Розповідь неповторний я: Твір на тему: Я – неповторна особистість (1 варіант) ❤️

Содержание

Твір на тему: Я – неповторна особистість (1 варіант) ❤️

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя-єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

В. Симоненко

Я – неповторна особистість! Від цієї думки стає легко й радісно, адже у світі немає людини-копії, схожої на мене. Ніхто не може точно повторити моїх рухів, думок, написати моїми словами твір тощо.

Це прекрасно!

Уявіть, що люди почнуть дублювати зовнішність та поведінку одне одного. Від цієї фантастичної картини стає моторошно. Світ переповнився б абсолютно однаковими людьми, які мали б однакові

погляди на життя, захоплювались тими самими речами, читали тільки певні книги.

Чи були б ми щасливі від того, що зникли б дискусії? Це ніби й добре, але як нудно стало б на нашій землі!

Перш за все постраждало б мистецтво. Задумав художник намалювати картину, створив шедевр, приніс у галерею, а там висить десь із двадцять точнісінько таких полотен.

Написав письменник книгу, а видавати її навіть сенсу немає: подібний твір давно лежить на полицях книгарень. І так усюди: однакова музика, штамповані фільми, повторювані скульптури… І ніякого польоту думки, фантазії, натхнення, ніякої оригінальності й самобутності.

Безумовно,

світ прекрасний саме завдяки своїй розмаїтості. Різні галузі науки й освіти розвиваються тільки тому, що люди цікавляться неоднаковими питаннями й проблемами. Навіть на тій самій роботі часто потрібні люди з несхожим світоглядом.

Наприклад, у наукових та виробничих дискусіях народжуються нові ідеї, які сприятимуть розвитку певної галузі. Часто буває й так, що вчений робить певне наукове відкриття, а його колега, поглянувши на винахід з іншої точки зору, покращить і вдосконалить роботу попередника. Виходить, без неповторності неможливий прогрес!

Індивідуальність людини виявляється і в мистецтві. Скільки придумано різних технік малювання, виконання музичного твору, побудови архітектурних споруд! Скільки нових художніх форм у літературі! І кожен музикант, художник, скульптор, письменник зробив свій неповторний внесок в історію мистецтва.

Так, ознайомившись із творчими доробками класиків, ми ніколи не переплутаємо композиції Моцарта й Баха, відзначимо оригінальність полотен Клімта й Далі, помітимо й порівняємо особливості авторського стилю Івана Франка й Лесі Українки. Поступ мистецтва відбувається завдяки новим ідеям неповторних талантів.

Що вже тоді казати про сферу почуттів! Неприродно, якби всім подобалися ті самі люди. Мрія про особисте щастя з рідною, духовно близькою людиною була б далекою і нездійсненною.

Тож цінуймо свою і чужу неповторність, поважаймо таланти інших людей і розвиваймо власні. Кожна думка, кожен новий погляд на звичне й застаріле має право на існування. Несхожість – це прекрасно!

Я – Особистість | Первинна профспілкова організація працівників ЛНУ ім. Івана Франка

Центр духу, особистість, не є ні предметним, ні оречевленим буттям, але  лише постійно здійснювана всередині себе самого

певна побудова актів…

Макс Шелер

Чи кожен із нас є особистістю? Чи особистісне ядро є обов’язковою складовою особистості? Чи здатна особистість здійснювати масовий вплив на інших? – ТАК.

Не варто ототожнювати особистість із індивідуальністю, бо особистість є вищою, тобто надіндивідуальною. Кожен із нас народжується особистістю, лише ВИБІР (навіть щохвилинний) може спричинити або деградацію, яка призводить до втрати особистості, або певну досконалість (тобто досконалість життя для конкретної особистості). Цей вибір – вчинки, в яких людина заявляє про себе, вирізняючись як особистість серед інших, або, в яких вона нівелює себе не з фізичної, проте з духовної сторони. Я = особистість. Ми можемо й не помітити, як втратимо це Я, але тоді ми перестанемо усвідомлювати свою унікальність, свої вади й переваги. Думаю, аби особистісна досконалість на зайшла в глухий кут, то треба інколи вдаватись до стану рефлексії: досить поглянути на себе збоку, пізнати самого себе, реально оцінювати, а не переоцінювати.

Особистісне ядро людини – це стержень, із якого все починається й завершується, тобто він поєднує в собі внутрішній світ людини й її поведінку ззовні: містить все й генерує те «все» в діяльності; в стержні зосереджене вольове начало. На мою думку, особистісне ядро – це добро і зло (а вже ми самі обираємо між цими двома поняттями), виховання (близьких та суспільства) й самовиховання, синтез волі, свободи, розуму.

Вплив. Вважаю, що особистість здатна як і здійснювати масовий вплив на інших, нав’язуючи, або, підштовхуючи їх до спільного знаменника – якоїсь своєї ідеї, так і ніколи не розвинутися повноцінно: здеградувати повністю чи зупинитись на певному етапі розвитку. Якщо все ж одна особистість в змозі бути рушієм глобальних переворотів, то чи не варто прагнути розвивати своє власне Я?

Христина Вишивана


Цікава розповідь про мистецьке життя нашої країни від дитячої школи мистецтв №4

Дитяча школа мистецтв №4 в рамках проєкту «UA:стиль» підготувала сьогодні для вас цікаву розповідь про мистецьке життя нашої країни.

Україна традиційно багата на мистецьке життя. Тут творили відомі у всьому світі скульптори та живописці, композитори писали безсмертні музичні твори, письменники творили світові шедеври, а в містах та селищах постійно лунала музика просто на вулицях. Музика, що часто випереджала свій час та епоху. Україна – одна з наймузичніших та найспівучіших націй у світі. Саме про це нам говорять полотна відомих українських художників.

Професійна музична діяльність в Україні межі XVII-XVIII століття загалом була пов’язана з так званими співацькими школами, де свій творчій шлях розпочинав Дмитро Бортнянський (1751−1825) — композитор, який на тлі знищення української державності зміг зберегти традиції рідної культури та втілити їх в багатьох своїх творах.

Так само, зберегти національну свідомість зміг і Семен Гулак-Артемовський (1813−1873), сьогодні відомий багатьом як автор першої української комічної опери «Запорожець за Дунаєм».

Продовжуючи огляд мистецьких подій неможливо обійти тему створення головної для нашої держави мелодії та її автора. Михайло Вербицький (1815−1870), автор музики до гімну України (1864).

Багато українських митців та меценатів в кінці ХІХ століття задумуються над створенням  професійних навчальних закладів на теренах нашої держави. Микола Лисенко (1842−1912), повернувшись після навчання в Лейпцизькій консерваторії, вирішує створити першу в Україні національну музично-драматичну школу (1904), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів.

Пізніше просвітницьку діяльність продовжить Рейнгольд Глієр (1874−1956), який у 1913 році очолив Київську консерваторію. Пам’ятаючи про співучість української нації, Р. Глієр розширює навчальну програму, відкриваючи клас співу, з метою створити в Києві найкращу оперну школу.

У ті ж самі 60-ті роки в напрямку нової фольклорної хвилі свою професійну діяльність розпочав інший, дуже відомий сьогодні в країні композитор і музикознавець Мирослав Скорик (1938).

І це тільки невеликий перелік найвідоміших видатних музичних діячів України.

Творчість сучасних композиторів, таких як  Олександр Гоноболін, 

Юрій Щуровський , Анна Колтунова  і багато-багато інших, дарують нам чарівні мелодії, що залюбки виконують наші діти. Їх творчість надихає та дарує справжнє естетичне задоволення. А пісні стали модною частиною української естрадної музики.

Чи може бути музика модною? Звісно! Особливо, якщо вона створена талановитими композиторами. Їхні надзвичайні мелодії майже самі вриваються до душі і серця кожного і ще довго не відпускають.

Заслужена артистка України Леся Горова – жінка з великим серцем, де окрім таланту живе ще багато любові – до України.

Слова її пісень вражають духовністю та глибоким осмисленням нашого життя.

Ірина Кириліна – тендітна, невисока, майже дівочої статури композиторка, яка написала багато оригінальних музичних творів і мала популярність серед виконавців як естрадних, так і класичних.

Писала “серйозну” музику, а також пісні для багатьох відомих естрадних виконавців – Лілії Сандулеси, Іво Бобула, Павла Зіброва, Віталія Білоножка, Оксани Білозір, Ніни Матвієнко та інших.

Наталія Михайлівна Май — автор, композитор і виконавець, заслужена артистка України. Пісні Наталії Май пронизані любов’ю до рідної землі, вони світлі, прості і по-дитячому добрі. А ще ці пісні піднімають настрій, лікують душу і дарують надію на краще. ЇЇ пісні з задоволенням слухають і співають на заході й на сході України. Для пісень Наталії Май немає кордонів. Вони мають прихильників серед українців Канади, Англії, Італії, Америки та інших країн світу. А в Іспанії «Мамину сорочку» називають гімном української діаспори.

Квітка Цісик — відома американська блюзова і оперна співачка українського походження, голос якої зачаровував весь світ. Її пісні ніколи не підсилювала могутня техніка, не супроводжував оглушливий оркестр, Квітка жодного разу не співала під фонограму. Пісня лилася з душі, яка через океан говорила з Україною…

Її приголомшений за красою тембр та неперевершене виконання українських народних і популярних пісень швидко стали модними в Україні. За часів Радянського Союзу її голос був заборонений. І лише в останнє десятиріччя приголомшені її щирим талантом українці почали вшановувати її пам’ять і знімати про неї фільми.

Донька повоєнних емігрантів із Західної України, Квітка народилася і все своє життя жила в Америці. Її добре знали в шоу-бізнесі. Як вокалістку Квітку навперебій запрошували джазові, поп- і рок-зірки: Роберта Флек, Карла Саймон, Майкл Болтон… Вона допомагала Квінсі Джонсу – кращому продюсерові-аранжувальнику Америки, який відкрив феномен Майкла Джексона. До речі, з майбутнім королем поп-музики Квітка часто співала в хорі.

Проте в душі Квітка завжди залишалася українкою і сумувала по своїй етнічній батьківщині. Постійно випробовувала потребу щось зробити для неї. “Я всім розповідала, яка в Україні красива, мелодійна музика і народ співучий. Але не було жодного запису, зробленого на професійному рівні. І я зрозуміла, що повинна записати українські пісні. Не тільки для своїх друзів – для всіх українців. Це був би такий подарунок. Я мріяла, що в Україні мене почують…”

Виконання Квітки Цісик бездоганне: жодної фальшивої ноти, жодного невдалого вокального прийому, форсованого звуку або невиправданої змістом зміни настрою. Просто спів, який бере за душу.

«Аранжування для першого альбому робив великий професіонал і мій товариш Джек Корнер», – розповідала Квітка. – «Він музикант і композитор, але нічого не чув про Україну. Тепер знає про неї дуже багато. До кожного твору Джек відносився дуже відповідально: щоб не змінити його, не зробити американським, а залишити неповторний український мелос. Всі пісні я спеціально перекладала йому англійською мовою. Він так хотів зрозуміти й відчути зміст». Епіграфом до другого альбому стали слова: “Ця збірка пісень – бажання мого українського серця вплести радісні нотки в розпатлане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу”…

Завдяки професіоналізму, відкритому характеру і щедрим гонорарам Квітка зібрала для запису альбомів кращих студійних музикантів Нью-Йорка. Фортепіанну партію виконувала старша сестра співачки. В результаті – два альбоми, яким немає рівних в українській легкій музиці. У 1990 році обидва диски було номіновано на “Греммі”.

Слухайте УКРАЇНСЬКЕ! Пишайтеся УКРАЇНСЬКИМ! Бережіть УКРАЇНСЬКЕ!

Файне місто Тернопіль – чергова замітка із рубрики «Пізнаємо Україну разом» від студента-харчовика

17 травня 2020 року

     Антонів Артем, староста групи другого курсу скороченого терміну навчання факультету харчових технологій та управління якості продукції АПК продовжує роботу рубрики, яку сам ініціював.

     Хочеться підтримати своїх одногрупників, оскільки, вони залюбки поширили мою ідею, та розповісти Вам про своє мальовниче та рідне місто – файне місто Тернопіль
     Тернопіль… Місто мого дитинства і юності… Приємно було б провести друзів вулицями файного міста. І ось сьогодні трапилася така нагода. Наша екскурсія онлайн, надіюсь, подарує вам справжню насолоду, бо Тернопіль дійсно неповторний. І своїми історичними пам’ятками, і сучасною архітектурою. Тернопіль – одне з найцікавіших міст Західної України. Знаходячись у самісінькому її центрі, файне місто ввібрало неповторний колорит Галичини з австрійською архітектурою, красу Поділля та спокій Волині. У Тернополя значна та цікава історія, пов’язана, в першу чергу, із замком, який служив не тільки для оборони від турків і татар у XVI – XVII століттях, а й резиденцією місцевих правителів. Зараз це найстаріша будівля міста, під якою розташована ціла система підземель.

     Тернопіль здавна був релігійним центром, оскільки тут проживали представники різних релігійних течій і народностей: поляки – римо-католики, українці – православні або греко-католики, євреї – іудеї та багато інших. Внаслідок цих обставин, у місті збереглися старовинні релігійні архітектурні споруди, зокрема:
     Архикатедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (давніше Домініканський костел Пресвятої Діви Марії та монастир), який збудований у II половині XVIII століття. У Катедрі можна піднятися на дзвіницю та побачити місто з висоти, а також відвідати підземні крипти, у яких скоро відкриється музей храмів міста.

     Кафедральний собор Різдва Христового, або Церква Різдва Христового, яка є також однією з найдавніших культових споруд Тернополя і збудована орієнтовно в кінці XVI – на початку XVII століть, як частина міських оборонних споруд. За легендою у ній молився сам Богдан Хмельницький. Зараз у храмі знаходяться багато старовинних ікон, зокрема, чудотворна ікона Божої Матері, а також горельєф хресної дороги та скульптура Мадонни.

     Церква Воздвиження Чесного Хреста (Воздвиженська або Надставна) — найдавніший храм Тернополя, пам’ятка архітектури національного значення, споруджений наприкінці XVI століття, що також була частиною міських оборонних споруд і знаходилась біля західної міської брами. Існує версія, що церква спочатку був частиною брами і вже пізніше стала власне храмом.

     Проте Тернопіль цікавий не тільки храмами, а й своєю архітектурою з типовими вузьким вуличками і австрійськими будинками, що зберегли дух старовини, а також пам’ятниками цікавим особистостям, наприклад, відомій оперній співачці Соломії Крушельницькій та літературним персонажам («12-й стілець», «Людині-неведимці» та ін.). 

     Ну, і звісно ж, окрасою нашого міста є Тернопільський став — велика штучна водойма, розташована практично в центрі міста. Біля водойми працюють два пляжі — Дальній пляж та пляж «Циганка». По Тернопільському ставу в сезон навігації курсують теплоходи «Герой Танцоров» та «Капітан Парій» (колишній ПТ-50). У теплу погоду судна сполучають центр міста з Дальнім пляжем, а у прохолодніші дні роблять круїзи без зупинок. Окрім теплоходів, на озері можна побачити яхту з бортовим номером ТП-88-К. Вона швартується на пристані, що в парку ім. Т.Г. Шевченка. З 2017 року на ставі відкрили нову атракцію — найдовший в Україні фонтан, довжиною 210 метрів.

     Тернопільський став заслужено вважають туристичним серцем міста. Це велика штучна водойма в Тернополі, створена на місці боліт на річці Серет. Мало хто знає, але історія Тернопільського ставу тягнеться ще з 1548 року. За основу взяли річку Серет, в заплаві якої звели оборонну ланку, яка слугувала додатковим захистом фортеці від турків і татар. У 16 столітті межі ставу часто переносилися – від Кутковець до Тернопільського замку. У 1550 році за наказом Яна Тарновського проводять направу греблі, лотків і водоспуску. Вже з 17 ст. на ставі працювали чотири млини, що давало великі прибутки. У водоймі розводили рибу, яку не лише продавали мешканцям міста, але й експортували до Польщі.

     19 липня 1953 року, з’явилися не тільки зелений парковий килим – парк культури ім. Тараса Шевченка і блакитне дзеркало, а й два штучних острівка: Чайка (розташоване в центрі затоки) і острів закоханих з дерев’яною альтанкою-ротондою в центрі, що знаходиться на де-якій відстані від набережної серед чистих вод штучного озера. З тієї пори романтичний куточок тиші став улюбленим місцем проведення дозвілля не тільки юного покоління тернополян, а й символів душі міста, яка зберігає всі маленькі епізоди з життя його мешканців, що б вплести їх в нитку історії, перетворивши на легенду.

    Поблизу озера в парку Шевченка можна відвідати зменшений аналог пам’ятки в Парижі — Єлисейські поля в Тернополі. В чудовому українському місті це невеликі алеї парку з двома пагорбами та оригінальми скульптурами. На Єлисейських полях відпочиває в основному молодь. У цій зеленій зоні люблять грати в фрізбі, бадмінтон та інші ігри, в яких можна позмагатися на свіжому повітрі. Тут часто проводять пікніки, гуляють батьки з дітьми, можна навіть побачити любителів зануритися у вигаданий світ з книгами в руках. І хоча Єлисейські поля Тернополя не так вражаючі, як в Парижі, проте місце все одно по-своєму унікальне і дуже миле.

     Ще однією окрасою Тернополя є Театральний майдан і бульвар Тараса Шевченка.

     Театральний майдан — головний майдан Тернополя, який разом із бульваром Тараса Шевченка композиційно утворює сучасне середмістя. У західній частині майдану є Тернопільський академічний обласний драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка. Театральний майдан — одне з улюблених місць відпочинку тернополян.
     У сквері біля майдану розташований пам’ятник Тарасові Шевченку. Навпроти театру встановлено пам’ятник Незалежності. За ним, ближче до ЦУМу — пам’ятник Соломії Крушельницькій — пам’ятник видатній українській оперній співачці. Перший пам’ятник жінці в Тернополі і перший пам’ятник-монумент Соломії Крушельницькій у повний зріст у світі.

     Окрім іншого, Тернопіль славиться ще й своєю багатою фестивально-ярмарковою традицією. В місті щорічно проходять різні фестивалі, серед яких найбільший — Міжнародний музичний фестиваль «Файне Місто». Гасло фестивалю – «Міст багато, файне – одне». Також традиційними стали фестивалі «Галицька дефіляда», «Коропфест», «Тернопільська брама», крафтовий фестиваль пива та м’яса «Фон Вакано Крафт», музичний фестиваль «Гамселить». Й інші гастрономічні фестивалі, усіх їх навіть не перечислиш, та й навіщо, якщо краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому запрошую всіх Вас в Тернопіль, оскільки тут кожен знайде те, що йому до душі.

     І звичайно про підприємства харчової промистловості. Запорука успіху ТОВ «Тернопільхлібпром» – висока якість хлібобулочних виробів, яка досягається насамперед використанням у їх виробництві високоякісних інгредієнтів — борошна та іншої сировини. ТОВ «Тернопільхлібпром» співпрацює тільки з самими надійними компаніями-постачальниками з хорошою репутацією. Проте враховуючи постійне розширення асортименту, ТОВ «Тернопільхлібпром» має потребу в постачальниках нових різноманітних натуральних наповнювачів і добавок, декоративних прикрас, пакувальних плівок обладнання і запчастин та багато чого іншого.

     Компанія «Молокія» – це велика сім’я, що вже близько 20 років проявляє свою любов до мільйонів українських родин, виготовляючи корисні молочні продукти з натурального молока. «Ми любимо те, що робимо. І нам не однаково, що у Вашій склянці молока».
     28 червня 1969 року новий молокозавод введено в експлуатацію. Підприємство почало випуск топленого молока, кефіру, ряжанки, айрану в скляних пляшках з кришкою з фольги. 1987 року завод переробив понад 108 тонн молока та вершків. За часів СРСР Тернопільський міський молокозавод входив в число провідних підприємств міста Економічне життя країни, безумовно, вносило свої корективи і в роботу підприємства. Проте у 2000 році на завод прийшла нова команда управлінців. Тоді на потужностях підприємства було створено ЗАТ «Тернопільський молокозавод», який у 2011 році став ПрАТ «Тернопільський молокозавод». Відтоді щорічно обсяги виробництва зростають на 25-30 %. Завод значно розширив асортимент продукції, відвоював свої ринки та налагодив власну систему доставки сировини та дистрибуції. В результаті поетапної реконструкції зараз виробничі потужності ПрАТ «Тернопільський молокозавод» дозволяють переробляти близько 250 тонн молока в день. Продукція підприємства об’єднана під торговою маркою «Молокія».

     Опілля – найдавніша пивоварня у Тернополі. 

     В інвентарі 1672 року у Тернополі згадується п’ять пивоварень: Полянчина, Берка, Новіцького, Лейби та Нестайчишина, Мося та Федора Дівички.
     Заснування пивоварні «Опілля» в 1851 році, розташованої недалеко за містом, біля Білої, у місцевості званій «Провалиха». Це була ПЕРША в Тернополі велика пивоварня, стала одним із місць відпочинку, пиво тут відпускали прямо із пивоварні за дешевшою ціною і зразу ж приймали пляшки назад. Протягом січня-травня 2011 року почався новий етап в історії відродження «Опілля». Вдалося майже у два рази збільшити об’єми основного виробництва, що дозволило закласти добрий фундамент для подальших економічних успіхів. Підприємство перетворилося у будівельний майданчик. До роботи залучалися не лише фахівці безпосередньо причетні до броварства, але й до високих технологій аерокосмічної галузі та атомної енергетики. «Опілля» відновило випуск відомих сортів пива “Жигулівське” та “Княже”.
     З 2015 р. на 50 % щороку зростає виробництво корпорації «Опілля». Продукція компанії поширується на ринку. Проведено реконструкцію холодильного обладнання, що дозволило повністю відмовитися від застарілих систем аміачного охолодження. Розпочалися роботи з впровадження обладнання для переробки дробини та інших відходів. Вперше «Опілля» стало найбільшим платником податків Тернопільщини.
     Сучасність… Ідея відновлення натурального виробництва, помножена на досвід, наполегливу працю та український інтелект, відродила велике підприємство, що на сьогодні є однією з візитівок не лише Тернопільщини, але й України. Акціонери підприємства впевнені — повернення до всього натурального, природного буде головною тенденцією економіки ХХІ століття, а ті, хто шукають взаємну вигоду для виробника, споживача та суспільства загалом, вестимуть Україну до спільного виграшу. 

     «Тернопільський м’ясокомбінат» є структурним підрозділом компанії «Агропродсервіс». Відновив свою роботу у 2016 році. Особливістю продукції «Тернопільського м’ясокомбінату» є те, що кожен вид ковбаси, напівфабрикатів, свіжого м’яса чи консервації виготовлені зі свинини, яловичини чи курятини власного виробництва. А гарантію якості продуктів контролюють у власній та державній лабораторіях та через свою торгову мережу, яку зараз активно розвивають. Також на даний момент частина виробництва знаходиться на етапі пуско – налагоджувальних робіт. На сьогодні на «Тернопільському м’ясокомбінаті» вже працюють такі цехи:

  1. Консервний цех
  2. Цех сирокопчених ковбас
  3. Цех варено–копчених ковбас
  4. Цех з обвалки м’яса
  5. Цех по забою свинини та ВРХ
  6. Цех по забою птиці

     Кондитерські традиції «ТерА» здавна відомі в Україні та за її межами і давно встигли зарекомендувати себе з найкращої сторони. Відмінний смак і висока якість продукції, турбота про інтереси споживача — ось риси, які поєднує в собі колектив фабрики. Підприємство засноване в 1945 році під назвою «Артіль «Харчокомбінат». В 1996 році відповідно до Указу Президента України «Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі» підприємство перетворено у відкрите акціонерне товариство «Тернопільська кондитерська фабрика». В липні 2000 р., у відповідності з рішенням Загальних зборів акціонерів, товариство перейменоване у ВАТ «ТерА». На сьогодні ВАТ спеціалізується на випуску різноманітних кондитерських виробів: вафлі, пряники, печиво, зефір, мармелад, драже, східні солодощі, цукерки асортимент яких налічує понад 80 найменувань. Освоєно також випуск хлібо-булочних та макаронних виробів. За підсумками роботи 2000 р. ВАТ «ТерА» визнано переможцем конкурсу «Підприємство-2000» у номінації «Зроблено в Тернополі».

     ТзОВ «Агровіта» презентує на українському ринку такі види м’ясної продукції: варені, шинковані, напівкопчені, варено-копчені, сосиски, сардельки і делікатеси з курятини та свинини.

 

     Суворий контроль та дотримання технології виробництва дозволяє виготовляти продукцію висої якості, яка відповідає санітарним нормам. Кожен продукт виготовляється до вимог ДСТУ та ТУ. Ковбаси виготовляються на сучасному обладнанні та за традиційною рецептурою, тому їхній смак завжди відмінний та довершений. Компанія зарекомендувала себе як надійний постачальник та представляє свою продукцію у багатьох містах України. ТМ «Галичина Ласунка» — виробник морозива в Україні з 1997 року. Із самого початку своєї діяльності компанія дотримувалася встановлених стандартів якості, ретельно слідкувала за тим, щоб готова продукція була не тільки смачною, але й повністю безпечною. Розробляючи власні унікальні технології виробництва морозива, компанія залишилась вірним основним принципам роботи. Саме тому можна не сумніватись, що будь-яка пачка морозива ТМ «Ласунка» — натуральний продукт, створений із найкращих компонентів.Цілий комплекс агрегатів забезпечує безперебійну роботу молочного та шоколадного цехів, а також цеху джему, завдяки чому покупці можуть насолодитись улюбленими смаками морозива: від найпростішого на перший погляд вершкового морозива у вафельному стаканчику до торта-морозива.
     «Але нічого цього не було б без любові і визнання наших улюблених клієнтів. Адже кожна наступна пачка морозива фасується з думкою про маленьких і великих ласунів, настрій яких помітно покращується, варто лише розгорнути шелестку упаковку» — зазначають представники підприємства. 

     Це основні великі підприємства – виробники, які розташовані безпосередньо в місті Тернополі. А ще понад 150 підприємств різних потужностей розташовані в місті та області. Вони виготовляють якісну продукцію, яка користується попитом та широко поширина, як на українському, так і на іноземних ринках. Славиться Тернопіль і своїм інтелектуальним потенціалом. За чисельністю докторів і кандидатів наук на 10 тисяч населення займає провідні позиції в державі, а кількістю студентів на таку ж чисельність населення поступається лише Києву і Харкову
     Вузи Тернополя представлені всіма типами навчальних закладів. Це і Тернопільські університети, і інститути, і академії, в яких є як платне навчання, так і можливість пройти на бюджет. Тернопільські вузи приймають не тільки українців, а й іноземних громадян, які приїхали у Тернопіль для здобуття вищої освіти.

     Можна ще безліч говорити та писати про своє рідне місто, яке дало мені можливість побачити цей світ, сприйняти (хоча не завжди хочеться) його таким, який він є, зустріти людей, які залишили свій слід в моєму житті. Саме з Тернополя почалась моя нова історія. Скільки він знає секретів, скільки він бачив приємного, чуттєвого, радісного (бувало по-різному), особливого, скільки ми залишались з ним на однинці. Звучить як признання у коханні, і це дійно так. Моє місто, яке завжди буде зі мною в серці. Ти допоміг мені стати тим, кого я хочу бачити в майбутньому і я знаю точно – ми з тобою не розлучимось.
     Завжди з нетерпінням чекаю зустрічі з тобою і запрошую Вас познайомитись з маленькою душею під назвою Тернопіль!

 

 Артем Антонів,
студент групи ХТ-2 ст
факультет харчових технологій та
управління якістю продукції АПК

 

 

 

Людина — це неповторність | Я

У світі сім мільярдів людей, і кожен є неповторною особистістю. Не існує двох однакових, навіть якщо люди і схожі зовнішньо, їхній внутрішній світ неодмінно відрізнятиметься.

Людина-це неперевершене створіння із своєю особливою зовнішністю, світоглядом, захопленнями, талантами, мріями, вадами і страхами. У всіх є свій унікальний смак у одязі, музиці, фільмах, книгах тощо. Кожен має своє хобі, будь-то музика чи спорт, улюблене заняття, справу життя.

Проте, люди можуть засуджувати інших за їхні особливості, через зовнішність, за їхні захоплення чи спосіб життя. Вони вважають, що їхня думка важливіша, правильніша, і нав’язують її. Інколи це переростає у образи, цькування та знущання, від чого опускаються руки. Люди починають ненавидіти себе, свою зовнішність, свої вади і страхи та починають залежати від думки оточуючих. Починають боятися робити помилки, бути неідеальним в очах інших. Це неправильно! Неправильно заганяти себе в рамки, обмежувати, постійно боятися осуду. Це наше життя, і ми повинні робити те, що хочемо, і жити, як хочемо.

Лідер південнокорейської музичної групи «BTS» у своїй промові сказав такі слова: «Можливо вчора я зробив помилку, але вчорашній я – все ще я. Сьогодні я той, ким я є, зі всіма своїми недоліками і помилками. Завтра я можу бути трішки мудрішим, але це все одно буду я. Мої недоліки і помилки – це і є я, вони створюють найяскравіше сузір’я мого життя. Я прийшов до того, щоб любити себе за те, яким я є, яким я був і яким я надіюсь стати. … Не важливо хто ви, звідки ви, не важливий ваш колір шкір чи стать – просто розкажіть про себе, знайдіть своє ім’я і знайдіть свій голос».

Справді, кожному з нас варто полюбити себе, прийняти всі свої недоліки, не соромитись того, що любимо чи робимо, припинити залежати від думки інших, чинити так, як вважаємо за потрібне. Якщо людина не приймає себе, не любить, постійно запитує себе: «А що скажуть інші?», то вона не буде щасливою. Страх, сумніви, приховування, переживання – хіба хтось цього заслуговує? Хіба ми не можемо жити так, як хочемо? Приймати себе такими, якими є? Все починається з любові до себе. З внутрішньої гармонії душі, з переконання самих себе. І тоді зникає страх осуду, стає байдуже до думки сторонніх людей, приходить розуміння того, що всі комплекси ми створюємо самі собі, що ми не можемо подобатися всім. Полюбивши себе, ми стаємо щасливими. І тоді виростають крила…

Людина-це неповторність, унікальна особистість несхожа на інших. Із своєю особливою зовнішністю, будовою тіла, захопленнями, смаками, світоглядом, здібностями, мріями, цілями, проблемами, недоліками, помилками і страхами. Абсолютно кожен є особливим, винятковим та надзвичайним. На небі мільйони зірок, проте кожна є неповторною…

Лілія БІЛЯК,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Львів

31.01.2019

Чутливе лише серце [Іра Блажієвська про себе та про свою творчість]

На цьогорічній виставці «Таланти КПІ» акварелі на тему «Архітектура Києва, яка зникає» привернули загальну увагу. Їх автор – аспірантка ФМФ Іра Блажієвська. Ми попросили авторку розповісти про себе та про свою творчість. Наводимо розповідь Ірини.

Як з’явилося бажання виразити себе за допомогою малюнка? Для цього потрібно повернутися в минуле… У дитячому садку є нелюбима багатьма малюками тиха го­дина. Сон, звичайно, – користь здоров’ю й запорука дівочої краси, але на той час йо­го було багато й тому цінності не представляв… Моє ліжко стояло під вікном, а там стільки цікавого, ну як же не поділитися побаченим. Одним словом, я заважала й на мене знайшли управу… Досвідчений вихователь садив за стіл, давав аркуш паперу, фарби й – о диво! – дві-три години від мене не було й звуку!.. Чи варто говорити, що малювання замінило допитливій дитині потребу виговоритися.

Я не згодна із загальноприйнятим твердженням, що творчість – засіб самовираження. Скоріше, це потреба передати певні почуття, емоції, бажання акцентувати якісь дії, ідеї, де відбиток самої людини залишається мимоволі. Тобто людина не може пройти повз щось, але, зупинившись, стає невід’ємною частиною картинки.

Батьки мої – теж люди творчі. У родині панує правило: «Хочеш чогось, але не можеш придбати, – доклади рук і зроби сам». Батько – докладає рук до цегли й створює будинки (будівельник), мама й сестра – до па­перу-комп’ютера й створюють ескізи відповідних споруд (архітектори), на мені лан­цюжок обривається (магістр математики).

Перш ніж почати себе хвалити – ось як багато вмію! – поясню, чому так сталося. Батьки в мене із двох світів – міської інтелігенції та сільської чіпкості – виховували за принципом: «Більше вмієш – легше проживеш»… І, одержуючи оцінки: «Батькова доня!» та «Мамина дочка!», «Це в мою маму!» та «Це, звичайно, спадковість!», – я поступово вчилася в’язати, шити м’які іграшки, вишивати, займалася фриволіте й флористикою, конструюванням і моделюванням одягу, фотографією, а також риболовлею, стрільбою й верховою їздою… І справа не в тім, що мені не хотілося розчаровувати батьків, кожний з яких намагався показати широту свого світу, просто «все, що спорід­нено, те природно»… «Знання за плечима не носити», – посміхаючись, говорять мудрі. На що я, червоніючи, звично відповідаю: «Вони там і не помістяться – там умостився чималий рюкзак, набитий захопленнями…»

Чи пишу вірші? Тобто картини, які розмовляють? Так, зрідка грішу й цим. Від дворядків, на кшталт:

***

«Ех, Колобок… – гірко Амур страждав, –

Я в серце цілив – в голову попав…»

***

«Геть! Геть іди! Такого не прощаю!» –

Повторює, та повідець не відпускає…

***

«Для Себе квітну Я!» – якось сказала.

…Тож, певно, що від Себе і зав’яла… до римованих казок-феєрій. Навіть є рецензія Івана Донича, що все погано, але «щось» таки є й потрібно більше читати класичну літературу. Відвідувала літературну студію при Спілці письменників, але не склалося. Але кілька років із задоволенням ходила в художню студію КПІ «Гармонія», тепер навчання поглинуло весь вільний час. Та за мною збереглося право на чашку гарячого чаю із пряником у приємній товариській компанії й можливість на консультацію чи критику малюнків з боку керівника Володимира Володимировича Веселки.

Цього літа я малювала архі­тектуру Києва – його душу, – яка незабаром зникне (дворики, завулки, підворіття)… Хотілося зберегти й залишити хоч якусь па­м’ять про неповторний образ міста. На малюнках немає зайвого, але є головне – фрагмент ар­хітектури минулого-позаминулого століття й точна адреса. У старих двориках, де життя плине неспішно й архаїчно, я познайомилася з багатьма людьми, які мешкають там, і почула безліч історій. Гуляючи вуличками міста й згадуючи ті знайомства, я таємничо усміхаюся. Посмішка Чеширского кота віднедавна мені зрозуміла – її можна описати словами мого наукового керівника Ва­лерія Володимировича Булдигіна: «Не має значення, як швидко ти подолаєш шлях, головне – що ти помітиш по дорозі… і люди, з якими зустрінешся…»

До речі, про науку. З 15 листопада мене зараховано на денну форму навчання в аспірантуру на кафедрі математичного ана­лізу й теорії ймовірностей, де під керів­ництвом завідувача кафедри проф. В.В.Булдигіна дані дипломного проекту про кумулянти та їх інтегральні зображення буду застосовувати для статистичного оцінювання імпульсних перехідних функцій. На все про все – три роки.

Що б хотіла додати? Учімося бачити цінності, а не ціну-собівартість. У брудній калюжі, у яку заглядає небо, – поезію, а не поелементний склад. У будинку – не кількість цегли й цементу, ви­гідність територіального розташування, а творчий геній та ідею, втілену архітектором. У людях – не зовнішній ефект і пафос, а те, що вони створюють своїми руками. Чим дивитися? Яким органом спостерігати? – Серцем… «Чутливе лише серце. Найголовнішого очами не побачиш…» – казали мудрі.

Ірина Блажієвська, аспірантка ФМФ

«Г`юстоне, у нас проблеми» — ZAXID.NET

Днями побачила світ книжка «Г’юстоне, у нас проблеми». Це – захопливий та веселий роман Катажини Ґрохолі, відомої польської письменниці, авторки багатьох книжок-бестселерів, яку люблять за її неповторний стиль та тонкий гумор. Роман був написаний у 2012 році. Тепер, у «Видавництві Старого Лева», книжка вийшла українською у перекладі Наталки Сняданко.

Життя Єремії годі назвати щасливим та успішним. Щогодини з ним трапляється якась халепа. Він у свої тридцять два роки – невдаха, безробітний кінооператор, який розійшовся з коханою, проте досі щодня думає про неї. Мати ненав’язливо, проте постійно втручається у синове життя, а ще материн собака люто його ненавидить. Проблеми – немов кадри у кінострічці, та змінити сценарій свого життя Єремія зможе лише сам.

***

Якщо узагальнити, то згрубша можна назвати мене людиною нещасливою. Наприклад, уродини у мене бувають лише раз на чотири роки. Тож треба ще примудритися, щоб народитися 29 лютого! Тож нічого дивного, що я такий незрілий, просто дозріваю повільніше. Якби у Марти були уродини раз на чотири роки, вона теж була би трохи недорозвинута, бо такі люди не встигають за собою. Сьогодні тобі двадцять вісім, а на наступні уродини виявляється, що вже далеко за тридцять.

Так сталося і зі мною.

Але моїм батькам цього було замало, і за хресного вони вибрали брата моєї матері, який міг би виправити їхню помилку і завадити назвати мене саме так, як, на жаль, мене і назвали, мій хресний міг би стати для мене рятівним колом, але не тільки не став, а радше навпаки.

Мій хресний був дуже добрим чоловіком, але любив випити. Це кожен любить, але він любив особливо сильно.

Щоправда, мені би судилося називатися Юстинкою або Ядвісею, але, на щастя для мене, виявилося, що це відпадає, як тільки батьки побачили, з якими атрибутами я прийшов у цей світ. Кажуть, що подивитися на це чудо збіглися працівники з усього відділу лікарні, та це мене зовсім не дивує.

Звичайно, моя мати не могла стриматися від того, щоб не розповісти про це спершу моїй виховательці у садочку, а потім – вчителеві географії у школі, який, як виявилося, у Ломжі був однокласником мого батька, ну а потім вона розповідала про це усім моїм дівчатам.

Так ніби ті самі не знали!

У кожному разі, у мене досі терпнуть яйця, коли мама промовляє: «Хоч я і ніколи не розповідаю нікому про подробиці життя мого сина, але дозвольте лише одну історію…».

Це у неї виходить майже автоматично. Мама, зрештою, завжди починає розповідь словами: «Хоч я і ніколи». Іноді це буває весело, надто ж коли вона нарікає на світ, який, на її думку, дуже перехвалили, а насправді це не надто приязне до людини місце. Але це не означає, що моя мама цілковито позбавлена ентузіазму.

Мама має пса. Мені соромно зізнаватися, якого саме, бо я від щирого серця ненавиджу цього сучого сина. Бриджуся навіть вимовляти назву його породи. Скажу тільки, що він малий і галасливий. Дуже малий і дуже галасливий. Цей сучий син знає мене вже чотири роки, але щоразу, коли я приходжу до мами, він кусає мене за литки. Хоч як я намагався його підкупити, хоч би до чого вдавався – нічого не допомагає. Зрештою, чим ти його підкупиш, якщо мама щоденно дає йому сто грамів яловичої полядвиці? І плювати він хотів на різні там крекери, тістечка, ковбаски і схожі дурниці, за допомогою яких можна домовитися з кожним нормальним псом.

Називається це створіння Геракл (о господи!), ясна річ, на честь того самого Геракла, бо мама закохана у все грецьке.

– Ти знаєш, що я ніколи не належала до тих, хто прагне виділятися і підкреслювати власну оригінальність, але такий милий песик повинен мати бодай оригінальне ім’я, ти ж зі мною згоден?

Я зовсім не був згоден. Але мовчав і кивав, бо так був навчений за довгі роки спілкування з мамою. Я ж знаю, що вона питає не для того, щоб почути відповідь, а так, як зазвичай питають жінки.

Говорить сама до себе, але при цьому вдає, наче звертається до мене, тобто говорить лише для того, щоб почути власний голос, а оскільки самого питання їй недостатньо, то вона і відповідає сама собі, щоб пересвідчитися, що досі не втратила дар мови. А для матері дар мови – це те саме, що жити. У цьому і у багатьох інших питаннях вона схожа на усіх жінок.

Геракл був останнім із численних імен, які вона спершу пропонувала сама собі, потім відмовлялася, тоді пропонувала нові, а тоді питала, чи я згоден, я кивав, а вона продовжувала шукати.

Зевс, Буш, Генерал, Арні, Долар, Обломов (моя мати дуже любила і російську літературу також), Кмитич, Аурелій, Колумб (хоча мама і вважає, що даремно він відкрив Америку), Тадеуш (як Костюшко) і так далі.

Я назвав би пса Блохою, але про це висловлювався лише подумки, ясна річ. Я навчився підтримувати з матір’ю хороші взаємини і часто її відвідую – коли привожу прання і коли забираю. Відтоді, як від мене пішла Марта, то щонайменше раз на тиждень.

Врешті мама зупинилася на Гераклі, бо:

– Ти ж знаєш, що я не дуже сентиментальна, але цей песик такий малесенький, але при цьому такий розумник! Мій песику, найрозумніший, найкращий, моє сонечко! – і вона кидалася цілувати огидного Геракла, який, звичайно ж, відразу в неї закохався.

Якщо порівняти те, що мама розповідає знайомим про Геракла, з дійсністю, то і її розповіді про мене у віці немовляти можуть видатися дуже перебільшеними, але тоді мама була молодшою і, я сподіваюся, більш спостережливою.

Іноді вона втрачає відчуття реальності, і тоді світ видається їй дуже непривітним.

– Ти тільки уяви собі, коханий, – каже мама, зручно вмощуючись у крісло і взявши на коліна живий доказ того, що Бог має почуття гумору, – стою я собі у нашому магазині, знаєш, про який я говорю?

Я киваю.

– Але то не той магазин, про який ти подумав…

Цікаво, звідки мама знає, про який саме магазин я подумав? Я взагалі не думав про жоден магазин, а просто з ввічливості кивнув.

– …не той, у якому працює пані Галинка, яка, зрештою, вже померла, ну але в тому немає нічого дивного, якщо знати, який у неї чоловік, з таким чоловіком легше вмерти, ніж жити, ніякого порівняння з твоїм татом, який нехай з Богом спочиває, твій тато був людиною широкої душі, і дуже добре, що він не дожив до тих часів, коли молодь сама себе не шанує, Богу дякувати, що твій тато не бачить, як його син не може знайти собі місця у житті…

У цю мить я вже відключаюся зовсім, бо навчився мистецтва уважно дивитися на маму, але при цьому нічого не бачити і не чути. Думаю про те, як би підсунути мамине крісло до вікна, щоб сонце світило на її волосся – вона носить волосся зачесаним ззаду в дульку. Жодна з моїх знайомих жінок уже так не зачісується, тож якби я зняв її у такому ракурсі, як Соботинський, то вийшло б непогано – символ минулого.

– …i стою собі спокійно, а тут ззаду за мною раптом як закричить якась бабця: «Пані, купуйте швидше, бо люди чекають!». А ти ж знаєш, що Геракл не буде їсти жилавого м’яса, правда, моя крихітко? Я вдала, що не почула, і прошу, щоб мені відрізали з іншого шматка, бо це для пса, який живиться тільки цим, тож не можна йому давати чогось неїстівного. І тут вона як крикне на мене! «Людям немає що їсти, а ви пса годуєте полядвицею?!» Ти взагалі мене слухаєш?

Ну от, не вдалося!

Цього разу їй не вдалося зловити мене на гарячому, але мама має таку неприємну звичку – говорить, говорить, а потім зненацька, коли ти вже зовсім розслабився і мало не задрімав під її монотонний голос, раптом питає, чи ти слухаєш.

Але цього разу їй не вдалося! Роки тренувань не були даремними!

– Мамо! Звичайно, що я тебе слухаю! Сподіваюся, ти їй відповіла як слід!

– Ти ж знаєш, що я ніколи… – починає мама нове речення, – ніколи не поводжуся агресивно і ненавиджу хамство, але вже при виході я повернулася і сказала: «Бажаю вам, шановна, гарних вихідних, і нехай ваша Торунська ковбаса стане вам поперек горла!». Бо бабця якраз купувала Торунську. І я пішла собі геть. Уявляєш, які тепер люди стали хамуваті?

Уявляю. Та, зрештою, і уявляти не довелося.

Ось приблизно така моя мама, якщо коротко.

У неї є брат. У багатьох є дядьки, і в цьому немає нічого поганого, але брат моєї мами – це мій хресний батько, у цьому, зрештою, теж немає нічого дивного, хоча саме через цього її брата я досі маю купу проблем.

Мої старі почали думати, як мене назвати, вже аж тоді, коли я народився, але навіть це їх не вибачає. Знаю, що вони розглядали такі імена, як Йовініан, Йосафат, Йонаш і Йокаста. Від Юди відмовилися, хоч і невідомо, чому саме.

Обговорюючи варіант Йокасти, батьки дуже посварилися, бо тато не хотів повірити, що це жіноче ім’я, яке належало матері і дружині Едіпа в одній особі. Батько водив пальцем по словнику і вишуковував імена на Й, бо мати вважала, що ім’я дитини повинно починатися лише з довгої літери, а Й – найдовша літера в алфавіті. Перед Йокастою батькові трапився Йом Кіпур, і це теж йому дуже сподобалося, тож усе могло би для мене закінчитися набагато гірше, якби вирішальне слово було за батьком. Але він щось остаточно вирішував тільки тоді, коли йшлося про техніку – був інженером, а його найбільшим захопленням (після радіо, звичайно ж) були військові літаки, а найбільше – «Спітфаєри», з яких і досі ще чотири штуки літають, хоча їм уже по сімдесят років. Ще йому подобалися побратими «Спітфаєрів» – «Мессершмітти».

Через Йокасту батько страшенно рознервувався, бо, по-перше, на його думку, це типово чоловіче ім’я, подруге – ім’я цісарське (тепер мені здається, що він просто переплутав його з іменем Бокасса), по-третє, він вважав, що моя мама його дурить, коли каже, що в Едіпа мама і дружина були однією особою, а для мого батька, людини порядної, такі речі були чимось геть незбагненним.

– Ну що ж, «спітфаєри» – це значно простіші конструкції, ніж жінки, – так він любив казати.

Словом, батько запропонував Голоферна і Генріха (він просто обожнював Генріха VIII, цікаво чому?), і на цьому його втручання у справу вичерпалося. Він завжди слухався мами. До самої смерті. Щоправда, помер він від інфаркту, але суть не в тому.

Мене назвали Єремією.

Мені довелося багато років боротися з мамою за те, щоб вона перестала називати мене Горобчиком. А ще раніше я роками боровся за те, щоб вона не називала мене Цьомчиком. Тепер вона називає мене Єремцьо. І щоразу, коли я чую: «Єремцьо», – всередині у мене все терпне.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

человек неповторимы

Мы говорим об отдельных животных, рассматривая их просто как отдельные экземпляры определенного вида животных. И этого определения достаточно.

Мы знаем, насколько опасно думать о людях в терминах общих типов или шаблонов. Мы думаем о ком-то как о типичном сербе, типичной женщине, типичном подростке. Если мы думаем, что это все, что о них есть, что в них нет ничего важного, кроме типичного того или иного, то мы теряем их из виду как личности.Нам нужно только рассмотреть точку зрения людей, рассматриваемых через призму общих типов и закономерностей; они чувствуют себя проигнорированными как личности. Когда я думаю, что кто-то проявляет ко мне личный интерес, я с болью осознаю, что этот интерес основан только на том, что я являюсь типичным чем-то или другим. Это означает, что тот, кто проявляет ко мне интерес, будет проявлять такой же интерес к любому другому столь же типичному мужчине или женщине, и поэтому его интерес на самом деле не во мне как личности. Другими словами, меня в его глазах можно заменить любым другим, не менее хорошим экземпляром того типа, который его интересует.Вот почему я чувствую себя обиженным: я знаю, что как человек я на самом деле больше, чем просто заменяемый экземпляр типа.

Конечно, есть существа, которые являются не чем иным, как заменяемыми экземплярами определенного типа. Возьмем, к примеру, тысячи экземпляров каждого выпуска Lay Witness . Каждый из них является лишь экземпляром данного номера журнала. Если вы потеряете копию, пришедшую по почте, вы можете полностью возместить потерю, получив еще одну копию; вы найдете во втором экземпляре все, что искали в первом.Любая одна копия полностью заменяет любую другую копию данного выпуска.

С людьми все как раз наоборот: ни один человек не может быть заменен другим, потому что ни один человек не существует в первую очередь как простой экземпляр или образец типа или образца. Эта удивительная незаменимость или неповторимость лежит в основе того, что значит быть человеком. Этой истине уделяется особое внимание в персонализме Папы Иоанна Павла II. Это тесно связано с внутренней сущностью людей, а также с тем, что каждый человек является его или ее собственной целью, аспекты личности, обсуждавшиеся в предыдущих частях.Папа Иоанн Павел II пишет:

Мы говорим об отдельных животных, рассматривая их просто как отдельные экземпляры определенного вида животных. И этого определения достаточно. Но этого недостаточно, чтобы определить человека как особь вида Homo sapiens. И почему бы нет? Потому что каждый человек — это больше, чем просто представитель человеческого рода; мы не знаем человека как личность, если мы знаем его только с точки зрения того, что является общим для всех людей.

Святой Отец продолжает:

Термин «личность» был придуман для обозначения того, что человек не может быть полностью заключен в понятие «индивидуальный член вида», но что в нем есть нечто большее, особое богатство и совершенство. в манере его существа, которую можно выявить только с помощью слова «человек».«

Это «нечто большее» и делает каждого человека неповторимым. Позвольте нам внести сюда великий философский вопрос о том, живет ли какое-либо отдельное человеческое существо в каком-либо смысле после смерти. Так вот, если бы каждый был просто образцом человеческого рода, если бы это была вся правда о каждом, тогда не было бы смысла в том, чтобы каждый человек жил; Бесконечная преемственность разных индивидуумов обеспечила бы всю желаемую непрерывность существования. В конце концов, если бы человеческие существа были воспроизводимы, продолжающееся существование какого-либо одного человека на самом деле не было бы необходимым.

Только потому, что каждое человеческое существо является чем-то большим, чем один из представителей человеческого рода или просто экземпляром какого-либо определенного типа или качества — а, скорее, человеком, неповторимым самим собой, — каждое отдельное человеческое существо должно существовать вечно. Если бы человек вообще прекратил свое существование, тогда для мира было бы потеряно что-то, что никогда не могло быть восстановлено ни одним последующим человеком. Человечество понесет безвозвратную утрату. Эта потеря может быть предотвращена только в том случае, если существует не бесконечная преемственность человеческих существ, а непрерывное существование каждой отдельной человеческой личности.

Вот хороший способ узнать эту загадочную неповторимость каждого человека. Чем больше вы узнаете и полюбите человека, тем меньше у вас будет возможности выразить то, что вы знаете и любите. Вы находите в другом что-то невыразимое, невыразимое, невыразимое. Вы можете достаточно хорошо описать различные качества другого, типы и виды, к которым он относится, но есть что-то еще, что-то более глубокое в другом, что ускользает от ваших выразительных и описательных способностей.Вы видите и переживаете это что-то еще, когда познаете и любите другого как личность, но вы не можете передать это в ясных концепциях, и вы просто заикаетесь, когда пытаетесь. Вы сталкиваетесь как раз с другим неповторимым человеком. Проблема в том, что наш язык подходит только для выражения свойств, общих для многих; он терпит неудачу, когда мы пытаемся выразить то, что неповторимо принадлежит кому-то.

Известный французский писатель однажды сказал: «Если меня умоляют сказать, почему я любил его, я чувствую, что это нельзя выразить иначе, как ответив:« Потому что это был он, потому что это был я ».«Это, конечно, не лучший ответ на вопрос, почему я люблю кого-то, но это все, что мы можем сказать, когда выйдем за пределы рода и вида другого, за пределы всех его качеств, за пределы всех стереотипов. что он подходит, ко всем типам, к которым он принадлежит, ко всем классам, в которые он может быть собран, и стремится к неповторимому человеку, которым он является.

Здесь мы видим причину трепета, который Папа Иоанн Павел II испытывает перед людьми, потому что то, как он подчеркивает каждую человеческую личность, без исключения, когда говорит о личном достоинстве.Все это происходит из-за его сильного ощущения неповторимости каждого человека. Как всем известно, Папа Иоанн Павел II особенно заботится о тех, кто страдает, о беспомощных, о нерожденных. В то время как мир мало что видит в этих людях, поскольку он ищет выдающиеся примеры человеческих качеств, Папа Иоанн Павел II склоняется с умом Христа к каждому из них, признавая неповторимую личность в каждом из них.

Давайте вернемся ко второй части, где мы объяснили, почему каждый человек является его или ее собственной целью и никогда не используется правильно как инструментальное средство.Это явно похоже на неповторимость. Не имеет большого значения, нарушаете ли вы людей, используя их чисто инструментально, или обращаясь с ними как с заменяемыми образцами. Иногда кажется, что эти два способа насиловать людей совпадают. Например, предположим, что работодатель встречается с кем-то, претендующим на работу; если он видит соискателя только с точки зрения должностной инструкции, то есть только как хороший или плохой образец должностной инструкции, если он больше ничего не признает в соискателе, то он одновременно обращается с соискателем как с заменяемый и использующий заявителя как простое средство для функционирования его предприятия.Он не может относиться к заявителю как к единственной цели, а также как к неповторимому человеку. Это просто два аспекта того, что значит быть человеком.

Мы также можем взглянуть на внутреннее состояние людей. Вспомните, как мы проводили различие между взглядом на кого-то со стороны и взглядом на кого-то изнутри. Что ж, до тех пор, пока мы смотрим со стороны, говоря о нем в третьем лице, видя его как объект, мы склонны видеть его с точки зрения качеств, которые у него общие со многими другими.Но как только мы меняем точку зрения и понимаем, что у этого человека есть свои собственные надежды, страхи и страдания, как только мы проявляем к нему определенное сочувствие, проникаем в его внутреннее состояние и понимаем его, когда он говорит «Я», тогда мы видим его как неповторимого человека. Если работодатель, проводящий собеседование с соискателем, будет лишь немного интересоваться тем, как соискатель воспринимает мир, немного интересоваться тем, что его беспокоит и что делает его счастливым, он начнет рассматривать кандидата как личность.Принимая во внимание внутреннее состояние заявителя, работодатель начинает воспринимать его как неповторимого человека.

Папа Иоанн Павел II не намерен умалять нашу общую человеческую природу. Благодаря нашей общей природе мы существуем в глубокой солидарности друг с другом. Как христиане, мы верим, что человеческая природа — это канал, через который нам сообщается искупительная работа Христа. Христос восстановил человеческую природу в Себе, и мы можем быть восстановлены именно по той причине, что разделяем с Ним человеческую природу.Папа Иоанн Павел II подтверждает все это на своем месте, но он также утверждает, что как личности мы никогда не являемся просто примерами или образцами этой общей природы, поскольку люди действительно неповторимы.

Неповторимость: развитие уникального призвания каждого человека

Что, если бы мы смогли глубже понять уникальный дизайн, творческий потенциал и потенциальную судьбу людей в нашей жизни? Смелое обещание этой книги состоит в том, что мы можем.

Эта способность несет огромную ответственность: мы все должны быть наставниками и акушерками в личных делах других.

Неповторимый — о насущной необходимости для каждого из нас развивать призвания других и о шагах, которые мы должны предпринять, чтобы делать это хорошо.

Умело сплетая запоминающиеся истории о тех, кто радикально воплотил в жизнь свое призвание с помощью практических инструментов различения и наставничества, Люк Берджис и Джошуа Миллер, которые в совокупности имеют двадцатипятилетний опыт помощи людям и организациям в открытии своей цели, обращают устойчивое восприятие призвания с ног на голову.

Неповторимый даст вам:

  • Обновите свою церковь, школу, сообщество или компанию, давая каждому члену возможность открыть, принять и полностью реализовать свое уникальное призвание
  • Уверенно обучайте и наставляйте молодых людей критическими навыками проницательности и принятия решений
  • Знайте и будьте известны другим глубоко личным образом с помощью техники, которая открывает и пробуждает самые сокровенные желания сердца

Когда мы входим в истории из жизни других, мы входим в историю любви Бога.Нет большего приключения. Неповторимый приглашает вас стать его частью.

Об авторах:

Люк Бургис — постоянный предприниматель Центра принципиального предпринимательства Чокка Католического университета Америки. После непродолжительной карьеры на Уолл-стрит Люк основал три успешных стартапа в Калифорнии. Он провел несколько лет в семинарии, прежде чем полностью осознать свое призвание предпринимателя. Сегодня Люк является генеральным директором ActivPrayer, спортивного и фитнес-движения, и исполнительным директором Inscape, организации, приверженной созданию культуры личного призвания.Он выпускник Нью-Йоркского университета и Папского университета Святого Креста.

Джошуа Миллер, доктор философии, является соучредителем Inscape. Джошуа, лидер в области мотивационной оценки, основанной на повествовании, последние восемнадцать лет применял свой опыт в различных областях, включая коучинг, поиск руководителей и управление талантами. Он помог построить Центр лидерства во францисканском университете Стьюбенвилля, где в настоящее время служит личным наставником по профессии и наставником-наставником для преподавателей и сотрудников.Джошуа получил докторскую степень по философии человеческой личности в Университете Дюкен. Доктор Миллер, его жена Брук и их шестеро детей проживают недалеко от Стьюбенвилля, штат Огайо.

Одобрений:

«Красиво написано, убедительно личное, и это настоящее сокровище для чтения».
— Преподобный Чарльз Дж. Чапут, OFM, Cap., Архиепископ Филадельфии

«Этот духовно обоснованный, легкий для чтения трактат представляет собой солидное исследование, но все же в нем полно подтверждающих анекдотов, которые читатель узнает и оценит.В высшей степени практичный, Неповторимый предназначен для каждого христианина, особенно учителя, советника или духовного наставника, который действительно серьезно относится к просеиванию культурной трясины, чтобы найти «правильное» призвание, а не просто работу ».
— Епископ Роберт Бэррон, епископ-помощник, Архиепископия Лос-Анджелеса

«Все, что мы можем сделать, это все, что мы можем сделать, но слишком часто мы не делаем достаточно. Каждому нужно найти свой собственный путь к достаточному, и Берджис и Миллер щедро светят светом и открывают двери.
— Сет Годин, автор, Linchpin

.

« Неповторимый написан в увлекательном стиле, который понравится молодым ищущим сердцам. Он также будет служить руководителям по профессиям, наставникам, тренерам и всем людям, которые серьезно относятся к тому, чтобы быть оснащенным, чтобы сопровождать молодых людей, чтобы задавать правильные вопросы на их пути к самопознанию, поиску своей миссии и, в конечном итоге, их призванию ‘обратно к сердцу Бога ».
— Преподобный Джеймс Ф. Чеккио, епископ Метучен, Нью-Джерси

« Неповторимый — это призыв ко всем нам, лично и как к Церкви, более серьезно относиться к своему призванию.. . . Святой Иоанн Павел II гордился бы! »
—Андреас Видмер, предприниматель и автор книги Папа и генеральный директор

«Возьмите эту книгу, чтобы помочь другим, но будьте готовы снова открыть для себя благословение своей собственной истории!»
— Лиза М. Хендей, автор книги The Grace of Yes

« Неповторимый — своевременная книга, в которой описывается уникальный процесс открытия личного призвания, основанного на мудрости Церкви, и воодушевляет всех нас отправиться в это революционное путешествие.
— Боб Кейт, соучредитель, Центр принципиального предпринимательства Чокка

«Лука и Иисус Навин используют силу повествования, чтобы рассказать историю историй: историю счастья, которое принес нам Иисус Христос. В послушном стиле они передают глубокие мысли, взятые из сокровищ католической веры. Я рекомендую эту книгу как руководство по вашему индивидуальному жизненному пути ».
—Msgr. Мартин Шлаг, Университет Св. Томаса, Миннесота,

«Это замечательная и редкая книга.Он прекрасно передает правду о глубине личности, о «весе славы», который несет каждый человек. Это обязательное чтение для всех, кто занимается катехизацией. В главах подробно рассказывается о том, как мы можем лучше служить каждой драгоценной душе, помогая каждому человеку найти свою уникальную ценность и призвание в славном метанарративе искупительного «плана тайны» нашего Небесного Отца во Христе ».
—Петрок Уилли, профессор катехетики, Францисканский университет Стьюбенвилля,

«Мало-помалу среди серьезных христиан проникает осознание того, что у каждого есть призвание — уникальное призвание, которое каждый из нас получает от Бога, чтобы играть уникальную и неповторимую роль в Божьем плане искупления. Неповторимый принесет много пользы, ускорив распространение чрезвычайно важной идеи среди постоянно растущего числа людей. Эта книга Люка Берджиса и Джошуа Миллера ясна, практична и очень по существу. Я очень рекомендую это ».
— Рассел Шоу, автор, Личное призвание: Бог призывает всех по имени , Католические миряне в миссии церкви и другие работы

«Неповторимый является важным руководством для тех, кто стремится распознать Божье призвание в своей жизни и понять, как лучше всего вызывать Божье призвание в других, особенно молодых людей, ищущих свое место в Божьих намерениях.Лучше всего мы можем жить по своему призванию, когда сначала распознаем неповторимое творение Бога, которое является красотой каждой нашей жизни, а затем обращаемся к другим и помогаем им открыть свое удивительное уникальное место в планах и путях Бога ».
— Кэтлин А. Кахалан, Школа теологии и семинария Университета Сент-Джонс, автор книги «Истории, которые мы живем: поиск Божьих призваний вокруг нас»

уникальных и неповторимых сообщений — о. Дэн Моррис

Fr.Проповедь Дэна Морриса 12 мая 2019 г.

«Еще раз, всем добрый вечер. Как я сказал в начале мессы, меня зовут о. Мы с Дэном Моррисом занимаем должность директора по призванию Архиепископии. Знаете, когда архиепископ Науманн пригласил меня на эту роль чуть меньше года назад, я был искренне взволнован этим, потому что мне нетрудно оглянуться на свое время, проведенное в семинарии, и на свое время первых трех лет священства. и вижу, что у меня всегда было сердце или страсть к работе по призванию, часть из которых была здесь, в церкви Вознесения, в качестве семинариста в течение 6 месяцев около 6 лет назад, когда монсеньор.Танк спросил меня, помогу ли я разработать учебную программу для 7-го класса в классе миссис Рид, поэтому я работал с ней над этим проектом, но у меня всегда было сердце или страсть помогать людям, особенно молодым, найти и открыть для себя свое призвание, то есть познать голос Бога и научиться доверять Богу настолько, чтобы, наконец, сказать «да». Вот почему я хочу воспользоваться этой возможностью, чтобы поблагодарить госпожу. Танк за то, что пригласил меня сюда в эти выходные, чтобы сделать именно это, поговорить с вами о призвании, а не только о призвании к священству и посвященной религиозной жизни, не особенно в этот трудный период времени в нашей церкви. Я считаю важным воспользоваться этой возможностью. чтобы поговорить о призвании, которое есть у каждого из нас здесь как крещеного христианина, и я имею в виду наше призвание в Иисусе Христе жить святой жизнью и стать святыми, потому что я убежден, что если все мы, то я и моих братьев-священников, сосредоточиться на этом призвании и вновь посвятить себя этому призванию, жить своей жизнью веры, жить своей жизнью в Иисусе Христе каждый день в полной мере, по-настоящему ставить Бога превыше всего, затем призвать к священству и посвятить себя религиозная жизнь, таинственная супружеская жизнь и героическая одинокая жизнь — все эти призвания позаботятся о себе сами.

Итак, помня об этом, я хочу начать с того, что поделился с вами тем, что я обнаружил, когда готовился перейти на эту новую роль в качестве директора по призваниям, и это исходит из документа, данного нам Церковью о важности каждого из них. о том, как мы отвечаем на наш собственный призыв к святости, и в этом есть одна идея, которая продолжает очень сильно поражать меня, и она связана с ролью, которую каждый из нас призван играть, когда дело доходит до нашего обязательства ежедневно отвечать этот призыв, поэтому в разделе под названием «Твоя миссия во Христе, моя миссия тоже» после напоминания нам о том, что нам нужно рассматривать всю нашу жизнь как миссию, этот документ делает следующее утверждение.В нем говорится: «План Бога-Отца — это Иисус Христос, и наша коллективная и индивидуальная жизнь в Нем. В конце концов, это Христос, который любит нас, потому что святость и святость — это не что иное, как милосердие, прожитое в полной мере ». И затем он продолжает это, и вот линия, которая продолжает очень сильно меня поражать. В нем говорится: «Каждый святой должен видеть себя посланием, которое Святой Дух берет из богатств Иисуса Христа и дает как дар миру». Позвольте этой истине и притязаниям на вашу жизнь на мгновение укорениться в ваших костях, когда вы думаете о своем призвании и призвании.Каждый святой, каждый человек здесь, это означает, что вы, это означает меня, независимо от того, насколько мы молоды или сколько лет, каждый из нас ЕСТЬ послание. Обратите внимание, как здесь не говорится, что у каждого из нас есть сообщение, которое нужно передавать время от времени, не каждый из нас всегда передает какое-то сообщение, хорошее или плохое, и каждый из нас является уникальным и неповторимым сообщением. история мира, который никогда не повторится или не будет создан снова, как мы, отделенный и призванный передавать любовь Бога определенным образом в каждый момент нашей жизни и в той степени, в которой мы предпочитаем не говорить «да», сообщая об этом Послание хорошо, тогда мы упускаем не только полноту жизни, для которой мы были созданы, но и тело Христово-Церковь.Подумайте теперь о своем супруге, сидящем рядом с вами, вашими детьми, вашими родителями, вашими братьями и сестрами, вашей семьей, вашими друзьями, вашими одноклассниками, вашими товарищами по команде, вашими коллегами, ну, они упускают возможность испытать это конкретное общение любви Христа как Что ж. Одним словом, это призвание . Более полно, наше призвание уникальным и неповторимым образом разделить жизнь и любовь Иисуса Христа.

Знаешь, когда я почувствовал семена этого призвания в своей жизни? Оглядываясь назад, это было уже в 5-6 лет.Итак, немного предыстории. Мне не 44 года, я родился и вырос католиком в Топике, штат Канзас. Я самый младший из двоих, и уже в моем домашнем приходе в возрасте 5 или 6 лет я могу честно сказать, что Я впервые почувствовал семена этого призвания. Это было не что иное, как сижу в первых пяти рядах на мессе каждую субботу вечером, а моя семья со временем смотрит на священника и узнает по крайней мере две вещи. Во-первых, жизнь этого человека была явно связана с чем-то большим, чем он сам.Вы знаете, я шучу с людьми, с любым парнем, который готов встать перед кучей людей и надеть то, что, по сути, составляет платье неделю за неделей, жизнь этого человека должна быть о чем-то более великом, чем он сам, и во-вторых. , что люди неделю за неделей ждут от него руководства, руководства, особенно когда дело касалось духовных вопросов. Мог ли я сказать в этом юном возрасте, что я знал тогда, что хочу быть католическим священником? Абсолютно нет, но в том юном возрасте я знал, что хочу быть похожим на него.Я хотел, чтобы в моей жизни было нечто большее, чем я сам, и я хотел быть лидером. Только позже в жизни и через ряд событий Бог откроет мне, что это мое желание найдет свое исполнение в приведении других людей к Иисусу Христу именно в качестве католического священника. Ну, это было где-то в возрасте 5-6 лет. Очевидно, в течение следующих 3-4 лет что-то случилось, что, когда мне было примерно 9-10 лет, и моя тетя спросила меня, думал ли я когда-нибудь о том, чтобы стать священником, мой ответ для нее было: «Нет.Думаю, я предпочел бы устроиться на настоящую работу ». Я не припоминаю этого разговора, но все в моей семье точно помнят. Реальность, лежащая в основе моего ответа, хотя я вырос в семье, которая была набожной и исповедовала нашу католическую веру, я бы сказал, что я не рос в 80-х и 90-х годах, это то, что я бы назвал культурой призвания, которая является единой. это действительно воодушевило и научило меня различать свое призвание в Иисусе Христе. Родители, когда вы говорите со своими детьми об их будущем, недостаточно спросить их, кем они хотят быть, когда вырастут.Недостаточно даже сказать им, какими, по вашему мнению, они должны быть, когда они вырастут, нет, вы должны спросить их, какими, по их мнению, БОГ призывает их быть, когда они вырастут. Во-первых, это заставляет их осознать, что Бог реален, и им нужно общаться с этим Богом, если они когда-либо собираются найти ответ на этот вопрос. Как и сегодня, большинство голосов, говорящих мне, как жить своей жизнью и обещающих мне то, что сделало бы меня счастливым, были такими же, как и для наших молодых людей сегодня, и для всех нас исходили из нашей культуры и из нашего мира, Итак, когда дело дошло до спорта, я играл почти со всеми из них, когда рос, и я был обманчиво достаточно хорош в них, чтобы они отнимали большую часть моей энергии и времени, и, к сожалению, они стали моей личностью.Если вы выйдете этим летом на стадион T-Bones на Pitching with Priests, вы увидите, что я не полностью избавился от этой идентичности. Когда дело дошло до отношений, когда я стал старше, мой естественный интерес к свиданиям тоже стал естественным, и из-за этого, как и многие молодые люди, я думаю, что просто по умолчанию думал, что однажды или когда-нибудь я женюсь на какой-нибудь красивой женщине и у меня будет потрясающая семья. Что ж, как легко мне сейчас оглянуться на свою жизнь и понять, что в то время я явно бредил.Что касается того, что значит быть настоящим отцом, мужем и мужчиной, то давайте просто скажем, что я тоже обнаружил, что на меня влияет и формирует множество негативных факторов той же лжи, которую наш мир и культура продолжают бросать в нас сегодня, и потому что в течение долгого времени, как и многие мужчины и так много молодых людей, я никогда не рос по-настоящему, и я не рос в добродетельной жизни, которая позволила бы мне сказать « да » любому призванию, к которому Бог однажды призвал бы меня , не говоря уже о том, чтобы достаточно оторваться от многих мирских удовольствий и занятий, чтобы я действительно мог передать любовь Бога другому, и, наконец, когда дело дошло до моей веры, хотя, как я уже сказал ранее, моя семья была набожной, и хотя я сам никогда не переставал ходить на мессу даже в течение моих студенческих лет, в конце концов, я никогда по-настоящему не занимался своей верой и не принимал ее во владение.То есть я никогда не был в личных отношениях с Иисусом Христом.

Что ж, в моей жизни произошло два действительно больших события, которые начали менять направление или отсутствие направления, в котором я направлялся, оба из которых произошли вскоре после того, как я окончил Канзасский университет в 1998 году по специальности «Графический дизайн». Первым событием стала внезапная и неожиданная смерть моей мамы утром 11 февраля 1999 года, всего через два месяца после того, как я окончил колледж, когда она попала в автомобильную аварию в день праздника Богоматери Лурдской.Достаточно сказать, что в то время, когда я только переходил в « реальный мир », ее смерть заставила меня отступить и задать себе как минимум два вопроса: во-первых, что такое жизнь в целом, а во-вторых, какова моя жизнь и моя вера, особенно в отношении того, чем были жизнь и вера моей мамы. Как вы можете себе представить, благодаря этому событию я очень личным образом осознал, насколько коротка и драгоценна жизнь, а во-вторых, благодаря жизни и вере моей мамы то, насколько хорошо прожила вера одного человека, имеет силу повлиять на жизнь многих многие другие.Так что это как бы делает эти выходные прекрасными, когда я делюсь историей своего призвания, это дает мне возможность поразмышлять о подарке жизни, веры и призвании моей мамы и о том, как это продолжает влиять на мое призвание даже по сей день, но также эта возможность поблагодарить каждую женщину и мать здесь, как биологическую, так и духовную, за дар вашего призвания, дар вашего призвания и дар вашего материнства. Мы знаем, что женщины в нашей жизни часто являются наиболее преданными глашатаями веры в нашей семье.

Вы знаете родителей, никогда не недооценивайте влияние, которое вы оказываете на жизнь своих детей. Поверьте мне, когда я говорю вам, что они прислушиваются к каждому вашему слову, они следят за каждым вашим действием, и, к лучшему или худшему, нет замены вам как начальному учителю ваших детей во всем, но особенно когда дело доходит до Вера.

Что ж, второе событие в моей жизни произошло два года спустя, и по сей день я описываю его как событие, которое заставило меня осознать вечную важность того, что я сказал «да» моему личному призванию.Итак, примерно через два года после окончания колледжа я начал встречаться с женщиной, которая не более чем через три недели наших отношений показала мне, что она агностик. Теперь для тех из вас, кто не знает, что значит быть агностиком, это просто означает, что этот человек достиг точки в своей жизни, когда они больше не думают, что вообще возможно узнать, существует ли Бог или нет, и поэтому они выбрать жить своей жизнью так, как будто Бога не существует. Вы видите, что эта девушка потеряла своего жениха несколькими годами ранее, всего за несколько месяцев до запланированной даты их свадьбы, когда он неожиданно потерял сознание и умер от сердечного приступа, играя в теннис.Излишне говорить, что было легко увидеть, как это даже заставило ее потерять веру в Бога. После того, как я узнал, что пережил аналогичную потерю в своей жизни и обнаружил, что потеря мамы на самом деле привела к более глубокой вере в Бога, однажды ночью с искренним сердцем, как будто желая снова поверить себе, она повернулась ко мне. и она задала мне следующий вопрос. Она просто сказала: «Почему ты веришь в Бога?» Это действительно хороший вопрос, который стоит задать себе. Молодые люди, у вас есть полное право сегодня по дороге домой из церкви обратиться к своим родителям и сказать: «Мама, папа, можешь ли ты ответить на этот вопрос за меня? Почему вы верите в Бога? »Но затем поймите, что они имеют полное право повернуться к вам и сказать:« Почему вы верите в Бога? »Как бы вы ответили на этом этапе своей жизни, если бы кто-то, кого вы действительно заботили о том, кто боролся со своей верой, пришел к вам с этим вопросом? Как вы думаете, у вас будет хороший ответ? Что ж, я могу сказать вам по своему собственному опыту, по крайней мере, в тот вечер, и в тот момент моей жизни ответ, который у меня был для этой молодой женщины, был отрицательным, и позвольте мне просто сказать, что ее вопрос в сочетании с моей неспособностью ответить на него убедительно стал Самый низкий и самый благодатный момент в моей жизни, потому что я чувствовал, что подвел и ее, и Бога.Я говорю людям, что я не мог объяснить ей, почему мой лучший друг, Иисус Христос, был моим лучшим другом, и, конечно же, в этом заключалась проблема. Несмотря на то, что я регулярно ходил в церковь и проходил через движения своей католической веры, было очевидно, что то, что я делал с понедельника по субботу, Иисус Христос не был моим лучшим другом, поэтому с этого момента я начал искать ответ на ее вопрос стал для меня очень личным. Я говорю людям, что в тот момент, бум, моя жизнь превратилась в нечто большее, чем я сам.Я могу честно сказать, что моя единственная мотивация заключалась в том, чтобы вести ее в этих отношениях больше не к себе, а обратно к Богу и Иисусу Христу, что, если задуматься, имеет смысл, потому что это то, что будет в основе любого призвания, которое Бог призывает нас. Вот и грубое пробуждение, твое призвание не о тебе. Ваше призвание — умереть для себя и воскреснуть во Христе таким образом, чтобы вы привели людей, которых он вложил в вашу жизнь, обратно к нему и, в конечном итоге, на Небеса.

Итак, я начал читать бесчисленные апологетические заголовки и регулярно встречаться со своим приходским священником в надежде найти то, что, как я думал, будет ответом на ее следующий вопрос, но вот действительно крутая вещь, которая произошла в ходе этого поиска, который длился много лет. Чем больше двух лет, чем больше я узнавал о красоте, глубине, богатстве и правде, обнаруживаемых в нашей католической вере, вскоре появилась мотивация, выходящая далеко за пределы этой надежды. Я говорю людям, что завязал эту дружбу в поисках отношений с женщиной, и я вышел из нее, влюбившись в нее и желая каждый день полнее входить в отношения как с Иисусом Христом, так и с Его Церковью, и именно через этот поиск длится жизнь и многое еще продолжается для меня сегодня, но теперь я лучше понял, почему я верил, почему я верю, а все остальное, как они говорят, — ЕГО история.Оглядываясь назад, я могу увидеть, как Бог использовал эту встречу как средство пробудить и углубить мое желание ответить на призвание, которое Он возложил на мое сердце уже в возрасте 5 или 6 лет, и в течение следующих восьми лет Бог будет использовать этот импульс как средство, чтобы помочь семени продолжать расти и, насколько я понимаю, и желание вести людей к Иисусу Христу, особенно как католический священник. Поскольку я продолжал изучать и узнавать больше о своей вере, если вы еще не делаете этого сейчас, подпишитесь на одну программу формирования веры каждый год здесь, в Церкви Вознесения.Это обязательство от шести недель до десяти недель, изучение Библии, молитвенная группа молодых взрослых, что бы это ни было. Поскольку я рос в добродетели через молитвенную жизнь и все чаще принимал таинства, вы знаете, что благодать Божья реальна, но для нас она реальна только в той мере, в какой мы пользуемся этой благодатью. Не исключено, что каждый здесь должен исповедоваться хотя бы раз в месяц, чтобы оставаться в правильных отношениях с Богом и продолжать иметь благодать, чтобы жить в добродетели.Как напоминает нам наше Евангелие, в это воскресенье Доброго Пастыря голос Христа также реален, так что это означает молитву. Голос Иисуса Христа реален, но мы должны сделать и найти время, чтобы создать тишину в нашей жизни, чтобы мы могли познать этот голос, услышать этот голос, довериться этому голосу и следовать ему ежедневно в нашей жизни, особенно в Евхаристии Поклонение. Следующее, что я сделал, — это я окружил себя или был окружен другими молодыми людьми, которые стремились жить такой же святой жизнью.Вы знаете, я без колебаний говорю молодым людям, но на самом деле сообщение может быть для всех нас: если вы в настоящее время окружаете себя людьми, которые не ведут вас к Иисусу Христу, пора заводить новых друзей, потому что это не так. С натяжкой можно сказать, что они ведут вас в ад, и поскольку я все больше и больше вовлекался в Церковь, практикуя телесные и духовные дела милосердия, пока, наконец, осенью 2009 года я не обнаружил себя не только свободным, но и действительно желающим сказать «да» Божьему призыву поступить в семинарию и различить призыв к священству — то, что, когда я был моложе, потому что я не знал Бога, потому что я никогда не доверял Богу так, что я был действительно открыт и готов следовать Его плану для моей жизни я никогда не мог представить, что будет жизнь, которая сделает меня счастливым.Что ж, как я счастлив теперь предстать перед вами четыре года в качестве священника и признать, насколько я был тогда неправ.

Итак, я начал читать бесчисленные апологетические заголовки и регулярно встречаться со своим приходским священником в надежде найти то, что, как я думал, будет ответом на ее следующий вопрос, но вот действительно крутая вещь, которая произошла в ходе этого поиска, который длился много лет. Чем больше двух лет, чем больше я узнавал о красоте, глубине, богатстве и правде, обнаруживаемых в нашей католической вере, вскоре появилась мотивация, выходящая далеко за пределы этой надежды.Я говорю людям, что завязал эту дружбу в поисках отношений с женщиной, и я вышел из нее, влюбившись в нее и желая каждый день полнее входить в отношения как с Иисусом Христом, так и с Его Церковью, и именно через этот поиск длится жизнь и многое еще продолжается для меня сегодня, но теперь я лучше понял, почему я верил, почему я верю, а все остальное, как они говорят, — ЕГО история. Оглядываясь назад, я могу увидеть, как Бог использовал эту встречу как средство пробудить и углубить мое желание ответить на призвание, которое Он возложил на мое сердце уже в возрасте 5 или 6 лет, и в течение следующих восьми лет Бог будет использовать этот импульс как средство, чтобы помочь семени продолжать расти и, насколько я понимаю, и желание вести людей к Иисусу Христу, особенно как католический священник.Поскольку я продолжал изучать и узнавать больше о своей вере, если вы еще не делаете этого сейчас, подпишитесь на одну программу формирования веры каждый год здесь, в Церкви Вознесения. Это обязательство от шести недель до десяти недель, изучение Библии, молитвенная группа молодых взрослых, что бы это ни было. Поскольку я рос в добродетели через молитвенную жизнь и все чаще принимал таинства, вы знаете, что благодать Божья реальна, но для нас она реальна только в той мере, в какой мы пользуемся этой благодатью. Не исключено, что каждый здесь должен исповедоваться хотя бы раз в месяц, чтобы оставаться в правильных отношениях с Богом и продолжать иметь благодать, чтобы жить в добродетели.Как напоминает нам наше Евангелие, в это воскресенье Доброго Пастыря голос Христа также реален, так что это означает молитву. Голос Иисуса Христа реален, но мы должны сделать и найти время, чтобы создать тишину в нашей жизни, чтобы мы могли познать этот голос, услышать этот голос, довериться этому голосу и следовать ему ежедневно в нашей жизни, особенно в Евхаристии Поклонение. Следующее, что я сделал, — это я окружил себя или был окружен другими молодыми людьми, которые стремились жить такой же святой жизнью.Вы знаете, я без колебаний говорю молодым людям, но на самом деле сообщение может быть для всех нас: если вы в настоящее время окружаете себя людьми, которые не ведут вас к Иисусу Христу, пора заводить новых друзей, потому что это не так. С натяжкой можно сказать, что они ведут вас в ад, и поскольку я все больше и больше вовлекался в Церковь, практикуя телесные и духовные дела милосердия, пока, наконец, осенью 2009 года я не обнаружил себя не только свободным, но и действительно желающим сказать «да» Божьему призыву поступить в семинарию и различить призыв к священству — то, что, когда я был моложе, потому что я не знал Бога, потому что я никогда не доверял Богу так, что я был действительно открыт и готов следовать Его плану для моей жизни я никогда не мог представить, что будет жизнь, которая сделает меня счастливым.Что ж, как я счастлив теперь предстать перед вами четыре года в качестве священника и признать, насколько я был тогда неправ.

Вы знаете, я упоминал ранее, что я получил степень в области графического дизайна в Канзасском университете в 1998 году, и поэтому в течение десяти лет Бог благословлял меня возможностью использовать свои дары и таланты в качестве дизайнера для работы над некоторыми довольно удивительными проектами контекст хоть и короткой, но довольно потрясающей карьеры. Моя работа как графического дизайнера заключалась в том, чтобы общаться и рассказывать истории в контексте проектирования музеев, центров для посетителей и Залов славы по всей стране.Первым проектом, над которым мне посчастливилось работать, была библиотека и музей Розы Паркс в Монтгомери, штат Алабама, и мне посчастливилось встретиться с Розой Паркс на открытии этого музея в 2001 году. Последний проект, над которым мне посчастливилось работать, так как многие из вас уже знают, что он должен был стать ведущим дизайнером Зала славы бейсбола Kansas City Royals на стадионе Kauffman. Задолго до завершения этого проекта я оказался рядом с режиссером в зале славы, прогуливаясь по пустому стадиону Кауфмана всего за несколько недель до дня открытия, и когда мы осмотрели все ремонтные работы и, по словам Книги Бытия, увидели что все было очень хорошо », — мое внимание сразу привлекло новое табло, теперь расположенное в центре поля.Те из вас, кто участвовал в игре с мячом, знают, что вершина этого нового табло была и остается золотой короной. Кто носит корону, кроме короля? Итак, в тишине стадиона, глядя на табло, Бог задал мне в сердце следующий вопрос. Он сказал: «Дэнни», потому что так он называет меня своим сыном, он сказал: «Кто твой король?» И когда он обратил мое внимание, чтобы посмотреть на недавно отремонтированный стадион, а также подумать о том, как всю жизнь иметь возможность использовать те дары, которые Он сам дал мне, для работы над такими проектами, как он сказал: «Это все это или это я? Сможете ли вы наконец сказать «да» и поверить в то, что жизнь, которую я запланировал для вас, чтобы вести других к Иисусу Христу в качестве католического священника, принесет вам величайшее удовлетворение, счастье и мир? » Я помню, как вручил в фирму свое заявление об отставке. В то время я работал, и после того, как я поблагодарил их, осталось всего несколько строк, которые читались примерно так: «За последние десять лет мне посчастливилось работать над множеством удивительных проектов, которые позволили мне использовать свои таланты в качестве графический дизайнер, чтобы рассказать миру много разных историй.На данный момент в моей жизни я действительно не чувствую, что меняю то, что Бог призывает меня делать. Я чувствую, что Бог все еще призывает меня использовать те же таланты, страсти и дары, чтобы рассказывать истории. Единственная разница в том, что сейчас я буду рассказывать Его историю, историю Евангелия всей моей жизнью, с Божьей помощью как католического священника, и, по иронии судьбы, это стало и остается моим вечным ответом на вопрос этой молодой женщины десятью годами ранее. Это то, что Церковь называет евангелизацией , свидетельство об Иисусе Христе всей нашей жизнью — это самый убедительный ответ, который мы когда-либо можем дать кому-либо относительно того, во что мы верим, почему мы верим и почему мы продолжаем верить и доверять. Бог через Иисуса Христа в Его Церкви, особенно в тяжелые времена.Фактически, это то, что представляет собой весь период Пасхи, в котором мы сейчас находимся. Вот почему наше первое чтение на протяжении всего этого пасхального сезона происходит из ДЕЯНИЙ Апостолов. Подобно Павлу и Варнаве в нашем первом чтении сегодня, наша первоначальная и постоянно углубляющаяся встреча с воскресшим Христом не может не привести к тому, что мы наконец придем действовать на основе этих отношений и стать тем светом и инструментом спасения, в которых наш мир так отчаянно нуждается сегодня.
Итак, я закончу этой забавной историей, которая означает, что вы должны смеяться в конце, поэтому после того, как мой босс, слава Богу, был католиком, прочитал мое заявление об увольнении, он сунул его обратно через свой стол, он посмотрел на меня и у него была эта легкая улыбка на лице, и он просто сказал: «Мы желаем вам всего наилучшего.У нас нет встречного предложения на этот счет ». Вы знаете, что мы смеемся, и это забавно, но он не мог сказать более правдивых слов в тот момент, потому что нет встречного предложения, которое когда-либо могло бы приблизиться к соответствию предложению и жизни, которые Иисус Христос подготовил и для вас, и для меня. Братья и сестры во Христе, особенно вся молодежь, собравшаяся здесь, это наше призвание, это наше призвание. Если бы все мы увидели себя как уникальных и неповторимых посланий , которые мы находимся во Христе Иисусе и вместе как Тело Христово, чтобы без извинений идти вперед, чтобы донести это послание до мира, как мы живем каждый день святых.Я обещаю, как ваш новый наставник по призванию, если все мы возьмем на себя обязательство делать это, тогда у нас будут все призвания к священству, посвященная религиозная жизнь, таинственная супружеская жизнь и героическая одинокая жизнь, которые когда-либо понадобятся Церкви и миру. . »

«Развитие уникального призвания каждого человека», Люк Берджис

«Красиво написано, убедительно личное, и это настоящее сокровище для чтения».
— Преподобный Чарльз Дж. Чапут, OFM, капитан, архиепископ Филадельфии

Что, если бы мы смогли глубоко проникнуть в суть уникального замысла, творческого стремления и потенциальной судьбы людей в нашей жизни? Смелое обещание этой книги состоит в том, что мы можем.

Эта способность несет в себе огромную ответственность: мы должны al

«Красиво написано, убедительно личное и настоящее сокровище для чтения».
— Преподобный Чарльз Дж. Чапут, OFM, капитан, архиепископ Филадельфии

Что, если бы мы смогли глубоко проникнуть в суть уникального замысла, творческого стремления и потенциальной судьбы людей в нашей жизни? Смелое обещание этой книги состоит в том, что мы можем.

Эта способность несет огромную ответственность: мы все должны быть наставниками и акушерками в личных делах других.

Неповторимый — это насущная необходимость для каждого из нас развивать призвания других и шаги, которые мы должны предпринять, чтобы делать это хорошо.

Умело сплетая запоминающиеся истории о тех, кто радикально воплотил в жизнь свое призвание с помощью практических инструментов проницательности и наставничества, Люк Берджис и Джошуа Миллер, которые в совокупности имеют двадцатипятилетний опыт помощи людям и организациям в открытии своей цели, становятся стойкими. представления о призвании с ног на голову.

Unrepeatable предоставит вам следующие возможности:

— Обновите вашу церковь, школу, сообщество или компанию, давая возможность каждому члену открывать, принимать и в полной мере реализовывать свое уникальное призвание.

— Уверенно обучать и наставлять молодых людей в критических ситуациях. навыки проницательности и принятия решений

— Знай и будешь узнавать других глубоко личным образом с помощью техники, которая открывает и пробуждает самые сокровенные желания сердца

Когда мы входим в истории других жизней, мы входим в в историю любви Бога.Нет большего приключения. Неповторимый приглашает вас стать его частью.

«Этот духовно обоснованный, легкий для чтения трактат представляет собой серьезное исследование, и все же он по-прежнему наполнен подтверждающими анекдотами, которые читатель узнает и оценит. В высшей степени практичный, неповторимый для каждого христианина, особенно для учителя. советник или духовный наставник, который действительно серьезно относится к просеиванию культурной трясины в поисках «правильного» призвания, а не просто работы.
— Епископ Роберт Бэррон, Епископ-помощник, Архиепископия Лос-Анджелеса

Уникальный и неповторимый — Католическая Филадельфия

Архиепископ Карл Шапут, О.Ф.М. Колпачок.

Архиепископ Чарльз Дж. Чапут, O.F.M. Колпачок. • Опубликовано 12 августа 2019 г.

Ученые говорят, что алмазам необходимо более 350 тонн давления на квадратный дюйм и температуры выше 2200 градусов по Фаренгейту, чтобы сформироваться внутри Земли. А поскольку мы знаем, что внутренний порядок и жизнь Бога накладываются на все творение, этот простой научный факт может научить нас чему-то о духовной реальности.

Природные процессы в мире имеют в себе смысл. И урок, извлеченный из алмазов, заключается в том, что самые драгоценные духовные предметы возникают только в результате серьезных испытаний и страданий. По словам Леона Блоя, «есть места, которых не существует в наших сердцах, пока они не родятся в результате страданий». Духовное величие проявляется только через переживание Креста.

Мы ясно видим это в жизни Иоанна Павла II. В условиях жестокости оккупированной нацистами, а затем управляемой коммунистами Польши, Бог сформировал духовный алмаз в сердце молодого священника Кароля Вотила.Он считал, что человеческая личность обладает уникальным достоинством, которое проистекает из того, что он был создан по образу Бога. Это убеждение, выкованное в страданиях, появилось на мировой арене, когда Вотила был избран папой как Иоанн Павел II. Он станет одним из самых важных истин, которые он проповедовал и учил решительно на протяжении всей его папского служения.

Через понтификат Иоанна Павла II Бог дал Церкви и миру противоядие от наших современных болезней. Ибо, если мы присмотримся достаточно внимательно, мы увидим, что в основе каждого беспорядка наших дней лежит ошибочное представление о человеческой личности.Церковь может ответить на эти недуги, повторяя истину о человеческом достоинстве, открытую нам Иисусом Христом.

Это подводит меня к очень практичному приглашению. Наша Архиепископическая конференция женщин-католиков решила в этом году посвятить себя конкретной цитате из Иоанна Павла II именно по этой теме. Предлагаю здесь:

« Для Бога и перед Богом, человек всегда уникален и неповторим, кто-то задуман и избран от вечности, кто-то назван и идентифицирован своим собственным именем.
— Urbi et Orbi, Рождество 1978 г.

Через нашу ежегодную конференцию женщины Архиепископии приглашаются на необыкновенный опыт обновления своей веры и нового открытия своего личного достоинства, особенно с удивительным фактом, что каждый человек уникально известен, любим и призван Богом для определенной цели. И эта цель «неповторима», что означает, что каждая отдельная женщина, и только она, поручаются ей, и что больше не будет никого, кто мог бы повторить ее миссию.

Наши сердца были созданы для величия, для выполнения задачи, имеющей не только земное значение, но и вечное значение. Мы никогда не останемся довольны, пока не откроем для себя миссию, которая принадлежит нам лично. Итак, женщины Архиепископии, для меня большое удовольствие и благословение пригласить вас принять участие в конференции этого года и поразмышлять со своими собратьями во Христе о Божьем призвании к вам и о том, как более полно принять вашу задачу. . Я буду там, чтобы отпраздновать первую мессу, и я с нетерпением жду возможности помолиться с вами и разделить дух дня.

***

Конференция женщин-католиков 2019 года на тему «Уникальное и неповторимое: ваша миссия как католической женщины» состоится в субботу, 26 октября 2019 г., с 9:00 до 16:30. в Национальном святилище Богоматери Ченстоховской в ​​Дойлстауне, штат Пенсильвания. Для получения полной информации и регистрации посетите http://www.catholicwomensconference.org/

Рабочая тетрадь неповторимой жизни — Призвания к побегу

Описание

Эта рабочая тетрадь по Unrepeatable содержит подробные интерактивные планы уроков и упражнения, которые помогут молодым людям открыть, принять и полностью реализовать свое уникальное личное призвание.8-недельная учебная программа, рассчитанная на возраст от 15 до 25 лет. Доступны массовые скидки для аудиторий, приходов и других групп (применяются автоматически).

Из введения:

Понимание личного призвания — это ежедневное молитвенное упражнение на проницательность, а не разовое мероприятие. Наша цель этого курса НЕ в том, чтобы вы ушли с полным и навсегда осознанием своего уникального призвания. Это было бы нереально! Бог каждый день призывает нас по-новому, со своими проблемами и возможностями.

Но есть устойчивые черты Божьего призвания. Он спроектировал нас определенным образом и частично вложил свое призвание в этот дизайн.

Наши тела растут в контексте определенных паттернов ДНК. Мы делаем важный выбор — здоровый или саморазрушительный — который явно влияет на то, как мы живем, но мы не можем изменить нашу основную генетическую структуру. То, как Бог создал нас физически, является стабильной чертой нашего призвания.

В то же время у каждого из нас есть соответствующий «код души», базовый дизайн уникальных мотивационных побуждений и талантов.Мы проявляем свободу творчества в рамках этого паттерна, но мы не можем изменить его коренным образом. Это подарок, который нужно открыть. Чем раньше вы это сделаете, тем лучше вы будете подготовлены, чтобы эффективно откликнуться на призыв Бога и жить им в полной мере.

Таким образом, наша цель этого курса — помочь вам открыть для себя:

1) Ключевые элементы вашего уникального мотивационного дизайна;
2) Ключевые принципы определения вашего личного призвания СЕЙЧАС и на протяжении всей вашей жизни.
Поскольку все мы призваны помогать другим процветать, и поскольку различение призвания требует поддержки сообщества, у нас есть дополнительная цель:
3) Помочь вам получить инструменты, помогающие другим распознавать свое уникальное призвание.
Вы молоды и в ближайшие годы примете важные решения в области профессионального обучения. Меня зовут в брак? Бог хочет, чтобы я была священником или религиозной сестрой? Как мне лучше всего развивать свои уникальные способности? Колледж? Торговая школа? Обучение на рабочем месте?

И все же Бог призывает прямо сейчас.У вас есть личное призвание жить в настоящий момент. Итак, да, курс подготовит вас к принятию важных решений, если вы с молитвой и искренне будете заниматься материалом, упражнениями, взаимодействовать со своими сверстниками и фасилитатором. Это также поможет вам лучше отвечать на ежедневное призвание Бога и жить им с большой радостью.

Развитие уникального призвания каждого человека

Описание

«Красиво написано, убедительно личное, и это настоящее сокровище для чтения.»
Преподобный Чарльз Дж. Чапут, OFM, Cap., Архиепископ Филадельфии

«Этот духовно обоснованный, легкий для чтения трактат представляет собой солидный образец исследования, и все же он по-прежнему наполнен подтверждающими анекдотами, которые читатель узнает и оценит. В высшей степени практичный, Неповторимый подходит для каждого христианина, особенно для учителя, советника или духовного наставника, который действительно серьезно относится к просеиванию культурной трясины, чтобы найти правильное призвание, а не просто работу.»
Епископ Роберт Бэррон, епископ-помощник, Архиепископия Лос-Анджелеса

Что, если бы мы смогли глубже понять уникальный дизайн, творческий потенциал и потенциальную судьбу людей в нашей жизни? Смелое обещание этой книги состоит в том, что мы можем.

Эта способность несет огромную ответственность: мы все должны быть наставниками и акушерками в личных делах других.

Неповторимый — о насущной необходимости для каждого из нас развивать призвания других и о шагах, которые мы должны предпринять, чтобы делать это хорошо.

Умело сплетая вызывающие воспоминания истории о тех, кто радикально воплотил в жизнь свое призвание с помощью практических инструментов различения и наставничества, Люк Берджис и Джошуа Миллер переворачивают устойчивые представления о призвании с ног на голову.

Берджис и Миллер имеют 25-летний опыт помощи людям и организациям в достижении их цели. Они используют свои знания в области философии, теологии, психологии и бизнеса, чтобы разъяснить важные принципы профессионального наставничества.

Неповторимый даст вам:

• Обновите свою церковь, школу, сообщество или компанию, давая каждому члену возможность открыть, принять и полностью реализовать свое уникальное призвание.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *