся до колишнього погляду на світ.

Чому ж виникає цей опір? Тому, що кожен живе до певної міри у своєму вигаданому світі, світі своїх ілюзій, в якому людині дуже комфортно, спокійно і затишно, вона все в ньому розуміє. Найчастіше цей світ заснований не на тверезому погляді на реальність і на себе, а на оманливих і мінливих почуттях, на сліпій довірі їм, тому дійсність у ньому постає сильно спотвореною.

Якщо ж людина шукає і знаходить сенс, то доводиться все своє життя перебудовувати відповідно до цього сенсу. В результаті звичний світ валиться, руйнуються ті опори, на яких він стояв, руйнується звичний спосіб життя. Це стрес для кожного, адже ми все вкрай прив’язані до свого ілюзорного маленького світу і підсвідомо прагнемо уникнути його руйнування. Але краще зробити це самому тоді, коли ще є час побудувати новий світ, що стоїть не на хибних, а на справжніх опорах, перш ніж це зробить за кожного саме життя, коли ми опинимося біля його кордону.

Опір пошуку пояснюється і ще однією суттєвою причиною: ми абсолютно не хочемо працювати над собою. Адже якщо ми знайдемо сенс, то доведеться до нього йти, прикладати чималі зусилля, і вже не можна буде знайти причину не йти. Але нам лінь, адже в усьому ми звикли шукати задоволення. Лінь трудитися над своєю душею, переробляти себе; крім того, ми вкрай болісно сприймаємо необхідність відкрити очі на свої недоліки, адже це сильно зачіпає нашу гордість.

Насправді в глибині душі більшість з нас розуміє, що сенс життя десь є. Але бажання його шукати немає, тому що наступним кроком має бути перекроювання себе і свого життя, що зовсім нелегко, якщо людина вже зациклена на матеріальному, на споживанні і задоволеннях. Ми всі шукаємо сурогати, не цікавимося істиною, тому, що істина дорога, заради неї треба трудитися.  Працювати заради істини ми лінуємося, тому легко погоджуємося на сурогати, які коштують копійки.

У той же час, якщо відчай і безглуздість вже завели вас у глухий кут, то відкрити очі і перестати чинити опір набуттю сенсу – життєво важливо. Нерозумно упиратися до кінця в своїй помилці. Чи не краще потрудитися над собою, докласти зусиль, хай і чималих, зруйнувати свій ілюзорний світ, його уявний комфорт поміняти на справжнє щастя?

 

Кроки до знаходження сенсу

Так яким же чином ми можемо прийти до істинного погляду на дійсність і знайти сенс свого існування?

Якщо ми повернемося до метафори про подорожнього, який потрапив у яр і шукає вихід до вірної дороги, то та вершина, на яку необхідно піднятися, щоб побачити шлях, – це гора Православ’я, а шлях – це шлях виховання і розвитку своєї душі.

Саме в пошуку добра і творінні його, поступовому, але неухильному вирощенні в душі всієї повноти любові, на яку вона за своєю природою здатна, в поступальному просуванні душі на шляху до Бога – в цьому знаходиться єдиний істинний, неминущий сенс існування людини.

Це той фундамент, який ніколи не дасть тріщину, на якому без побоювання можна побудувати величний будинок людського життя. І ця велич буде не тимчасовою, фальшивою, а вічною – величчю внутрішньої духовної краси, блиску, образу Божого в людині. І навчивши свою душу найважливішого – справжньої Любові, – навчивши цінувати і творити її, ми зробимо душу здатною сприйняти справжню Любов у вічності, стати причетною до невимовного щастя.

Більше того, ставши на цей шлях, ми практично відразу відчуємо його відмінність від всіх інших шляхів, в достатку пропонованих нам світом. І відмінність ця вельми важлива: цей шлях не тільки обіцяє нам блаженство в майбутньому, він вже зараз дає нам справжнє щастя, неповторний спокій, душевні та фізичні сили для кожного благої справи, вміння бачити хороше в будь-якій ситуації, вміння по-справжньому, по-дитячому радіти, вміння повною мірою цінувати те, що маємо. Навчившись творити добро, ми навчимося бачити його в будь-якій людині, ми зможемо розгледіти у своїх близьких те світло, яке є в кожному. Завдяки цьому нам стане тепліше і радісніше жити: ми побачимо людей не такими похмурими, черствими і грубими, якими вони здавалися нам раніше, а щирими і по-своєму світлими, тому що душі їх розкриються у відповідь на нашу радість і тепло.

 

Чи несправедливий світ?

Нерідко для людини, яка замислюємося про сенс існування, про Бога, каменем спотикання, що заважає прийти до щирої вірі, є думка про несправедливість світу. Світ несправедливий: люди, які живуть по совісті, страждають, страждають і діти, які не встигли створити ніякого гріха, а ті, хто живе нечесно, благоденствують .

Цей аргумент вірний, тільки якщо дивитися на життя з позицій цього, земного, світу. Якщо вірити, що все закінчується смертю, то, дійсно, зрозуміти страждання праведних і процвітання грішників – неможливо.

Однак якщо подивитися на ситуацію з точки зору вічності, то все встає на свої місця. По-перше, Бог виходить не з закону справедливості, а із закону Любові. По-друге, Він розглядає всяке благо чи зло не з точки зору земного життя людини, а духовної користі для її вічної душі. І в силу цих двох причин більшим виявом любові Божої до нас є, як це не парадоксально, те страждання, яке Він нам посилає, кожному по його силах. Бо саме страждання в значній мірі виховує нашу душу, вчить її не прив’язуватися до цього світу, а вже живучи на землі, душею прагнути до неминущих благ майбутнього життя.

Самі страждання, які більшою чи меншою мірою посилаються кожному з нас, як ніщо інше допомагають нам зрозуміти, що всі блага нашого світу – примарні і неміцні, і жити заради отримання цих благ – безперспективно, оскільки ніхто з нас не зможе взяти їх з собою в інший світ. І більше того, навіть тут, на землі, ніхто не може бути повністю впевнений, що чекає його завтра, і розраховувати, що ці блага будуть з ним до самої смерті.

Крім того, допускаючи скорботи і страждання, Господь тим самим хоче привести нас до розуміння важливого факту: цей світ – світ пошкоджений, і в ньому неможливо досягти повного щастя. Ми страждаємо саме тому, що відпали від джерела всякого блага, самі позбавили себе життя божественного.

Стягання вічного сенсу і вічного щастя, вільного від усякої туги, можливо тільки через пізнання всієї скорботи життя у відриві від Бога. Тільки відчувши «на своїй шкурі» цю печаль світу цього, наша душа зможе скорбіти про розрив з Джерелом справжнього щастя – з Богом.

 

Яка ти клітина в організмі людства?

На проблему справедливості нашого світу можна подивитися і з трохи іншого боку – висновок буде той же. Якщо вищенаведені аргументи здаються вам занадто абстрактними, можливо, більш дохідливим здасться наступне порівняння.

Візьмемо клітини людського організму. Вони постійно народжуються, діляться, відмирають. Зовні клітини різних органів помітно відрізняються: клітини печінки виглядають інакше, ніж клітини серця або легенів; внутрішня ж будова у клітин приблизно однакова, і кожна несе в своєму ядрі ДНК, де закладена генетична інформація про організм. Таким чином, в кожній клітині закладений образ всієї людини. Сенс життя клітини в тому, щоб підтримувати роботу свого органу, і в підсумку – всього організму, всієї людини.

Робота клітини – це складний процес. У кожної клітини своя роль, свої обов’язки, своє певне місце. І кожна клітина – це всього лише один з безлічі елементів системи, вона не може стати «головною», не може вирости до цілого організму. Вона просто виконує свої функції і в певний момент помирає, поступившись своїм місцем іншим, новим клітинам. При цьому всі клітини працюють не хаотично, а за єдиним планом. Всі клітини один одного підтримують, недолік в роботі одного органу заповнюється посиленою роботою інших органів. Наприклад, парні органи  такі як нирки, легені, беруть на себе функцію другого органу, якщо його видалили. Все це робиться для того, щоб людський організм в цілому міг нормально функціонувати.

З точки зору клітини її життя може здатися несправедливим. Адже вона змушена, підкоряючись строгому плану, довго і важко працювати, а потім просто померти, тільки для того, щоб підтримувалася якась невідома їй вища свідомість. І ось в один момент в організмі може з’явитися клітина, яка скаже: «Мені не потрібен порядок, єдиний план, я не бажаю підкорятися. Ніякого вищого розуму немає, тобто ми, клітини, і кожна сама за себе. Я живу, щоб їсти, пити, зростати, розмножуватися. Чому я повинна щось заради когось робити? Досить, тепер я хочу пожити для себе. І як можна довше».

Це, як ви вже здогадалися, ракова клітина. Вона виходить з підпорядкування загальному плану розвитку. Такі клітини починають багато споживати, перестають що-небудь віддавати, при цьому вони бояться вмирати і не підкоряються законам відмирання клітин, не поступаються місцем молодим клітинам. При мікроскопічному дослідженні ракової тканини видно, що ракові клітини – безформні, зламані, які абсолютно втратили свій первісний вигляд, і чим далі зайшла злоякісна зміна тканини, тим більш потворні ці клітини. Чим більше йдуть ракові клітини від первісного образу, тим менше можуть контактувати з нормальними. Вони стають нездатними до взаємодії, і в підсумку відриваються від інших, сіючи в організмі метастази.

Ще ракові клітини будують конгломерати собі подібних клітин, що не підкоряються загальному плану функціонування організму, – так утворюється пухлина. У міру росту пухлини клітини вбудовують в себе кровоносні судини і забирають собі все харчування, яке йде по судинах в даний орган (саме цим пояснюється виснаженість онкологічних хворих на пізній стадії). Так ракові клітини ростуть, пожирають все, що можна, не залишаючи нічого нікому. Коли об’єм пухлини вже великий, верхні клітини сильно тиснуть на нижні, і ті просто перетворюються на смердючу рідину. Парадокс: саме нижні клітини були першими раковими клітинами в організмі, вони запустили весь цей процес – і самі ж виявилися жертвою своєї жадібності. Найстрашніше: нестримне споживання, вихід з підпорядкування єдиному плану призводить до смерті не тільки самих клітин, але і всього організму.

