Твір роздум про майбутнє україни: Твір-роздум на тему Яким я уявляю майбутнє україни

Содержание

Твір-роздум на тему Яким я уявляю майбутнє україни

Моя рідна Україна зараз переживає не найкращі часи. Але я, як справжній патріот, вірю, що наш народ здолає усілякі негаразди. Я докладу максимум зусиль, щоб моя Батьківщина посіла гідне місце серед інших європейських країн за розвитком економіки та інших галузей. Так, зараз я ще навчаюся в школі, але слідкую за новинами, багато читаю, цікавлюсь історією, економікою. Розумна, талановита молодь – це надія будь-якої країни. Молоді люди розуміють, що їх майбутні сім’ї гідні кращого життя, але ситуація не зможе покращитися, якщо люди сидітимуть склавши руки. Потрібно працювати!

Перше, на що я хочу звернути увагу – це розвиток освіти. Деякі кажуть, що навчання для дітей із сільської місцевості не таке доступне, як для учнів та студентів, які живуть у великих містах. Інша точка зору – якщо захочеш, то досягнеш мети, вивчишся, не дивлячись на те, де проживаєш, чи маєш ти доступ до різноманітних освітніх платформ. Наша нова Україна зможе забезпечити молодь якісною освітою. Відмічу, що вже зараз існує досить багато таких освітніх сайтів. Але велика кількість пропонує власні послуги не безкоштовно. Не кожен учень чи студент може дозволити собі купувати їх. Так от, в майбутньому це стане набагато доступнішим.

Нова Україна захистить кожного свого громадянина. Медична допомога надаватиметься якісно, у нас буде багато талановитих, розумних спеціалістів, які любитимуть роботу, зроблять все, аби довести усьому світові, що і в нашій державі медицина може бути якісною. Як би мені хотілося, щоб ці мої мрії здійснилися якомога швидше. Було б надзвичайно чудово, щоб люди не хворіли, але це неможливо. У лікарнях потрібно створювати такі умови, які б наблизили хворого до відчуття домашнього затишку.

В майбутньому моя країна ще більше шануватиме свої традиції, історію. Культура отримуватиме великі кошти від держави, які допоможуть підняти її на належний рівень. Увесь світ буде знати, що українці створюють якісний культурний продукт. Ми будемо обирати тільки власного виробника, вибір буде настільки багатим, що іноді можна буде розгубитися.

Я хочу, щоб усі музеї, історичні пам’ятки, які зараз перебувають в надзвичайно занедбаному стані, знову відродили, щоб вони приносили користь, збагачували нас духовно. Як цікаво доторкнутися до історії рідної землі, зрозуміти її, вшанувати предків, тих людей, заради яких ти живеш, бо вони подарували твоїй Україні волю.

Країну будують її громадяни. Я не хочу більше бачити жорстокість та байдужість у їх очах. Кожен з них буде зацікавлений у тому, щоб стати кращим. Адже ми будуємо нове майбутнє не тільки для себе, а й для наших дітей та онуків. Ми поважатимемо навколишній світ, людей, які знаходяться поруч. Шануймо батьків, дітей, ніколи не залишайте їх напризволяще, вони так потребують нашої допомоги. Старі люди, маленькі діти повинні жити у сім’ях, а не в притулках. Але якщо вже так сталося, то потрібно, щоб той, хто залишився самотнім, не відчував себе непотрібними. У новій Україні вони житимуть набагато краще. Притулки, будинки для людей похилого віку стануть їхньою новою домівкою. Там пануватиме домашня, дружня атмосфера. Люди, які будуть працювати в цих організаціях, відноситимуться до своїх обов’язків надто відповідально.

Дуже хочу, щоб в оновленій країні людство не втрачало життя через вживання наркотичних речовин, алкогольних напоїв. Так, усе це існувало доволі довго, з’явилося дуже давно, воно не зникне. Але існуватимуть служби, які підтримають, допоможуть позбутися цих залежностей. В наш час також існують подібні організації, але вони перебувають у жахливому стані.

Діти – наше майбутнє. Вони повинні розвиватися духовно, фізично. Зараз з’явилося дуже багато різноманітних секцій, гуртків. Майже усі вони платні. Не кожна сім’я може сплачувати кошти за їх відвідування. А якщо дітей декілька, то про це не може бути і мови. Чому, називаючи себе європейською державою, ми досі не попіклувалися про дітлахів?

Занадто сумна, трагічна пляма для моєї країни – це війна. Я бачу мирне небо над Україною, щасливі обличчя без кулеметів, болю та смерті. Наші чоловіки вже не одягають військову форму, хіба що тільки на свято перемоги над ворогом. Жінки не втрачають коханих, а діти не запитують у мами, чому досі не повернувся тато. Я думаю про це, а сльози засліплюють мої очі. Чому це тільки плани, мрії? Коли ми дійсно забудемо що таке війна?

В майбутньому, наша країна процвітає, її населення вже забуло про те, як важко жити на невелику пенсію чи мізерну заробітну платню. Ті, хто вправно працюють, досягають цілей, приносять користь власній державі, нарешті отримають гідні умови праці. Люди зможуть дозволити собі й гарний відпочинок. Діти із задоволенням відвідують школу майбутнього, люблять та поважають вчителя, а той, у свою чергу, вміє зацікавити дитину, дарує їй впевненість у власних силах. Я вірю, що саме так і буде. Наша Україна неодмінно розквітне. Більше ніколи ми не будемо байдужими. Наш народ піднявся з колін, будує краще майбутнє. Віра та наполегливість обов’язково допоможуть досягти найвищої мети – безтурботної Батьківщини.

Твір на тему: “Яким я уявляю майбутнє України, озираючись на недавні події в нашій державі”

За історичними мірками Україна все ще є досить молодою державою, а тому все ще стикається з суттєвими проблемами. За такими проблемами ми можемо спостерігати і сьогодні, коли наша країна вже практично втратила один регіон. Територіальна цілісність України порушилася, в таких обставинах досить складно підтримувати економіку країну в хорошому стані і розраховувати на те, що територіальні проблеми не продовжаться.

Досить складно прогнозувати найближче майбутнє нашої країни з урахуванням того, що відбувається зараз. Як це часто буває в

подібних ситуаціях, я допускаю існування кількох сценаріїв розвитку подій, від того, який конкретно сценарій реалізується, і залежить те, яке майбутнє чекає Україну. Звичайно, хотілося б, щоб все було добре, але, на жаль, по ряду факторів у гарний розвиток подій практично не віриться.

Якщо ж все-таки все піде добре, то вже незабаром нашу країну чекає ряд позитивних реформ. Наприклад, буде введений в дію прогресивний податок, відповідно до якого багатії платитимуть вищі податки, ніж прості люди. Думається, що нашій країні не завадила б і націоналізація деяких активів, які були приватизовані в недалекому минулому з порушенням

норм законодавства. Якщо ці та інші норми будуть реалізовані, наша країна має шанс поліпшити своє економічне становище, підвищити добробут незахищених верств населення і в цілому справити хороше враження на сусідів завдяки своїм реформам. Якщо так дійсно станеться, незабаром ми зможемо відновити початкові кордони держави і демократичним шляхом повернути втрачені території.

Але існує й негативний сценарій. Якщо поточна влада країни не зможе провести нормальні реформи для людей, а буде лише піднімати тарифи, скорочувати бюджетних працівників і в цілому починати реформування не з багатих, а з бідних, нічим хорошим для країни це не закінчиться. Здається, що при такому сценарії вже незабаром й інші регіони країни можуть побажати отримати окремий суверенітет. Все це, звичайно, вкрай негативно позначиться на економіці країни, на її соціальній ситуації. Більш того, в такому випадку наша країна незабаром може, на жаль, припинити своє існування.

Майбутнє нашої країни залежить як від звичайних громадян, так і від влади. Звичайні люди повинні робити все від них залежне, щоб зробити країну кращою, на плечах влади лежить завдання, яке полягає у втіленні в життя тих реформ, які будуть дійсно покращувати життя людей, а не робити його гіршим колишнього. Якщо цього не буде зроблено, Україну чекають дуже важкі часи, впоратися з якими буде дуже непросто.

“Яким я бачу майбутнє України?”

Знаєте, я думаю, кожен із нас у своєму житті багато разів задумувався над тим, яке ж майбутнє чекає на нього, якій справі себе присвятити, чим займатися протягом життя. Коли ми виростаємо, створюємо сім’ї, то починаємо піклуватись про гідне майбутнє для наших дітей, онуків…

Так вже заведено, це усталено поколіннями і століттями. Проте мені, як патріоту, цікаво, а чи багато українців задумується над тим, яким буде майбутнє його країни? Якою вона стане за десять років? Чи зміни відбудуться в кращий бік, чи країну поглине прірва?

Напевно,

кілька місяців тому я не змогла б із впевненістю відповісти на це питання, адже часом у мене буквально опускалися руки. Я гуляла вулицями, їздила громадським транспортом, відвідувала різні суспільні заходи, заклади харчування, всюди бачачи одну й ту саму картину: людей, які абсолютно не переймаючись ані про довкілля, ані про співгромадян банально смітили, плювались, лаялись, кричали, знову лаялись, вживали ненормативну лексику, знову смітили… Повсякчас всюди однаковісінький сценарій. Я не змогла б сказати із стовідсотковою впевненістю, що ці особи, якщо раптом виникне якась загроза для батьківщини, полишать свої повсякденні справи, забудуть про сварки та суперечки та почнуть її боронити.

І знаєте, що ж сталось? Я глибоко помилялась.

Іноді я думаю, що це повтор одного з витків нашої історії – в 15 столітті, коли батько Байда заснував Січ, товариство рушило туди далеко не від чудового життя, а через те, що пригноблювали їхні права та творили неправомірні речі.

За шість століть ситуація Січі повторилась, проте на вищому рівні: Майдан Незалежності, так само, як і острів Хортиця, став фортецею, форпостом для козаків. Проте на цей раз не для запорізьких, а для нових героїв – воїнів ХХІ століття.

День за днем відбувались зміни.

Коли одного дня у силових структур та у влади піднялась рука на юних захисників своєї землі, які мирним шляхом намагались змінити щось в країні, народ повстав. Народ піднявся з колін.

Сказати, що шлях був тяжким, – це аніскілечки не передати всю ту моральну напругу, яку відчувала вся Україна у ці нелегкі місяці, всі ті сльози, які виплакані матерями, що вже ніколи не обіймуть синів чи доньок, весь той біль та страждання, які випали на долю захисників…

Проте ми вистояли!

Зараз, коли я приходжу на заняття, вся школа просто квітне вишиванками, стрічками, прапорцями, бо люди припинили боятись виявити свій патріотизм. Зараз, коли я простую вулицями, моє вухо тішить українська мова, яка лунає всюди. Люди стали добрішими, бо вони повірили в те, що дійсно здатні змінити життя, змінити майбутнє.

Знаєте, я не можу сказати про кількісні зміни, які чекають на нас за кілька років. Не берусь прогнозувати, скільки будинків буде збудовано, скільки злочинців сяде за грати, чи як довго ми йтимемо до мети.

Я можу сказати про якісні: ми змінюємось, а ці зміни спрямовані лише на краще. Зараз я із впевненістю можу стверджувати, що на нас чекає майбутнє, в якому люди матимуть змогу працювати за гідну зарплатню, де діти зможуть розвиватись та жити в хороших умовах, де кожен з гордістю казатиме, що він українець…

Можливо, мене можна було б зараз звинуватити вже в надмірному оптимізмі, проте це дійсно так. Знаєте, чому? Коли хтось почне брати хабарі, коли хтось почне спекулювати на людях, коли хтось ганитиме пам’ять предків, коли хтось знову збереться полетіти зі швидкістю вітру по автотрасі, він згадає про ту Небесну Сотню, яка віддала свої життя заради нас. Заради того, що ми жили і мали змогу бути щасливими.

Не для того вони склали голови, щоб ми зрадили їхню пам’ять.

