Художній
Текст № 2
Дід — це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть діди стільки краси й ніжності, що може позаздрити їм будь-хто.
І коли в автобусі я бачу сідоглавого предка мого з в’язанкою бубликів, я чомусь думаю: зараз прийде в хату, добуде свій нехитрий гостинець і скаже своєму Іванкові: «А глянь, що я приніс від зайця…» Він посадить своє чорняве чи біляве онучатко, і воно, роззявивши ротика, слухатиме його простодушні оповіді, у яких переплететься дійсність і фантазія. І колись обов’язково прокинеться в його душі дідова краса, і живитиме його дідова мудрість і дідова мова (За В. Симоненком).
Публіцистичний
Що означає бути вихованим?
Вихована людина … Якщо про вас скажуть таке, вважайте, що удостоїлися похвали. Так що ж таке вихованість? Це не тільки хороші манери. Це щось глибше в людині. Бути вихованим — означає бути уважним до іншого, делікатним, тактовним, скромним. Мені видається, що таким був артист Художнього театру Василь Іванович Качалов. Він неодмінно запам’ятовував всі імена та по батькові людей, з якими зустрічався. Він поважав людей і завжди цікавився ними. При ньому кожна жінка почувала себе привабливою, гідної турботи. Всі відчували себе в його присутності розумними, дуже потрібними. Одного разу пізно ввечері Василь Іванович побачив дві дивні жіночі фігури. Це виявилися сліпі, які заблукали. Качалов негайно запропонував їм свої послуги, проводив до трамвая, допоміг сісти у вагон. Коріння цього вчинку не просто в знанні хорошого тону, а в щирості і доброті до людей. Значить, вся справа в думках і спонукань. А знання норм поведінки тільки допомагає прояву внутрішньої доброти і людяності. (За С. Гіацинтове)
Розмовний
Розмовний стиль мовлення: текст-приклад
Катю, ти не уявляєш, яка в нас дивна сусідка. Вона живе сама, до того ж дещо недочуває. Вмикає зранку телевізор у вітальні, та ще й на весь куток. Адже вона має обов’язково його почути з кухні, коли сковородка шкварчить! Так він в неї цілий день бубонить: бу-бу-бу та бу-бу-бу.
Дивиться все підряд, а особливо, всілякі політичні виступи. Ми за стінкою почуваємося, неначе в нас тут засідання Верховної Ради та Кабінету міністрів.
Інколи сусідка почує-таки по телевізору якусь важливу політичну інформацію. Наприклад, їй там скажуть, яка партія погана, а яка хороша. Тоді вона спішить надвір агітувати своїх подруг, за кого треба голосувати. Посиденьки ці розтягуються на кілька годин, адже інші сусідки можуть виявитися проти її улюбленого депутата. Отож їх дуже важливо переконати.
А телевізор, Катю, телевізор, вона на цей час вимкнути забуває. Та що там, взагалі не вважає за потрібне його вимикати! Так він і горлає кілька годин, а ми у своїй квартирі його слухаємо. Я б деяким людям взагалі заборонив би користуватися технікою, поки не навчаться зважати на оточуючих.