Чи не нагадує це психологію сучасної людини ? Ми поводимося так само, як ракові клітини. Світ нам здається несправедливим, ми втратили нормальний спосіб життя, ми не можемо взаємодіяти з іншими, ми егоїстично хочемо побільше відібрати у інших, не дотримуємося законів, за якими розвивається наш світ, не розуміємо плану, в умовах якого нам треба функціонувати. Причому план не зрозумілий просто тому, що ми не потрудилися отримати хоча б деякі знання про устрій світу, про нашу душу.

 

Православне розуміння сенсу життя

У пошуках сенсу ми пропонуємо ще раз подумати над мудрістю християнського віровчення, зокрема над найважливішими аспектами православного погляду на сенс життя, так ємко і глибоко відображеними в декількох коротких словах молитов.

Так, у православних молитвах Бог називається «Владикою життя мого» («Владико живота мого»). Вдумаймося в ці слова. Це не просто величання Пана, Якому поклоняються і підкоряються, це щось набагато більше. Цими словами ми визнаємо, що ми не просто служимо Богові виконанням Його святих заповідей по любові до Нього і в надії на райське блаженство, але все наше життя визнаємо таким, що належить не нам, а Йому, і визнаємо з радістю.

Не ми себе створили і народили, а Він нам дав життя, і воно як і раніше належить Йому. І чи хочемо ми цього чи ні, але нам доведеться дати Йому звіт про те, як ми його використовували  і чи в належному стані ми його в момент смерті повертаємо в руки Владики.

І не варто сумніватися в благості Творця при словах про борг: саме по любові дав Він нам це тимчасове життя, щоб ми могли ним користуватися – свою душу зростити для вічності, щоб ми отримали справжнє блаженство, яке просто не вмістимо, якщо не підготуємо, не виховаємо свою душу.

Крім того, є й інший аспект: Владикою називаємо ми Бога також тому, що саме Він розпоряджається обставинами нашого життя, і розпоряджається по праву. Це Його справа, це в Його компетенції. А наша справа – не обурюватися, не сумніватися в правильності Його «розпоряджень», не впадати в депресію від того, що у нас «все погано», і нічого в житті не має сенсу, а довіряти Йому, беручи з любов’ю і вдячністю те, що Він як Владика нам вирішив послати. І ми приймаємо все те, що здається нам нестерпним і безглуздим, – тому що знаємо, що Владика ніколи не дав би нам того, чого ми були б не в силах пережити, і не просто пережити, а пережити з духовної користю.

«Сенсу Подавець» – такими словами християни теж звертаються до Бога. Саме через розуміння вічного життя, через звернення до Бога ми знаходимо істинний сенс нашого існування в цьому світі. І якщо ми будемо шукати його, заперечуючи Бога, наші пошуки приречені на провал. Безперечно, ми можемо знайти щось, що назвемо сенсом нашого життя, і можемо прожити його все, орієнтуючись на це щось. Але в момент смерті чи не скажемо ми собі, що не варто було до труни обманювати себе, заглушаючи голос душі (яка «за природою християнка ») суєтою світу?

Про православний погляд на сенс існування людини доступно і всеосяжно писав святитель Феофан Затворник в книзі «Що є духовне життя і як на нього налаштуватися»: «Мету життя … треба напевно знати. Загальне положення таке, що як є загробне життя, то мета справжнього життя, всього, без вилучення, повинна бути там, а не тут … Поставте ви собі законом для життя вашого всіма силами переслідувати цю мету – самі побачите, яке світло розіллється від того на тимчасове ваше на землі перебування і на справи ваші. Перше, що відкриється, буде переконання, що, отже, все тут є тільки засоби для іншого життя. Дивіться на небо і всякий крок вашого життя дозуйте, щоб він був кроком туди. Це життя нам Бог дав, щоб ми мали час приготуватися до того життя. Ця коротеньке, а те кінця не має. Але хоч воно коротеньке, але в продовженні його можна заготовити провіанту на цілу вічність. Всяке добре діло туди відходить, як внесок невеликий; з усіх таких вкладів складеться загальний капітал, відсотки з якого і будуть визначати утримання вкладника у всю вічність. Хто більше пошле туди вкладів, того й утримання буде багатшим; хто менше – того й утримання буде менш багате. Господь всякому віддає по справах його».

Отже: або продовжувати життя в гонитві за суєтними земними благами, і перейматися відсутністю сенсу і відсутністю міцного, справжнього щастя, або вибрати шлях вдосконалення своєї душі, навчання її істинної любові і добра, шлях шукання Богу – і насолоджуватися неминущим внутрішнім спокоєм, гармонією з собою і з миром, радістю, осмисленістю життя?

Вибір за вами.


[1] Heitz J-J. Une question ouverte : La mystique de Saint Augustin // Revue d’histoire et de philosophie religieuses. 1965. P. 315–334

В чому сенс людського життя?

 

 

Над цією темою мільйони років думали філософи, про все, що я можу сказати про їхні роздуми – вони, на мій погляд, безглузді, адже і бовдуру ясно, що щастя і сенс життя для кожної людини різні.

Як на мене, в житті взагалі немає сенсу, воно дано нам для того, щоб бути просто щасливими; для хвилин, які більше не повторяться; для того, щоб ми до кінчиків пальців відчували себе людьми. І немає тут ніяких премудростей на зразок «Сенс життя — добиватися цілей» чи ще чогось на зразок такого.

Життя — це просто виклик, шанс, і немає чого в житті соромитись, надто довго думати, жити стереотипами та перейматися думкою інших, адже всі ми і так помремо. І це не сумно, бо коли щось має кінець — воно вже набагато цікавіше.

Якби я була богом, я б заздрила людям. Я написала колись вірш, і от невеличкий уривок з нього:

Що ти можеш знати про сенс життя, смертний?

Банально — це робота, ціль якась, буття.

Дурня то все, бо є речі безсмертні

І зараз про них скажу тобі я.

Лежиш на ліжку ти один в квартирі,

А по TVіде старенький фільм,

І біля тебе пляшечка Мартіні

А в ножках примостився хатній кріль.»

Взагалі, не варто жити нудно, адже що потім будеш розповідати внукам?

Я хочу набити собі татуювання «Forever Young» — вічно молода, і щиро сподіваюсь, що попри те, що мені зараз тільки п’ятнадцять, я, думаю, буду така сама схиблена і в шістдесят.

Щастя — це побувати на концерті улюбленої рок-групи (я все ще сподіваюсь якось потрапити на «Asking Alexandria» ), підзбирати собі до старості грошенят, купити «Харлей» 90-го року випускуі їздити на ньому під пісні «Арії».

Щастя — це море. Ніколи ще настільки не почувала себе людиною, як на морі. Подорожі — ось заради чого варто жити, улюблена професія також зробить тебе щасливою. Люди надто сильно самі все ускладнюють, закореніле суспільство зіпсувало мільйони життів. І навіщо так жити? Де вони всі зараз — люди, які намагались бути правильними? Як писав мій улюблений Маршак :

» И толк с той жизни, если не можем все бросить

И уехать туда, куда зазывает ветер?»

 

Наталя Луцик,

учениця школи професійної журналістики

Київська Трьохсвятительська духовна семінарія УГКЦ / Роздуми з Когелетом: цінності та сенс життя

28 14:45 2019 0 коментарів 1496 переглядів

Перший тиждень посту є досить інтенсивним. Це і канон Андрея Критського, і обмеження раціону, і додавання певних молитовних елементів до звичного добового літургійного циклу, і алітургійні дні. Все це виглядає досить форсованим стартом дороги посту – дороги до Воскресіння. У багатьох це викликає низку запитань про те, чи доцільно, що Церква саме так розпочинає піст? Чи, можливо, потрібно було все ж таки поступово вводити людину у нові покаяльні практики? Такі ж питання виникали на початку і в мене.

Так сталося, що початок посту наступив одночасно з потеплінням, а отже, знову з’явилася можливість робити зранку пробіжки. І власне після перших кількох я помітив, що в міру форсований старт відразу задає темп на всю пробіжку. Трохи втомлюєшся, але біжиш вже на автоматі, організм призвичаюється і біжиш попри все. Натомість, якщо початок дуже повільний, то важко збільшити темп. На прикладі цієї аналогії мені стала зрозуміла і аналогія з першим тижнем посту. Він різко відсікає увесь баласт повсякденного життя, який віддаляє тебе від Христа і Його шляху. Заповнення цього часу практиками, згаданими на початку статті, вимагає від людини змінити себе і свій спосіб життя. Тобто більш ефективно розподіляти час і застановлятися над речами, які є важливі, але в рутині повсякденного життя можуть відходити на другий план.

Власне, коли наступив другий тиждень, відчувається деяке послаблення в порівнянні з першим. Відчуваєш цю гармонію та цей «автоматизм бігу». Форсований старт налаштував тебе на початку посту і завдав тобі «темпу» на всю Чотиридесятницю.

Саме тоді і виникає питання, яке турбує багатьох. Воно виникає в різні періоди життя людини, але саме в час посту можна глибше над ним застановитися. Це питання про цінності, якими живемо, і про сенс життя в цілому. Воно не є найгострішим із тих, які повстають під час посту, але в житті кожної людини трапляються періоди переосмислення. Трапляються й періоди зневіри. А цінності, якими ти жив до цього, втрачають будь-який сенс. Люди можуть бігти до психологів, вважати це депресією. Не заперечую, що це дійсно може бути так, але слід звертати увагу і на духовне життя. Адже життя християнина не полягає лише у відвідуванні недільних богослужінь. Ми є тією сіллю землі та євангельською закваскою у цьому світі. Не лише священики чи духовенство, а й кожен із нас. А якщо сіль звітріє, то що ж зробить її солоною?

Зрештою, різні причини можуть викликати ту зневіру. Можливо, це негідна поведінка місцевого священика або ж особиста трагедія… Не будуватиму здогадок, адже варіантів може бути безліч. Проте надзвичайно позитивним є таке питання. Це свідчить про те, що ти не хочеш сліпо вірити, а намагаєшся пояснити чи спробувати повернути втрачену віру. Власне, походження зневіри – це брак правди, яку потрібно віднайти. Неодноразово сам стикався з таким, не раз особисто намагався знайти відповіді на питання, що стосуються непростих епізодів в історії Церкви. Тому для мене є близькими роздуми Когелета про це життя і його доцільність. Цінності випливають із відповідей на ці питання.

