Текст розповідь про ластівку: Текст-розповідь про ластівку. Текст – опис. » Допомога учням – Розповідь про ластівку на українській мові для дітей

Розповідь про ластівку на українській мові для дітей

Влітку часто можна побачити невеликих птахів, невтомно літаючих над городами, садами, газонами. У них роздвоєний хвіст і гострі, довгі крильця. Це – ластівки.

Коли птахи сядуть відпочити, добре видно, що у них синьо-чорні спинки, крила і хвіст. Груди і живіт у ластівок світло-сірі. Якщо на лобі у птиці помітна руда плямочка, значить це молоде пташен, що тільки навчилось літати. У дорослої ластівки лоб білий. Коротенькі лапки ускладнюють зліт з гладкої поверхні. Тому застати птицю, що сидить на землі малоймовірно. Віртуозний політ – ось призначення ластівок.

Самці більші за самок і хвіст у них довший. Але навіть найбільший самець важить не більш 25г.

Ластівки зустрічаються майже у всіх країнах світу. Їх називають перелітними, так як на зиму вони відлітають на південь, а навесні поспішають назад. Прилітають в квітні і починають будувати гнізда, виводити пташенят.

Ластівки – вправні будівельники. З грязі і трави вони ліплять глибокі чашечки і вистилають їх пухом. Виходять затишні будиночки, які кріпляться під дахами, на балках, на стінах будинків.

Зазвичай ластівки створюють надійні пари, і по кілька років прилітають гніздитися в одне місце. Пташенята з’являються майже через 3 тижні після того, як самка відкладе штук 5 маленьких яєць і почне їх насиджувати. Вилупившись, пташенята займаються тільки тим, що широко розкривши дзьоби, вимагають і вимагають у батьків корм. Доводиться дорослим птахам з раннього ранку і до пізнього вечора полювати на комах. Роблять вони це в польоті. Широко розкритим ротом захоплюють мошок, комарів, мух і несуть їжу дітям. Через 25 днів пташенята здійснюють перший свій політ. Але дбайливі батьки продовжують їх годувати.

Сусідство з людиною для ластівок давно увійшло в звичку. З давніх-давен ці чудові пернаті будують свої гнізда під одним дахом з людиною. Є такі регіони, де для птахів людьми будуються спеціальні будиночки, типу шпаківень. Там теж можуть оселитися ластівки. Багато народів люблять і шанують цих пернатих. У багатьох культурах ластівка вважається ознакою багатства, тому люди, по сусідству з якими птиці побудували своє житло не руйнують його, а навпаки намагаються оберігати. Яскравим прикладом тісного життя поруч з людиною є сільська ластівка. Вона настільки звикла до цього сусідству, що може без особливого сорому, наприклад, пити воду разом з домашньою птицею на господарському дворі.

Люди завжди раді прильоту ластівок. Їх люблять за працьовитість, за відданість місцю, де з’явилися на світ, за те, що знищують масу шкідливих комах, і просто за веселе щебетання.

А ще кажуть, що ластівки навесні тепло на крилах приносять. І це правда!

Народна прикмета про ластівок

Багатьма людьми була помічена закономірність, що, якщо ластівка літає низько над землею варто очікувати дощу. Пояснюється це дуже просто. Справа в тому, що під тиском збільшеної вологості в повітряному просторі комахам дуже важко піднятися вгору. Тому ластівці, щоб добути собі їжу доводиться літати майже над самою землею.

Розповідь про ластівку

Згідно з давнім повір’ям, якщо ластівка в’є гніздо під стріхою будинку, то в родині буде благополуччя і щастя. Також кажуть, що ластівки селяться в будинках тільки у добрих і хороших людей. Різних легенд про ластівок дуже багато, і кожна розповідає щось нове.

Ластівки – птахи не великих розмірів, що люблять теплі краї. Налічується 79 видів ластівок.

Середовище проживання

Ластівки часто бувають перелітними птахами. Якщо вони живуть в теплих країнах, то на зимовий період залишаються на місці, якщо ж зими холодні – відлітають у вирій, а з настанням тепла повертаються.
Ластівки – птиці з загону горобиних, більшу частину часу проводять в польоті. Навіть харчуються в основному на льоту, ловлячи дрібних комашок і жучків.

Зовнішній вигляд

Ластівки не великі за розмірами і досягає довжини тіла від 10 до 20 см і вага від 15 до 60 грам.

Верх голови, крила, спинка і хвіст мають синьо-чорне забарвлення. Ділянка над хвостом і весь низ пташки білі. Має маленький і широкий дзьоб.

Птахи мають щільне оперення. Розмах крил становить близько 35 см.

Основні види ластівок

Міська ластівка

Міська пташка має темно-сині забарвлення, важить близько 20 грам і має довжину близько 14,5 см.

Даний вид в основному живе в щілинах скель і гір. Живуть в Азії, Сахаліні і Європі.

Берегова ластівка

Даний вид трохи менше, довжина птиці становить близько 13 см, а вага 15 грам. Забарвлення має з бурим відтінком.

Селитися в ущелинах скель на береговій лінії, роблячи собі «нори» глибиною до 1.5 метра.

Сільська ластівка

Вид сільської ластівки має довгасте тіло з довжиною досягає 24 см і вагою 20грам.

Особливістю цього виду є хвіст, який трохи довше попередніх і червоне оперення низу голови.

Даний вид в’ють собі гнізда під дахами сільських будинків. Зустріти такий вид ластівок можна в Африці, Америці, Азії, Європі.

Гніздо в’ють з бруду, дрібних гілочок, трави і пір’я.

Харчуються всі види ластівок в основному мухами, жуками, комарами і метеликами яких ловлять на льоту.

Ластівки вибирають собі обранця, з яким проводять все своє життя, але зустрічаються і полігамні пари. У гніздах кладка в основному становить 4-7 яєць. Вилуплюються пташенята практично голими і безпорадними. Обоє батьків постійно годують потомство, яке живиться в день до 300 разів.

Тривалість життя ластівки становить близько 4-х років.

« Розповідь про вікінгів Розповідь про рись »

Ластівка — Вікіпедія

Ластівка (Hirundo) — рід птахів родини ластівкових (Hirundinidae). Найпоширеніший вид — сільська ластівка (Hirundo rustica).

Ця пташка одна з найсимпатичніших перелітних птахів. Вона має довгий роздвоєний хвіст з глибоким вирізом, тонкі крила. У повітрі ця пташка здійснює запаморочливі акробатичні трюки. Ластівка має яскраве оперення — на спині блискуче пір’я, а черевце — біле.

Ластівку легко впізнати по яскравому, блискучому, синьо-сталевому оперенню з фіолетовим відливом і характерній формі хвоста з глибоким розрізом і довгим хвостовим пір’ям з боків. Влітку, заглянувши під дах хліва, майже завжди можна побачити приліплене до стелі характерне, схоже на чашу гніздо цієї пташки. Восени можна спостерігати за ластівками, що збираються у великі зграї перед відльотом на місця зимування її.

Ластівка є перелітним птахом, тому восени вона залишає місця гніздувань і відлітає на південь. У помірному кліматі взимку цей птах не знайшов би достатньої кількості літаючих комах — свого основного корму. Ластівка линяє після повернення з місць зимування. Цим вона відрізняється від більшості інших перелітних птахів, линька в яких відбувається відразу ж після гніздування. Перед осінніми перельотами сільські ластівки об’єднуються у великі зграї, які можуть нараховувати декілька сотень, а іноді й тисяч птахів.

Ластівка, за винятком періоду гніздування, веде колективний спосіб життя. У період розмноження вони живуть парами. У цей час пара охороняє свою невелику територію навколо гнізда. Нерідко під одним дахом хліва або будівлі гніздується відразу декілька пар. Шлюбний період у ластівок починається в травні. Під час спорудження гнізда обидва птахи збирають маленькі грудочки землі і змочують їх слиною. З цього матеріалу самка формує гніздо у вигляді чашки, яке облаштовують обидва птаха. Пташенята викльовуються через 13-18 днів. Корм для них добуває як самка, так і самець. У сприятливий рік ластівки можуть гніздуватися двічі або навіть тричі.

Одним з найшановніших, так би мовити, в Україні птахів є ластівка. Це — Божа пташка (Київський повіт), створена вона Богом із землі (Ушицький та Латинський повіти). Благословив її Господь за те, що, коли розпинали Христа, ластівки крали цвяшки (Проскурівський повіт). Якщо ластівка в’є під чиєюсь стріхою гніздо, то це передвіщає щастя тій родині (Старобільський та Літинський повіти). Розоряти гніздо ластівки або драть їхні яєчка — гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів’ячих яєчках (Літинський, Київський та Старобільський повіти). Більше того, ластівка, щоб відомстити, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі — молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду (Старобільський та Новомос-ковський повіти). Хто розорить гніздо ластівки і вб’є її пташенят, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню (Харківський і Старобільський повіти). Щоб вивести з обличчя ластів’яче ряботиння (веснянки), потрібно, як уперше на весні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим руаком, в якому носили святити паску, — не тільки зійде ластів’яче ряботиння, а й станеш білолицим (Старобільський повіт). Або коли уперше побачиш навесні ластівку, треба тричі сказати: «Ластівко! Ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!» (Подільська губернія). Декотрі, побачивши вперше навесні ластівку, беруть з-під правої ноги землі й помічають, якого кольору трапиться в ній вовна: такої масті й скотину треба тримати (Старобільський повіт). Якщо ластівки раптово відлітають з якої-небудь місцевості, то там слід неодмінно чекати мору на людей (Літинський повіт).

Якщо ластівка «напаскудить» комусь на голову, то голова в такого чоловіка вкриється шолудями (Літинський і Канівський повіти). Восени (в Латинському повіті 26 вересня за старим стилем) ластівки не відлітають на теплі води, у вирій, а зчеплюються лапками одна за одну, утворюючи довгу вервечку, і, за якусь провину, замерзають на цілу зиму у воді. А напровесні, коли скресне крига і зігріється вода, вони оживають і літають потім аж до Здвиження. Не раз, буцімто, витягали взимку неводами цілі в’язки зчеплених одна з одною мерзлих ластівок (Київський, Таращанський та деякі інші повіти).