Слово публіцистичний походить від латинського слова, що означає «суспільний, державний». Спільнокореневими зі словом публіцистичний є слово публіцистика (суспільно-політична література на сучасні, актуальні теми). Етимологічно всі ці слова споріднені зі словом публіка, що має два значення: 1) відвідувачі, слухачі, глядачі; 2) народ, люди. Мета публіцистичного стилю — інформувати, передавати суспільно значущу інформацію з одночасним впливом на читача, слухача, переконуванням їх у чомусь, уселяти їм певні ідеї, погляди, спонукати до відповідних вчинків та дій. Сфера використання публіцистичного стилю мовлення — суспільно-економічні, культурні, політичні відносини. Жанри публіцистики — стаття в журналі, газеті, нарис, фельєтон, інтерв’ю, репортаж, виступ на радіо, зборах, телебаченні, промова, доповідь. Для публіцистичного стилю мовлення притаманні логічність, емоційність, образність, оцінність (спонукальність), а також відповідні мовні засоби. У текстах широко вживається суспільно-політична лексика, різноманітні види синтаксичних конструкцій. Публіцистичний текст будується як наукове міркування: порушується важлива суспільна проблема, аналізуються й оцінюються можливі шляхи її вирішення, формулюються узагальнення й висновки, матеріал розміщується у строгій логічній послідовності, використовується загальнонаукова термінологія. Це дещо наближає його до наукового стилю. Публіцистичні виступи відзначаються вірогідністю, точністю фактів, строгою обґрунтованістю, конкретністю, що дещо споріднює його з науковим стилем мовлення. З іншого боку, для публіцистичної промови характерні пристрасність, спонукальність. Найважливіша вимога, що ставиться перед публіцистикою, — загальнодоступність: вона розрахована на широку аудиторію і має бути доступною для всіх. Публіцистичний стиль має багато спільного і з художнім стилем мовлення, оскільки для ефективного впливу на читача (слухача), його чуттєву сферу, уяву, той, хто пише чи виступає, використовує епітети, метафори, порівняння та інші образні художні засоби, вдається до фразеологічних висловів, навіть просторічних слів, що посилюють емоційний вплив мовлення. |
Публицистический Стиль: Примеры Из Книг
Публицистический стиль, примеры которого помогут составить мнение о его особенностях, — стиль общественной коммуникации. Это особенный набор языковых средств, формул, с помощью которых средства массовой информации доносят важную информацию до социума. Поскольку люди ежедневно имеют дело с этим стилем, важно знать его особенности.
Публицистический стиль: языковые особенности, сфера использования
Коммуникация усложняется по мере развития человека, общества, в котором он живет. Это приводит к тому, что в языке формируются специальные коммуникационные системы. Это стили речи.
В зависимости от цели их применения формируется комплекс грамматических, лексических стандартов, согласно которым подбираются языковые средства. Их называют функциональные стили речи, поскольку применяются они только в определенной сфере и имеют специфическое предназначение в донесении той или иной информации.
Фото: clipartstation.com
На протяжении жизни человек имеет дело с различными стилевыми направлениями:
- разговорный стиль используется в повседневной жизни. Человек употребляет простые слова и фразы, добавляет эмоциональные междометия, экспрессивно окрашенную лексику, неполные предложения;
- к официально-деловому прибегает, когда составляет бюрократические документы (заявления, докладные, приказы). В этом стиле царствует его величество шаблон, строгость и четкость формулировок;
- научный стиль встречается в учебниках, научных и научно-популярных статьях и книгах;
- художественный стиль реализует потенциал в литературных произведениях;
- публицистический раскрывает свою сущность в газетных и журнальных статьях, выступлениях политиков, чиновников и т. д.
Фото: clipartstation.com
Публицистический стиль сопровождает человека ежедневно, поскольку основная сфера его реализации — это средства массовой информации. В течение дня люди контактируют с различными информационными ресурсами:
- читают новости в газетах и на новостных сайтах в интернете, научно-популярные статьи в журналах и альманахах, рекламу в брошюрах и буклетах, плакатах, репортажи, интервью, отзывы, рецензии;
- смотрят по телевидению популярные ток-шоу, выпуски последних новостей;
- слушают выступления политических деятелей и работников культуры.
Этот стиль имеет свои специфические черты. Зная признаки публицистического стиля, легко отличить его от других коммуникационных направлений и самостоятельно использовать для написания текста информационного характера — новости, доклада, выступления, журнальной или газетной статьи, статьи в интернет-блоге.
Фото: fr.freepik.com
Публицистический стиль сочетает свойства нескольких стилей — научного, художественного, официально-делового. Вот какие черты ему присущи:
- Образность и эмоциональность.
С помощью художественных образов, поэтических сравнений и описаний создается особая атмосфера восприятия информации — трагическая, драматическая, лирическая, романтическая и т. д.
Эмоциональность, которую формируют риторические обращения, вопросы, восклицания, фигуры умолчания, создает переживание. Благодаря ему информация становится составляющей индивидуального опыта человека.
Журналист старается объективно преподнести сведения, однако они обязательно подаются в определенном ключе. Публицистика нацелена на формирование определенной точки зрения, общественного мнения, поэтому без оценки событий, без их всестороннего анализа не обойтись.
- Достоверность и информативность.
Пост в интернете, статья в журнале, выступление обязательно содержат социально, культурно, общественно значимую информацию. В публицистических текстах царь и бог — информация, сведения и данные о человеке, обществе, культурном, политическом, бытовом пространстве, в котором существуют люди.
Публицистические тексты предоставляют проверенную информацию, поскольку журналисты, блогеры должны пользоваться достоверными, проверенными или официальными источниками, подкреплять свои слова ссылками на документы, факты, фото- и видеофиксацию.
- Логика изложения.
Публицистический текст представляет собой последовательно изложенные тезисы, подкрепленные фактами или примерами. Между ними должна быть логическая связь, которая помогает читателю/слушателю воспринять информацию и сформировать определенное мнение.
- Языковая общедоступность.
Аудитория публицистики — общественность — люди различных социальных групп, профессий, возраста, интересов, социального положения и т. д.
Публицистические тексты должны быть понятны массам. Поэтому в них используют общепринятую лексику, простые и сложные предложения, иногда — популярные публицистические штампы. Красочность высказываниям придают фразеологизмы, экспрессивно окрашенные слова, разговорная, а иногда и жаргонная лексика, сленг, диалектизмы.
Выбор лексического материала, грамматические приоритеты определяет автор статьи, заметки, фельетона. Главный критерий выбора — аудитория. Так, рассказ о новых жителях зоопарка, рассчитанный для детской аудитории и взрослой, будет отличаться. Детям автор красочно и эмоционально опишет животных, их привычки, а взрослым, кроме ярких образов, приведет статистические данные — вес, рост особей, опишет их рацион.
Публицистика — неотъемлемая часть нашей жизни, поскольку именно из устных и письменных текстов такого рода состоит информационное пространство, в котором живет общество.
Зная основные черты этого стиля, сможете безошибочно определить публицистические тексты и даже составите их самостоятельно.
Читайте также: Научный стиль: примеры из литературы
Публицистический стиль речи: примеры
Фото: say-hi.me
В понимании любого явления нет ничего лучше, чем наглядность. Ознакомьтесь с примерами публицистических текстов, чтобы оценить особенности этого стиля и его отличия от других функциональных стилей языка:
Чингиз Айтматов «На снегах Манас-ата» (очерк)
«Наш Шекер — большой, крепко укоренившийся кыргызский аил. Триста с лишним дворов. Как ни приеду — то тут, то там — новые дома под новыми крышами. Прибавляются дворы. Растет айл. И стоит он на видном месте, как говорят у нас, у «головы воды» — в предгорье, под самым Таласским хребтом, как раз в створе здешней великой двуглавой вершины напротив пика Манаса. На ту высоченную гору взлетел на коне Манас обозревать местность вокруг — не идут ли откуда враги!… (Не трудно вообразить, какое огромное пространство мог оглядывать Манас с той высоты. Масштабы поистине эпические. Таким хотелось видеть в древности народу своего сына и героя Манаса). Как бы то ни было, оттуда, из-под вечных снегов Манаса, прибегает в долину бурная и студеная Куркуреу, приносящая воду, а стало быть, жизнь всему, что живет на этой земле…».
Фото: moiarussia.ru
Алексей Водовозов «Лучше всего монетизируются страхи» (аналитическая статья)
«В Европе вспышка заболевания корью среди детей: только за первое полугодие зарегистрирована 1 тысяча случаев заражения. Врач-терапевт высшей категории и научный журналист — о роли антипрививочников в том, что мы до сих пор не справились с этим заболеванием.
В первую очередь вспомним, что, по данным ВОЗ, корь — одна из основных причин гибели детей в возрасте до пяти лет. Основной задачей вакцины от этого заболевания всегда было снижение детской смертности. Тот факт, что она способна защищать человека позднее, — это только приятный бонус.
В эффективности вакцины сомневаться не приходится. Обзор нескольких исследований показывает, что вакцинация защитит дошкольника от заболевания как минимум в 95% случаев, подростка или школьника — в 98% случаев, а повторные прививки с вероятностью в 92% для одной дозы и с вероятностью в 95% для двух предотвратят случаи вторичной кори. Австралийские ученые подтвердили результаты коллег — эффективность вакцин от кори составляла больше 95%».
Рецензия на постановку пьесы Бернарда Шоу «Пигмалион» коллектива театра «Современник» (режиссер — Галина Волчек)
«Действие пьесы Бернарда Шоу начинается под портиком церкви св. Павла. Именно там, сидя рядом с одной из колонн, главная героиня — бедная цветочница Элиза Дулитл — продавала прохожим свои фиалки. Первая ремарка пьесы, по всей видимости, произвела неизгладимое впечатление на художника спектакля Павла Каплевича, выстроившего на сцене настоящую колоннаду и одевшего всех героев в фиолетовые костюмы и платья.
Среди придуманных Каплевичем холодных, безжизненных, монументальных мраморных столбов протекает жизнь профессора Хигинса. Такое впечатление, что выдающийся филолог, истинный джентльмен живет на вокзале. Ни намека на чисто английскую респектабельность и уют домашнего очага (столь вдохновенно описанных драматургом). А от разнообразных оттенков фиалкового цвета, окрасившего костюмы персонажей, уже к середине первого действия начинает кружиться голова».
Публицистика богата и разнообразна. С ее примерами сталкиваемся ежедневно. Зная особенности этого стиля, сможете легко оценить мастерство автора, его владение словом и вниманием аудитории. Возможно, эти познания пробудят желание создать собственный блог, колонку или сделать интересное сообщение в газету, журнал.
Читайте также: Копирайтер: кто это и чем занимается
Поняття про розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий та публіцистичний стилі мовлення
Художній стиль
Художній стиль є складним сплавом, у якому відображається все багатство національної мови. Тут можливе поєднання елементів усіх стилів літературної мови. Засобами художнього слова через систему образів художній стиль впливає на розум, почуття та волю читачів, формує їхні ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
Образність відрізняє художній стиль від решти стилів. Використання мовних засобів зумовлено його призначенням — образно відтворити дійсність. Мова художньої літератури характеризується виключним багатством лексики і фразеології. У художні твори вводяться історизми, архаїзми, діалектизми, елементи просторіччя, навіть жаргонізми. Приклад архаїзмів:
Приклад діалектизмів: «В Яремчі, неподалік від водоспаду, сидів гуцул у кептарику, в брилку, у вишитій сорочці і палив люльку. Поряд лежали полотняні бесаги з якимось кадібком, купленим у Яремчі на ярмарку, біля бесагів витяглись ноги у білих гачах».
У художньому стилі широко використовується емоційно-експресивна лексика: синоніми, антоніми, омоніми, пароніми, фразеологізми. Для передачі думки використовуються різноманітні художні засоби (епітети, метафори, порівняння, символи тощо).
Науковий стиль
Основна функція наукового стилю — повідомлення. Твори, написані в цьому стилі, містять наукову інформацію, тому до нього ставляться жорсткі вимоги в дотриманні норм.
Сфера застосування наукового стилю — наукові й науково-технічні праці, призначені для спеціалістів, підручники для вищих шкіл.
Основні ознаки наукового стилю: ясність і предметність тлумачень, логічна послідовність і доказовість викладу, узагальненість понять і явищ, об’єктивний аналіз, точність і лаконічність висловлювань, аргументація та переконливість тверджень.
Головна ознака наукового стилю — термінологічність.
Твори в науковому стилі насичені абстрактною лексикою. Загальновживані слова використовуються, як правило, лише в одному зі своїх значень.
У науковому стилі допускається повторення тих самих слів у невеликому за розмірами тексті. Це обумовлено необхідністю точно й однозначно виражати думку.
У науковій мові переважають складні речення.
Публіцистичний стиль
Основна функція публіцистичного стилю — формування громадської думки. У публіцистичному творі потрібно не тільки подати інформацію, а й пояснити її з певних позицій, переконати читача в правильності цих позицій. Поєднання логічності викладу матеріалу з емоційно-експресивним забарвленням є важливою особливістю публіцистичного стилю.
Публіцистичному стилю властиві короткі прості речення, часто питальні або окличні, звертання, вигуки. Лексика його носить переважно суспільно-політичний характер. Часто публіцистичні тексти мають форму діалогу. «Проблеми із самоврядуванням часто криються на рівнях, про які й не підозрюємо. Чи ними нехтуємо, намагаючись розв’язати проблему одномоментно. Новітні традиції, закладені в суспільну свідомість впродовж сімдесяти років історії, яка передувала нинішнім часам нашої незалежності, не минули безслідно. Нас привчили до словесної еквілібристики настільки, що… Хіба не тавтологія — «самоврядування» і «врядування», якщо обидва означають уміння давати собі лад? Було тільки бажання, аби в житті окремої людини виникло розуміння, що не треба все перекладати на плечі держави…»
Офіційно-діловий стиль
Офіційно-діловий стиль — це стиль документів. Він використовується для спілкування в державному, громадському, політичному і господарському житті; у ділових стосунках між державами, установами та окремими громадянами суспільства. Офіційно-діловий стиль відрізняється від інших наявністю стандартизованості, тобто використанням сталих зворотів, однотипових виразів та вживанням спеціальної офіційно-ділової термінології. Текст, складений в офіційно-діловому стилі, має бути змістовним, точним, стандартним та інформативним.
Побудова речень відзначається лаконізмом, речення структурно чіткі.
«Предметом застави не можуть бути об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Крім того, не можуть бути предметом застави цілісні майнові комплекси та їх структурні підрозділи підприємств, майно та кошти благодійних організацій». (Закон України «Про заставу»)
Розмовний стиль
Розмовний стиль виконує функцію спілкування. Він характеризується невимушеністю і простотою форм. Розмовним стилем люди користуються в усіх сферах життя: у побуті, у сім’ї, на виробництві. Основне призначення цього стилю — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.
Лексику розмовного стилю представлено великою кількістю експресивних та емоційно-забарвлених слів, зокрема метафор, порівнянь, синонімів, фразеологізмів, фольклоризмів, діалектизмів, просторічних та скорочених слів, вигуків тощо.
У розмовному мовленні широко використовуються прості речення, переважно короткі (неповні, обірвані, односкладні). Розмовне мовлення здебільш спонтанне, непідготовлене, тому його компонентами є позамовні елементи: міміка, жести, поширена ситуація.
— «Грицю! — сказав батько.
— Га! — сказав Гриць.
— Видиш оту хату?
— Видзу.
— Пам’ятай собі, се школа.
— Ба, — сказав Гриць.
— Сюди будеш ходити вчитися.
— Ба, — сказав Гриць.
Стилі сучасної української літературної мови
Стиль в сучасній українській мові є різновидом мови з певним набором засобів мовлення для вираження мовлення або передачі вербальної інформації у певних умовах. Стилі мови різняться характером висловлювання, змістом та метою мовлення.
Наразі виділяють 6 основних стилів української мови: розмовний, публіцистичний, науковий, художній, офіційно-діловий та сакральний. Про кожен із них – по порядку.
Розмовний стиль (або його ще називають розмовно-побутовим) – найбільш уживаний у сучасній мові. Він уживається в побутовому усному спілкуванні та слугує для офіційного або неофіційного спілкування людей у повсякденному житті.
Ознаки розмовного стилю:
— широке використання загальновживаних слів;
— експресивність та емоційне забарвлення мовлення;
— використання невербальної комунікації: міміки та жестикуляції;
— різноманітність ритмів та мелодики;
— використання жаргонізмів, вульгаризмів та навіть русизмів;
— вживання неповних речень, вставних слів та звертань;
— часте використання слів із суфіксами пестливості чи зневаги.
Публіцистичний стиль – це стиль засобів масової інформації — газет, журналів, телебачення, радіо, громадсько-пропагандистських видань. Без нього не обійтися, коли відбувається формування громадської думки, обговорення суспільно-політичних ідей або дебати, політична пропаганда та сприяння розвитку суспільства. Тобто публіцистичний стиль розрахований відразу на великі маси, а також на кожного громадянина окремо.
Публицистичний стиль має вираз , як у письмовому вигляді – в статтях, нарисах та фейлетонах, так і в усному – в формі публічних виступів, дискусій, але також може бути відображений у формі репортажу.
Публіцистичний стиль поділяється на науково-популярний, телебачення, радіомовлення, газетний та інші підстилі.
Ознаки публіцистичного стилю:
— широке вживання суспільно-політичних термінів, таких як закон, влада, перспектива тощо;
— чіткий на суспільно популярний спосіб вираження думок;
— логічне викладення інформації з метою переконання слухачів;
— використання емоційно забарвлених слів;
— риторичні запитання.
Науковий стиль використовується переважно в науковій сфері для інформування про певні результати наукових досліджень. Цей стиль поділяється на власне науковий стиль та науково-популярний залежно від цільової аудиторії, на яку розраховане викладення матеріалу.
Доторкнутися до наукового стилю можна в підручниках, монографіях, лекціях, статтях, дисертаціях, анотаціях, наукових доповідях та науково-популярних періодичних виданнях.
Ознаки наукового стилю:
— широке використання наукових термінів та слів іншомовного походження;
— однозначність уживання слів;
— логічність та аргументованість при викладенні думок;
— чітка структуризація тексту;
— часте використання складних речень з логічним зв’язком, між їхніми частинами.
Художній стиль – це стиль, за допомогою якого створена більшість творів художньої літератури. В рамках стиля виділяють прозаїчні та поетичні твори.
Основними жанрами художнього стилю виступають вірші, оповідання, драматичні твори, романи, поеми, епіграми тощо.
Ознаки художнього стилю:
— слова слугують не тільки засобом вираження думок, але й естетичного впливу на читача;
— широке використання засобів художнього мовлення;
— образність та експресивність мовлення;
— можливе використання фразеологізмів та діалектизмів;
— поєднання всіх лексичних та граматичних стилів.
Офіційно-діловий стиль використовується при оформленні ділових паперів, але він може використовуватися як в усній, так і в письмовій формі.
В письмовій формі офіційно-діловий стиль міститься в законах та підзаконних актах, наказах, постановах розпорядженнях тощо. В усному мовленні цей стиль міститься в офіційних промовах та діловому спілкуванні між приватною особою та установою.
Офіційно-діловий стиль використовується з метою регулювання офіційно-ділових стосунків та поділяється на законодавчий, адміністративний, дипломатичний та канцелярський.
Ознаки офіційно-ділового стилю:
— обов’язкове оформлення документів за зразком;
— широке використання термінів діловодства;
— відсутність художніх засовів літератури;
— використання слів виключно в прямому значенні.
Сакральний (або конфесійний) стиль необхідний для релігійних потреб суспільства.
Ознаки сакрального стилю:
— опис стосунків людини та Бога;
— непрямий порядок слів у реченні;
— повторення ключових слів або словосполучень для вираження важливої думки.
Ділова мова – один із різновидів літературної мови!
Ділову українську мову виділяють в рамках офіційно-ділового стилю, частіше за все в адміністративному та канцелярському різновидах.
Ділова мова може бути як усною, так і письмовою.
Цей стиль зародився ще за давніх-давен у документах часів Київської Русі. Одними з перших офіційних документів на території України були юридичні акти міських урядів та гетьманських канцелярій. Саме тому ділова українська мова відчула на собі вплив російської, австро-угорської та польської культур ділового мовлення та оформлення документів.
Обов’язковою умовою ділового стилю на письмі є оформлення тексту зі збереженням правил використання всіх реквізитів.
Ознаки та вимоги ділового стилю:
— нейтральна нормована лексика, що зрозуміла кожному;
— чітка, «книжна» термінологія;
— зазвичай прості речення з прямим порядком слів;
— використання інфінітивних конструкцій та стійких словосполучень.
Діловий стиль в усному вираженні знаходить своє відображення в різних стилях: у промовах і доповідях, у навчальних лекціях і наукових доповідях. Головна вимова ділового стилю – чітка композиція – має зберігатися: вступ, основних текст та висновки.
Діловий стиль у діалогах проявляється в бесідах та дискусіях, а також у телефонних розмовах офіційного характеру. В таких діалогах обов’язково треба дотримуватися культури ділової комунікації.
Правильне використання слів ділової комунікації перевіряйте за нормативними словниками: тлумачними, термінологічними, енциклопедичними, іншомовних слів тощо.
Пам’ятайте, що правильне спілкування – це запорука вашого професійного успіху!
Сподобався матеріал? Поділись ним!
Додати коментар
Функціональний стиль — це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і І метою висловлювання, а також обставинами, у яких воно відбувається.
У сучасній українській мові традиційно виділяють офіційно-діловий, науковий, конфесійний, публіцистичний, художній і розмовний стилі.
Офіційно-діловий стиль задовольняє потреби офіційного спілкування в державному, громадському, економічному та політичному житті. Цим стилем пишуться закони, укази, статути, розпорядження, ухвали, протоколи, звіти; ведеться ділове листування.
Для офіційно-ділового стилю характерні такі особливості: виклад логічний, мовні засоби великою мірою стандартизовані, широко використовуються усталені штампи, слова вживаються в прямому значенні, речення переважно прості поширені, текст чітко ділиться на частини (параграфи, пункти, підпункти тощо).
Тексти офіційно-ділового стилю вимагають точності формулювань, не допускають двозначності, позбавлені емоційності. Наприклад:
АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворен
ня в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом 00Н та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет
України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто
ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. Верховна Рада України 24 серпня 1991 року.
Науковий стиль обслуговує сферу науки. Для нього властиві такі особливості: мова виключно літературна, наявна велика кількість термінів, речення переважно складнопідрядні, твердження документовані, слова використовуються, як правило, у прямому значенні.
Залежно від конкретних завдань у науковому стилі виділяють різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-навчальний, виробничо-технічний. Кожен із цих різновидів має власні специфічні особливості.
Наведемо приклад власне наукового стилю:
Для стилістики важливо чітко розмежувати поняття за гальнонародна мова та літературна мова. Під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимови й наголосу людей, що користуються українською мовою як рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо. Одним із складників загальнонародної мови є літературна мова — відшліфована форма національної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літературна мова виникає на підставі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації. Отже, літературна мова є основою духовної та матеріальної культури людського суспільства, без неї неможливий розвиток літератури, мистецтва, науки, техніки (О. Пономарів).
Конфесійний стиль обслуговує сферу релігійно-церковного життя й використовується в богослужбових книгах, церковних відправах, проповідях, молитвах тощо. Для нього характерна архаїчна лексика піднесеного плану, наявність церковнослов’янізмів, застарілі форми слів, певна побудова речень. Мова, як правило, монологічна, сповнена ораторських прийомів. Наприклад:
Тебе взиваємо, правдивого Бога… Не зсилай на нас ні турбот, ні голоду, ні нагальної смерти, огню, потопи, щоб не відпали від віри нетверді вірою. Мало нас карай, багато милуй, мало рани, а милосердно лікуй; мало смути, скоро звесели, бо не може наша душа довго стерпіти Твого гніву, як стеблина вогню. Вкороти свій гнів, умило-сердися, бо Твоя є сила милувати і спасати. Тому й продовжи ласку Твою для людей Твоїх… Всіх, що в роботі, в полоні, на засланні, в дорозі, у плавбі, в темницях, у голоді, і спразі, і наготі, — всіх помилуй, усіх потіш, усіх возрадуй, зсилаючи їм радість тілесну й душевну (Митрополит Іларіон).
Публіцистичний стиль належить до сфери засобів масової інформації. Мова цього стилю повинна бути ясною, точною, виразною. Водночас вона образна, експресивна, емоційно забарвлена. Виклад, з одного боку, логічний, з другого — насичений художніми тропами та іншими засобами емоційного впливу на читача або слухача. Наприклад:
Про відчуття меншовартості, яке, ніби вірус, вразило ментальність певної — на жаль, значної — частини наших співгромадян, преса писала чимало. Цьому явищу є історичне пояснення: понад 300 років Україна була позбавлена державності і весь час відчувала на собі важку руку «старшого брата». Будь-який вияв самостійності, будь-який потяг до суверенності придушувався всіма засобами, в тім числі мечем і вогнем. Згадаймо гетьмана Мазепу, який зробив спробу вивернутися з-під московського ярма і на довгі часи був оголошений зрадником, а Батурин — тодішня козацька столиця — був вирізаний до ноги, не жаліли навіть немовлят.
Трьохсотлітня залежність від Москви не минула безслідно для українського народу. Мало того, що постійно грабувалися багатства України — у неї була відібрана історія, перейнята і присвоєна культура, по краплині виціджувалася сама душа нації — мова. Вся ідеологія як царської, так і комуно-радянської імперії була спрямована на те, щоб русифікувати Україну, притлумити почуття національної гордості в її народу, стерти з його історичної пам’яті саме поняття «українська нація».
Значною мірою це вдалося. Щоб виживати, забезпечувати терпиме існування собі, давати освіту дітям, певна частина українців, переважно інтелігенції, змушена була прислужувати і приспівувати північному колонізатору. Такий спосіб життя був продиктований жорстокими умовами, і тих, хто намагався зі зброєю в руках відстоювати волю і незалежність, зробили кривавими бандитами і «ворогами народу» (В. Карпенко).
Художній стиль використовує все багатство національної мови, у тому числі діалектизми, жаргонізми тошо. Мова переважно образна, насичена художніми тропами, багата на синоніми, антоніми, інші засоби словесного зображення. Важливу роль тут відіграють звукові засоби: алітерації (повторення однакових приголосних), асонанси, звуконаслідування, ритмомелодика тощо. Однією із суттєвих ознак художнього твору є образ автора, який виявляється як в авторському світобаченні, так і в доборі та організації мовних засобів. Тому художній стиль розпадається на низку індивідуальних, авторських стилів. «Але, — зазначає О. Пономарів, — вдаючись до тих чи тих лексико-фразеологічних і морфолого-синтаксичних засобів загальнонародної мови, вживаючи фольклорних, говіркових, просторічно-жаргонних елементів, автор мусить завжди орієнтуватися на літературну норму».
Наведемо один із багатьох можливих прикладів художнього стилю:
А ці абрикоси і всередині жовті чи тільки зверху?
Хтозна. Я тільки кісточку бачив: гостренька така з
одного боку, а з другого тупіша…
Мені здається, що вони гарячі. Оце ніч, а вони га
рячі…
По-моєму, вони в пушку, еге ж?
Хтозна… Скоро ось взнаємо.
Вогонь почав пригасати. Тільки жарок ще грав і мінився.
— Ану, Па’, сходи ще ти подивися за Штокалом, твоя
черга, — сказав Сипка. Прислухався. — Цсс, наче хтось
іде, — зашепотів. — О, чуєш?
Угорі справді щось наче протупало і зникло. Потім звідти покотилася грудка, упала в наше багаття, і з нього шугнули іскри. Ми посхоплювалися на ноги і задерли голови, але після вогню не бачили й на крок від себе.
— Не бійтеся, це я, — хрипко сказав хтось ізгори.
До наших ніг потекла дрібна глина, а слідом за нею з’їхав… Штокало. Він тримав обома руками біля грудей кепку з абрикосами…
— Нате, їжте та йдіть уже додому, бо мені спать хо
четься. — Штокало дихнув на нас ядучим тютюновим духом з рота.
— Сідайте, чого ви постовпіли? Хто ж так лагодиться красти? Кричать, балакають, не тільки мені,
— у село чути. Вогонь кладуть! Злодії називається… Тихо треба, якщо вже замірилися красти!
— Та ми, діду, тільки покуштувати хотіли! — вигукнув щиро Чи-це-я-чи-не-я.
— Хіба ми красти?.. (Григір Тютюнник).
Розмовний стиль властивий насамперед усному побутовому мовленню, але його елементи використовуються також у художній літературі та публіцистиці.
Для цього стилю характерна розмаїтість ритміко-мелодій-них варіацій, велика кількість експресивних та емоційно-оцінних слів, неповні, а також складні безсполучникові речення. У ньому досить широко використовуються просторічні елементи тощо. Наприклад:
Ой люди добрі! Що мені на світі Божому робить? Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся — та вибирайсь на кубанські степи! Дав же мені Господь сусід — нічого казати! Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов’їха. Та що й говорить? Хіба ж ви її не знаєте? Чи є ж така — не то що на селі, але й в цілому світі? Боже мій! Так уже її обминаю, обходжу десятою вулицею; отже ж зачепить! Якби я під землею лежала, вона б мене, капосна, і там знайшла б. А я, собі на лихо, вдалась добра. І, Господи! Я б її до віку не зачепила, якби вона мене не зачіпала. Ще, на біду, й чоловік мій, Омелько, вдався вже геть-то гнучкий, як батіг з клоччя. Та що й говорить! Од такої баби, як Палажка, не тільки я з Омельком,
але навіть дві люті собаки не одгризлись би. На моє безголов’я й хати наші на однім кутку, через улицю, і поле наше поруч (І. Нечуй-Левицький).
Деякі мовознавці виділяють також епістолярний та ораторський стилі, однак їхні ознаки збігаються з ознаками офіційно-ділового, публіцистичного й розмовного стилів.
Стилістичні норми літературної мови відображаються в словниках, граматиках, посібниках зі стилістики, мовних порадниках. Володіння стильовими засобами мови й уміння доцільно вживати їх свідчить про культурний рівень людини.