Його хід думок досить часто повторює мій, коли маю питання про те, який сенс нашого життя та якими цінностями ми маємо жити. Пересічний християнин, який чув чи навіть читав цю книгу, з посмішкою приведе асоціацію про те, що все життя – марнота. Проте багато хто говорить це, не задумуючись про сам зміст чи навіть сенс цих слів.

Раджу і вам познайомитися з книгою Проповідника та спробувати роздумувати разом із автором. Роздумами над цінностями пронизана кожна сторінка книги.

Перше, на що наголошує Когелет: від нас нічого не залежить. Ані тваринний світ, ані рослинний світ, ані рух вітрів… Нічого не залежить від нас. Ані те, що ми прийшли в цей світ, ані те, що ми підемо звідси. Із цим слід змиритися. Я не обрав час народження, не мені обирати і час смерті. Можна, звісно, посперечатися, що якщо вирішиш закінчити життя самогубством, то це буде власним вибором часу смерті. У тому моменті ти можеш передумати, але вже буде пізно. Один чоловік, який колись вчинив спробу самогубства, сказав таку річ: «Коли ти летиш із мосту, то встигаєш моментально пошкодувати та усвідомити, що все в житті ти міг змінити. Окрім одного – ти вже летиш із мосту». Зрештою, я не ставив за мету погратися в казуїстику. Лише направити на роздуми над тими питаннями, які є поставлені. Не потрібно говорити, що я зневірився, і все, мій рух зупинився. Якщо зневіритися в існуванні Бога, то можна піти від протилежного і спробувати уявити життя в світі, де немає Бога і немає релігії? Яким він може бути?

Повернімося до Когелета. Осягаючи мудрість, він так само зрозумів, що вона не є метою життя. Кожен із нас є підвладним часові. Слід вважати на це, але не слід через це впадати в депресію, як робить багато хто. Чи нам відміряно 80 років, чи 40, як я згадував вище, не нам знати час кінця. Але попри цю невідомість потрібно жити кожним днем. Жити, а не існувати. Добре, коли ти в кінці тижня підбиваєш підсумки і розумієш, що багато змарнував і докладаєш зусиль, щоб не повторити помилку в наступному тижні. Гірше, коли ти це розумієш через набагато більший проміжок часу. Наприклад, рік. Або кілька років. Тому слід жити сьогодні. Жити на повну.

Надзвичайно промовистою стала для мене думка о. Андрія Зелінського, який приїжджав до нас у семінарію, що ми маємо жити на повну не лише за себе, але й за хлопця, який не повернувся з фронту. Коли я щось лінуюся робити і згадую її, то це для мене найбільший мотиватор. Когелет теж говорить про те, щоби ми жили та насолоджувалися плодами нашої праці. Однак це також не є метою нашого життя. Її ми шукатимемо далі. Але він надзвичайно високо ставить насолоду плодами своєї праці, нагадуючи, що вони, як і все в цьому світі, походять від Бога. Тобто, все ж таки, навіть працюючи та отримуючи за це винагороду, ми не є стовідсотковою її причиною. Бог дав можливість отримати її. Так, це може бути не аргументом, і можна не поділяти цих поглядів. Але з пісні слів не викинеш.

Ще однією річчю, на яку вказує Когелет, є наше життя в спільноті. Незалежно від того, хочемо ми цього, чи ні. Можна мати сім’ю, а можна і не мати, можна працювати, вчитися – у будь-якому разі ми взаємодіємо зі спільнотою. Це добре і важливо. Адам не міг жити один, і Бог створив йому жінку. Ми народжуємося від інших людей, ми живемо, перебуваючи з людьми. І на єдності з ними наголошує Когелет, говорячи про те, що протистояти утискам без товаришів, значить наражати себе на страждання.

Важлива чеснота, над якою ще розважає Проповідник – мовчання. Це виражається і в багатьох наших приказках. Особливим чином він наголошує на дотриманні свого слова. Особливо це стосується даних Богові обітниць.

Найголовнішою думкою я вважаю те, що смерть зрівняє нас усіх: як віруючих, так і невіруючих. Головне питання буде в тому, що далі. Проповідник не говорить про сенс життя. Багато говориться про цінності, частину з яких я тут навів. А де ж тоді є той сенс? З першого погляду, книга ще більше зневірює нас і є песимістичною, але насправді Когелет залишає це питання відкритим, щоби ми самі могли поміркувати над тим. Багато античних мислителів теж міркували над цим. Більшість доходила до висновку існування Чогось або Когось вищого. Зрештою, ці пошуки дали поштовх для розвитку філософії та інших наук загалом.

Так, все, про що написав Когелет, є марнотою. Але ж все одно все функціонує досконало. Фізичні та природні закони діють як годинник. За однакові виміри часу Земля робить оберт навколо Сонця та навколо своєї осі. Важко заперечити цю ідеальну циклічність. Невже це все було створено людиною? Ставлячи ці запитання, доходжу до висновку, що Бог все ж таки існує. І об’явився Він не інакше, як про це описано у Святому Письмі. Когелет жив ще до Об’явлення Ісуса Христа, але він розумів те, що все функціонує в Ньому і все походить від Нього.

Церква є наслідком і продовженням цього Об’явлення, спільнотою вірних. Вона не тягне силоміць тебе за собою, а лише пропонує. Також не забирає здатність думати й мислити, а навпаки дає тобі всі можливості для самостійних пошуків Христа.

Біблія не є програмним кодом, який заклав у нас Бог і при порушенні якого Він нас «забраковує». Це, в першу чергу, інструкція, яка показує, як з’єднатися з Богом. Також і ми самі маємо робити кроки назустріч Богові. Він не буде тягнути нас силоміць до Себе. Ми не отримаємо швидкого та миттєвого результату, якого і не має бути. Але я твердо впевнений, що ніколи не дійдемо до тієї точки, коли процес пізнання Бога стане статичним. Завжди будемо осягати щось нове і нове. Адже це все одно, що перечитати цілі шафи книг про жіночу психологію, про ідеальні стосунки, про створення сім’ї, але не шукати дівчину, не будувати тих стосунків. Так само, будуючи стосунки з коханою людиною, будемо потребувати динамізму. Стосунки потрібно постійно розвивати та поглиблювати. Якщо в якийсь момент зневіритися чи зупинити цей процес на певному етапі, то вони деградують і занепадуть.

Але на відміну від стосунків формату «хлопець-дівчина», формат «Бог-людина» завжди передбачає те, що Він ніколи тебе не залишить. Навіть у момент зневіри Бог чекає, коли ми вирушимо до Нього знову. І буде чекати стільки, скільки потрібно. Я впевнений, що Він радіє з того, що я в сумнівах, стараюсь шукати правду та віднайти втрачений шлях. Адже Господь, у своїй любові, не вимагає від нас сліпої віри і є завжди відкритим до наших пошуків.

бр. Володимир Литвинчук, ІІ курс

 

Шабля — Життя Перемога Тренер…

Эцио Гамба о тренерах и родителях 😉

Вам может не понравиться это утверждение, но тренировочный процесс вращается вовсе не вокруг спортсмена, а вокруг тренера. Так же, как съёмочный процесс — вокруг режиссёра, а не актёра. Спортивный результат — тренерский проект. Результат спортсмена будет всегда выше результата, которого когда-то достиг его тренер, — это арифметическая логика прогресса. И если спортсмен хочет достичь этой цели, у тренера должен быть полный карт-бланш и от самого спортсмена, и тем более от его родителей.

Мало кто осознаёт, что тренер — не просто дипломированный специалист. Хороший тренер обладает набором уникальных опций, которые недоступны ни родителям спортсмена, ни тем более самому спортсмену.

ДОВЕРИЕ К ТРЕНЕРУ СТОИТ ДОРОЖЕ, ЧЕМ ДОВЕРИЕ К РОДИТЕЛЯМ.

Тренер, в отличие от родителей, не обладает врождённой монополией на доверие ребёнка и тем более на его любовь. Он обязан найти пути к тому, чтобы воспитать доверие к себе с отметки «0» до отметки «100». Это компетенция, недоступная почти никому из родителей по определению: им никогда не приходилось проходить путь длиной в 100 пунктов. Максимальное достижение, доступное родителям, — не скатиться к движению в противоположном направлении.

ТРЕНЕР ЗНАЕТ, КАК ДОБИТЬСЯ ДИСЦИПЛИНЫ

Не нужно рассказывать тренеру о пределах необходимой жёсткости. Тренер отдаёт себе отчёт, где границы эффективного давления на спортсмена и что значит дисциплина, в том числе для безопасности вашего драгоценного ребёнка. Не надо ему мешать устанавливать границы дозволенного.

ТОЛЬКО ТРЕНЕР ОСОЗНАЁТ ГРАНИЦЫ ВОЗМОЖНОСТЕЙ СПОРТСМЕНА

«Вы требуете слишком многого!»
Да ладно? Когда вы научились определять границы возможного? Тренер ежедневно наблюдает и тестирует эти границы, он их расширяет, держит их под контролем. Родители в осознании этих границ всегда отстают — они ориентируются на последнее, что видели своими глазами, оперативные данные о прогрессирующей работоспособности спортсмена им недоступны. Спортсмену всегда кажется, что требования тренера — за пределами этих границ: его организм ежедневно доводится до глубокого утомления — состояния, когда новый установленный тренером барьер на уровне ощущений воспринимается как непреодолимый. Только у тренера есть инструменты, которые позволяют получить объективные данные и дать достоверный ответ на вопрос: что спортсмен может сегодня и что он сможет завтра, если будет следовать установленному плану.

ТРЕНЕРУ ИЗВЕСТНЫ ВСЕ «ПОДВОДНЫЕ КАМНИ»

Ни родители, ни спортсмены понятия не имеют о скрытых течениях, связанных с конкретным видом спорта. Традиции, новые разработки, тренды, тонкости отношений и негласные правила, опасности неспортивной борьбы, психологические атаки и другие неочевидные сбивающие факторы — тёмный лес, пройти сквозь который без потерь поможет только один человек — тренер, который однажды уже проделал этот путь.