Природне бажання пояснити деякі особливості зовнішнього вигляду ластівки та її суто ідеальну сімейність породило особливу досить зворушливу легенду про походження ластівок з палко закоханих одне в одного чоловіка й жінки (Олександрівський повіт). Жили собі, кажуть, чоловік і жінка. Чоловік одного разу щось різав і забруднив руки кров’ю, а жінка в цей час підійшла й так в’ється круг нього. Чоловік узяв її за підборіддя й лагідно промовив: «Ластівко ти моя!» — і при цьому поцілував. Тієї ж миті вони спурхнули й полетіли ластівками. Оце через те в ластівки й видно під горличком червоненьку плямочку. Не меншою повагою і любов’ю користується ластівка і в інших народів. У Чехії та Німеччині вона зветься «пташкою Божої матері»: вважають доброю ознакою, якщо ластівка влетить у вікно. Розорити гніздо ластівки чи вбити її — тяжкий гріх (Німеччина та Італія). І як кара за це, в корів тієї людини, що розорила гніздо, молоко обертається на кров або ж зовсім пропадає (Угорщина і Німеччина). Давні письменники свідчать, що навіть хижі птахи вважають ластівку священною. В Арріана ластівка попереджає Олександра Македонського про небезпеку.

У Дагестані розповідають, що богатирі заснували аул Цудаха з такого приводу. Зупинились вони одного разу на тому місці на ночівлю і ввіткнули прапор у землю біля свого вогнища. Прокинувшись уранці, богатирі побачили, що ластівки носять землю на кінець списа, до якого прикріплено було прапор, лагодять на ньому своє гніздо. Вчені пояснили це як добре знамення, і богатирі вирішили оселитися тут.

Ще одна легенда. Колись на землі жив страшний змій, який живився кров’ю тварин. Змій послав комара куштувати у тварин кров: язик у комара на той час був довшим, аніж тепер. Комар, помандрувавши по світу, повідомив змія, що найсолодша кров у коня. Змій посилає його на пошуки вдруге. Через якийсь час комар прилітає й каже, що людська кров солодша за кров усіх тварин на світі. Не встиг комар скінчити мови, як до нього підлетіла ластівка й відірвала в нього язика, щоб він не говорив на людину. Комар злетів і запищав. Змій розгнівався на ластівку і схопив її за хвіст. Ластівка вирвалась із рук змія, лишивши в них середину хвоста, і залишився в ластівки хвіст назавжди в такому вигляді, в якому він є нині.

• Лише недавно, завдяки кільцюванню птахів, було підтверджено, що ластівки, які проводять літо в Центральній Європі, відлітають на зимування до Південної Африки;
• Під час перебування на місцях зимування (в Африці) ластівки харчуються не тільки літаючими комахами, але й мурашками;
• Пісня ластівки складається з щебетання і переливчастих тонів, а закінчується свистом, що нагадує звук годинника, який заводять. Ластівка сільська співає у польоті і під час відпочинку, сидячи на дахах і телефонних кабелях;
• Вважається, що відома приказка «одна ластівка весни не робить» з’явилася ще в Стародавній Греції;
• Результати перегонів колісниць у Стародавньому Римі оголошувалися у Вольтеррі, що лежить на відстані 200 км від Риму, у такий спосіб: до ніг ластівки прив’язували кольори переможця і відпускали її.

Ластівка — один з українських народних символів.

Ластівка міська — Вікіпедія

Дорослі пташенята

Ла́стівка міська́ (Delichon urbicum), або білогурка^[1] — дрібний птах з родини ластівкових (Hirundinidae), широко поширений в Європі, Північній Африці та помірних широтах Азії. Як і сизий голуб, первісно мешканець скель, цей птах легко адаптувався до життя у міських умовах. Це перелітний птах, що зимує в Африці південніше від Сахари і в тропічній Азії. Тримається зграями по берегах річок, на схилах гір, луках, містах із кам’яними будівлями — часто зграйки цих птахів можна побачити на дротах ліній електропередач. Харчується комахами, яких ловить у повітрі. Має зовнішню схожість з двома іншими видами роду Delichon — азійською і непальською міськими ластівками, що мешкають в Південній та Південно-Східній Азії.

Міська ластівка крупним планом Міська ластівка в польоті

Статура тіла міської ластівки типова для всіх представників родини — витягнутий тулуб, довгі вузькі крила, злегка плеската голова і короткий дзьоб. Розміром вона трохи менша за горобця: довжина тіла 12—17 см, розмах крил 20—33 см, маса 18—19 г^[2]. Верх синювато-чорний із синім відливом, черево, нижня частина крила і надхвістя — чисто-білі. Хвіст майже без вилочки, лише з невеликим вирізом. Ноги повністю покриті білим пір’ям і пухом. Самці і самки зовні одне від одного не відрізняються. Молоді птахи схожі на дорослих, але тьмяніші, сірувато-чорні зверху і буро-білі знизу. Линяння у молодих і дорослих відбувається один раз на рік і досить тривале — із серпня до березня. При цьому восени змінюється дрібне оперення, а навесні велике^[2].