За тих, хто стояв ці місяці на Майдані, за тих, хто не спав ночами, допомагаючи людям, за тих, хто був поранений за нову Україну, за тих, кого вбили-закатували-скалічили, ми збудуємо нову країну, яку жоден москаль не посміє назвати “окраїною Росії”, бо ми будемо першими!

Майбутнє за нами! — Студенти

Напевно, кожен із нас вже задумувався про те, що він буде робити після закінчення університету. У кожного є якийсь план дій або ж уже готовий «сценарій життя», і у всіх він різний. Кожна людина уявляє майбутнє по різному, але всі наші з вами шляхи є пов’язані, бо ми живемо в одній країні – Україні, і хотілося б, щоб наше майбутнє було хоча б наближено таким, яким ми його собі уявляємо.

Зараз від багатьох людей можна почути різні песимістичні прогнози про майбутнє  України, і, мені здається, що до них варто прислухатись, але не для того, щоб їх прийняти, а для того, щоб не допустити їх здійснення.

Нашу націю сотнями років гнобили інші держави, цим самим  деморалізовуючи народ  та пригнічуючи українську гідність. У різні часи по- різному жилось українцям, але ми завжди змушували загарбників пам’ятати про себе, як про справжню націю, яка живе на своїй Богом даній землі і не є просто статистичними цифрами про заселення Центральної Європи. Боротьба за незалежність тривала завжди, починаючи від падіння Київської Русі і закінчуючи сьогоднішніми днями.

Нещодавно один з відомих істориків України виступив зі своїм баченням сучасного та майбутнього України, де порівняв нашу державу з слимаком, який рухається дуже повільно, але впевнено. Україна за недавній час втратила дуже багато шансів та можливостей, і, деколи здається, що вона майже нікуди не рухається або ж рухається назад. Прийшов час, коли ми самі повинні вирішувати за себе та обирати своє майбутнє. Зараз, через 19 років незалежності, вже з’явилось нове покоління людей, свідомість яких вільна від почуття національної неповноцінності та меншості у порівнянні з іншими народами – це ми! Ми – майбутнє України! Жоден з нас не повинен залишатись пасивним і перекладати свої обов’язки та відповідальність на інших.

 Багатьох людей відлякують труднощі, і вони вважають, що краще плисти за течією, посилаючись на неможливість що-небуть зробити, ніж самому задавати напрям руху. Або ж інші вважають, що єдиним шляхом що приведе нас до кращого майбутнього є радикалізм та силовий спротив аж до застосування зброї. Зараз виникло багато організацій, що вважають себе націоналістичними і котрі ведуть свою діяльність під гаслами «чистота нації!», «смерть ворогам!» та ін. найгірше те, що свої гасла вони застосовують на практиці і таким чином лише дискредитують український націоналізм. Проблема нашого суспільства полягає не в жидах, грузинах чи неграх, проблема має набагато глибше коріння. Сьогодні настав час, коли збройні методи вже не можуть нічого принести окрім смерті та страждань. В новий період боротьби треба застосовувати і нову стратегію та тактику ведення «бою».

Якщо порівняти націю з живим організмом, то, чесно кажучи, українська нація має багато болячок. Чому, ми – нація яка має більш як тисячолітню християнську історію, нація, що невагаючись ставала на захист своєї землі та гідності, нація, що за велінням долі розвивалась в центрі Європи, яка вважається центром цивілізації, зараз перетворюємся в націю-лідера, але не за показниками в економіці чи культурі, а за першими показниками по поширенню підліткового алкоголізму, за кількості ВІЛ-інфікованих, за кількістю наркоманів та злочинності? Вся проблема в тому, що ми поступово піддаємся на всю ту деградуючи спрямовану пропаганду яку нам підсовують кожного дня на кожнім кроці! Ми вже звикли до американських комедій, де вважається звичним розпусне життя та зневага до елементарної моралі. Нам здається нормальним дивитись по телевізору сцени насильства  і переконувати самих себе, що це на нас не має впливу. Звичною справою стало випити кухлик пива та викурити сигаретку вже з підліткового і навіть дитячого віку, а найгірше що дівчата ні вчому не відстають від хлопців. Не рідкісними є випадки, коли йдучи по вулиці можна побачити молоду матір з маленькою дитиною на лівій руці і з сигаретою в правій. Все це є серйозними хворобами з якими необхідно боротись, але бортиьс треба з певним підходом, не викликаючи різкого спротиву людей, що звикли до такого життя.

Що краще, лікувати організм таблетками кожного дня одночасно шкодячи йому, чи виховати загартований та здоровий організм, що в майбутньому буде сам оператись всім хворобам? На мою думку, кращим є другий варіант! Що ж означає виховати здорову та загартовану націю? Багато хто з людей хоче почути простий рецепт, що конкретно треба робити і, на мою думку, цей рецепт таки є, але на жаль мало хто хоче його зрозуміти! Та по великому рахунку, нічого надзвичайного робити і не треба (хоча можливо для когось це може видатись незвичайним)!

Треба на самперед задуматись над самим собою, над своїми вчинками, над своєю поведінкою та життям в загальному. Загартування нації – це процес виховання справжніх людей для яких мораль є правилом життя, що  володіють широким кругозором, умінням мислити та мають почуття любові та гордості до своєї землі, та народу. Але для виховання інших спочатку треба самому стати прикладом для наслідування. Треба пам’ятати, що все велике починається з малого! У кожній життєвій ситуації треба діяти так, щоб подавати приклад іншим людям. Не можна забувати, що ми – нащадки багатьох поколінь волелюбних і миролюбних людей, котрі любили свою Батьківщину і часто ставали на її захист, віддаючи в боротьбі свої життя вірючи, що їхня жертва не є марною і вже після них не буде більше наша земля зрошена кров’ю її дітей.

 Для декого зараз стає просто модно називати себе націоналістами, але на жаль мало хто розуміє зміст справжнього українського націоналізму. Він є по суті унікальним, бо зародився в нації, що майже ніколи не мала своєї держави, але всетаки не зникла! Український націоналізм ніколи не ґрунтувався на ненависті та пориві до насильства! Його основи беруть свій початок від любові до української землі, до української культури, мови та просто до наших українських людей, що завжди відзначались своєю доброзичливістю та привітністю. Я не розумію, яким чином можна закликати до пролиття крові на нашій землі та одночасно називати себе націоналістом?

Деградація дійшла і до національної ідеї! Переконання, за які помирали покоління людей тепер викривлено трактує кожен по своєму і ніхто не хоче визнавати свої помилки, вважаючи, що його думка істинна. Це все веде Україну до занепаду та розбрату ще більшого ніж є зараз! Головною метою всіх сьогоднішніх патріотів повинна бути консолідація української нації навколо національної ідеї, яку творив український народ віками, а не навколо ідей насильства та чиєї-небуть зверхності! Насильство ще ніколи не привело до добра! Всі політичні системи, що операють свою владу на грубу силу та агресивність з самого свого зародження приречені на зникнення, бо людині від природи насильство є фізіологічно не прийнятним. Хто цього не розуміє, той не зможе ніколи обєднати навколо себе інших людей, хіба що купку таки х же як він сам.

Нам всім треба зрозуміти, що наш час – це час дій! Хто буде зволікати, той нічого не досягне. Дім в якому ми хочемо жити ніхто нам не збудує! Ми хочемо доброго майбутнього для себе, але відмовляємось просто почати творити його, а не лише на нього чекати – воно саме не прийде!

Коли ти бачиш, що навколо тебе відбувається щось так, як воно не мало б бути, то пробуй це змінити! Не можеш сам, то знайди однодумців! Головне не залишатись осторонь подій що відбуваються сьогодні, бо завтрашні події будуть вже наслідками сьогоднішнього дня!

Сьогодні через те, що нашою державою керують люди, основною метою яких є задоволення власних інтересів та власна нажива, Україна знаходиться в небезпеці! Кожного дня може статись якась подія, за яку ми будемо відповідати роками. Не можна покладати всю відповідальність за це на діючу владу. Кожен громадянин несе відповідальність за дії влади доти доки мовчки погоджується з її вчинками. Існує лише два варіанти, лише біле і чорне. Сірого не існує! Я або приймаю дійсність такою якою вона є, і одночасно погоджуюсь з тим, що відбувається в країні, або ж пробую її змінити і цим самим виказую протест та незадоволення! Сидіти в куточку та чекати поки щось зміниться саме собою, або чекати поки хтось інший почне діяти, рівноцінно відмові від можливості жити краще! Кажучи, що «Моя хата скраю» треба пам’ятати, що саме крайні хати б’ють першими!

Нам кажуть, що український народ, з різних причин історії розколовся і це вже назавжди. Говорять, що за час незалежності ми так і не змогли стати однією нацією із усвідомленням того що ми українці! – ці всі заяви то лиш відверта брехня спрямована на людей, котрі роками дезінформуються і стали добрими мовчазними слугами, або ж, навпаки, палкими прихильниками та активними учасниками тих безчинств, що зараз відбуваються із Україною. За всіма тими популістськими закликами та вчинками влада хоче приховати свої злочини проти українського народу. Їм вигідно, щоб ми забували про їхні вчинки, відволікаючись на сварки з різних причин ними ж нам і підкинутих!

Будьмо по-справжньому розумними, добрими, вольовими людьми, гідними носити звання  українців, адже саме нам писати історію завтрашнього дня, і, хто б там що не казав, але наше майбутнє в наших руках. Головне вірити у свої сили та у правильність своїх дій. Майбутнє за нами!

(C) Андрій Канак


«Минуле, теперішнє й майбутнє України в контексті культурного розвитку нашої держави»

Відділ освіти Лозівської районної державної адміністрації

Миколаївський НВК

 

 

 

 

Всеукраїнський конкурс учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої!»

 

 

 

 

 

дослідження з Історії України

 

«Минуле, теперішнє й майбутнє України

в контексті культурного розвитку нашої держави»

 

 

 

 

 

                                                                                     Виконала:

                                                                                               учениця 9 класу

                                                                                           Сезько Олена

 

                                                                                              Вчитель історії:

                                                                                          Д. В. Міненко

 

 

 

с. Миколаївка, 2011 р.


Існує думка, що історія – щось далеке від нас, таке, що давно минуло. Ні, історію творимо ми – повсюди і щогодинно. День, прожитий кожним із нас сьогодні, завтра стане історією – історією сучасності. І з того, яким був цей день, чим він був насичений, про нас судитимуть наші нащадки.  Ми ж, ті, хто живе нині, відповідальні як за минуле, так і за майбутнє. Відповідальні перед тими, хто творив підвалини нашої державності. Наша подвійна відповідальність перед тими, хто прийде після нас, адже успадкують вони не тільки наше сьогодення, а й минуле.

   І цілком зрозуміло, що розробка і визначення шляхів подальшого розвитку України великою мірою ґрунтуються на історичному досвіді народу, на теорії й практиці визвольного руху, засадних настановах визначних громадських і політичних діячів, видатних представників вітчизняної науки та культури.

23 березня Україна відзначала Всеукраїнський день працівників культури та аматорів народного мистецтва: тихо, спокійно, що ніхто й не помітив і не здогадався, що день української культури святкувалася чи відмічалася вже одинадцять разів, адже ця дата була встановлена ​​в березні 2000 року Указом президента України № 484/2000.

Дослідники стверджують, що пращуром української культури є культура індоєвропейських предків слов’ян,  культура Київської Русі – дохристиянська і християнська. Українську культуру відрізняє самобутність і первозданна чистота.

Вона розвивалася у взаєминах з культурами Заходу і Сходу, в Польсько-Литовській державі, українофобському «лоні» царської Росії. Але, не дивлячись на це, українська культура зайняла гідне місце у світовій культурі.

І це не є парадоксом історії, а закономірністю внутрішньої сили української культури, таких її визначальних галузей, як література, наука, живопис, музика.

Особливе значення у розвитку української культури є мова українського народу. І хоч як не намагалися поневолювачі заборонити українську мову, заперечувати її існування, принижувати мову і її носіїв, – народна мова сприяла становленню нової української літератури, театру, освіти, науки, техніки. І як тут не згадати слова Олеся Гончара: «Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в українській мові свою першодомівку, адже маємо факт унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі вийшла українською мовою в Києві».

Чималу роль в житті Української держави відіграв Тарас Григорович Шевченко.

Про Тараса Григоровича можна сказати, що він за формою був поетом, а за змістом – геополітиком. Таким чином Шевченко в поетичній формі викладав геополітичні ідеї. Це в ХІХ столітті для України було надзвичайно актуально. Більш того, ні в якій іншій формі геополітичні ідеї не були доступними народові. Будь-яка спроба викласти їх в науковій формі була очевидно приречена на поразку. Т. Шевченко обрав один правильний шлях – вірші і пісні. Вони були найдоступнішими поетичній душі української нації.

Запитаємо себе, чи могла бути хоча б озвучена, я вже не кажу, усвідомлена місія української нації у ХІХ ст.? Відповідь однозначна – ні. України як незалежної держави в той час не існувало, а отже, не могло бути і її геостратегії. Але остання не виникає на порожньому місці. Її предтечею обов’язково має бути усвідомлене нацією власне минуле. Без цього, тобто минулого, у нації ніколи не буде і власного майбутнього. Приходить час і з минулого через сучасність починає проростати майбутнє. Геополітичний час неминуче кличе до дії відповідних людей. Вони і формують, озвучують, пропагують місію нації у формі стратегічних доктрин. Життя націй стає осмисленим, в неї з’являється мета. Безініціативні “народні маси”, запліднені місією стають нездоланним національним організмом. Виникає феномен нації-лідера, яка прикладом власного національного будівництва запалює людство на нові національні звершення.

Але повернемося до Тараса Шевченка. Дехто абсолютно безпідставно закидає йому, що наш Геній “длубався” у минулому України, замість того, щоб накреслити шляхи її розвитку в майбутньому. Якби Шевченко йшов таким шляхом, це нагадувало б будівництво повітряних замків, або в крайньому разі, будинку без фундаменту. І Тарас Григорович обрав єдино правильний шлях, тобто через минуле створити майбутнє. Як показав увесь подальший хід історичного процесу, це йому вдалося. “Минуле” Шевченка в ХІХ столітті для України стало сучасним, а в ХХІ столітті неминуче стане майбутнім. Уже з’явилися перші геостратегічні доктрини, які пропонують шляхи розвитку нації, формують її мету на міжнародній арені.

Тарасу Григоровичу закидають також, що у його творчості майже немає оптимізму. А інакше й бути не могло. Минуле і в принципі не може мати оптимізму. Він притаманний майже повністю майбутньому. Це часто-густо утопічна надія на краще майбутнє. Фундамент завжди є прихованою і зовсім не гарною частиною будівлі. Але без нього найчудовіший замок виявиться повністю безперспективною спорудою.

У Шевченка минуле України – це її майбутнє. На іншому тлі, в інших умовах, з інших обставин, але одночасно минуле й майбутнє. Сучасність лише мить.

У сучасному українському суспільстві високі моральні принципи, засновані на тисячолітньому духовному і культурному надбанні українського народу, на жаль, виявляються незатребуваними. Культурно творча політика України ще перебуває в стадії формування, а процес усвідомлення і проголошення доктрини національних інтересів нашої держави невиправдано довго затягнувся у часі.

Фактично український культурний простір виявився незахищеним від зовнішніх інформаційних впливів. Ситуація, що склалася, не тільки не відповідає сучасним вимогам, а й створює реальну загрозу національній безпеці та суверенітету держави. Діюче законодавство, наприклад, залишило відкритими легальні шляхи до фактично необмеженої концентрації в руках окремих, інколи ворожих,  юридичних або фізичних осіб друкованих видань, усіх різновидів електронних засобів масової інформації, які гальмують і перешкоджають розвитку української культури .

Нинішнє законодавство без будь-яких обмежень дозволяє засновувати засоби масової інформації в Україні особам без громадянства та громадянам інших країн, а виконавчу владу позбавлено права вносити якісь корективи в цю справу. Немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса та російськомовна книга в Україні становить переважну частину загального обсягу.

Інформаційний простір завдяки досить недосконалим законам виявився перенасиченим не українськими інформаційними потоками, ідеями та символами інших культур. Результатом цього є витіснення вітчизняних засобів масової інформації з внутрішнього ринку, нездатність їх вийти у світовий інформаційний простір.

Варто зазначити, що сьогодні в Україні 80% газет є приватними, які майже не користуються інформацією Національного інформагентства, віддаючи перевагу альтернативним джерелам через що, знову ж так страждає українське інформаційне поле та українська культура.

Предметом дискусій і суперечок була й залишається ситуація в телерадіопросторі України. Через недосконале законодавство переважна частина недержавних телерадіоструктур, а також і державних, не дотримуються вимог статті 9-ої Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в частині мовлення, в якій зазначено: «Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою».

Чи зміниться щось в українському культурному просторі на двадцятому році незалежності держави?

Все залежить від нас. Якщо ми будемо домагатися не тільки «хліба» (пам’ятаєте вислів: «не хлібом єдиним»?), то можемо своїми вимогами спонукати владу звернути увагу й на українську культуру.

Кожне покоління, кожна нація пишається своїми видатними людьми. Вони – камертон свого часу, що задає тональність життя суспільства, постійно піднімають планку суспільних діянь і прагнень.

   Історія, людська пам’ять – суворий та принциповий суддя великих людей, і часто такий “судовий процес” розтягується на століття. Але переосмислення, переоцінки окремих персон тільки підкреслює їхню неординарність, здатність впливати на людське співтовариство і через багато років після своєї смерті. Саме особистість, яка має яскраво виражену індивідуальність, володіє здатністю мислення, самопізнання, тісно пов’язана з певним соціальним середовищем,  походженням та участю в громадській діяльності, і є об’єктом нашої уваги.

   Можновладці й мислителі, полководці й літератори, ватажки народних повстань і представники духовенства, представники науки та культури любили свою Батьківщину і свій народ, прагнули бачити його щасливим, хоча далеко не кожному з них удалося втілити свої задуми в життя. Можна не погоджуватися з їхнім баченням світу, політичними поглядами, конкретними діями, проте ми маємо знати і пам’ятати їх, якщо прагнемо осягнути минуле України, адже, оволодіваючи знаннями про історію нашого народу, вчимося дбати про його прийдешнє.

Ми нерідко сваримо своїх попередників, чому вони не вибороли вільну Україну в ХVІІ чи на початку ХХ століття. А чи було це можливим навіть у принципі? Ні! Україна впродовж останніх століть знаходилась в обценьках ні теоретично, ні практично нездоланного геополітичного тиску і з боку Польщі (північний захід), з боку Росії (північний схід)і з боку Туреччини (південь). За теорією геополітики як науки, навіть двосторонній тиск не дає ніяких шансів державі і нації на незалежне існування. Не кажучи вже про тристоронній. Тому України, як незалежної держави просто не могло існувати. Однак, у ХVІІІ столітті зник геополітичний тиск з боку Туреччини. В ІІ половині ХХ століття вичерпався він і з боку Польщі. Перша ж хвиля послаблення такого тиску з боку Росії одразу ж призвела до відродження української державності. Тому вже нині необхідно закладати фундамент місії української нації, як в ХІХ столітті заклав фундамент української національної ідеї Тарас Шевченко. Чекаймо на нового Шевченка…

 


Рідне село: історичний шлях з минулого в майбутнє

ЗМІСТ

Вступ.

Дореволюційна історія села Шахове – Октябрське

Формування села.

Перша назва.

Основа економічного життя – сільське господарство та промисловість.

Друга половина ІХ ст.. – відкриття школи.

1903 рік – будівництво лікарні.

Велика Вітчизняна війна. Герої – односельці.

Григорій Прощаєв.

Дмитро Кордюков.

Тимофій Рябоконь.

Післявоєнні роки села.

Життя села в другій половині ХХ ст..

Село, яке йде в майбутнє.

Створення громади.

Новобудови.

Сучасне обличчя села.

Фундамент майбутнього.

Висновок.

Краєвиди села.

У час, коли національно-культурне відродження нашого народу в незалежній Українській державі стало реальністю, все більше зростає інтерес до історичного краєзнавства. Очевидно, що без знання рідного краю годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет. Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села чи міста, вулиці, своєї домівки, де людини народилась і виросла, де пройшло її дитинство. Шахове – мій рідний край. Маленька частина моєї України, моєї Батьківщини. Наймальовничіше та найпрекрасніше місце на всьому світі . Донецька область Добропільський район село Шахове – це і є моя маленька батьківщина. Як і кожний населений пункт Шахове має свою історію і ця історія нерозривно пов’язана з історією сходу України та України вцілому.

Сучасна історія села почалася триста років тому. Актуальність теми визначається тим, що в наш час кожна людина повинна знати своє минуле, історію своєї держави і малої батьківщини, де народився і виріс. Адже є такий вислів  «Той, хто не знає минулого, не вартий майбутнього». Де б людина не опинилася, її батьківщина, рідний край буде завжди з нею. Всі хочуть знати історію свого села. Можливо, мої дослідження допоможуть їм у цьому.  

1. Дореволюційна історія села Шахове — Октябрське

Катерина ІІ

У другій половині 18 століття цариця Катерина ІІ видала грамоту на землю, на якій розміщене нині село, генералу Шахову. Землі ці були абсолютно не заселеними. Одного разу генерал Шахов на Німецькій горі побачив селян-втікачів, які їхали десь на підводах. Він звернувся до них зі словами: «Залишайтесь на моїх землях, обробляйте їх, користуйтесь їх плодами. Два роки ви будете вільними, але коли закінчиться строк, станете моїми кріпаками.». Саме так, залишившись на землях пана Шахова, втікачі і заснували село Шахове. Ця легенда формувалася на протязі більше двохсот років. Аналіз інформації показав, що єдині достовірні факти, які зберегла ця розповідь – це прізвище засновника села. Все інше – народні вигадки.

Перше знайомство з документами про історію села виявило цілий ряд історичних неточностей. По-перше, Шахов, засновник  села, був не генералом, а капітаном. Просто народ підвищив його у званні. Назва «Німецька гора» (високий пагорб на заході від села) з’явилася взагалі в кінці 19 століття і пов’язана із заснуванням на його схилах німецької лютеранської колонії Христианівка (село Роза Люксембург), а нині село Ново-Шахове. І, на кінець, Октябрське ніколи офіційно  не називалося Шахове. Ця назва була народною, і тільки в 2016 році село Октябрське офіційно перейменували в село Шахове.

Перша назва села – Олексіївка. Під такою назвою село згадується в усіх джерелах кінця 18- початку 19 століття. І тільки в документах 19 століття село стали іноді називати Шахове. Про заснування села писали багато. Як же дійсно було засноване село?

Перше поселення виникло в середині 18 століття. На карті підполковника Бибикова за 1749 рік, на місці сучасного села стояла фортеця, яка указана як «Фортеця на вершині Казенного Торця». Є опис фортеці у Ф.Макаревського. «Козаки запорожці копали замість острогів і укріплень нори й переховувались в підземних ходах. Це було їх головне сховище і єдиний захист від литовців та поляків, проти татар і турків, від жари і холоду, від дощів та хуртовин.» Від Романкова Курагена, протяжністю 45 верст, були підземні ходи й льохи, де  козаки-запорожці переховувались. Залишки таких печер знайдені в районі нашого села. Вони природного походження, знаходяться на південній околиці села. Печери являють собою кам’яні отвори, зі скельними виходами  вапняку.

На даний час більша частина їх обвалилася. Частково збереглось лише два невеликих ходи довжиною 8-10 метрів. Старожили твердять, що ще до Великої Вітчизняної війни підземні печери тягнулись на сотні метрів. Всередині печер був вирубаний колодязь й місце для відпочинку. На сьогоднішній день більша  частина печер впізнається лише за проваллями над ними. З цього місця на багато кілометрів проглядається місцевість вздовж річки Казенний Торець. Захистити від татарських набігів така фортеця не могла, але задача гарнізону, який ніс там службу, полягала в тому, щоб попередити про наближення ворога. Після попередження, всі могли сховатися в печерах, які надійно захищали від недругів. Про цей гарнізон фортеці і його долю нам нічого невідомо. Можна припустити, що після переможних війн з Турцією, кордон перемістився  далеко на південь, фортеця втратила своє значення і була покинута. Людей, які несли тут службу, мабуть, залишили в цьому місці в якості колоністів. Саме вони й заснували невеликий хутір, який дав початок нашому селу.

Після російсько-турецької війни 1768-1774 почалася масова роздача земель дворянам під рангові дачі. Землю, де знаходився хутір, заснований захисниками фортеці, віддали у власність Олексію Григоровичу Шахову. Розміри складали 5200 десятин й 2050 квадратних сажнів землі. Він, прибувши на місце із своїми кріпаками, заснував село, яке назвав Олексіївка. В документах вживалась назва «слобода». І в легенді говорилося, що деяка частина населення була вільною.

Це, мабуть, стосувалося тих служивих людей, які після ліквідування фортеці були залишені на місці. З часом правдами і неправдами поміщик перетворив їх в кріпаків. Вже в середині 19 століття вживалася назва «кріпацьке село», що означало відсутність у ньому вільних селян.

Про першого поміщика О.Г. Шахова відомо зовсім мало. Років життя встановити не вдалося. Відомо, що він був представником Курського дворянства. Підтвердженням цьому є його підпис під грамотою Курського дворянства до Катерини ІІ. Звідти ж і були привезені кріпаки. А також вигляд збережених хат кінця 19 століття, які нагадують північно-слобожанський тип, розповсюджений на півдні Курської губернії.

У 1777 році Олексій Григорович був ще в чині підпоручика, пізніше його підвищили до капітана.  З 1780 до 1783 року він служив фортмейстирем (наглядачем за лісом) Торської фортеці. З 1784 по 1786 роки – Шахов займав посаду засідателя другого департаменту верхнього земського суду.

Найбільш важливою подією кінця 18 століття для жителів села було будівництво церкви. До цього своєї церкви в селі  не було. Жителі були приписані до приходу церкви села Райського, яке було засноване в 1781 році.

Цей матеріал відомий з архіву, надрукованого Ф.Макаревським. відстань від Олексіївки до Райського складала 17 км. Це було незручно для олексіївських селян. Тому пан Шахов посилає клопотання про побудову церкви.

Так в 1785 році стараннями О.Г.Шахова була зведена церква  на честь Живоначальної Троїці.

В 1865 році її перебудували, а в 1897 році – розширили. Це було зроблено на кошти прихожан.

На початку 20 століття до Приходу Троїцької церкви були приписані жителі сіл Єгорівка, Грузьке, Бирюче, Паньківки, Геївки та ін.. – загальна кількість прихожан чоловічої статі  складала 3364, жіночої – 3055 чоловік. Службу в церкві правили два священики й два псаломщики. Ім’я першого священика встановити не вдалося, проте відомі імена священиків, які там служили пізніше: Іоанн Гончаров, Андрій Федоров, Михайло Грановський, Іоанн Сидоренко та ін. Псаломщиками були: Федір Чернявський, Георгій Зданевич, Іван Булахов та ін.. для потреб церкви поміщик виділив 33 десятини землі в 1,2 верст від будівлі храму. На жаль, будівля церкви була зруйнована в роки радянської влади й до сьогодення не збереглась. На місці, де стояла церква, сьогодні знаходиться школа.

Заселялася Олексіївка швидко, та життя селян в ті часи було дуже тяжким.  На підсилення експлуатації з боку поміщика, селяни відповідали непокірністю.

Так в 1795 році в селі почалося повстання, але воно було жорстоко подавлене. До якого часу селом володів О.Г.Шахов невідомо. Але в документах початку  19 століття новим господарем став Лука Олексійович Шахов . Про нього теж відомостей мало. Військова служба (звання поручика), ісправник Бахмутського суду. За вірну службу був нагороджений орденом Святої Анни ІІІ ступеня. Відомо, що за його панування була змінена назва села, тому що в Бахмутському уїзді вже існувало село з такою ж назвою Олексіївка. Щоб уникнути плутанини на пошті і інших закладах, село стали називати Казенно-Торсько-Олексіївкою. Назва була довгою і тому її вживали у скороченому вигляді Торсько-Олексіївка, Казенно-Торське, а селяни по  прізвищу поміщика Шахове. Відомо, що Л.О.Шахов мав фінансові труднощі. Про це говорять факти: якщо О.Г.Шахов володів 5728 десятинами, то у Луки залишилося 1913 десятин. Відомо, що Л.О.Шахов захоплювався азартними іграми і це привело до величезних боргів. У 1863 році він був змушений закласти село. У 1868 році поміщик помер і спадщина перейшла до сина і вдови. Землі почали готувати для продажу. Частина земель була продана на погашення боргів.

У 19 столітті Казенно-Торське-Олексіївці відбулися значні зміни. По-перше, село стало центром однойменної волості. Тут проводилися щорічні ярмарки, де продавалися паперові, деревинні вироби, скляний посуд, мотузки та ін.. Сюди з’їжджалося більше 2000 чоловік.

Основою економічного життя залишилося сільське господарство. Більшість земель були пахотними. Розвивалась і промисловість. Відомо, що в 1859 році в селі діяло 3 заводи. Що це були за підприємства достовірно невідомо. Хоча є припущення, що один із заводів був по виробництву цегли (спогади старожилів). Крім того в селі була знайдена дореволюційна цегла з клеймом «ФГ» і «Б», яке належало заводу Ф.Геллерта, розташованому в німецькій лютеранській Христианівці (нині село Ново-Шахове). Хто виробляв продукцію з клеймом «Б» невідомо, але більше всього така цегла зустрічається на руїнах будинків початку20 століття в сусідніх селах Паньківка й Бойківка. Володаркою села Паньківка в другій половині 19 століття була Ганна Бантина. Тому, можливо, цегляний завод належав їй. У 1880 році в селі будується завод восковий. Він належав купцю Івану Дмитровичу Степанову. Завод в 1887 році виробляв 200 пудів свічок на суму 4000 карбованців. Обслуговували виробництво дві людини. Завод був відомий на всю Російську імперію і був занесений у збірник «Указатель фабрик и заводов Европейской России царства Польского».

У 1897 році цей завод потрапив у сімку великих підприємств. Всі операції проводились в ручну. Працювало вже до 10 чоловік. Для топки воску використовували 60 пудів вугілля на рік.  Велася розробка каменю вапняку. Сировину доставляли в нинішній Краматорськ, на Донецькі заводи.

У другій половині 19 століття  на території села починає діяти поштова станція (1874 рік). До цих пір збереглася будівля.

На початку 20 століття в селі будую   паровий млин. В документах вперше згадується в 1823 році. Внаслідок пожежі в 1988 році будівля млина була зруйнована.

У листопаді 1897 року побудували міст через Казенний Торець між селами Казенно-Торське і Геївкою,  яка з’явилася на шляху до поштової станції Дружківка.

Довжина мосту була 25 сажнів (53,25 метрів), ширина 3 сажні (6,39 метра). Як опору використали землю, вимощену камінням.

Ця робота коштувала земству 8626 крб. 81 коп. для підтримання порядку в селі була розміщена квартира поліцейського пристава. Цю посаду в 1894 році займав Іссиченко.

Культурне життя теж не стояло на місці. 22 грудня 1867 року (3 січня по н.с.) в К-Т-Олексіївці народився відомий письменник, суспільний діяч Микола Федорович Чернявський. Нажаль з селом у письменника пов’язане тільки народження і хрестини. (У 90 роках 20 століття в селі було відкрито почесну дошку з його ім’ям).

Перша школа

В другій половині 19 століття в селі починає діяти школа. Її поява згадується в списках народних училищ Єкатеринославської губернії за 1874 рік. В селі набагато збільшилось населення. (1859 – 71 двір,  проживало 588 чоловік, 1886 рік – 134 двори, проживало 730 чоловік, а в 1897 році – 1030 жителів).  Таким чином 19 століття стало періодом економічного підйому й культурного розвитку села, що дало можливість йому перетворитися в економічний і адміністративний центр Казенно-Торсько-Олексіївської волості. Цьому посприяла енергія самого поміщика Олексія Лукича Шахова.

Шахівська лікарня

У 1903 році силами Катеринославського земства в селі була відкрита лікарня. Будова лікарняного комплексу (стаціонар, амбулаторія і будинок для лікарів) в селі збереглася до сьогоднішнього дня. Першим лікарем був Іван Давидович Роговський. З 1913 року – А.Ерам, а з 1916 – М.Є.Силаков. В тому ж 1903 році в селі була побудована цегляна школа (до цього моменту вчилися в звичайній селянській хаті). Двічі (1910 і 1914 рр.) школа була відзначена однією з кращих шкіл Катеринославської губернії. Прізвище першої вчительки П.Криволапова.

В 1909 році почали будувати новий міст, старий міст, збудований ще в 1898 році, був знесений паводком. Міст мав велике значення, тому що знаходився на поштовій дорозі до міста Дружківка. Він був уже залізобетонний. За даними 1912 року в селі працювало  два заводи: воскобілильний та воскосвічний, які належали купцю Івану Дмитровичу Степанову. Два магазини, які були розташовані в центрі села. За часів радянської влади магазини були знесені і на їх місці побудовано цілий торговий центр.

2. Велика Вітчизняна війна. Герої — односельці

Під час Великої Вітчизняної війни 380 жителів села пішли на фронт.  Чотири роки крокували вони дорогами війни. Яким же радісним був 1945 рік, рік перемоги, рік бажаного миру на землі.  І сьогодні, в ясний мирний день, не можна не згадати про тих 162 односельчан, які не повернулися в рідне село.

Прощаєв Г.М.

Наш земляк, Герой Радянського Союзу льотчик штурмової авіації Прощаєв Григорій Моїсейович. Він був командиром ескадрилії 235 штурмового авіаційного полку 264 авіаційної девізії 5 штурмового авіаційного корпусу 2 повітряної армії 1 Українського фронту, старший лейтенант. Народився 23 січня 1923 року в селі Паньківці Добропільського району Донецької області в сім’ї селянина. Закінчив 7 класів і школу ФЗУ. В Червоній Армії з 1940 року. 1942 рік – закінчив Ворошиловоградську військово-авіаційну школу пілотів. Учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1943 року. Член ВКП(б) КПРС з 1944 року. Провів 160 бойових вильотів на літаку «ІЛ – 2». Очолював групи штурмовиків в складі 18 літаків в глибокий тил ворога. Неодноразово був підбитий, один раз горів. Указом Президії Верховної ради СРСР від 26 жовтня 1944 року Григорію Моїсейовичу за мужність, бойову майстерність, відмінне керівництво присвоєно звання Героя Радянського Союзу.  Після війни Прощаєв продовжує службу. А в 1947 році закінчує Вищу офіцерську школу штурманів, в 1957 році – Військово-повітряну академію, а в 1963 році Військову академію генштабу. Жив і працював в місті Ростов-на-Дону , де 6 листопада 1981 року  і був похований.

Ми ніколи не забудемо тих, хто віддав своє життя за рідне село. Раніше піонерська дружина школи носила ім’я Дмитра Єлисейовича Кордюкова. Він жив в селі Новоторецькому. Народився  7 жовтня 1922 року в сім’ї колгоспників. У 1936 році він вступає в члени ВЛКСМ, а в 1940 році був призваний до армії. Там він вчився на курсах командирів, мав звання лейтенанта. В 1941 році пішов на фронт, а в 1943 році брав участь у звільнені Донбасу. До дому залишилося кілька кілометрів. Коли запитали, хто піде в розвідку, Кордюков визвався першим. Адже це був його край. Він знав кожну вулицю, кожну стежку і повів танк першим. Танк наскочив на міну. Вибух потряс землю. Дмитро Кордюков загинув, не дійшовши до порогу свого будинку кількох кілометрів.

Рябоконь Т.І.

Не можна не згадати героя фронту й тилу Рябоконя Тимофія Івановича. З перших днів війни він був призваний до армії. Служив у 5 Кавалерійському полку ім.. Будьоного. З боями він дійшов до Черкас. Приймав участь у звільнені Корсунь-Шевченківська. У цьому бою Тимофій Іванович знищив ворожий танк і 5 солдат противника. За хоробрість в бою був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Бойові та трудові заслуги – орденами Червоної Зірки, Слави ІІІ ступеню, Вітчизняної війни ІІІ ступеню, 13 медалями.

Цей список можна продовжувати безкінечно. Односельцям навіть складено вірш:

По долгу сердца посвящаем

Слова признанья и любви.

Вам, генерал Г.М. Прощаев,

Земляк родной, герой войны!

Барышниченко! Предух Гриша,

Гайдук, Павленко Николай!

Савинский! Бодрый (длинный список)

Богат героями мой край!

У 1943 році село визволили.  Відновила роботу школа, директором була призначена Кравченко Ольга Яківна, яка працювала до 1957 року.  Класи були переповнені. В 4 класі (класний керівник Торська Н.І.) – 54 учні. А всього навчалося 380 дітей. Перша зміна – 1-4 класи, друга зміна – 5-7.  Діти вчилися в школі і працювали в колгоспі разом з вчителями. 25 липня 1947 року вчителі  школи Дан Т.Є., Торська Н.І., Ісаєва Г.Я., Черкашин І.В.  указом Президії Верховної ради були нагороджені  медаллю «За доблесну працю». Згодом в школу прибули Волосюк О.П. (історик), Бутенко М.Й. (біолог), Кучура Г.К. (фізрук). Підтримували школу  голова колгоспу Клименко Ф.М., голова сільської ради Возгрива П.В., секретар партійної організації Рябокінь Т.І.

3. Післявоєнні роки села…

Післявоєнні роки села… Якими вони були? Односельці згадували – нелегкими, але головне – мирними.  Своєю працею люди підіймали село із руїн і поступово воно розквітало. Колгосп багатів. Було побудовано конеферму, вівчарню, свиноферму, птахоферму. Розводили велику рогату худобу, бджільництво. Був посаджений великий за площею фруктовий сад. На огородах вирощували помідори, моркву, капусту, огірки, столовий та

кормовий буряк. Обробляли пшеничні й кукурудзяні лани.  Головою колгоспу «Росія» після Клименка Ф.М. став Демчук Іван Карпович, який весь свій час віддавав роботі, мріяв про щасливе життя своїх земляків. І дійсно колгосп був одним з найкращих господарств Добропільського району.

4. Життя села в другій половині ХХ ст..

В 70-х роках 20 століття в селі було збудовано: дитячий садок «Тополька», будинок культури, двоповерховий будинок, в якому розмістили правління колгоспу та сільську раду.   Нова Октябрська середня школа ( яка працює і нині)  була відкрита у 1971 році. Урочистий мітинг відкрив директор школи Передрій О.Й. Перший секретар Райкома партії КПУ товариш Гаркуша Б.Д. перерізав стрічку  і учні пішли в світлі класи. Неподалік від школи було зведено будинок для вчителів.

Дитячий садок «Тополька»
Виконавчий комітет Шахівської сільської ради

Дошка пошани

Шахівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

5Село, яке йде в майбутнє

І  ось тепер, в 21 столітті, ми бачимо село великим, красивим, повним планів. Село, яке йде в майбутнє…

Відповідно до ст.. 2,4,6,7 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» Октябрська сільська рада (рішення від 27.07.15 року) вирішила:

  1. Об’єднатися з територіальними громадами сіл Новоторецьке, Володимирівка, Коптєве, Паньківка, Вільне, Рози Люксембург, Дорожнє, Іванівка, Никанорівка, Суворове, Бойківка і Маяк в Октябрську об’єднану територіальну громаду.
  1. Визначити адміністративним центром Октябрської об’єднаної сільської територіальної громади, утвореної внаслідок добровільного об’єднання громад, село Октябрське.
  1. Затвердити  План організаційних заходів щодо добровільного об’єднання територіальних громад, доручити сільському голові Кучеріненку В.М. звернутися до Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з клопотанням про утворення Октябрської об’єднаної територіальної громади.

Розглянувши документи, надані Октябрською сільською радою, щодо добровільного об’єднання територіальних громад, Донецька державна адміністрація видала розпорядження від 19.04.16 року про утворення територіальної громади з центром в селі Октябрське.

Тепер село, об’єднавшись у велику громаду, яка  налічує більше 10 сіл, одержало офіційну назву Шахове, а сільська рада – Шахівська.

Октябрське Шахове

Утворення громади покращило життя людей. Змінюється зовнішній вигляд будівель: реставрують школу, лікарню, будинок культури. В січні 2017 року відкрили великий центр безпеки населення.  Школярі одержали два нових шкільних автобуси. Село має прекрасний дитячий садок, дитячий майданчик та спортивний майданчик з штучним покриттям. Всі вулиці  освітлені, проведено новий водопровід. Люди мають постійний зв’язок з містами Дружківка, Добропілля, Білицьке.

        Більшість жителів забезпечені постійною роботою ( на території села знайшли великі запаси цінної глини), відкрили кар’єр, організували товариства «Глини Донбасу» та «Сібелко». Глину, добуту в нашому селі, експортують за кордон.

Кар’єр товариства «Глини Донбасу»

ВИСНОВОК

Рідне село – наша гордість, і кожен несе цю гордість по життю. Село – маленька батьківщина. А якщо скласти маленькі батьківщини кожного із нас, вийде велика держава Україна, частиною якої і є село Шахове з його цікавою багатою історією. А створення громади, здійснення її планів і є фундаментом майбутнього. Я дуже пишаюся, що народився і виріс в такому мальовничому куточку нашої рідної країни, як село Шахове. Моє село змінюється з кожним днем. Воно живе, молодіє, розквітає новобудовами, дзвенить дитячим щебетом на кожній вулиці. І я с захоплююсь своєю землею, тим, що історію цього села творили мої прадіди і батьки.

До майбутнього ми йдемо, озираючись на минуле…

Подробности
Автор: Лабораторія коледжу

Дата публікації 26 Червня 2017

Переглядів: 35328

Без минулого немає й не може бути майбутнього. Йдучи стежкою життя,  ми озираємося назад , щоб пригадати все те хороше, що було колись, і ставимо перед собою ціль – зробити так, щоб таких моментів було якомога більше в майбутньому.


Завдяки минулому, люди вчаться на своїх помилках, намагаючись уникати їх у подальшому житті.

Знання історії дає нам можливість ураховувати досвід минулих поколінь. Це велике надбання, яким ні в якому разі не можна нехтувати народ,  який не знає своєї історії, легко перемогти і знищити.

Прикладом може слугувати кіноповість О. Довженка «Україна в огні». Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові, що українці – єдиний народ, який не вивчає свою історію, тому його легко перемогти.

Олександра Довженка понад усе хвилювала проблема вивчення історії рідного краю: ніхто не хотів учитися на історичному факультеті, професорів заарештовували, студенти знали, що історія – це паспорт на загибель. Усе це – наслідки тоталітарної системи, які не мають права на майбутнє.

Отже, ідучи до майбутнього , ми повинні оглядатися в минуле, обов’язково враховувати його позитивний досвід, уникати помилок і поразок.

Студенти 151-П групи прощались з літературними героями кіноповісті

О. Довженка «Україна в огні» в незвичний спосіб, тому що саме цей твір дає можливість зрозуміти, що без минулого не буде майбутнього.

Вони підготували антирекламу, яка змушує замислитись над тим, чому необхідно прочитати цей твір.

А граючи ролі героїв Лавріна Запорожця, Григорія Заброди, Олесі, Христі, Василя Кравчини, Ернста та Людвіга Краузів, прокурора Лиманчука студенти намагалися передати емоції, характер, відтворити образи героїв такими, якими змалював їх Довженко. І їм це вдалося. Вони вірять, що жорстокі уроки історії не пройдуть даремно.

Життя дано, аби добро творити

Життя дано, щоб щастя досягти.

Мнение | Война на Украине и ретро-будущее

Задолго до вторжения Владимира Путина в Украину его агрессии часто встречали обвинения — выдвинутые среди прочих Джоном Керри и Ангелой Меркель — в том, что он фигура 19-го века в 21-м веке. Мир. Эта линия, казалось, предназначалась для того, чтобы осудить Путина виновным не только в злодеяниях, но и в анахронизме, что почему-то еще больше сбивает с толку современный ум.

Но сегодня есть смысл, в котором быть человеком 19-го века в 21-м веке действительно делает Путина чрезвычайно актуальным — характерной фигурой для нашей эпохи, а не размороженным пещерным человеком, сбитым с толку прошедшим мимо миром.Он иллюстрирует наш переход к своего рода ретро-будущему, в котором важные элементы викторианской эпохи накладываются на совершенно другой социальный, культурный и технологический ландшафт нашей эпохи.

То, что возвращается из прошлого, когда американское первенство ослабевает, — это своего рода консолидация и конкуренция великих держав, перекликающиеся с динамикой европейской империи конца 1800-х годов, но на этот раз с глобальными, а не в основном западными игроками.

В этой аналогии Соединенные Штаты напоминают Британию викторианской эпохи (великая военно-морская держава и глобальная империя) и Францию ​​конца XIX века (республику, раздираемую культурной войной) — долго господствовавшую державу, преследуемую призраком упадка.

Тогда современные Китай, Индия, Россия и, возможно, Европейский союз имеют цели, которые перекликаются с амбициями Германии и Италии 19-го века, России Романовых и, в конечном счете, Японской империи: создать максимально возможный политический союз, основанный на общая этническая принадлежность или культурное наследие; стать достаточно сильным, чтобы бросить вызов англо-саксонской гегемонии; проецировать власть в регионах земного шара, где нет доминирующего национального государства, будь то в Центральной Азии и на Ближнем Востоке или в Африке и Латинской Америке.

В этом многополярном мире у вас возникают возникающие союзы, которые перекликаются с союзами, предшествовавшими Первой мировой войне, — на данный момент Россия и Китай против Европы и Америки. И тогда у вас есть меньшие страны и регионы, оказавшиеся между ними, взволнованные своими собственными амбициями и предлагающие потенциальные пороховые бочки для более крупных войн. Затем Маньчжурия, Эльзас-Лотарингия и Балканы; сегодня Тайвань, Афганистан, Сирия и теперь Украина.

Но все эти отголоски и возрождения не вернули XIX век к жизни в полной мере.Вместо этого старая геополитика возрождается на фоне совершенно 21-го века.

Во-первых, глобализация зашла дальше, чем когда-либо в XIX веке. Масштабы нашей взаимозависимости иногда преувеличивают, но они все равно экстраординарны, как и масштабы богатства, поставленные на карту при любом устойчивом разрушении мировой системы. Это не означает, что некоторые нити в огромной паутине нельзя распутать. Но если это произойдет внезапно и мучительно, как это происходит в настоящее время с Россией, это опасность большая, чем та, с которой столкнулись строители империи XIX века.

Эти строители империи также действовали в мире, где еще можно было претендовать на реальную общественную легитимность империализма, завоевания, автократического правления. Этот день может наступить снова, потому что теперь даже диктаторы де-факто, такие как Путин, считают, что должны притворяться демократически избранными, на словах поддерживать самоопределение, отрицать, что они вторгаются в своего соседа, даже когда это очевидно для всех.

Это мошенничество подпитывает цинизм и отчуждение, которые также являются определяющими чертами нашей эпохи.Консолидация Германии или Италии или, если на то пошло, Соединенных Штатов в 19 веке формировалась и формировалась новыми формами массовой мобилизации и массовой политики, включая подъем политических партий, профсоюзов, идеологических движений и т. д. Но наш век — это скорее время раздробленности и изоляции, отступления в виртуальное бегство. Возможно, это обещает мир ближайшего будущего, в котором элиты вовлечены в грандиозное цивилизационное соперничество, а массы проявляют мало энтузиазма в борьбе.

Кроме того, сегодняшние великие державы намного старше, чем их предшественники, им не хватает молодого населения, на которое империи прошлого полагались в плане энергии, творчества и пушечного мяса. Как заметил британский писатель Эд Уэст, война на Украине — это война между двумя обществами, уровень рождаемости которых намного ниже воспроизводства, в которой семьи могут потерять все, потеряв единственного сына. Это поднимает вопросы как о том, как долго может продолжаться такая война, так и о том, что происходит после нее.

Такая энергичная фигура, как, например, Владимир Зеленский, вызывает в памяти молодых националистов и националистов XIX века — младотурков, младоирландцев. Но нация, которую он пытается сохранить, на самом деле немолодая, и можно представить себе Украину, которая сохраняет свою независимость и просто застаивается рядом с дряхлеющей Россией, а их конфликт погребен под старостью.

Тогда, наконец, у нас есть мир с ядерным оружием, которого не было в старом мире великих держав.

Есть надежда, что это изменение к лучшему, делающее некоторые формы тотальной войны почти невообразимыми, дающее нашим лидерам экзистенциальную причину избегать мрачного конца этого старого мира 1914-1918 годов.

Но этим лидерам по-прежнему потребуется настоящая мудрость, чтобы ориентироваться в новой эпохе соперничества ядерных держав, которая, вероятно, будет сильно отличаться от эпохи холодной войны, а временами больше походить на далекое прошлое 19-го века.

Украина заявляет, что не верит «апокалиптическим предсказаниям» о России | Российско-украинская война Новости

Мариуполь, Украина – Украина преуменьшила возможное вторжение России в воскресенье, заявив, что не следует верить «апокалиптическим предсказаниям» после того, как официальные лица США заявили, что Москва собрала 70 процентов вооруженных сил, необходимых для полномасштабной войны. вторжение.

Неназванные американские официальные лица заявили в субботу в сообщениях американских СМИ, что они были проинформированы о том, что операция по быстрому захвату столицы Киева и свержению демократически избранного президента Владимира Зеленского является одной из самых агрессивных возможностей для вмешательства России в Украину.

При таком сценарии возможны от 25 000 до 50 000 жертв среди гражданского населения и до 25 000 убитых украинских солдат, заявили представители США.

А вот министр иностранных дел Украины Дмитрий Кулеба в воскресенье усомнился в риске для Киева.

«Не верьте апокалиптическим предсказаниям. В разных столицах разные сценарии, но Украина готова к любому развитию», — написал он в Твиттере только на украинском языке, предположив, что сообщение было предназначено для внутренней аудитории.

«Сегодня Украина имеет сильную армию, беспрецедентную международную поддержку и веру украинцев в свою страну. Враги должны бояться нас, а не мы их».

Шансы найти дипломатическое решение кризиса остаются «значительно выше, чем угроза дальнейшей эскалации», добавил советник президента Украины Михаил Подоляк.

Правительство Зеленского в последние недели преуменьшало российскую угрозу, что считается попыткой стабилизировать рынки и предотвратить панику среди населения, даже несмотря на то, что США предупреждали о неизбежности нападения, а силы НАТО были в состоянии боевой готовности.

США и Великобританию обвиняют в преувеличении риска нападения России, что они категорически отрицают.

‘Что получит Россия?’

Россия также может ударить по Украине актами саботажа, кибератаками и другими дестабилизирующими действиями с целью свержения нынешнего правительства в Киеве, сообщают американские СМИ.

Россия оспорила информацию, представленную в отчетности.

«Еще один шедевр пропагандистской войны США», — заявил российский дипломат Дмитрий Полянский.

«Неназванные официальные лица, нераскрытые источники, никаких доказательств. И, как мы все видели, если вы будете открыто подвергать сомнению такие фейки, вы не получите ответов и будете заклеймены апологетом России», — написал он в Twitter в воскресенье.

Павел Лузин, аналитик по вопросам безопасности России, сказал, что оценка размера наращивания военной мощи может варьироваться в зависимости от того, как она подсчитывается, и трудно оценить правдивость утверждений неназванных официальных лиц.

Он сказал, что по-прежнему не верит в возможность полномасштабного вторжения, а операция на востоке Украины, которая сделает более заметным российское присутствие на двух сепаратистских территориях — самопровозглашенной Донецкой Народной Республике и Луганской Народной Республике, была более вероятной.

«Сотни километров пути, городская среда, десятки миллионов людей, относительно дееспособные государственные институты и хорошо организованные и опытные вооруженные силы, а также отсутствие союзников среди граждан Украины на земле и международному сообществу», — сказал он.

«Что выиграет Россия от вторжения, даже если такое вторжение обещает быть успешным? Ничего. И у этой акции нет четкой политической цели».

Он сказал, однако, что раскрытие российских сил на Донбассе поможет Москве достичь своих целей по деморализации украинской армии и принуждению Киева принять свое видение Минских соглашений, соглашения 2014 года, направленного на прекращение войны на Донбассе.

«Рассмотреть все возможности»

Тереза ​​Фэллон, директор Центра исследований России, Европы и Азии, сказала, что одним из «пугающих» аспектов новостных сообщений было то, что разведка США полагает, что Путин может провести ядерные учения в регионе в течение следующего месяца.

Россия обладает крупнейшим в мире ядерным арсеналом, насчитывающим примерно 4500 боеголовок, и любые подобные маневры станут серьезным сигналом для НАТО, сказала она.

Фэллон также отметил, что Европа не видела таких крупных перемещений войск со времен холодной войны.

«Чтобы иметь мир, вы должны подготовиться к войне, поэтому вы должны рассмотреть все возможности. А если будет, не дай Бог, война, то среди гражданского населения будет высокий уровень жертв среди гражданского населения», — сказала она «Аль-Джазире».

Полянский, представитель России в ООН, назвал сообщения американских СМИ, опубликованные в минувшие выходные, «безумием и паникёрством».

«Что, если мы скажем, что США могут захватить Лондон за неделю и привести к гибели 300 тысяч мирных жителей? Все это на основании наших разведывательных источников, которые мы не будем раскрывать», — сказал Полянский.

Обе стороны обвиняют друг друга в планировании операций под ложным флагом в последние дни в качестве предлога для дальнейшей военной эскалации.

источника в американской разведке заявили, что Россия планирует операцию, связанную с фейковыми атаками беспилотников на Донбасс (разговорный термин для восточной Украины) или на территорию России, в то время как российское государственное телевидение заявило, что Киев при поддержке НАТО начнет атаку на пророссийских сепаратистов. .

Ожидается, что на следующей неделе

европейских лидера посетят Москву и Киев, чтобы снизить напряженность. Президент Франции Эммануэль Макрон прибудет с визитом в понедельник и вторник, а канцлер Германии Олаф Шольц посетит Киев 14 февраля.

Три сценария украинско-российского кризиса | Российско-украинская война

В конце января, когда западные страны усилили свою риторику о «неизбежном вторжении» России, президент Украины Владимир Зеленский поставил под сомнение эту версию на пресс-конференции с иностранными журналистами.«Я президент Украины, я базируюсь здесь, и я думаю, что здесь я лучше разбираюсь в деталях», — сказал он после телефонного разговора с президентом США Джо Байденом.

Я чувствовал гордость, и, думаю, многие другие украинцы тоже. На президентских выборах 2019 года 73 процента избирателей поддержали Зеленского, комика без политического опыта, в знак полного неприятия динозавра украинской олигархической политики Петра Порошенко, выступавшего на агрессивной националистической платформе.

Несмотря на его предвыборные обещания объединить нацию и радикально изменить страну, Зеленский в значительной степени свернул с этого пути.Поэтому, когда он противостоял давлению Запада, это был редкий момент неповиновения, когда он оказался рядом с вымышленным учителем, ставшим президентом, Василием Голобородько, которого он изобразил в популярном телешоу «Слуга народа».

Последние две недели Зеленский продолжал призывать к спокойствию и заверял граждан Украины, что его правительство держит ситуацию под контролем. Он объявил 16 февраля днем ​​национального единства и призвал депутатов и олигархов, покинувших страну, вернуться и продемонстрировать свою поддержку украинской нации.

Но столкнувшись с воинственными нарративами и паникой, которые наносят ущерб украинской экономике, украинский президент должен пойти дальше независимой риторики. Ему необходимо проводить активную внешнюю политику в интересах всех граждан Украины, которые бы серьезно относились к критическим проблемам, стоящим за эскалацией. Их игнорирование или безоговорочный отказ от них на сомнительных основаниях может лишить Украину права голоса в ее собственном будущем, поскольку решения от ее имени принимаются иностранными державами.

До сих пор украинские дипломатические инициативы были довольно недальновидными. Может показаться разумным использовать страх перед «неизбежным вторжением», чтобы получить больше оружия с Запада или провести кампанию по превентивным санкциям против России. Однако то оружие, которое сейчас поставляется Украине, не спасет ее в случае тотального нападения России. Точно так же санкции, предложенные Западом, вряд ли будут достаточно консолидированы или навредят России.

Объявленный 1 февраля «союз» с Великобританией и Польшей — это скорее пиар-ход британского премьер-министра Бориса Джонсона, у которого глубокие внутренние проблемы, чем действенный пакт, который мог бы гарантировать защиту Украины.Он не только не содержит каких-либо жизнеспособных обязательств со стороны Лондона и Варшавы, но и является сомнительным достижением для Украины присоединиться к ядовитой компании некоторых из самых правых правительств в Европе.

Перспективы членства в НАТО также кажутся довольно туманными, несмотря на то, что западные державы отвергли требования России сделать это официально. В это время дверь, кажется, закрыта, и продолжение стука в нее может быть не в интересах нации. Как однажды сказал сам Зеленский о членстве в НАТО: «Я никогда не хожу в гости, если меня не приглашают.Я не хочу чувствовать себя неполноценным, человеком второго сорта».

Одним из очевидных достижений России за последний год эскалации является то, что вопрос о членстве Украины в НАТО стал еще более токсичным и вызывающим разногласия. Теперь еще больше сомнений в том, что принятие Украины не сделает в результате все другие страны НАТО менее безопасными . Также становится все более очевидным, что преемник Путина, каким бы прогрессивным или демократическим он ни был, по-прежнему будет рассматривать членство Украины в НАТО как угрозу.

Это оставляет нам три основных сценария в долгосрочной перспективе. Первый – это унизительное для России поражение и потеря ею статуса великой державы в Евразии. На это надеется украинское националистическое движение. Его члены видят в Украине не только борьбу за свой суверенитет, но и участие в демонтаже Российской империи — процессе, который длится уже более века. Они надеются, что конфликты в чеченском стиле вспыхнут по всей территории Российской Федерации.

Проблема в том, что украинским националистам все равно, что большинство украинцев подумает о том, чтобы принести себя в жертву в долгосрочном крестовом походе, чтобы превратить Россию в лоскутное одеяло из маленьких государств.Они также не учитывают, действительно ли остальному человечеству хотелось бы стать свидетелями распада государства и гражданской войны на территории ядерной державы.

Второй сценарий — это международное соглашение об украинском нейтралитете или так называемая «финляндизация» Украины, которая относится к историческому решению Финляндии ассоциироваться с Европой, но избегать враждебности по отношению к России, не вступая в НАТО.

Проблема с этим предложением заключается в том, что оно не имеет законной силы, учитывая оппозицию внутри страны, а международное сообщество мало верит в то, что Кремль будет привержен нейтральному, но суверенному статусу Украины.Украине нужны более сильные гарантии, чем договор, который Россия может разорвать в любой момент.

Это оставляет нас с третьим сценарием, который повлечет за собой создание всеобъемлющей структуры безопасности для всей Европы, которая будет включать как Украину, так и Россию. Это могло бы начаться с регулярных региональных консультаций по вопросам безопасности, выработки новых норм поведения между крупными державами, их союзниками и неприсоединившимися государствами, а также разработки подробных многосторонних гарантий безопасности, подтвержденных обширными мерами военной сдержанности и прозрачности, укрепления доверия.

Детали такой структуры уже изложены в комплексном предложении, недавно выдвинутом большой группой неправительственных экспертов из США, ЕС, России и пяти стран, зажатых между Россией и НАТО, включая Украину. Такая договоренность могла бы создать общую безопасность и экономическое пространство от Лиссабона (или даже Ванкувера) до Владивостока, на что некоторые надеялись в конце холодной войны. В жизненно важных интересах Украины быть среди инициаторов и активных участников этого процесса и формировать его результаты.

Восстановление внеблокового статуса Украины было бы необходимым первым шагом, который потребует внесения изменений в украинскую конституцию. В 2019 году, на фоне отчаянных попыток Порошенко переизбраться, цель «евроатлантической интеграции» была прописана в конституции. Хотя это конституционное изменение было законным, вряд ли оно было легитимным, поскольку в то время украинцы были скорее разделены по отношению к НАТО, а партии, которые настаивали на этом, имели удручающие результаты опросов с точки зрения общественной поддержки.

Что не менее важно, Украина также нуждается в более конструктивном подходе к Минским соглашениям, реализация которых стагнирует уже семь лет, хотя они следуют базовой логике всех крупных мирных соглашений последних десятилетий.Для этого потребуются прямые переговоры с представителями сепаратистских регионов Донбасса, которые будут легитимированы на выборах.

Это также потребует, чтобы Киев изменил свой подход «сначала граница, потом выборы», согласно которому он требует восстановить полный контроль над украинскими границами, прежде чем признавать какие-либо выборы в отколовшихся регионах. И Россия, и поддерживаемые Россией сепаратисты отвергают эту последовательность событий, поскольку считают, что это позволит Украине восстановить свою власть силой, что приведет к дискриминации, репрессиям и изгнанию сотен тысяч украинских граждан, которых считают «коллаборационистов».

В недавнем интервью секретарь Совета национальной безопасности и обороны Украины Алексей Данилов заявил, что договоренности невозможно выполнить, поскольку украинское общество может их не принять, а Россия может использовать «очень сложную внутреннюю ситуацию», которая может привести к «разрушению страны».

Действительно, из-за преднамеренного затягивания выполнения договоренностей они сегодня не так популярны, как в 2015 году. Тем не менее, большинство украинцев по-прежнему считают, что для достижения мира придется идти на компромиссы.

Одной из основных причин отсутствия прогресса в выполнении Минских соглашений является не только страх украинских политиков перед националистическим насилием, но и изменение электоральной географии, которое произойдет после того, как миллионы украинцев, изолированных в отколовшихся регионах, присоединятся к национальному электорату. Они вряд ли поддержат ни Зеленского, ни националистическую оппозицию.

Также есть опасения, что предоставление этим регионам особого статуса даст им право вето на исполнительном уровне и сделает Украину неуправляемой.Однако это не так. Единственный рычаг воздействия, который получат реинтегрированные территории, — это угроза организованного отделения от Украины.

Одним из решений может стать распространение особого статуса на всю территорию Донбасса, а не только на территории, находящиеся под контролем сепаратистов, что предложил Энрике Менендес, украинский гражданский и гуманитарный активист из Донецка. Это может выглядеть как неоправданная уступка России и может вызвать возмущение у части украинцев.Однако такой шаг фактически ослабил бы пророссийские настроения, поскольку люди, лояльные Украине, также участвовали бы в голосовании и принятии решений в местной администрации, что значительно затруднило бы отделение.

Украинское политическое руководство должно перестать позволять шантажировать угрозами националистического бунта. Ведь эти угрозы касаются не Минских соглашений как таковых, а любого компромисса с Россией, который пересек бы многочисленные красные линии националистических сегментов политической элиты и гражданского общества Украины.

Реализация Минских соглашений означает капитуляцию не Украины, а невыполнимого проекта национального строительства в Украине, движимого активным националистическим меньшинством. Это проект, предусматривающий исключение граждан Украины, которые хотели бы сохранить родной русский язык в публичной сфере, принять достижения и историю советской Украины и предпочесть дружеские отношения с Россией.

Реализация Минских соглашений означает признание и институциональную защиту политического многообразия украинцев, многие из которых не согласны с «цивилизационным выбором», сделанным для них этим активным меньшинством с 2014 года.

Украинское руководство должно обратиться за поддержкой к своим западным союзникам в работе по достижению национального консенсуса по Минским соглашениям. Консолидированная позиция Запада отбила бы у националистического сегмента гражданского общества, который зависит от западного финансирования, охоту поддерживать какие-либо подрывные действия против такой инициативы.

Киеву также необходимо изменить доминирующий дискурс о войне на Донбассе и начать пересмотр дискриминационной и антидемократической политики, особенно в отношении языка и истории.Он также должен призвать к международной помощи, кредитам и инвестициям, чтобы помочь восстановить и реинтегрировать регион Донбасса, ускорить экономическое развитие и улучшить социальное обеспечение по всей стране.

Сможет ли Зеленский возглавить такие усилия по урегулированию нынешнего кризиса, под вопросом. Не имея за собой ни настоящей партии, ни народного движения, ни даже сплоченной команды, он не смог переломить националистические радикальные тенденции правительства Порошенко и даже усилил некоторые из них.

Он попал в ту же ловушку, что и его предшественник, завысив ожидания от своего выступления в качестве новичка на политической арене, и совершил те же ошибки, поддавшись давлению со стороны олигархических кланов, националистического сегмента гражданского общества и Запада. Он попытался выстроить типичную постсоветскую «вертикаль власти», разрушающую правовые системы сдержек и противовесов, и сделал вид, что нападки на оппозицию являются частью долгожданных политических реформ.

У Зеленского еще есть время изменить свою стратегию.Что укрепит его власть, так это достижение прочного мира и решение наиболее острых политических проблем страны, которые лишь отвлекают скудные ресурсы от социально-экономического развития. Он все еще может вернуться к своим предвыборным обещаниям действительно инклюзивного национального единства и образу, который он тщательно создал вокруг своего вымышленного персонажа, благодаря которому его избрали с такой подавляющей поддержкой.

Мнения, выраженные в этой статье, принадлежат автору и не обязательно отражают редакционную позицию Al Jazeera.

Война Путина — это кошмар для украинского народа и для России, предупреждает эксперт : NPR

Здание горит после обстрела в Киеве, Украина, 3 марта. Российские силы усилили свои атаки на многолюдные города, что украинский лидер назвал вопиющей кампанией террора. Ефрем Лукацкий/AP скрыть заголовок

переключить заголовок Ефрем Лукацкий/AP

Дом горит после обстрела в Киеве, Украина, 3 марта.Российские силы усилили свои атаки на многолюдные города, что украинский лидер назвал вопиющей кампанией террора.

Ефрем Лукацкий/AP

Майкл Киммейдж, специалист по американо-российским отношениям, ранее работавший в Госдепартаменте, говорит, что война на Украине идет не так, как планировал президент России Владимир Путин.

«Война прошла для Кремля на удивление плохо, — говорит Киммейдж.«Он не понял политику Украины правильно. Он не ожидал, что украинцы будут сражаться, не ожидал, что украинцы поддержат свое правительство, не ожидал, что [президент Украины Владимир] Зеленский станет героем, которым он стал. .»

Киммейдж присоединилась к отделу планирования политики Госдепартамента, изучающему украино-российские вопросы, в 2014 году — вскоре после того, как Россия аннексировала Крым у Украины. Он покинул Государственный департамент в день, когда Дональд Трамп принес присягу в 2017 году, и сейчас возглавляет исторический факультет Католического университета Америки в Вашингтоне, округ Колумбия.С.

Киммейдж говорит, что действия Путина на Украине являются отражением крайней гордыни: «[Путин] просто верит, что он может многое. Он изолирован. Я полагаю, что он не получает много полезной информации. сделать больше, чем он может».

Киммейдж и соавтор Лиана Фикс предупреждают в Foreign Affairs , что победа России на Украине будет означать, что «начнется новая эра для Соединенных Штатов и Европы.Он говорит, что политическая война, скорее всего, будет продолжаться бесконечно.

«Я не вижу возможности [России] добиться политического успеха, — говорит он. «Я думаю, что они уже создали огромный кошмар, очевидно, для украинского народа, но огромный кошмар для себя… [Путин] разрушил то самое, что он хотел либо забрать, либо создать в Украине».

Основные моменты интервью

О роли президента Украины Владимира Зеленского в военное время

Я думаю, [сдача в плен] маловероятна на данный момент.Я думаю, что его капитуляция, если бы она состоялась, произошла бы в первые дни войны, которая действительно выглядела очень мрачной для Украины. Сейчас военная ситуация не очень хороша для Украины по любым стандартам анализа, но, возможно, какое-то время они продержатся. И я также думаю — это мое понимание Зеленского, это просто догадки — я думаю, что он посвятил себя будущему Украины, Украине, которая будет построена после войны и, возможно, после оккупации. Так что в некотором смысле он жертвует собой ради этой будущей страны, и для этого он действительно не может сдаться.Он должен продолжать сражаться до конца, до смерти, если это необходимо.

О том, как может выглядеть русская «победа»

Глядя на мир с точки зрения Путина, есть два уровня победы: первый я бы назвал негативным, и он блокирует определенные результаты. И среди этих результатов будет вступление Украины в альянс НАТО. В более широком смысле Путин действительно хочет заблокировать военные отношения между Украиной и Соединенными Штатами, а также между Украиной и Европой.И эта цель — простите за мрачность моего анализа — эта цель может быть достигнута путем разрушения украинского государства и внесения хаоса по всей стране. Это цель более низкого уровня, и ее можно достичь очень жестокими средствами.

Есть еще один слой путинских амбиций и своего рода второстепенная цель, которая у него есть, более позитивная по своей природе, и это создание структуры, политической структуры в Украине, которая нравится Путину. И это будет политическая структура, возможно, разделенная страна.Я сомневаюсь, что это будет на всей украинской территории, но [это будет] политическая структура, почтительная или подчиненная Москве.

Это гораздо более амбициозное предприятие. Это повлечет за собой оккупацию, а сейчас потребуется также восстановление страны, огромные затраты ресурсов, и я не хочу быть слишком самоуверенным в своих прогнозах, но я предскажу в данный момент, что это предприятие обречены на провал.

О возможности раздела Украины

Если бы мне нужно было сказать на данный момент, судя по тому, как идет война, я думаю, что это русский план…. Я удивлен, что они решили вторгнуться в Киев, столицу Украины. Я удивлен радикализмом русского плана войны. Так что это мне подсказывает, что они попытаются построить восточную Украину и поставят ее столицей Киев, и он будет, очевидно, защищен российской военной силой, и придется приложить огромное принуждение, чтобы население эта область является частью этой новой политической структуры. Я говорю, что это план. Я очень скептически отношусь к тому, что они смогут это осуществить, но я думаю, что таково намерение.

[Если бы страну разделили,] остальная Украина была бы в очень плохом состоянии. Это страна, которая зависит от доступа к Черному морю. Это торговая страна. Он экспортирует много товаров. Таким образом, экономические последствия этого были бы очевидно катастрофическими. Конечно, страна также была бы обезглавлена ​​во многих отношениях, если бы потеряла столицу и потеряла бы такое количество территории. … Это была бы хромая и в какой-то степени разоренная страна.

Об опасной нестабильности в результате раздела Украины Россией

[Это означает] мы не узнаем, где именно заканчивается Россия.За последние пару недель Россия поглотила соседнюю страну, Беларусь, в свою военную орбиту. Это создает своего рода российский военный периметр прямо на границе Литвы, Латвии и Польши. Это новое событие, которое само по себе было бы шокирующим, если бы в Украине не шла большая война.

Сама Украина, давайте представим, что страна разделена по образцу того, как могла бы выглядеть «российская победа» — тогда у вас будет западная Украина, которая будет вооружена до зубов.Это будет место огромного конфликта, и, несомненно, будут попытки получить военное преимущество против России, где бы она ни расположилась на востоке Украины, и будут пытаться дестабилизировать ситуацию, будут пытаться дестабилизировать ситуацию с помощью Соединенных Штатов. государства, НАТО и многих европейских стран.

Мы думали… жемчужиной американской внешней политики являются европейский порядок и стабильность. Это было замечательное достижение после 1945 года, первого тура, а затем после 1991 года, второго тура.И теперь мы вернулись туда, где была Европа и во многие из ее самых мрачных исторических моментов, как место, где все довольно неопределенно, нестабильно и исключительно опасно.

Майкл Киммейдж

Я не знаю, как это описать, кроме как как войну с Россией. Если это произойдет, а затем, если у нас будет война с Россией, у нас будет все, о чем мы беспокоимся в плане войны с Россией, конфликта между двумя ядерными державами, США и Россией, на противоположных сторонах.

Так что именно в этом смысле изменчивость ситуации ведет к нестабильности и очень быстро к опасности. Мы определенно вернулись в атмосферу холодной войны, а это атмосфера неопределенности. Это атмосфера страха, и смотреть на это трагично. Это также атмосфера, в которой мы снова возводим стены. …

Мы думали … жемчужиной американской внешней политики являются европейский порядок и стабильность. Это было замечательное достижение после 1945 года, первого тура, а затем после 1991 года, второго тура.И теперь мы вернулись туда, где была Европа и во многие из ее самых мрачных исторических моментов, как место, где все довольно неопределенно, нестабильно и исключительно опасно.

По сценарию, при котором Украина побеждает Россию

Думаю, такие сценарии есть. Я думаю, что они маловероятны, но они возможны. …Украинская стратегия заключается не в том, чтобы победить Россию на поле боя. Это просто невозможно.Но они могут отсрочить, и в каком-то смысле провал российской стратегии сейчас очень полезен для Украины, потому что Россия думала, что сможет получить то, что хочет, не захватывая города, что она просто устранит правительство и установит кого-то нового и население будет соответствовать этому проекту. Это уже доказало, что это не работает.

Так вот Россия теперь обязана — она окружила город Мариуполь на юге Украины. Вокруг города Харькова на востоке Украины идут ожесточенные бои, а затем у вас есть огромная военная колонна, которая собралась вокруг Киева, столицы.

Киев — город с населением 3 миллиона человек. Тот факт, что Россия еще не взяла город, означает, что он вооружается. [Киев] заминирован. Его настраивают на городской конфликт. Таким образом, России могут потребоваться месяцы и месяцы, чтобы захватить столицу в ходе этого. … Аппетит к войне в Москве может уменьшиться. Путин может столкнуться с реальным давлением со стороны своего населения, со стороны экономики, чтобы отступить, и я не думаю, что он назовет это отступлением, но, возможно, он придет к соглашению и попытается решить что-то дипломатическим путем.Он довольно далек от этого на данный момент, но это был бы сценарий, в котором победила бы Украина.

Сэм Бригер и Тея Чалонер спродюсировали и отредактировали аудиозапись этого интервью. Бриджит Бенц и Молли Сиви-Неспер адаптировали его для Интернета.

Путин говорит, что будущее Украины под вопросом : NPR

Пожилой женщине помогают при переходе через реку Ирпень под мостом, который был разрушен в результате авиаудара России, когда мирные жители бегут из города Ирпень, Украина, суббота, 5 марта 2022 года. Вадим Гирда/AP скрыть заголовок

переключить заголовок Вадим Гирда/AP

Пожилой женщине помогают при переходе через реку Ирпень под мостом, разрушенным в результате авиаудара России, когда мирные жители бегут из города Ирпень, Украина, суббота, 5 марта 2022 года.

Вадим Гирда/AP

ЛЬВОВ, Украина (AP) — Президент России Владимир Путин предупредил в субботу, что украинская государственность находится под угрозой, и сравнил санкции Запада в отношении России с «объявлением войны». террор.

По мере того, как риторика Кремля становилась все более ожесточенной, а передышка от боевых действий растворялась, российские войска продолжали обстреливать окруженные города, а число украинцев, изгнанных из своей страны, выросло до 1.4 миллиона. По словам украинских официальных лиц, к ночи российские силы усилили обстрелы Мариуполя, сбросив мощные бомбы на жилые кварталы Чернигова, города к северу от Киева.

Осиротевшие матери оплакивали убитых детей, раненым солдатам накладывали жгуты, а врачи работали при свете своих мобильных телефонов, когда царили уныние и отчаяние. Толпы мужчин выстроились в столице, чтобы присоединиться к украинским военным.

Правительство приказало мужчинам в возрасте от 18 до 60 лет оставаться и быть готовыми к бою.Некоторые, как Владимир Ониско, вызвались добровольцами.

«Мы знаем, почему мы здесь. Мы знаем, почему мы защищаем нашу страну», — сказал Ониско британскому Sky News. «Мы знаем, что делаем, и именно поэтому мы победим».

Путин продолжал возлагать вину за войну непосредственно на украинское руководство и критиковал их сопротивление вторжению.

«Если они будут продолжать делать то, что делают, они ставят под вопрос будущее украинской государственности», — сказал он. «И если это произойдет, то это будет полностью на их совести.

Он также выступил против санкций Запада, которые нанесли ущерб экономике России и привели к падению стоимости ее валюты.

«Эти санкции, которые вводятся, сродни объявлению войны», — сказал он обслуживающий персонал российской авиакомпании «Аэрофлот» «Но, слава богу, мы еще не добрались до этого»

Финансовая система России получила еще один удар, когда Mastercard и Visa объявили о приостановке операций в стране.

Через десять дней после вторжения российских войск борьба за соблюдение режима временного прекращения огня в Мариуполе и восточном городе Волноваха показала хрупкость усилий по прекращению боевых действий по всей Украине.

Украинские официальные лица заявили, что российская артиллерия и авиаудары не позволили жителям уехать до того, как началась согласованная эвакуация. Путин обвинил Украину в саботаже этих усилий.

В понедельник состоится третий раунд переговоров между Россией и Украиной, сообщил член украинской делегации Давид Арахамия.Он не сообщил никаких дополнительных подробностей, в том числе о том, где они будут проходить.

Предыдущие встречи проходили в Беларуси и привели к провалу соглашения о прекращении огня по созданию гуманитарных коридоров для эвакуации детей, женщин и пожилых людей из осажденных городов, где опустели аптеки, сотни тысяч людей испытывают нехватку еды и воды, а раненые скончались от ран.

Мэр Мариуполя Вадим Бойченко заявил, что тысячи жителей собрались для безопасного выезда из 430-тысячного города, когда начался обстрел и эвакуация была остановлена.Позже в тот же день он сказал, что нападение усилилось.

«Город находится в очень, очень тяжелом осадном положении», — заявил Бойченко украинскому телевидению. «Идет беспощадный обстрел жилых домов, самолеты бомбят жилые кварталы. Российские оккупанты применяют тяжелую артиллерию, в том числе реактивные системы залпового огня «Град».

Россия значительно продвинулась на юге, стремясь отрезать Украине выход к морю. Захват Мариуполя может позволить России установить сухопутный коридор в Крым, который она аннексировала в 2014 году.

Тем временем глава Черниговской области заявил, что Россия сбросила мощные бомбы на жилые кварталы одноименного города с населением 290 тысяч человек. Вячеслав Чаус разместил в сети фотографию, по его словам, неразорвавшейся бомбы ФАБ-500 весом 1100 фунтов (500 кг).

«Обычно это оружие применяется против военно-промышленных объектов и укрепрайонов», — сказал Чаус.

В обращении к украинцам Президент Владимир Зеленский указал на «500-килограммовые бомбы, которые были сброшены на дома украинцев.Посмотрите на Бородянку, на разрушенные школы, на взорванные детские сады. У разрушенного харьковского Успенского собора. Посмотрите, что сделала Россия».

Украинские военнослужащие несут детскую коляску после перехода через реку Ирпень по импровизированной тропе под мостом, разрушенным в результате авиаудара России. Вадим Гирда/AP скрыть заголовок

переключить заголовок Вадим Гирда/AP

Украинские военнослужащие несут детскую коляску после форсирования реки Ирпень по импровизированной тропе под мостом, разрушенным в результате авиаудара РФ.

Вадим Гирда/AP

Запад широко поддержал Украину, предложив помощь и оружие и наложив на Россию обширные санкции. Но сама борьба осталась за украинцами, которые выразили смесь мужественной решимости и уныния.

«Украина истекает кровью, — заявил министр иностранных дел Дмитрий Кулеба в видео, опубликованном в субботу, — но Украина не пала».

Российские войска выдвинулись на третью атомную электростанцию, уже взяв под контроль одну из четырех действующих в стране и закрытую станцию ​​в Чернобыле, сообщил Зеленский U.С. законодателей.

Зеленский умолял законодателей о дополнительной помощи, в частности истребителях, чтобы обеспечить безопасность в небе над Украиной, даже несмотря на то, что он настаивал на поражении России.

«Мы наносим потери оккупантам, которых они не могли видеть в своем страшном сне», — сказал Зеленский.

На этой неделе российские войска взяли под контроль южный портовый город Херсон. По словам Зеленского, несмотря на то, что они окружили Харьков, Николаев, Чернигов и Сумы, украинским силам удалось сохранить контроль над ключевыми городами в центральной и юго-восточной Украине.

Президент США Джо Байден позвонил Зеленскому рано утром в воскресенье по киевскому времени, чтобы обсудить санкции против России и ускорение помощи США Украине. В Белом доме заявили, что разговор касался также переговоров между Россией и Украиной, но не сообщили подробностей.

Тем временем госсекретарь США Энтони Блинкен находился в Польше для встречи с премьер-министром и министром иностранных дел, на следующий день после участия в встрече НАТО в Брюсселе, на которой альянс обязался усилить поддержку членов восточного фланга.

Блинкен также разговаривал по телефону с министром иностранных дел Китая Ван И, который сказал, что Пекин выступает против любых шагов, которые «подливают масла в огонь» в Украине, по данным МИД Китая. Блинкен сказал, что мир следит за тем, какие страны выступают за свободу и суверенитет, заявили в Государственном департаменте.

В Москве премьер-министр Израиля Нафтали Беннет встретился с Путиным в Кремле. Израиль поддерживает хорошие отношения как с Россией, так и с Украиной, и Беннет предложил выступить в качестве посредника в конфликте, но никаких подробностей встречи сразу не появилось.В офисе Беннета заявили, что после этого он дважды разговаривал с Зеленским.

В связи с западными санкциями Аэрофлот, ведущая российская государственная авиакомпания, объявил о планах приостановить со вторника все международные рейсы, кроме Беларуси.

Число погибших в конфликте было трудно измерить. Управление ООН по правам человека заявило, что после вторжения 24 февраля было подтверждено, что по меньшей мере 351 мирный житель был убит, но реальное число, вероятно, намного больше.

Украинские вооруженные силы значительно уступают российским, но ее профессиональные и добровольческие силы сопротивляются яростному упорству.Даже в павших городах были признаки сопротивления.

Прохожие в Чернигове ликовали, наблюдая, как российский военный самолет падает с неба и разбивается, согласно видео, опубликованному правительством Украины. В Херсоне сотни протестующих размахивали сине-желтыми украинскими флагами и кричали: «Идите домой».

Огромная российская бронетанковая колонна, угрожающая столице Украины, остановилась под Киевом. Советник президента Украины Алексей Арестович заявил во второй половине дня, что военная обстановка в целом стала более спокойной, а российские силы «с утра не предпринимали активных действий».

Конгресс США рассматривает запрос на экстренное финансирование в размере 10 миллиардов долларов для нужд гуманитарной помощи и обеспечения безопасности. ООН заявила, что увеличит свои гуманитарные операции как внутри, так и за пределами Украины, а Совет безопасности назначил на понедельник заседание по поводу ухудшения

Всемирная продовольственная программа ООН предупредила о надвигающемся кризисе голода в Украине, крупнейшем глобальном поставщике пшеницы, заявив, что миллионы людей будут нуждаться в продовольственной помощи «немедленно».

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

2022 © Все права защищены.