ТРЕНЕР ЗНАЕТ, ЧТО ЧУВСТВУЕТ СПОРТСМЕН

Через всё, что проходит спортсмен, тренер прошёл намного раньше. Он понимает, что чувствует спортсмен — все его физические ощущения и психологические переживания. Но, в отличие от спортсмена, у него было время проанализировать эти ощущения и узнать, к чему они ведут. И потому тренер принимает решения, опираясь не на субъективные ощущения спортсмена, а на анализ, многократно проверенный на других спортсменах. Не спортсмен или родители — только тренер точно знает, что означают эти ощущения и как с ними поступать.

ТОЛЬКО ТРЕНЕР ЗНАЕТ, КАКИЕ БАРЬЕРЫ ОЖИДАЮТ СПОРТСМЕНА НА ПУТИ К ПЬЕДЕСТАЛУ

Тренер точно знает, зачем. Правда, некоторым родителям не всегда удаётся это объяснить. Тренеру намного ходов вперёд известны все объективные проблемы, с которыми столкнётся спортсмен: физические изменения тела, связанные с взрослением, и ломка техники, психологические заморочки переходного возраста и то, как они отразятся на отношении к тренировкам, проблемы с совмещением графиков учёбы и спорта, «волны» роста и падения мотивации, предвзятость судейства, травмы и неверие в себя, давление «первого номера» и апатия «аутсайдера». Тренер знает: этого не миновать. Но также он знает и то, что нужно предпринять на дальних подступах, чтобы эти факторы не оказались для спортсмена фатальными.
Позвольте тренеру сделать это, даже если не способны понять, зачем.

ТРЕНЕР УМЕЕТ ДЕЛАТЬ ПРОГНОЗЫ

Не гадать или выдавать желаемое за действительное («Мой ребёнок — будущий чемпион!»), а — строить траекторию, учитывающую множество недоступных родителю данных. Как правило, тренеру совершенно ясен потенциал конкретного спортсмена, даже если этот потенциал скрыт от глаз родителей.

Вот неполный перечень самых очевидных причин, которые приводят к единственному логичному выводу:
НЕ НАДО СПОРИТЬ С ТРЕНЕРОМ.

Сенс життя — ПСИХОЛОГІС

Сенс життя — те, заради чого проживаєтся людиною його індивідуальна життя, мотив життя людини. Сенс — це майбутнє, в яке я живу.

Чи правильно думати, що сенс життя у людини може бути тільки один. Чому? Пошук сенсу життя схожий на пошук друзів: комусь важливо знайти одного єдиного справжнього друга, у кого-то виявляється багато гарних та вірних друзів… Якщо смисли життя зміцнюють нас і дають нам життєву енергію, нехай цих смислів буде більше. Не так важливо, скільки у вас життєвих смислів — важливо, щоб усі вони були гідними і ніколи не губилися.

Обов’язково потрібен кожній людині потрібен сенс його життя? Дітям — немає. Бадьорі діти прекрасно живуть і без всякого сенсу, вони сповнені енергією та їх радує все.

Показник, критерій наявності сенсу життя: вранці прокидаюся з радістю, з бажанням («Мені є куди прокидатися, для чого»), ввечері засинаю з задоволенням. Внутрішнє відчуття — життя правильна! При цьому наявність чи відсутність щастя дійсним критерієм наявності сенсу в житті не є, як і не є обов’язковим страждати в відсутність сенсу життя.

На відміну від маленьких дітей, дорослій людині сенс життя, мабуть, потрібен, принаймні з ним жити явно краще, ніж без нього. Відчуття сенсу життя сильно зміцнює душевне здоров’я. Якщо у людини є «навіщо» жити, він може витримати будь-яке «як» (Ф. Ніцше). Поки людину несе і захоплює його веселе тіло, він не замислюється про сенс життя. Коли тіло заспокоюється і залучення проходить, сенс життя відчувають ті, хто вміють робити що-то класно, майстерно.

Якщо людина втратила сенс життя, то він або його шукає, або без нього страждає. Звичка страждати характеризує людей з невротичним складом характеру, і страждання за відсутності сенсу життя — ознака неврозу. Пошуком сенсу життя найчастіше захоплені люди з депресивним тлом і люди з романтичними настроями.

Звично напружений лоб з поперечною морщиной, що робить очі котрі просять — друк людей, які не розберуться з питанням сенсу життя. І поки вони свій лоб не розслаблять, будь логотерапія пролетить повз них, не залишивши сліду.

Душевно здорові питанням сенсу життя не мучаться. Живі і творчі люди сенс життя не шукають, а роблять його, створюючи те, що людям потрібно, що буде з людьми вдячністю затребуване.

Втім, пошук сенсу життя — це не тільки ознака неврозу, але і показник певного рівня культури. Розуміння, що в житті може бути сенс, що життя може і повинна бути до чого спрямована, проживаться заради чогось-приходить не до всіх і не відразу, це розуміння потребує певного рівня культури. Обиватель сенс свого життя знаходить в тому, що диктує йому його оточення, але це не єдиний спосіб його набуття. Жінки часто вважають сенсом життя саме життя з її нехитрим кругообігом, чоловіки зазвичай впевнені, що для того, щоб твоє життя по-справжньому мала сенс, потрібно зробити щось значне і серйозне. Втім, сенс життя кожен для себе може визначити сам, відповідно до типу своєї особистості, у відповідності зі своїми цінностями, в міру своєї фантазії та інтелекту. Якщо фантазії мало і думати лінь, можна вибрати будь-який з смислів сформульованих нашими попередниками.

Наприклад, споживчий сенс примноження власного добробуту — «побудувати будинок». Або ідея захисту навколишнього середовища — «посадити дерево». А когось більше надихає ідея виживання homo sapiens як біологічного виду — «виростити сина».

Сенс життя різний для людей різної ціннісної спрямованості. Сенс життя для Споживача: «Задоволення всіх потреб». Сенс життя для Паразита: «Все на халяву!». Сенс життя для Романтика — «Те, заради чого я готовий померти». Сенс життя для Творця: «Те, заради чого я готовий працювати, щоб це стало». Смисли життя людей з високим рівнем культури, енергії, фантазії та інтелекту можуть стати [/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F:%D0%9E_%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B5_%D0%B8_%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5 смислами життя і для інших людей].

Для енергійних чоловіків сенс життя — окупація, для нормальних жінок сенс життя в тому, щоб просто жити, точніше жити з достатнім рівнем комфорту і про сенс життя, як і про інших важких питаннях — не замислюватися. Так жити цілком можна, особливо якщо сонечко, тобі всі посміхаються і взагалі жити — подобається. Коли людина щаслива, питання сенсу життя його дійсно цікавить мало. Але сонечко світить не завжди, іноді життя йде просто день за днем, з ранку до вечора одне і те ж, метро завжди гучне, на вулицях тупі пробки, перед очима тупі обличчя…

І тоді постає питання: «А сенс?», і відповідь на нього перестає бути очевидним. Навіщо жити, якщо жити стає важко і не радісно? Навіщо жити, коли життя нас починає бити, робить це конкретно і цілеспрямовано. Навіщо зустрічаємося день за днем з брехнею і ненавистю, навіщо прокидатися в життя, коли у нас забирають найдорожче, коли близькі роблять нам боляче і намагаються зробити ще болючіше… Все одно — просто жити? Жити, щоб відбути термін? Схоже, що «просто жити» — це занадто мало, дорослій людині потрібно щось більш грунтовне. Жити, щоб просто прожити» — якось дрібно, достойній людині потрібні більш високі цілі. Життя чогось варта тоді, коли в ній можна щось зробити. Зробити багато, зробити яскраве і велике, щоб це було твоє, і щоб це вийшло! Зробити свою справу якісно, щоб зробленим можна було пишатися, щоб можна було сказати: «Це була хороша полювання!»

Наскільки це реально? Цілком Реально. Велика життя складається з днів, і щоб осмисленої виявилася велика життя, досить якісно прожити кожен день. Це вже простіше. День складається з годин, а якісно прожити годину у нас у кожного вистачить сил. Вранці прокинувся, увійшов у життя — і година за годиною живеш її гідно: радісно, творчо і розумно. Втомився, але ось уже і вечір: можна з справжнім задоволенням лягти, пишаючись минулим, добре зробленим днем. Засинати з посмішкою — і очікуванням завтрашнього, такого ж бадьорого дня. Отже, завдання: навчитися і привчити себе кожен день і годину жити творчо, гідно: дбайливо, радісно, творчо і розумно.

Почему не имеет смысла покупать Accord Financial Corp. (TSE: ACD) в связи с предстоящими дивидендами

Похоже, что Accord Financial Corp. (TSE: ACD) собирается выйти из дивидендов в ближайшие 4 дня . Это означает, что инвесторы, купившие акции 12 ноября или позднее, не получат дивиденды, которые будут выплачены 1 декабря.

Следующая выплата дивидендов Accord Financial составит 0,05 канадского доллара на акцию, а за последние 12 месяцев компания выплатила в общей сложности 0 канадских долларов.20 за акцию. Если посмотреть на распределение за последние 12 месяцев, то скользящая доходность Accord Financial составляет примерно 3,7% от текущей цены акций в 5,45 канадских долларов. Дивиденды являются основным источником дохода от инвестиций для долгосрочных держателей, но только если дивиденды продолжают выплачиваться. Поэтому нам нужно проверить, покрываются ли выплаты дивидендов и растет ли прибыль.

См. Наш последний анализ для Accord Financial

Дивиденды обычно выплачиваются из доходов компании, поэтому, если компания выплачивает больше, чем заработала, ее дивиденды обычно подвергаются более высокому риску быть сокращенным. Необычно высокий коэффициент выплат, составляющий 261% от его прибыли, предполагает, что происходит нечто иное, чем обычное распределение прибыли между акционерами.

Как правило, чем выше коэффициент выплат компании, тем больше риск уменьшения дивидендов.

Щелкните здесь, чтобы узнать, какую часть прибыли Accord Financial выплатила за последние 12 месяцев.

исторических-дивидендов

Растут ли прибыль и дивиденды?

У компаний с сокращающейся прибылью сложно получить дивиденды.Инвесторы любят дивиденды, поэтому, если прибыль упадет, а дивиденды уменьшатся, ожидайте, что акции будут сильно распроданы одновременно. Прибыль Accord Financial рухнула быстрее, чем замыслы Wile E Coyote по заманиванию в ловушку Road Runner; на огромные 32% в год за последние пять лет.