У межах ареалу гніздування міську ластівку можна сплутати з іншими палеарктичними представниками родини — сільською, береговою і даурською ластівками. Від усіх цих видів міська ластівка виділяється суцільним білим низом, добре помітним під час польоту, і білим надхвістям. У Африці міська ластівка має деяку схожість із сірогузою ластівкою, яка проте має брудно-біліше забарвлення на череві, сіре надхвістя і глибокий виріз на хвості^[3].

Політ спритний, але не настільки стрімкий, як у сільської ластівки^[4]. В повітрі птах робить у середньому 5,3 змахів крилами за секунду^[5]. Цей птах часто вокалізує, але володіє достатньо слабким і невиразним голосом^[6]. Частий заклик — дзюркотливий короткий звук «трік» або «чирр». Триваліший щебет є комбінацією тих же звуків^[7].

Ареал[ред. | ред. код]

Міська ластівка поширена на всій території Європи за винятком крайніх північних районів Скандинавії, Кольського півострова і на північ від 66-ї паралелі між Білим морем та Уральськими горами. У Сибіру піднімається на північ до 65° пн. ш. в долині річки Об та до 72° пн. ш;. в долині річки Лени; на тихоокеанському узбережжі Азії досягає середньої течії річки Анадир та північних берегів Охотського моря. Південна межа пролягає через Сирію, Ірак, південний Іран, південний Афганістан і південні схили Гімалаїв (Індія та Непал). В Африці гніздиться на північному заході континенту від західної Киренаїки на захід до Марокко і Атлаських гір^[8].

Міські ластівки на даху будівлі

Місця проживання[ред. | ред. код]

У дикій природі міська ластівка зазвичай гніздиться у світлих скелястих печерах або міжгір’ях осадових порід, по берегах гірських річок. Зрідка займає гнізда берегових ластівок уздовж глинястих обривів. З виникненням людських поселень ластівки стали влаштовувати свої гнізда під дахами і карнизами будинків, віддаючи перевагу спорудам з кам’яною або цегляною кладкою — з цієї причини ця ластівка набагато поширеніша в містах, ніж у селах^[2]. Поступово ці птахи стали типово синантропним видом і дедалі рідше живуть за межами населених пунктів^[7][9]. В горах здатні мешкати на висотах до 2200 м над рівнем моря^[10].

Кормові біотопи — відкриті простори з трав’янистою рослинністю: луки, пасовища та сільськогосподарські угіддя, зазвичай розташовані біля води^[10]. В порівнянні з іншими ластівками частіше тримається біля дерев, на яких відпочиває. У місцях зимової міграції зустрічається на аналогічних відкритих ландшафтах, проте в порівнянні із зимуючою сільською ластівкою, міська ластівка менш помітна, веде кочовий спосіб життя і літає на великих висотах. У тропіках (наприклад, у східній Африці й Таїланді), тримається головним чином на височинах^[3][11][12].

Міграційна поведінка[ред. | ред. код]

На всьому протязі ареалу міська ластівка — перелітний птах. Західні популяції зимують в Африці на південь від Сахари, східні на півдні Китаю, передгір’ях Гімалаїв і в Південно-Східній Азії^[3]. Міграцію здійснюють широким фронтом, як правило, у світлий час доби (хоча деякі особини переміщуються вночі)^[13]. До місць гніздування зазвичай прибувають пізніше за інших ластівок, коли на деревах з’являється перша зелень. У Закавказзі з’являються в першій декаді квітня, на півдні України в середині квітня, на півночі України і в Прибалтиці в кінці квітня, в районі Санкт-Петербурга в першій половині травня, в Архангельську в другій половині травня. Осінній відліт в серпні — вересні, в зворотному порядку — чим північніше популяція, тим раніше птахи починають міграцію на південь^[2]. Відомі випадки випадкових зальотів на захід до Ньюфаундленду, Бермудських і Азорських островів, на схід до Аляски^[3][14].

Під час міграції або після прибуття до місць гніздування відомі випадки масової загибелі, пов’язані з різким похолоданням. Так, 1974 року в Швейцарських Альпах було виявлено сотні тисяч загиблих птахів, що потрапили в умови заморозку і рясного снігопаду^[15]. При настанні холодів птахи збиваються в купу в якому-небудь затишному місці і впадають у заціпеніння, стають дуже млявими^[2].

Розмноження[ред. | ред. код]

Гнізда міської ластівки

Пари утворюються на прольоті або усередині гніздової колонії і зберігаються протягом життя. Міські ластівки соціально моногамні, проте досить часто відомі випадки спаровування з членами іншої пари, внаслідок чого цей вид вважається полігамним. Дослідження, проведені шотландськими орнітологами, показали, що в 15 % випадків пташенята не мали генетичної спорідненості з передбачуваним батьком, а в 32 % випадків в гнізді знаходилося принаймні одне яйце, відкладене іншою самкою. Самці, закінчивши облаштування власного гнізда і давши самці відкласти яйця, часто виявлялися біля інших гнізд^[16].

Час весняного прильоту сильно розтягнутий. У Європі ластівки з’являються в квітні — травні, будівництво гнізд починається з кінця березня на півночі Африки до середини червня в Лапландії^[3]. В природних умовах птах гніздиться в неглибоких кам’янистих печерах і розколинах конгломерату та ракушняку, часто по берегах річок. Іноді окремі пари приєднуються до колоній берегових ластівок, займаючи їх нори на глинистих обривах, заздалегідь розширивши вхід і частково заліпивши його грудками землі^[7]. З розвитком кам’яного будівництва більшість птахів перемістилися до міст, де влаштовують свої гнізда на стінах будинків і під мостами. На відміну від сільської ластівки, міські як правило використовують зовнішні стіни будівель, а не внутрішні приміщення сараїв, комор і стаєнь. При цьому перевага віддається спорудам з кам’яною або цегляною кладкою, і лише у разі їх відсутності дерев’яним будівлям^[2].

Пташенята, готові до польоту.

Гнізда зазвичай будуються під яким-небудь навісом — дахом, віконним карнизом, рельєфною прикрасою. Відомі випадки облаштування гнізда на діючому поромі, при цьому птахи не звертали уваги на рух корабля і настирливу увагу пасажирів^[17]. Одне гніздо використовується парою протягом кількох років поспіль, за необхідності воно щорічно ремонтується і добудовується. Як правило, міська ластівка селиться колоніями від кількох особин до кількох десятків, зрідка — кількох сотень пар, іноді спільно з сільською і даурською ластівками. Гнізда часто розташовані впритул одне до іншого, так що під одним вікном може знаходитися кілька гнізд^[18]. Сусідні пари легко уживаються, охороняючи тільки безпосередньо власне гніздо^[2].

Гніздо являє собою закриту півсферу з грудочок землі, прикріплену до стіни і стелі клейкою слиною. Діаметр гнізда 110—130 мм, висота 70—120 мм^[19]. У верхній частині сфери робиться невеликий вхід у вигляді щілини, а іноді до нього протягнута невелика трубка. Зсередини гніздо вистилається травою, шерстю та іншим м’яким матеріалом, який птах підхоплює на льоту. Самець і самка по черзі займаються облаштуванням гнізда, приносячи в дзьобі сирі грудки грязі і формуючи з них кулясту стінку. Іноді самки, що прибувають на місце гніздування першими, починають будівництво самостійно, не чекаючи самців^[7]. Біля незавершеного гнізда постійно чергує один з птахів пари, тоді як інший птах здобуває будівельний матеріал. У разі відсутності хазяїв гніздо охоче займають горобці, і тоді ластівкам доводиться відбудовувати його наново на новому місці. У готового гнізда розмір входу достатній для того, щоб в нього міг пролізти горобець^[6][20]. В процесі роботи робляться тривалі перерви, які у разі непогожої погоди можуть зайняти декілька днів, — вони необхідні, щоб земля підсохнула і не обвалилася під власною вагою. Все будівництво займає до 12—14 днів^[2].

У сезон зазвичай дві кладки, хоча в північних частинах ареалу через коротке літо птахи можуть виводити потомство лише один раз. У разі загибелі первинної кладки самка відкладає повторно. Зазвичай кладка складається з 4—6 білих яєць без малюнка, розміром 19-20 х 13-14 мм^[19] і масою близько 1,7 г^[3]. Висиджує яйця переважно самка протягом 14-15 днів, а в дощове літо до 20 днів^[7]. При достатку комах самець приносить їй в гніздо корм, проте в непогожу погоду не встигає насититися сам, і самка час-від-часу вимушена вирушати на пошуки прожитку самостійно^[6]. Пташенята, що щойно вилупилися, абсолютно безпорадні і не в змозі розламати шкаралупу — це їм допомагають зробити батьки. Пташенята стають на крило у віці 22—32 днів, проте ще протягом тижня залежать від батьків. Іноді пташенята з першого виводку допомагають батькам вигодувати друге потомство^[3].

Міська ластівка здатна схрещуватися з сільською, це відбувається частіше, ніж між будь-якими іншими види ряду горобцеподібних^[21]. Велика кількість подібних випадків змушує припустити велику генетичну спорідненість цих видів, більшу, ніж вважається зараз, що змусило би об’єднати роди Delichon і Hirundo^[3].

Харчування[ред. | ред. код]

Як і інші види ластівок, харчується комахами, за якими полює тільки в повітрі. У сезон розмноження зазвичай годується на висоті близько 21 м над землею, опускаючись услід за здобиччю нижче перед непогожою або прохолодною погодою^[3]. Це необов’язково пов’язано з майбутнім дощем — теплим літнім вечором, коли біля поверхні землі збирається велика кількість комах, ластівки також літають низько^[22]. У дощ не полюють, а перечікують негоду в гніздах або закритих приміщеннях^[23]. Кормова територія, зазвичай, розташована в радіусі до 450 м від гнізда, як правило на відкритому місці — лужку, річковій долині, схилі гори, полі. Під час зимової міграції ластівки годуються набагато вище — на висоті близько 50 м над поверхнею землі і не прив’язані до якої-небудь конкретної ділянки^[3].

Раціон складається переважно з дрібних комах — твердокрилих, двокрилих (мух, комарів, ґедзів, мошок), напівтвердокрилих (цикад та інших). Також полює на лускокрилих (метеликів) і прямокрилих. У невеликій кількості вживає в їжу павуків, що переносяться по повітрю. Бджіл та інших жалючих комах не чіпають. Здобич заковтують цілком, включаючи й жуків із твердим хітиновим покривом. Але навіть тоді перетравлення їжі проходить дуже інтенсивно^[2].

Природні вороги і паразити[ред. | ред. код]

Найнебезпечнішим для міських ластівок є такий же швидкий, як і вони, малий підсоколик, що підстерігає здобич у повітрі. Завдяки своїм льотним якостям, міські ластівки легко уникають зустрічі з більшістю інших хижаків^[24]. Найуразливішими вони бувають на березі водоймища, коли збирають грудочки грязі для будівництва гнізда, тому, зазвичай, роблять це групою^[25].

На тілі міських ластівок паразитують різні блохи і кліщі, зокрема, характерна тільки для цього виду блоха Ceratophyllus hirundinis^[26]. Одне дослідження гнізд міської ластівки, проведене у Польщі, виявило щонайменш 29 видів ектопаразитів, з яких найпоширенішими були C. hirundinis і клоп Oeciacus hirundinis^[27]. З ендопаразитів поширені Haemoproteus prognei («пташина малярія», переносниками якої є кровоссальні комахи, такі як комарі)^[28][29].

Стан популяції і взаємодія з людиною[ред. | ред. код]

Міська ластівка мешкає на більшій частині північної Палеарктики — площа її розповсюдження становить близько 10 млн км²^[30]. За оцінками, на території Європи гніздиться 20-48 млн особин. Розмір світової популяції не визначений, проте відомо, що він схильний до значних коливань^[10]. Через велику чисельність та значний ареал, природоохоронний статус в Червоному списку МСОП позначений як LC (під мінімальним ризиком)^[30]. Вид також не включений до списку СІТЕС. Проте, в Центральній та Північній Європі починаючи з 1970-х років відмічено поступове скорочення чисельності популяції міських ластівок^[31][32]. Зокрема у Великій Британії у зв’язку з цим охоронний статус виду був підвищений до жовтого (посилена увага)^[33][34]. Також вид охороняється Бернською конвенцією^[35] та урядами багатьох європейських та африканських країн^[36], що, зокрема, забороняють знищення гнізд.

Як і деякі інші синантропні види тварин, міські ластівки тільки виграли від людської діяльності — вирубка лісів сприяла розширенню кормового ареалу, а будівництво міст дало достатньо безпечні місця для розмноження. На чисельність популяції впливають безліч чинників — наприклад, зведення нових будівель і посилювання законодавства по забрудненню повітря безумовно ведуть до збільшення популяції. З іншого боку, використання в сільському господарстві пестицидів, нестача мокрої землі (необхідної для будівництва гнізд) і конкуренція з хатнім горобцем відбивається на скороченні чисельності ластівок в межах населеного пункту. Через сукупність факторів у великих містах цей птах зазвичай не мешкає, віддаючи перевагу околицям та містам середнього розміру. Деякі з чинників також мають тимчасовий вплив, наприклад, прохолодна погода або відсутність дощів, що також приводять до зменшення чисельності^[3].

Гніздо міської ластівки з дошкою для збору посліду

Загалом містка ластівка розглядається людиною як корисна через знищення нею комах, через що люди зазвичай терплять гнізда, створені на їх будівлях. З іншого боку, накопичення посліду іноді приводить до знищення гнізд^[3], хоча ця проблема може бути вирішена й прикріпленням дошки для збору посліду. У сучасних містах як будівельні матеріали часто використовуються гладкі бетонні, скляні та металеві поверхні, до яких важко прикріпити гніздо, що є одною з причин залишення птахом великих міст. Ця проблема часто вирішується створенням штучних місць гніздування для цього птаха.

Велике число гнізд міської ластівки було знищено в 2004 році, під час епідемії пташиного грипу. Це відбулося через інтуїтивне бажання захиститися від хвороби, хоча в дійсності переважна більшість випадків захворювання людини було викликано контактом зі свійськими птахами^[37], а знищення ластівок, що полюють на кровоссальних комах, веде до розповсюдження ряду інших хвороб.

Міську ластівку вперше науково описав шведський натураліст Карл Лінней під назвою Hirundo urbica. Це він зробив 1758 року в 10-му виданні своєї «Системи природи»^[38]. 1854 року американець Томас Горсфілд і британець Фредерік Мур помістили цей вид в окремий рід Delichon^[39]. Родова назва Delichon є анаграмою від давньогрецького слова χελιδών (читається як «хелідон»), що означає «ластівка»^[31]. Видова назва urbicum (у складі роду Hirundo — urbica, змінена 2004 року згідно з правилами латинської граматики), перекладається з латині як «міський»^[40]. Тобто, наукову назву можна перекласти як «міська ластівка» — та ж назва, що й українською мовою.

Рід Delichon нині об’єднує три види ластівок із синім верхом, білими низом і білим надхвістям. Його виділено з роду справжніх ластівок (Hirundo). Донедавна азійська міська ластівка (Delichon dasypus), що мешкає в гірських районах Центральної і Східної Азії, вважалася конспецифічною щодо міської ластівки і розглядалася як її підвид Delichon urbicum dasypus. Ще один вид роду Delichon непальська міська ластівка (Delichon nipalense) мешкає в гірських районах Південної Азії. Хоча всі три види дуже схожі один на одного, тільки у міської ластівки черево і надхвістя чисто білі^[3].

Тепер виділяють два підвиди міської ластівки. Номінатівний підвид — європейська міська ластівка (D. u. urbicum Linnaeus, 1758) — населяє всю Європу, Північну Африку і Азію західніше Енісею. Сибірська міська ластівка (D. u. lagopodum), описана 1811 року відомим орнітологом і натуралістом Петером Сімоном Палласом, мешкає в Сибіру на схід від Єнісею, північної Монголії і північному Китаї. Раніше описуваний підвид D. u. meridionalis з країн Середземномор’я останнім часом зазвичай визнається так званим «клином» європейського підвиду, тобто популяцією з поступовою зміною градієнта якої-небудь ознаки під впливом фізико-географічних чинників.

Міська ластівка в культурі[ред. | ред. код]

В європейській літературі ластівки згадуються досить часто, правда, без уточнення конкретного виду. Найчастіше при цьому малася на увазі сільська ластівка. Відомо кілька стійких виразів, що символізують прихід весни, — «перша ластівка», «одна ластівка весни не робить». Останній вираз, що став прислів’ям, з’явився ще в Давній Греції — в байці Езопа «Марнотратник і ластівка», в якій розповідається про хлопця, що продав останній плащ, побачивши першу весняну ластівку. Проте холоди повернулися, і хлопець із ластівкою замерзли. Цей вираз також є у давньогрецького філософа Аристотеля в творі «Нікомахова етика»: «Адже одна ластівка не робить весни і один [теплий] день теж; так само ні за один день, ні за короткий час не робляться блаженними і щасливими»^[41].

Вільям Шекспір у трагедії «Макбет», як зрозуміло через опис гніздування птаха, також згадує саме міську ластівку, коли ватажок війська Банко описує достоїнства замку, звертаючись до короля Дункана (Акт I, Сцена VI)^[42]. Слово martlet, яким Шекспір називає птаха, також може бути перекладене як «серпокрилець» (стриж), що викликає розбіжності в українському варіанті:

А стриж, цей літній гість, Що під карнизом храмовим гніздиться, Нехибний знак, що дихає тут небо Спокоєм. В замку й виступу немає, Де ці птахи колисок не ліпили б Своїх висячих. Там же, де вони Гніздитись люблять, я давно помітив, Повітря чисте. (Переклад Бориса Тена і Віктора Гуменюка[43]) This guest of summer, The temple-haunting martlet, does approve By his loved mansionry that the heaven’s breath Smells wooingly here. No jutty, frieze, Buttress, nor coign of vantage, but this bird Hath made his pendant bed and procreant cradle; Where they most breed and haunt, I have observed The air is delicate.

Згаданий у Шекспіра птах мартлет (англ. martlet) також є стилізованим птахом, що використовується в англійській геральдиці, і що зазвичай асоціюється саме з міською ластівкою (хоча може мати риси інших ластівок або серпокрильців, крім того, на гербах він зображується без ніг)^[44]. Цей птах є характерною ознакою гербів четвертих синів великого числа родин, у тому числі королівського дому Плантагенетів^[45]. Відсутність ніг означає неможливость приземлитися та походить через відсутність землі у молодших синів. Схожість з ластівками означає швидкість^[46].

У Михайла Лермонтова в поемі «Боярин Орша» ластівка, судячи з тексту, також міська, втілює собою пристрасть до життя^[47]:

И он увидел: у окна Заботой резвою полна Летала ласточка — то вниз, То вверх под каменный карниз Кидалась с дивной быстротой И в щели пряталась сырой; То, взвившись на небо стрелой, Тонула в пламенных лучах… И он вздохнул о прежних днях, Когда он жил, страстям чужой, С природой жизнию одной.

Навесні 1942 року багато жителів блокадного Ленінграда носили на грудях жетон у вигляді ластівки з листом в дзьобі. Цей птах без зусиль залітав в обложене місто, і тим самим служив жителям символом доброї вістки, листів. Цей образ зберігся у вірші «Блокадна ластівка», написаному ленінградською поетесою Ольгою Берггольц^[48]:

Маленькую ласточку из жести я носила на груди сама. Это было знаком доброй вести, это означало: «Жду письма». Этот знак придумала блокада. Знали мы, что только самолёт, только птица к нам, до Ленинграда, с милой-милой родины дойдёт.

Міську ластівку оспівано у ліричному шедеврі раннього Максима Рильського (вірш включено до багатьох хрестоматій і антологій):

Ластівки літають, бо літається, І Ганнуся любить, бо пора… Хвилею зеленою здіймається Навесні Батиєва гора.

Міську ластівку оспівав і український рок-гурт Океан Ельзи у пісні, що називається «Ластівка з мого міста» з альбому «Там, де нас нема» (1999 рік).

1. ↑ Етимологічний словник української мови: В 7 т / гол. ред. О. С. Мельничук. — Київ : Наукова думка, 1982. — Т. 1 (А-Г). — С. 196. — ISBN 9660008163.
2. ↑ ^{а б в г д е ж и к} Г. Дементьев, Н. Гладков (1953). Птицы Советского Союза 6. Советская наука. с. 714–729. 
3. ↑ ^{а б в г д е ж и к л м н п} Angela Turner, Chris Rose (1989). Swallows & Martins: An Identification Guide and Handbook. Boston: Houghton Mifflin. с. 226-233. ISBN 0-395-51174-7. 
4. ↑ С. А. Бутурлин и др (1940). Птицы. Животный мир СССР. Москва-Ленинград: Детиздат. 
5. ↑ Felix Liechti, Lukas Bruderer (2002). Wingbeat frequency of barn swallows and house martins: а comparison between free flight and wind tunnel experiments. The Journal of Experimental Biology 205: 2461–2467. 
6. ↑ ^{а б в} Д. Н. Кайгородов (2001). Наши птицы. Москва: АСТ. ISBN 5-17-004266-3. 
7. ↑ ^{а б в г д} Е. А. Назаренко, З. А. Бессонов. Delichon urbica (Linnaeus, 1758) — Воронок. Позвоночные животные России: обзор. Інститут РАН ім. А. Н. Северцова. Архів оригіналу за 2011-08-20. Процитовано 2008-10-16. 
8. ↑ Л. З. Степанян (2003). Конспект орнитологической фауны России и соседних территорий. Москва: Академкнига. ISBN 5-94628-093-7. 
9. ↑ Кузьменко Людмила Петрівна (2000). Орнітофауна антропогенних екосистем північного Лівобережжя України (на прикладі Чернігівської області). Дисертація (Київ). Архів оригіналу за 5 лютого 2008. Процитовано 13 червня 2009. 
10. ↑ ^{а б в} David Snow, Christopher M Perrins (1998). The Birds of the Western Palearctic concise edition 2. Oxford: Oxford University Press. с. 1066–1069. ISBN 019854099X. 
11. ↑ Boonsong Lekagul, Philip Round (1991). A Guide to the Birds of Thailand. Bangkok: Saha Karn Baet. с. 236. ISBN 9748567362. 
12. ↑ Craig Robson (2004). A Field Guide to the Birds of Thailand. Sydney: New Holland Press. с. 206. ISBN 9748567362. 
13. ↑ Jan Kube, Nils Kjellén, Jochen Bellebaum, Ronald Klein, Helmut Wendeln. How many diurnal migrants cross the Baltic Sea at night? (англійською). Instituts für Vogelforschung Poster. Архів оригіналу за 2008-12-09. Процитовано 2008-10-17. 
14. ↑ David Sibley (2007). The North American Bird Guide. Christopher Helm Publishers Ltd. с. 322. ISBN 0713689951. 
15. ↑ Bård G. Stokke, Anders Pape Møller, Bernt-Erik Sæther, Goetz Rheinwald, Hans Gutscher (2005). Weather in the breeding area and during migration affects the demography of а small long-distance passerine migrant. The Auk 122 (2): 637–647. Архів оригіналу за 9 травень 2009. Процитовано 11 червень 2009. 
16. ↑ Helen T. Riley, David M. Bryant, Royston E. Carter, David T. Parkin (1995). Extra-pair fertilizations and paternity defence in house martins, Delichon urbica. Animal Behaviour 49 (2): 495–509. Процитовано 2011-01-07. 
17. ↑ Killian Mullarney, Lars Svensson, Dan Zetterström, & Peter J. Grant (2000). Birds of Europe. United States: Princeton University Press. с. 220. ISBN 978-0-691-05054-6. 
18. ↑ Е. Е. Сироєчковській, Е. У. Рогачева (1980). Животный мир Красноярского края. Красноярск: Красноярское книжное издательство. 
19. ↑ ^{а б} А. З. Боголюбов, О. В. Жданова, М. В. Кравченко (2006). Определитель птиц и птичьих гнёзд средней полосы России. Экосистема. Городская ласточка. 
20. ↑ Thomas Alfred Coward (1930). The Birds of the British Isles and Their Eggs 2 (вид. Third edition). Frederick Warne. с. 252–254. 
21. ↑ Anders Pape Møller, Jens Gregersen (1994). Sexual Selection and the Barn Swallow. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0198540280. 
22. ↑ А. З. Боголюбов, О. В. Жданова, М. В. Кравченко (2006). Определитель птиц и птичьих гнёзд средней полосы России. Экосистема. Деревенская ласточка. 
23. ↑ В. До. Рябіцев (2001). Птицы Урала, Приуралья и Западной Сибири. Екатеринбург: Изд-во Уральского университета. ISBN 5-7525-0825-8. 
24. ↑ Killian Mullarney, Lars Svensson, Dan Zetterström, & Peter J. Grant (1999). Collins Bird Guide. Collins. с. 242. ISBN 0-00-219728-6. 
25. ↑ House Martin page. BirdGuides. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2008-10-18. 
26. ↑ Frank Clark, D. A. C. McNeil, L. A. Hill (1993). Studies on the dispersal of three congeneric species of flea monoxenous to the house martin (Delichon urbica L.). Entomologist 112 (2): 85–94.