Еще один ключевой способ измерить дивидендные перспективы компании — это измерить исторические темпы роста дивидендов. Accord Financial демонстрирует снижение дивидендов в среднем на 2,6% в год за последние 10 лет, что не очень приятно. Никогда не приятно видеть падение прибыли и дивидендов, но, по крайней мере, руководство урезало дивиденды, а не потенциально рискует здоровьем компании, пытаясь сохранить его.

Итоги

Есть ли у Accord Financial все необходимое для поддержания выплаты дивидендов? Мало того, что прибыль на акцию сокращается, Accord Financial выплачивает обескураживающе высокий процент своей прибыли в виде дивидендов. Это не значит, что мы ненавидим бизнес, но мы считаем, что эти характеристики нежелательны для инвесторов, ищущих надежные дивидендные акции для долгосрочного владения.Это не слишком привлекательная комбинация характеристик, и мы просто не очень заинтересованы в дивидендах этой компании.

Итак, если вы по-прежнему заинтересованы в Accord Financial, несмотря на его низкие дивидендные качества, вы должны быть хорошо осведомлены о некоторых рисках, с которыми сталкиваются эти акции. Имейте в виду, что Accord Financial показывает 5 предупреждающих знаков в нашем инвестиционном анализе , и 1 из них нельзя игнорировать . ..

Однако мы бы не рекомендовали просто покупать первые дивидендные акции, которые вы видите.Вот список интересных дивидендных акций с доходностью более 2% и предстоящими дивидендами.

Эта статья Simply Wall St носит общий характер. Он не является рекомендацией покупать или продавать какие-либо акции и не принимает во внимание ваши цели или ваше финансовое положение. Мы стремимся предоставить вам долгосрочный сфокусированный анализ, основанный на фундаментальных данных. Обратите внимание, что наш анализ может не учитывать последние объявления компаний, чувствительных к ценам, или качественные материалы.Simply Wall St не имеет позиций ни в одной из упомянутых акций.

Хотите оставить отзыв об этой статье? Обеспокоены содержанием? Свяжитесь с нами напрямую . Или отправьте электронное письмо по адресу [email protected]

Повторения, юмор и тишина в искусстве Су-Мэй Цзе

Су-Мэй Цзе, Слова и воспоминания, 2009 | © Peter Blum Gallery

Су-Мей Цзе — художница, которая подчеркивает важность музыки в своем творчестве и никогда не перестает передавать романтический, а зачастую и абсурдный смысл жизни. Как она говорит: «Несколько лет назад я начала использовать свои музыкальные интересы и опыт в качестве языка в моей работе. Вот как я смог почувствовать наибольшее удовлетворение в способе самовыражения ». Она родилась в 1973 году в городе Люксембург, где до сих пор живет и работает, чередуя периоды с Парижем. В своей работе она взаимодействует с различными медиа, экспериментирует с новыми комбинациями, в которых визуальное и аудио сочетаются инновационным образом. В 2003 году она выиграла премию «Золотой лев», представляя Люксембург на Венецианской биеннале, и с тех пор ее высоко оценили во всем мире искусства.

Це интересуется визуализацией экзистенциальных шумов, нот, которые составляют повседневные звуковые дорожки людей, но которые не часто замечаются. Довольно часто она предпочитает работать с видео, в которых люди взаимодействуют на обширных ландшафтах, производя звуки. В «Les Balayeurs Du Desert» (Подметальщики пустыни) мужчины, одетые в униформу парижских дворников, альтернативно продолжают подметать пустынный ландшафт непрерывным звуком, отслеживаемым по звуку подметания. Здесь гуманизм Су-Мэй Цзе сочетается с чувством абсурда; действие сметания повторяется снова и снова, что придает видеоролику дозу резкого и тревожного сарказма.

Подметальные машины для пустынь | © Су-Мэй Цзе | WikiCommons

По этой причине ее практика напоминает хореографию Пины Бауш, в которой одно и то же движение исполняется бесконечно, обрекая зрителя на неопределенность между диким смехом и драматическим чувством беспокойства. Замечательное, хитрое и заставляющее задуматься произведение искусства Це также передает тонкое предложение художника об униформе в качестве метафор. Су-Мэй Цзе, кажется, выражает недоверие к неоднозначной массовой деятельности, подавляющей индивидуальные влечения; таким образом, который перекликается с позицией Сартра, художник опровергает ошибочное представление о том, что человека можно описать тем, что он делает для жизни, своей функцией в мире.

В то время как Су-Мей Цзе училась в Высшей национальной школе изящных искусств в Париже для изучения пластических искусств, она также училась игре на виолончели; это диалектическое отношение, отраженное и в ее работах, где различные образы и звуки взаимодействуют друг с другом, что также напоминает практику Пины Бауш. Фактически, как однажды сказал немецкий художник: «В работе все принадлежит всему остальному — музыке, декорациям, движениям и тому, что говорится. Я не знаю, где заканчивается одно и начинается другое, и мне не нужно это анализировать ».

«Chambre Sourde» Це — это инсталляция, которая приглашает зрителя созерцать тишину. Английский перевод названия «безэховая комната» предполагает, что художник хочет показать публике полное отсутствие звуков. Входя в комнату, зрители оказываются в состоянии медитации; в атмосфере преобладает ощущение подвешенности, которое создается за счет устранения постоянного шепота, к которому наши уши привыкли. Це передает концепцию эпохи древнегреческого скептика, которая относится к точному моменту, когда все суждения приостанавливаются, и предполагает интеллектуальную паузу, в которой достигается самосознание.Как и в пьесе Су-Мей Цзе, отказ от поспешных выводов не означает пассивного отношения; Напротив, зритель, как философ-скептик, активно осознает свое тело и разум.

Музыка играет важную роль в творчестве люксембургских художников; он придает романтическое очарование уже поэтической инсталляции. Это часто сопровождается тонкой иронией, которая придает юмору ее работам. Работы Су-Мэй Цзе — «космические» — это слово автор Guardian Брайан Диллон использовал для описания практики шотландской художницы Кэти Патерсон.У них есть несколько общих черт: они используют гибридный язык между метафизикой и материализмом, чтобы стимулировать мысли людей. Музыка — это то место, где они встречаются, снова напоминая о гармоничном взаимодействии между звуками и образами в создании неотразимого произведения искусства.

Петр У. Цэ

Петр У. Цэ

Питер У. Цзе — когнитивный психолог и нейробиолог из Дартмута, который выступает за новую форму ментальной причинности, которую он называет «критериальной причинностью».» Идея состоит в том, что большое количество нейронов (комплекс клеток или «сборка клеток»), вероятно, будет вовлечено даже в самые простые мысли и действия. Це утверждает, что мозг может динамически изменять вероятность того, что отдельные нейроны «активизируются». Он называет это «динамическим синаптическим изменением веса». Поскольку процесс, посредством которого пресинаптический нейрон высвобождает химические нейротрансмиттеры в синаптическую щель, является статистическим (большое количество молекул нейротрансмиттеров должно диффундировать через щель, чтобы активировать рецепторы ионных каналов на постсинаптическом нейроне), Це говорит, что существует некоторая онтологическая случайность в процессе.Он утверждает, что это реальный «онтологический» недетерминированный случай, квантовомеханический по своему происхождению. Как именно такие веса или вероятности стрельбы могут работать, не понятно, но Це утверждает, что веса будут представлять собой «информационные» критерии, а не просто физические. Они могут представлять психические события, которые супервентны на физические события мозга. Це принимает основной аргумент философа Галена Стросона о том, что мы не можем изменить то, что мы есть в любой момент, что мы не можем быть « causa sui ».«Но поскольку онтологическая случайность может динамически переназначать веса синапсам, мы можем изменить ментальные события в будущем. Он говорит:
Главный аргумент против возможности свободы воли основывается на невозможности причинно-следственной связи. Основной аргумент [Стросона] не следует, учитывая степень случайности в времени нейронных всплесков и заданную нейронную критериальную причинность, следующим образом: физически реализованные ментальные события могут изменить физическую основу не самих себя в настоящем, а будущих ментальных событий.Как? Запуская изменения в физически реализуемых информационных / физических критериях активации, которым должны соответствовать будущие нейронные входы, прежде чем произойдет будущая активация нейронов, которая реализует будущие ментальные события. Такая критериальная причинность не предполагает самопричинности.

( Критериальный нейронный код лежит в основе нисходящей ментальной причинности и свободы воли , Лекция в Бостонском университете, 14 мая 2011 г.)

Це описывает требования к «сильной» свободе воли, которые напоминают требования двухэтапных моделей свободы воли, но он не думает о критериальной причинности как о двухэтапной модели.
Для того, чтобы иметь свободную волю в строгом смысле слова, должны быть (а) открыты для нас несколько направлений физического или психического поведения, (б) мы действительно должны иметь возможность выбирать среди них, (в) мы должны быть или должны были в состоянии сделать иной выбор, когда сделали выбор, и (г) выбор должен быть продиктован не только случайностью, но и нами. Сильная концепция свободы воли несовместима ни с предопределенным, ни с случайным выбором, потому что ни в одном случае мы не решаем, какую альтернативу реализовать из множества, которые могли быть выбраны.Критериальная причинность обходится вокруг аргумента causa sui как против ментальной причинности, так и против свободы воли, заставляя нейроны изменять физические основания не нынешних ментальных событий, а будущих ментальных событий. Само-причинность применима только к изменению физической основы принятия решения настоящего, , которое реализуется в той же самой физической основе или является супервентной. Самопричинность не применяется к изменению физической основы принятия будущего решения. Хотя очевидно, что событие, вызванное самим собой, никогда не может быть вызвано самим собой, критерии можно установить заранее, чтобы при их выполнении автоматически выполнялось действие; это действие, которое мы хотели бы осуществить в силу того, что заранее установили эти конкретные критерии. В тот момент, когда эти критерии удовлетворяются в какой-то неизвестный момент в будущем, что приводит к какому-либо действию или выбору, эти критерии не могут быть изменены, но поскольку критерии могут быть изменены заранее, мы можем определять, как мы будем вести себя в определенных пределах в ближайшее будущее.Таким образом, критериальная причинность предлагает путь к свободе воли, где мозг может определять, как он будет вести себя с учетом конкретных типов будущих входных данных. Это может быть миллисекунды в будущем или, в некоторых случаях, даже годы. Предполагая индетерминизм, критериальный результат — это результат, который соответствует определенным заранее установленным критериям, но то, каким будет этот результат, нельзя предвидеть, и если бы мы прогнали последовательность событий из одних и тех же начальных условий с теми же критериями, мы могли бы закончить с другой результат из-за шума в системе.Таким образом, критериальная причинность оставляет место для не иллюзорного выбора, который является средним путем между крайностями (а) детерминизма, где нет возможности свободно выбирать в строгом смысле слова, потому что никогда не существует возможности альтернативного действия, и (b ) бескритериальный индетерминизм, когда произвольный выбор следует из случайности, а не из критериев, которые вы сами устанавливаете. Скептики свободы воли могут возразить, что установка любого набора критериев, которым должны удовлетворять будущие исходные данные, сама по себе определяется уже существующими наборами критериев, которые были выполнены.На самом деле это правильно. Ключевым моментом является то, что критерии будут соблюдаться непредсказуемым образом, если во входных данных есть внутренняя изменчивость или шум, который может быть внесен случайностью, присущей молекулам нейротрансмиттеров, пересекающих синапс. Тот факт, что новые критерии устанавливаются нервной системой способом, продиктованным удовлетворением ранее существовавших критериев, не означает, что либо будущие, либо настоящие критерии будут удовлетворены заранее определенным образом. Более того, поскольку наши нейроны устанавливают критерии для активации других нейронов в ответ на их будущие входные данные, выбор, реализованный при удовлетворении этих критериев, является нашим собственным выбором.Онтологический индетерминизм и нейронная критериальная причинность допускают физическую причинную основу для сильной свободы воли.

( Критериальный нейронный код лежит в основе нисходящей ментальной причинности и свободы воли , Лекция в Бостонском университете, 14 мая 2011 г.)

Це сравнивает свою работу с традиционными двухэтапными моделями, но считает, что его критериальная причинность имеет три стадии:
Настоящая точка зрения является разновидностью инкомпатибилистского физикалистского либертарианства.Его самые близкие родственники находятся в двухэтапных моделях свободы воли Джеймса, где на первом этапе альтернативные возможности действия или мысли генерируются частично случайным образом, а на втором, последующем этапе — адекватно определенный волевой механизм, в котором больше нет шанса. фактор, оценивает и выбирает оптимальный вариант. Джеймс, Поппер и другие рассматривали этот процесс как сродни дарвиновскому двухэтапному процессу, где недетерминизм в микроскопической области на уровне генетических перетасовок и мутаций усиливается до изменчивости на уровне признаков животных, которые затем выбираются между естественными и половой отбор.Джеймс и его последователи описали первый процесс как процесс, в котором несколько альтернативных идей или планов действий генерируются частично случайным образом, а вторую стадию как процесс, в котором воля или рациональные способности выбирают из этих возможностей. Настоящая точка зрения отличается от традиционной точки зрения Джеймса в том, что множественные идеи не генерируются, а способность выбора не рациональна и не является волей, а представляет собой постсинаптический нейрон. То есть, вместо моделирования генерации и отбора возможностей на уровне идей, здесь основное внимание уделяется тому, что происходит на нейронном уровне.Настоящее представление может быть более выгодно рассматривать как трехэтапную модель, где (1) на первом этапе в нейроне или нейронной цепи устанавливаются новые физические / информационные критерии на основе предшествующей физической / умственной обработки, включая обработку воли, и (2) на второй, более поздней стадии переменные по своей природе и, следовательно, недетерминированные пресинаптические входы поступают в постсинаптический нейрон, и (3) на третьей, более поздней стадии физические / информационные критерии выполняются или не выполняются, что приводит к постсинаптическому нейронная стрельба или нет.Случайность может появиться на этапе (1) сброса синаптических весов или в пресинаптических входах (2), но в (3) порог срабатывания достигается или не достигается. Центральным аргументом против логической возможности ментальной причинности или свободы воли была невозможность самопричинения: поскольку ментальные события, включая акты воли, реализуются в физических событиях или супервентны на них, они не могут изменить физические события, в которых они реализуются в настоящее время или на которых они супервентны.Центральный аргумент здесь заключается в том, что физически реализуемые ментальные события могут изменить физическую основу будущих ментальных событий, вызывая изменения в физических / информационных критериях, которым должны соответствовать будущие пресинаптические входы, прежде чем произойдет срабатывание нейронов в будущем. Хотя этот процесс динамического сброса синаптических весов (= сброс физических / информационных критериев для активации) мог работать детерминированно, если бы нейронные процессы могли усиливаться, были бы недетерминированными, тогда критерии могли бы выполняться недетерминированно.Предполагая онтологический индетерминизм, критериальная причинность допускает нисходящую ментальную причинность и свободу воли, потому что нейроны могут устанавливать критерии для будущего высвобождения потенциала действия, которые, будучи удовлетворенными, приводят к неопределенным, но самовыбираемым будущим действиям, которые используют внутреннюю изменчивость нейронных ответов для генерации новые решения, соответствующие заданным критериям.

( Критериальный нейронный код лежит в основе нисходящей ментальной причинности и свободы воли , Лекция в Бостонском университете, 14 мая 2011 г.)

Це считает, что нейробиология была основана на какой-то догме о нейрональной причинности, которая препятствовала пониманию ментальной причинности.Эта традиционная точка зрения заключалась в том, что нейрональная причинность равносильна потенциалам действия, запускающим потенциалы действия. Но это только половина дела. Другая половина состоит в том, что потенциал действия может «перенастроить» синаптические веса в постсинаптической клетке, не обязательно заставляя ее срабатывать. Это эффективно изменяет как связность нейрона, в том смысле, что различные входные данные могут теперь вызывать его срабатывание, чем до быстрого синаптического сброса, так и потенциально изменяют информационные критерии, которые теперь должны быть соблюдены, чтобы активировать постсинаптический нейрон.

( Частное сообщение, 23 января 2013 г. )

Нейронная основа свободы воли

В марте 2013 года MIT Press опубликовала книгу Це The Neural Basis of Free Will: Criterial Causation . В нем он утверждает, что критериальная причинность обеспечивает модель для обхода как «Основного аргумента против свободы воли» Галена Стросона, так и логического аргумента Джэгвона Кима против нередуктивного физикализма и возможности ментальной причинности.Це определяет четыре «очень высоких требования» к «сильной концепции свободы воли».
Я утверждаю, что физикалистом можно быть и онтологический индетерминист и твердо придерживаются концепции свободы воли. Сильная свобода воли требует удовлетворения очень высоких требований. Мы должны иметь (а) нам доступны различные варианты физического или психического поведения; (б) мы должны действительно уметь выбирать среди них; (c) мы должны были или должны были быть возможность выбрать иное, если мы выбрали образ поведения; и (г) выбор должен быть продиктован не только случайностью, но и нами.Это кажется невозможным заполнить счет, поскольку он требует, чтобы свободной воли включает в себя акты самоуправления. Цель этой главы — описать способ удовлетворения этих требований, предполагая онтологический индетерминизм и критериальную причинность среди нейронов, который не попадает в логическая ошибка самопричинения.

( Нейронная основа свободы воли , стр.133-4)

Мы согласны с Це и можем добавить некоторые комментарии и особенности к каждому из его четырех требований.
(а) нам доступны различные варианты физического или психического поведения; Это должны быть альтернативные возможности, которые не были предопределены заранее, в их порождении присутствует некоторый индетерминизм.
(б) мы действительно должны иметь возможность выбирать среди них; Неясно, что «на самом деле» добавляет к выбору в (c) и (d).
(c) мы должны были или должны были быть возможность выбрать иное, если мы выбрали образ поведения; Возможность выбора иначе является следствием (а) альтернативных возможностей и (б) мы должны иметь возможность выбирать.
и (г) выбор должен быть продиктован не только случайностью, но и нами. Наш выбор должен быть адекватно определен и «зависеть от нас», как настаивали Аристотель и Эпикур. Случайность должна быть ограничена (а), что позволяет нам выбрать иное в (с).
Це утверждает, что критериальная причинность позволяет нейронам в настоящем изменять физическую реализацию будущих ментальных событий таким образом, чтобы избежать проблемы самопричинности, а именно базового аргумента
Галена Стросона , который, по мнению Цзе, лежал в основе базовой критики возможности свободы воли и ментальной причинности.Давайте внимательно рассмотрим три стадии Це:
(1) на первом этапе в t 1 ​​ новые физические / информационные критерии устанавливаются в нейроне или нейронной цепи на основе предшествующей физической / умственной обработки, включая произвольную обработку, частично через механизм быстрого синаптического сброса, который эффективно изменения будущие входы в постсинаптический нейрон; Случайность играет здесь роль, поэтому переустановка будущих синаптических весов не полностью «зависит от нас», что было требованием (d) Це для сильной свободы воли.
(2) на втором этапе при позднее время t 2 , пресинаптические входные сигналы с присущей ему переменной величиной поступают в постсинаптический нейрон; Случайность тоже здесь.
(3) на третьем, более позднем этапе по t 3 физический / информационный соответствие критериям или несоответствие, что приводит к постсинаптическому нейронному срабатыванию или нет. Обратите внимание, что условия в мире (альтернативные возможности) в момент времени t 3 могут сильно отличаться от условий в t 1 ​​, требуя другого ответа, чем тот, который был подходящим в t 1 ​​.И поскольку веса, установленные в t 1 ​​, были случайными, «физическая реализация будущих ментальных событий» не определяется адекватно. Мы не делаем выбор по т 3 .
Давайте сравним три стадии Це с традиционными двумя стадиями нашей модели Cogito. Во-первых, «свободное» поколение альтернативных возможностей, включая индетерминизм. Во-вторых, адекватно определенная «воля» оценивает и выбирает одну из возможностей. Или мы можем рекурсивно вернуться к тому, чтобы «подумать еще раз» перед окончательным решением.Обратите внимание, что двухэтапная модель также позволяет обойти основной аргумент Галена Стросона.
Он отделяет «свободный» этап создания возможностей (t 1 ​​) от оценки (t 2 ) и этапа выбора «воли» (t 3 ).

Цзе о творчестве

Це верно в том, что онтологический индетерминизм (в форме «шума» в нейронной системе) является критическим ингредиентом как свободы воли, так и творчества. Описание творческого процесса Це состоит из двух этапов: первый — недетерминированный, а второй — достаточно детерминированный и «зависит от нас».«Он описывает процесс, происходящий, когда Моцарт пишет свою музыку.
Любой критериальный результат будет соответствовать критериям, установленным данным мозг, и поэтому результат будет удовлетворительным для этого мозга и вызвано этим мозгом, но это также не будет уникальным решением, предопределенным этим мозгом или навязанным этому мозгу внешними силами. Представлять себе, например, Моцарт пытается создать счастливую музыкальную последовательность. Какая-то часть его мозга, возможно, область рабочей памяти, такая как дорсально-латеральная префронтальная кора, определяет критерии, по которым мелодия будет иметь встретиться, чтобы казаться счастливым.Различные каскады критериального удовлетворения встречаются, что приводит к возможным последовательностям, которые могут встретить счастье критерии. Они «представлены» исполнительной системе Моцарта, и она либо принимает их или отвергает, после чего системы более низкого уровня продолжают сгенерируйте возможные решения проблемы. Конечно, что бы ни случилось воспринимается им как адекватный, будет звучать для нас как Моцарт, потому что это удовлетворял критериальным схемам декодирования, уникальным для его мозга.Однако, если бы мы «перевели часы», другое решение проблема могла быть достигнута, чем та, которая была достигнута, потому что шума в системе. Ни одно из его музыкальных произведений не было предназначено для звучал как он, и каждая деталь могла бы получиться иначе, хотя любое произведение, отвечающее его критериям, звучало бы как произведение Моцарта. Он не мог не иметь свой стиль, потому что он не мог не указать критерии, которые удовлетворили бы Моцарта, потому что он был Моцартом с его нервным система.Критериальные причинные системы, такие как мозг Моцарта, могут, таким образом, использовать случайность для создания новых и творческих решений. Его исполнительные системы нижнего уровня генерировали различные последовательности, соответствующие критериям для счастья, что его исполнительное решение создать счастливую мелодию установил на место.

Обратите внимание, что вторая стадия «воли» может отклонить альтернативные возможности, сгенерированные до сих пор, и, если позволяет время, может попросить первую «свободную» стадию
«подумать еще раз».

Когда решения были представлены руководству соображения, его исполнительная система могла бы далее редактировать эти решения, или отклонить их, ссылаясь на дальнейшую генерацию возможных решений которая может соответствовать критериям, установленным для счастливой мелодии.Действительно, это редактирование, выбор среди проблем и обращение к ним с решениями, по-видимому, является центральной функцией исполнительных подсистем лобных долей … Исполнительная система Моцарта могла свободно отвергать или изменить возможные решения, сгенерированные его системами нижнего уровня, которые его критерии для музыкальной последовательности, которая звучит счастливой. Это открытый процесс, который может проходить бесчисленное количество итераций. Из-за шума в системы, исход этого процесса не предопределен.Это также не случайно. Любой результат будет соответствовать критериям Моцарта, поэтому неизбежно будет звучать как Моцарт и никто другой. Таким образом, хотя Моцарт был не свободен от заранее заданных критериев, которые принадлежали Баху, какие его нервные Система создания была бы непредсказуема в принципе ни ему, ни кому-либо еще. Однако то, что он в итоге сочинил, было сформировано только его нервной системой. соответствовать критериям, заданным его нервной системой. Критериальная причинность допускает определенную степень самоопределения, которая отвечает высоким стандартам, требуемым от сильной свободы воли, описанным в §7.1, без разрешения, конечно, causa sui свободы воли, что невозможно. Повторюсь, чтобы у нас была сильная свобода воли, мы должны пройти несколько курсов физических или психическое поведение должно быть открыто для нас, мы действительно должны иметь возможность выбирать из среди них мы, должно быть, могли выбрать иное, когда выбрали, и выбор должен быть продиктован не случайностью, а нами. Возвращаясь к нашему примеру, мозг Моцарта может генерировать множество музыкальные последовательности, соответствующие его заданным критериям счастливой мелодии, и его исполнительная схема может выбирать из них на основе степень соответствия этим критериям или на основе других критериев реализовано в его нервной системе.Из-за шума в системе нет гарантировать, что он выберет ту же последовательность, что и лучшая, если мы мог «перемотать» его по времени и проиграть последовательность. Тот же мюзикл последовательности могут даже не быть созданы для исполнительного рассмотрения системы нижнего уровня, потому что они, в свою очередь, генерируют возможные решения установка критериев для собственных входов более низкого уровня и т. д. Такие иерархии критического выбора может, даже на самом низком уровне, использовать шум для создание новых решений проблем, возникающих на более высоких уровнях система.Однако выбор продиктован не только случайностью, но и Приведем пример по критериям, которые нервная система Моцарта настраивала на решить задачу поиска счастливой мелодии. Это соответствует всем строгим условия, требуемые по свободной воле, описанные в §7.1, не попадая в ловушка свободы воли causa sui (§7.4).

( Нейронная основа свободы воли , стр.137-9)

Видео с BBC Tse

Странная идея, что мы не контролируем свой разум Физика, указывающая на наше будущее, высечена в камне В чем смысл свободы воли? Акционеры

Ensign Energy Services (TSE: ESI) потеряли 84% своих акций

Приятно сообщить, что Ensign Energy Services Inc. (TSE: ESI) вырос на 126% в последнем квартале. Но это не меняет того факта, что прибыль за последние три года была ужасной. То есть цена акций за это время взлетела на 84%. Так что пора акционерам увидеть некоторую прибыль. Нужно подумать, действительно ли изменился бизнес.

Мы действительно сочувствуем акционерам в этом сценарии. Это хорошее напоминание о важности диверсификации, и в любом случае стоит помнить, что в жизни есть нечто большее, чем деньги.

Ознакомьтесь с нашим последним анализом для Ensign Energy Services

Ensign Energy Services в настоящее время не приносит прибыли, поэтому большинство аналитиков будут обращать внимание на рост доходов, чтобы получить представление о том, насколько быстро растет основной бизнес. Акционеры убыточных компаний обычно ожидают сильного роста выручки. Как вы понимаете, быстрый рост доходов при сохранении часто приводит к быстрому росту прибыли.

За три года выручка Ensign Energy Services выросла на 13% в год.Это довольно приличные темпы роста. Поэтому трудно поверить, что снижение цены акций на 23% в год связано с выручкой. Возможно, убытки были намного больше, чем ожидалось. Именно поэтому инвесторам необходимо диверсифицироваться — даже когда убыточная компания увеличивает выручку, она может не принести результатов для акционеров.

На изображении ниже показано, как доходы и выручка отслеживались с течением времени (если вы нажмете на изображение, вы увидите более подробную информацию).

TSX: прибыль и рост доходов ESI 20 января 2021 г.

Нам нравится, что инсайдеры покупали акции в течение последних двенадцати месяцев.При этом большинство людей считает, что тенденции роста доходов и доходов являются более значимым ориентиром для бизнеса. Поэтому имеет смысл проверить, сколько аналитики думают, что Ensign Energy Services заработает в будущем (прогнозы бесплатной прибыли).

А как насчет общего дохода акционеров (TSR)?

Было бы упущением не упомянуть разницу между общей прибылью (TSR) для акционеров Ensign Energy Services и ее доходностью акций . TSR пытается учесть стоимость дивидендов (как если бы они были реинвестированы), а также любых дополнительных доходов или увеличения дисконтированного капитала, предлагаемых акционерам.История выплаты дивидендов означает, что TSR Ensign Energy Services, которая упала на 76% за последние 3 года, была не такой плохой, как доходность акций.

Другая перспектива

Инвесторы в Ensign Energy Services пережили тяжелый год: общий убыток составил 39% против роста рынка примерно на 5,7%. Однако имейте в виду, что даже самые лучшие акции иногда будут отставать от рынка в течение двенадцати месяцев. К сожалению, прошлогодние результаты показали плохие результаты: акционеры несут общую потерю 11% в год в течение пяти лет.Вообще говоря, долгосрочная слабость цен на акции может быть плохим признаком, хотя противоположные инвесторы могут захотеть изучить акции в надежде на улучшение ситуации. Мне очень интересно смотреть на цену акций в долгосрочной перспективе как на показатель эффективности бизнеса. Но чтобы по-настоящему понять, нам нужно рассмотреть и другую информацию. С этой целью вы должны узнать о 3 предупреждающих знаках , которые мы заметили в Ensign Energy Services (включая 1, который нельзя игнорировать).

Если вам нравится покупать акции вместе с менеджментом, то вам может понравиться этот бесплатный список компаний .(Подсказка: их покупали инсайдеры).

Обратите внимание, что рыночная доходность, указанная в этой статье, отражает средневзвешенную рыночную доходность акций, которые в настоящее время торгуются на биржах ЦА.

Promoted
При торговле Ensign Energy Services или любыми другими инвестициями используйте платформу, которую многие считают воротами профессионалов на мировой рынок, Interactive Brokers. Вы получаете самую дешевую * торговлю акциями, опционами, фьючерсами, валютой, облигациями и фондами по всему миру с единого интегрированного счета.

Эта статья Simply Wall St носит общий характер. Он не является рекомендацией покупать или продавать какие-либо акции и не принимает во внимание ваши цели или ваше финансовое положение. Мы стремимся предоставить вам долгосрочный сфокусированный анализ, основанный на фундаментальных данных. Обратите внимание, что наш анализ может не учитывать последние объявления компаний, чувствительных к ценам, или качественные материалы. Simply Wall St не имеет позиций ни в одной из упомянутых акций.
* Interactive Brokers признано брокером с самой низкой стоимостью от StockBrokers.com Annual Online Review 2020

Хотите оставить отзыв об этой статье? Обеспокоены содержанием? Свяжитесь с нами напрямую . Вы также можете написать по электронной почте редакции (at) simplewallst.com.

Такова жизнь: как акционеры Enerplus (TSE: ERF) увидели, что их акции упали 61%

Хотите принять участие в небольшом исследовательском исследовании? Помогите сформировать будущее инвестиционных инструментов, и вы можете выиграть подарочную карту на 250 долларов!

Акционеры Enerplus Corporation (TSE: ERF) должны быть счастливы, увидев, что цена акций выросла на 11% за последний месяц.Но это не может изменить того факта, что в долгосрочной перспективе (пять лет) отдача была весьма мрачной. Фактически, цена акций снизилась довольно сильно, примерно на 61% за это время. Так что мы не уверены, стоит ли праздновать недавний отскок. Конечно, это может стать началом перемен.

Ознакомьтесь с нашим последним анализом Enerplus

Несмотря на то, что рынки являются мощным механизмом ценообразования, цены на акции отражают настроения инвесторов, а не только базовые результаты деятельности.Один несовершенный, но простой способ понять, как изменилось восприятие компании рынком, — это сравнить изменение прибыли на акцию (EPS) с изменением цены акции.

Enerplus стал прибыльным за последние пять лет. Большинство сочло бы это хорошей идеей, поэтому было бы нелогично видеть снижение цены акций. Другие показатели могут помочь нам лучше понять, как его ценность меняется с течением времени.

Мы не думаем, что 1,2% являются большим фактором в цене акций, так как это довольно мало для дивидендов.Возможно, падение выручки на 6,6% в год за полдесятилетия говорит о том, что компания не может расти в долгосрочной перспективе. Это, вероятно, побудило некоторых акционеров продать акции.

TSX: Отчет о прибылях и убытках ERF, 15 июля 2019 г.

Вероятно, стоит отметить, что в последнем квартале мы наблюдали значительные инсайдерские покупки, что мы считаем положительным. С другой стороны, мы считаем, что выручка и тенденции прибыли являются гораздо более значимыми показателями бизнеса. Поэтому имеет смысл проверить, что аналитики думают, что Enerplus заработает в будущем (бесплатные прогнозы прибыли).

А как насчет дивидендов?

Важно учитывать общую доходность для акционеров, а также доходность цены акций для любой данной акции. В то время как доходность цены акций отражает только изменение цены акций, TSR включает стоимость дивидендов (при условии, что они были реинвестированы) и выгоду от любого дисконтированного привлечения капитала или выделения. Справедливо сказать, что TSR дает более полную картину для акций, выплачивающих дивиденды. В случае Enerplus его TSR составляет -55% за последние 5 лет.Это превышает доходность его акций, о которой мы упоминали ранее. Во многом это результат выплаты дивидендов!

Иная точка зрения

У инвесторов в Enerplus был тяжелый год: общий убыток составил 41% (включая дивиденды) против роста рынка примерно на 0,3%. Даже цены на акции хороших компаний иногда падают, но мы хотим видеть улучшения в фундаментальных показателях бизнеса, прежде чем проявлять к ним особый интерес. К сожалению, результаты прошлого года могут указывать на нерешенные проблемы, учитывая, что они были хуже, чем ежегодная потеря в 15% за последние полдесятилетия.Вообще говоря, долгосрочная слабость цен на акции может быть плохим признаком, хотя противоположные инвесторы могут захотеть изучить акции в надежде на улучшение ситуации. Инвесторы, которые любят зарабатывать деньги, обычно проверяют инсайдерские покупки, такие как уплаченная цена и общая купленная сумма. Вы можете узнать об инсайдерских покупках Enerplus, перейдя по этой ссылке.

Есть много других компаний, у которых есть инсайдеры, скупающие акции. Вы, вероятно, сделаете , а не , хотите пропустить этот бесплатный список растущих компаний, которые покупают инсайдеры.

Обратите внимание, что рыночная доходность, указанная в этой статье, отражает средневзвешенную рыночную доходность акций, которые в настоящее время торгуются на биржах ЦА.

Мы стремимся предоставить вам долгосрочный целенаправленный исследовательский анализ, основанный на фундаментальных данных. Обратите внимание, что наш анализ может не учитывать последние объявления компаний, чувствительных к ценам, или качественные материалы.

Если вы заметили ошибку, требующую исправления, обратитесь к редактору по адресу editorial-team @ justwallst.com. Эта статья Simply Wall St носит общий характер. Он не является рекомендацией покупать или продавать какие-либо акции и не принимает во внимание ваши цели или ваше финансовое положение. Simply Wall St не имеет позиций в указанных акциях. Спасибо за чтение.

Promoted
При торговле Enerplus или любыми другими инвестициями используйте платформу, которую многие считают воротами профессионалов на мировой рынок, Interactive Brokers. Вы получаете самую дешевую * торговлю акциями, опционами, фьючерсами, валютой, облигациями и фондами по всему миру с единого интегрированного счета.

Идеальный баланс между работой и личной жизнью — Эндрю Цзе

Вдали от своей напряженной карьеры стоматолога Эндрю Це обеспечивает баланс работы и личной жизни, расслабляясь на своем Sense 55 и исследуя море.

Быть врачом очень много значит. Это значит быть хорошо образованным, добросовестным и скрупулезным в работе. Многие люди будут видеть только серьезную и профессиональную сторону врача, особенно в Азии, но есть и другие способы выйти за рамки стереотипов и увидеть, как они наслаждаются своим отдыхом.

Эндрю Цзе, владелец собственной клиники, является одним из самых известных дантистов Тайваня. Хотя со стороны он выглядит серьезным и профессиональным, в свободное от работы время у Андрея много разных увлечений и увлечений. Особой страстью являются вождение и дайвинг, он владеет спортивными автомобилями и уже более 20 лет любит путешествовать за границу, чтобы заняться подводным плаванием. Любитель путешествовать, он любит познавать мир и природу и привозить истории, которые можно рассказать.

Так долго занимаясь дайвингом, Эндрю приобщился к катанию на лодках постепенно: сначала он взял моторные яхты как основу для занятий водными видами спорта.Когда он впервые попал на парусную лодку, Эндрю помнит, как чувствовал себя полностью расслабленным и умиротворенным, наслаждаясь только звуком ветра без шума двигателей. «Это было так романтично — находиться на парусной лодке и просто наслаждаться природой и моим окружением», — говорит он. «Я влюбился в парусный спорт с этого первого опыта, и я знал, что когда-то в моей жизни мне приходилось владеть парусной лодкой».

Когда он впервые увидел Beneteau Sense 50, он сразу ему понравился, и он купил. «Дизайн был очень уникальным, с огромным бортовым пространством и очень легким доступом изнутри на палубу», — говорит он.К сожалению, Sense 50 попал в аварию, но когда он был готов купить снова, Эндрю выбрал другой Sense, на этот раз модель Sense 55.

На своей яхте Эндрю всегда берет с собой семью, в том числе своих маленьких отпрысков, считая, что это отличное занятие для людей любого возраста. «Маленькие дети очень счастливы на борту, они совсем не боятся воды», — говорит он. Эндрю очень рад, что новое поколение теперь может получить намного более легкий доступ к воде вокруг Азии благодаря смягчению политики Тайваня в отношении яхтинга.

Одним из самых незабываемых впечатлений Эндрю от парусного спорта была поездка в Пэнху, Тайвань. «Вода невероятная, я никогда не думал, что у нас может быть такое красивое море только на Тайване», — говорит он. «Раньше я ездил в Юго-Восточную Азию, чтобы нырять, но вода такая красивая, что теперь я могу нырять и дома. Пэнху — отличное место для плавания, так как здесь много красивых скрытых островов, добраться до которых можно только на частной лодке, и это очень тихое и удивительное место ». Парусный спорт дал Андрею больше возможностей ощутить красоту своей страны.«Есть несколько великолепных мест, в которых многие тайваньцы не бывали, что очень жаль, — говорит он. «Я думаю, что каждый должен видеть море вокруг себя, наслаждаться катанием на лодке и любоваться прекрасным природным ландшафтом и образом жизни».

Помимо парусного спорта, Андрей любит верховую езду и пешие прогулки. Для него важен баланс работы и личной жизни, и он побывал во многих местах по всему миру. Основываясь на своем опыте, он дает много рекомендаций для людей о том, куда поехать.«Моя первая рекомендация — это Майорка в Испании, которая так прекрасна с пляжами, морем и атмосферой», — говорит он. «Когда я был там в последний раз, я не был владельцем парусной лодки, но в следующий раз я думаю, что попробую поплавать на Майорке».

Его вторая рекомендация более отдаленная. «Еще одно место, которое я рекомендую, — это Аляска, США, так как лодка идеально подходит для наблюдения за китами. Это один из примеров того, почему я больше всего люблю парусные лодки … с моторной лодкой вы не сможете подобраться очень близко к китам, потому что это будет слишком громко, но с парусной лодкой вы сможете очень четко увидеть китов.«Очень хороший момент! Мы с нетерпением ждем возможности услышать больше о приключениях и рекомендациях Эндрю в ближайшие годы.

Азия «Эль Чапо» арестован в Амстердаме

Как только он вышел, австралийские власти заявили, что он вскоре вернулся к наркотикам. Что касается предложения, он полагался на химические вещества-прекурсоры из Китая и руководящую команду, охватывающую весь земной шар, а также он особо использовал Золотой треугольник, область, где границы Таиланда, Лаоса и Мьянмы сходятся в беззаконном болоте, печально известный как глобальный центр производства метамфетамина и героина.

Чтобы увеличить спрос и распространение, по словам властей, г-н Цзе спрятал наркотики внутри партий чая и дал обещание покупателям: любая посылка, перехваченная полицией, будет заменена без дополнительных затрат.

Бизнес процветал, особенно с метамфетамином, даже несмотря на рост изъятий наркотиков и арестов клиентов. Например, в 2017-18 финансовом году австралийские власти изъяли рекордные 30,6 тонны наркотиков, большая часть которых, судя по всему, поступила от Компании.

К тому времени, согласно специальному сообщению Reuters, федеральная полиция Австралии уже вела дело против г-наЦе с помощью информаторов и слежки. На появившемся портрете был изображен дисциплинированный вора в законе в цвете хаки, который любил играть на китайской территории Макао, но при этом оказывал давление на дилеров в Австралии.

В 2019 году австралийские власти выдали ордер на арест г-на Цзе в связи с операцией, которая нарушила деятельность компании в пяти странах, что привело к изъятию наркотиков, денег и по крайней мере одного желтого Lamborghini.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *