Переказ прощання з лісом: Українська мова 11 клас. Збірник переказів ДПА 2013

Провідні ідеї твору: добро та зло; оспівування краси природи Гуцульщини; чистота людських взаємин і почуттів; засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.

Тематика твору: зображення життя гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору; сила кохання; показ єдності людини з світом природи.

З історії написання повісті

У 1910 p., повертаючись з Італії після лікування, М. Коцюбинський на декілька днів зупиняється в селі Криворівня на Гуцульщині, куди був запрошений фольклористом Володимиром Гнатюком. Глибокі враження від життя, звичаїв, обрядів, оригінальності мислення та світосприймання карпатських гуцулів спонукали письменника написати повість «Тіні забутих предків». 

Основні персонажі:

• Іван Палійчук – головний герой повісті. «Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить» (Іван у дитинстві). Коли виріс, став гарним парубком: «Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню».
• Марічка Гутенюк – подруга з дитинства й кохана Івана. «Марічка обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…».
• Палагна – дружина Івана. «Його Палагна була з багацького роду, фудульна (горда, пихата, зарозуміла), здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю»; «На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась».
• Юра – мольфар (чарівник), коханець Палагни. «Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі».

Міфічні істоти:

• Щезник – злий дух скель.
• Чугайстир – добрий дух лісу. «Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».
• Нявка – міфічна лісова дівчина.

Дуже стислий переказ

Іван – дев’ятнадцята дитина в гуцульській сім’ї Палійчуків, ще немовлям лякав матір «таким глибоким, старече розумним зором», що вона тривожилася – чи не «хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня». Насправді родина Івана була невелика. З двадцяти дітей вижило лише п’ятеро, а «решта п’ятнадцять спочило на цвинтарі біля церковці». Змалку хлопчик любив ліс, тільки там почував себе добре. Скоро він уже знав, що світом володарює арідник (злий дух Карпатських гір), у лісі живуть лісовики, нявки, веселий чугайстер, у скелях сидить щезник. .. «Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна».

У сім років, випасаючи худобу, хлопчик навчився грати на сопілці, але ніяк не міг відтворити ту мелодію, що весь час бриніла у вухах. Одного разу він почув, як грає на флоярі щезник, який привидівся йому серед скель. Здивований, прислухався й зрозумів – «знайшов, що віддавна шукав, що не давало йому спокою». Спробував сам заграти, «і лісом поплила чудна, не відома ще пісня, радість вступила у його серце, залляла сонцем гори, ліс і траву, заклекотіла в потоках, підняла ноги в Івана, і він, пожбурнувши денцівку (сопілку) в траву та взявшись у боки, закрутився в танці».

У родині двічі лунав сумний голос трембіти: коли помер роздушений деревом брат Олекса та загинув у бійці з Гутенюками брат Василь. Палійчуки здавна ворогували з родом Гутенюків. Билися з ними, хоч ніхто вже не пам’ятав першопричини ворожнечі. Якось дві родини зустрілися на вузькій дорозі, коли їхали до церкви. Між ними почалася жорстока бійка. Іван побачив Гутенюкову дівчинку, що ховалася біля возу, і вдарив її. Вона побігла, а Іван наздогнав, зірвав стрічку й кинув у воду. Але дівчинка чомусь не засмутилась, і навіть поділилася з ним цукеркою. Івана вразила її доброта. Скоро вони вже сиділи рядком і розмовляли про своє дитяче, забувши, що десь йде страшна бійка. Дівчинка сказала, що її звуть Марічка… і «погляд її чорних матових очей м’яко поринав у Іваново серце…». Вони часто разом пасли овечок. Хлопець грав на сопілці, а дівчинка складала пісні. Коли підросли, прийшло кохання. Але Іван мусив піти у вівчари на полонину, бо батько помер і господарство занепало. Розлука обом здалася важкою. Хлопець часто згадував кохану, вона приходила у його сни…

Коли Іван повернувся в село, він не застав Марічку живою. Напередодні раптова повінь збила її з ніг і понесла у водоспад. Люди бачили, але не змогли її врятувати. Іван не вірив, що назавжди втратив кохану, «блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село… Потому щез. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їхнє кохання та смерть, які розійшлися по горах». З’явився Іван у селі тільки через шість років – «худий, зчорнілий, постарілий, але спокійний». Через рік одружився з Палагною – жінкою з багатого роду, доброю господинею, але не відчував до неї ніяких почуттів. Майже весь час він проводив біля худоби, тільки про неї і дбав, «як дитина для мами – такою була для нього худібка». А коли йому згадувалася Марічка, пропадав на кілька днів. Паланга сердилася, але Івану було байдуже, відчував провину тільки перед своєю худобою.

Палагну почав цікавити сусід Юра. Про нього говорили, що «він був як бог, знаючий і сильний… У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі». До того ж він видавався їй набагато кращим за байдужого до неї чоловіка.

Одного разу вона побачила, як Юра, видершись на скелю, відігнав від царинки (місцина для сінокосу) грозову хмару. Палагна стала «любаскою» (коханкою) Юри. У селі пішов поговір про них, але Івана це не зачепило.

Якось він побачив, як Юра з Палагною ворожили проти нього. Мольфар (чаклун) тримав в руках глиняну ляльку, тикав у неї пальцями й примовляв: «Б’ю кілок тут,– шептав зловісно, – і сохнуть руки та й ноги. У живіт – карається на живіт; не годен їсти…» Іван схотів вбити коханців, але раптом на нього найшло якесь спустошення… Він пішов сам не знаючи куди, довго блукав, поки не зрозумів, що сидить коло річки, яка забрала у нього Марічку.

Палагна вже не ховалася зі своїм коханням до Юри, а Іван все більше марнів. Якось йому здалося, що Марічка кличе його, і він пішов у ліс на її голос. «Свідомість його двоїлась. Чув, що коло його Марічка, і знав, що Марічки нема на світі…». Здогадувався, що то лісова дівчина, нявка в образі Марічки. «А проте йому добре було, він йшов за її сміхом, за її щебетанням дівочим, не боячись нічого, легкий й щасливий, яким був колись». Раптом дівчина зникла, а з лісу до Івана вийшов Чугайстер – добрий лісовий дух, який боронив людей від нявок: де їх зустрічав, одразу роздирав. Іван злякався, що він розірве й нявку-Марічку, що сховалась десь поблизу. Він запросив Чугайстра погрітися біля варти, щоб у дівчини був час втекти якнайдалі, а лісовий дід запросив Івана до танцю. Танцювали обоє до знемоги, поки не попадали. Задоволений Чугайстер пішов у гущавину лісу, а Іван знову почув поклик Марічки: «Іва-а!». Побіг, себе не тямлячи, на той голос, і зірвався у прірву. Знайшли Івана на другий день ледь живого, але скоро сумний голос трембіти сповістив гори про його смерть.

Гостей, що прийшли на прощання з Іваном, була повна хата. Палагна старанно голосила та плакала над чоловіком. Але скоро про мерця забули, розпочалися веселі забави, «аж на грудях у померлого забряжчали мідні гроші, скинуті добрими душами на перевіз», та «під вікнами сумно ридали трембіти».

1911

Цитати з твору:

• «Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт. .. нетривке й дочасне».
• «Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер»
• «Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна».
• «Тут була тиша, великий спокій природи, строгість і сум… Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ».
• «З чорного неба капали зорі, й пливла по ньому білим шумом небесна ріка».
• «А над ними розстелилося небо, ся полонина небесна, де випасаються зорі, як білі овечки».

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання та розміщення цих матеріалів на інших ресурсах заборонено.

ІНШІ СКОРОЧЕНІ ВЕРСІЇ

Посилання за темою:

Освіта. ua
30.04.2021

Переказ легенди про історію про квіти

Полюбила дівчина юнака із синіми-синіми очами. І забрали хлопчиків на службу. Там він потрапив на війну й вигин. А дівчина все визирала його й плакала на місці їхнього прощання. Якось вона побачила паростки, які незабаром розцвіли сині-сині, начебто проговорювали: “Це – я, повернувся до тебе волошками”. Відтоді дівчина з нетерпінням чекала літа. А тільки-но наливалися колоски, як бігла вона в поле, щоб помилуватися очами коханого, які синіли серед полів. Довго вважалося, що волошка – це бур’ян, що засмічує посіви зернових культур,

А дівчини, виплітаючи віночки на Івана Купала, неодмінно вплітають між квітами й волошки, як часточку синявого неба, як символ вірності

На краю невеликого хутора, під самим лісом стояла маленька хатинка. Жили в тій хатинці щасливо лісник із дружиною й донечкою-красунею. І прийшло до них нещастя: занедужала лісничиха й незабаром умерла. Залишився батько з донечкою.

Вечоріло. Недалеко від будинку лісник почула, начебто якась собачка скиглить під кущем калини. І хоча поспішав, все-таки його начебто хтось потягнув туди. Лісник обережно розгорнув галузі й жахнувся, побачивши, як поиздевались над його дорогою донечкою. Він миттю знайшов деревій, взяв його листки міцно розім’яв пальцями й приклав до ран доні. А потім взяв її на руки й заніс у будинок. На мачуху глянув так, що вона миттю схопила свої пожитки й зникла назавжди. Лісник з донечкою-красунею надалі жили самі. А від ран і сліду не залишилося. Це деревій!

Сосновий ліс біля річки на піщаних дюнах. Оопт росії

Замовник «Комплекс сирих лук і лісових боліт східної частини Торгашинського лісництва»затверджено Рішенням Виконкому Мособлради від 21.12.1989 №1297/40. Його площа 850 га. Раніше його територія була частиною того ж таки Ольховсько-Батьківського болотного масиву. Завдяки малій товщині торф’яного покладу ця ділянка не вироблена і лише в невеликій частині осушена. В результаті розробки Ольхівського болота ця ділянка виявилася відрізаною від природного болотного масиву, але екологічні зв’язки збереглися.

Південна частина заказника включає суходолові соснові ліси на піщаних дюнах; північна — низинні та перехідні болота різних типів. Незважаючи на те, що болотні екосистеми значною мірою видозмінилися внаслідок осушення прилеглої території, заказник виконує важливі природоохоронні та середоутворюючі функції – підтримання нормального гідрологічного режиму та водності приток річки Сулаті.

Між двома ООПТ — частинами Ольхово-Батьківського болотного масиву, що збереглися, в даний час лежать залиті природним шляхом старі торфорозробки. Величезні мілководні простори рясніють рибою, що приваблює сюди безліч птахів. В останні роки тут відзначені: чорний лелека, орлан-білохвіст і скопа — види, занесені до Червоної книги Росії.

Селище Сонячне — саме популярне місцевідпочинку у мешканців Петербурга Це селище в Курортному районі, відомий своїми чудовими пляжами на березі Фінської затоки, яким позаздрять більшість міст Росії. Більшість йдуть від станції прямо на пляж «Ласковий», чим і обмежується їхнє знайомство з селищем. Ми ж вирішили прогулятися менше відомим місцям. І вони виявилися просто чудовими! Отже, далі опис чергового нашого п’ятничного походу з тих, що ми робимо ввечері після роботи.

Тож, 4 серпня, вечір. Сідаємо в електричку 17.41, за 35 хвилин виходимо на станції Сонячне. До пляжу по прямій йти близько півгодини, але ми повертаємо вліво, йдемо маленькими вуличками через селище, виходимо на Приморське шосе, а там повертаємо вправо — на Митну дорогу. Назва нагадує про ті часи, коли тут було фінське село Олліла, розташоване біля радянсько-фінського кордону, за якого була митниця. Від дороги постійно відходять стежки вліво. По одній з них, яка більше, ми повертаємо в ліс, і через п’ять хвилин опиняємося біля лісового озера. До речі, на картах воно так і називається офіційно – озеро Лісове.

Цікава, навіть унікальна, особливість цих місць – у лісі скрізь піщані пагорби (дюни), що обросли сосновим лісом.

Озеро дуже тихе та красиве.

Береги його переважно заболочені, хоча місцями є невеликі підходи до води.

Добрі люди зробили великий поміст, з якого можна пірнати одразу на глибину. Дуже зручно!

На помості – лавки зі спинками. Повний сервіс для туристів!) Ми скористалися зручностями та повечеряли.

А потім – викупалися! Вода тепла, приємна. Як і у всіх подібних озерах – чорна, торф’яна. Глибина біля містків велика, я дна не дістав. Вдалині від нас плескалася риба. Загалом — озеро приємне у всіх відношеннях!

Далі йдемо лісом. У лісі продовжуються піщані пагорби. Ніде більше немає такого ландшафту, схоже лише біля селища Шапки, у Тосненському районі – там багато пагорбів льодовикового походження, але тут все виражено сильніше, а піску ще більше.

Туристи кинулися збирати чорницю. Вона тут є, хоч і не так багато, як у звичайному лісі Карельського перешийка.

Грибів зустрілося не дуже багато, в основному сироїжки.

Нарешті дійшли до дуже гарного місця- Великої піщаної гори.

Вигляд з неї гарний!

Схожа гора є в Сєрово, називається «Гора Смерті», але там вона є берегом древнього Літоринового моря, а як тут такий величезний пагорб виявився — загадка. Для простих дюн вона дуже велика.

На горі росте сосна, що стоїть на оголеному двометровому корінні.

Прямо казкове дерево якесь.

Можна знімати фантастичні фільми тут.

Під горою є три джерела. У всіх вода із сильним присмаком заліза. Річки тут теж іржавого відтінку, всі води містять залізисті з’єднання.

Про Іржаву канаву треба сказати особливо. Це колишній рукав річки Сестри, який з’єднується з Малою Сестрою неподалік Фінської затоки. Так ось вздовж неї йшов кордон між СРСР та Фінляндією до 1939 року. Тут були прикордонні пости та пункти переходу кордону. Північніше Іржавої канави, де вона закінчується, межа йшла вже річкою Сестре.

Тут Іржава канава (на фото зліва) з’єднується з Малою Сестрою, яку у Сестрорецьку ще називають Заводським каналом. Мала Сестра – це колишня річка Сестра, яка після будівництва гребель та появи озера Сестрорецький розлив розділилася на дві частини. Та, що тече до впадання в озеро Розлив — так і залишилася Сестрою, а той відрізок, що випливає з Розливу і впадає в море — став називатися Малою Сестрою.

Мала Сестра дуже мальовнича. І в ній часом можна дуже непогано порибалити.

Тут видно Малу Сестру вже перед її впаданням у Фінську затоку.

А ось і пляж «Дюни». Тут безлюдно. Основна маса відпочиваючих йде на «Ласковий», який ближче до станції. І в п’ятницю ввечері тут не душі, хоча на «Ласковому» народ є завжди. Два пляжі відрізняються один від одного. «Ласкавий» більш окультуренний — це шикарний цивілізований пляж, але на ньому і людей багато, і природи майже не видно, тому що безліч кабінок, урн, бетонних доріжок — створюють відчуття, що ти в місті. «Дюни» дикіший пляж, тут більше дерев, менше творінь людських рук. Нарешті, тут рівний і плоский пісок, а на «Ласковому» горбистий і в’язкий, тому в «Дюнах» зручніше займатися спортом та гуляти, а на «Ласковому» зате можна сховатися за пагорбами від вітру та чужих очей.

Таким плоским берегом гуляти приємно, можна навіть їхати на велосипеді.

Біліє вітрило самотнє.

Або не біліє, а жовтіє … Вдалині видно будівлю санаторію в селищі Репіно.

Сонце, що заходить, малює на воді сонячну доріжку.

Я, звичайно ж, побіг викупатися. На хвилях це особливо приємно! Вода у Фінській затоці виявилася прохолоднішою, ніж у Лісове озеро. Натомість чиста, прозора. І морський простір, відчуття свободи – це нічим не заміниш…

Хмари над затокою. Краса!

З іншого боку від пляжу видно Сестрорецький курорт. Над ним утворилася широка веселка.

На пляжі є мовляв. По ньому можна прогулятися, милуючись затокою. А можна й порибалити.

Жителі Петербурга – щасливі люди, бо наші заходи сонця над морем – найкрасивіші!

Хвилі в променях західного сонця.

Пісок на заході…

Перед доглядом за обрій сонце вийшло з-за хмар, наче вирішило з’явитися на прощання.

Усе. Сонце зайшло. І небо стало нагадувати тліючі куточки. Нам пора. На електричку ми не встигли, але сіли у 211 автобус, і він за 50 хвилин нас довіз до Чорної річки.

Природні особливості ООПТ:

Замовник розташований у зоні поширення слабохвильових вологих і сирих воднольодовикових рівнин Мещерської низовини, що сформувалися на місці древніх улоговин стоку між пра-долинами річок Клязьми та Москви.
Замовник включає поверхні долинно-зандрових рівнин та фрагмент лівобережної долини річки Нерської з ділянками заплав та надзаплавних терас, ускладнені грядово-горбистими піщаними останцами. Покрівля дочетвертичного фундаменту місцевості представлена ​​верхньоюрськими глинами та пісками. Абсолютні висоти території змінюються від 107 м над рівнем моря (середньомежовий уріз води у річці Нерська) до 141 м над рівнем моря (вершина пагорба на східному кордоні заказника).
Ділянка N 1 заказника представлена ​​піщаним долинно-зандровим холмом і лівобережною ділянкою долини річки Нерської, ускладненими численними грядово-горбистими останцами. Абсолютні висоти поверхонь Ділянки N 1 коливаються від 107 м (позначка урізу води річки Нерської) на північному кордоні ділянки до 135 м (вершина пагорба) на південному кордоні ділянки. Ухили основних поверхонь рівнин становлять 3-5°. Піщані гряди та пагорби характеризуються плоскими округлими або витягнутими вершинами та схилами висотою 3-5 м, крутістю 5-12°. У межгормових зниженнях зустрічаються балки з пологими бортами (6-8 °).
Долина річки Нерської включає поверхню першої надзаплавної тераси (на висотах близько 10-12 м над урізом води в річці) та ділянки заплави, що сформувалися на висотах від 0,2-0,4 м до 1,5-3 м над руслом. Перша надзаплавна тераса, складена давньоалювіальними пісками, часто виражена на кшталт грядових останців, що протягнулися вздовж річки лівим берегом. Плоскі вершини останців утворилися на висотах до 7-12 м над руслом. Схили високих берегів річки Нерської мають крутість до 30-50 °. Внаслідок бічної ерозії звивистого русла місцями тут утворилися осипні піщані стіни.
На ділянці N 1 утворено велика кількістьантропогенних форм рельєфу — лінійних (протипожежні смуги, насипи на ґрунтових дорогах) та точкових (ями вздовж ґрунтових доріг) об’єктів.
Ділянка N 2 заказника включає горбисто-хвилясті поверхні долинно-зандрової рівнини, складені давньоалювіально-воднольодовиковими пісками, а також фрагмент долини річки Нерської з ділянками двох надзаплавних терас. Абсолютні висоти поверхонь на ділянці № 2 заказника варіюють від 111 м (у долині річки Нерської у північно-західному кутку ділянки) до 141 м (вершина пагорба на східному кордоні ділянки).
На ділянці N 3 заказника представлений невеликий фрагмент лівобережної долини річки Нерської із заплавою. Абсолютні висоти Ділянки N3 заказника варіюють від 109 м до 119 м.
Гідрологічний стік території має загальний напрямок на північний захід у річку Нерську (лівий приплив річки Москви). Постійні водотоки в межах заповідника відсутні. Місцями в долині річки Нерської є перезволожені притерасні зниження, на ділянці N 1 тут зустрічаються заболочені чорноольшаники, відзначаються ділянки низинних боліт.
Ґрунтовий покрив території представлений дерново-підзолами на височинах та дерново-підзолами глеєвими за пониженнями. На заплаві річки Нерська представлені алювіальні світлогумусові ґрунти. По сирих улоговинах і западинах утворилися перегнійно-глеєві ґрунти, у притерасних пониженнях (під заболоченими чорноольшаниками) – гумусово-глеєві, на ділянках заплавних низинних боліт – алювіальні торф’яно-глеєві ґрунти.
На території заказника переважають соснові старі ліси з підростом ялинки та дуба трав’яно-зеленомошних з ділянками мертвопокровних, лишайниково-зеленомошних та чагарничково-зеленомошних. Є також лісокультури сосни, заболочені чорноольшаники вологотравні та невеликі ділянки низинних та старовинних боліт у долині річки Нерської.
Рослинність на ділянці N 1 представлена ​​переважно стиглими сосняками зеленомошними та різнотравно-зеленомошними 80-90-річного віку. Сосни мають I клас бонітету та висоту близько 30 м і більше. Зімкненість крон — 0,4. Чагарниковий ярус розвинений слабо і представлений ламкою крушини. У підрості відзначені сосни та ялинки різного віку, а також горобина.
Трав’яно-чагарниковий ярус розріджений, мозаїчний, представлений чорницею, брусницею, конвалією травневим, ястребинкою зонтичною, суницею звичайною, або лісовою, майником дволистим, лінеєю північною, веронікою лікарською, мар’янником луговим, золотарником ожик. вівсяницею овечою, котячою лапкою дводомною, фіалкою собачою, підмаренником м’яким, вейником наземним. Тут відзначено стійку популяцію зимолюбки зонтичної, занесеної в Червону книгу Московської області.
Моховий покрив становить 80-85%, домінує плевроціум Шребера, а також зустрічаються дикранум вінцевий та гілокоміум блискучий.
На схилах грядово-бугристих піщаних останків трав’яний покрив майже відсутній. Тут поширені чисті соснові зеленомошні ліси, ділянками мертвопокровні, де-не-де з лишайниками (кладонією та цетрарією). У міжгорбових зниженнях до сосни у верхньому ярусі додається липа та високий ялиновий підліт. Кущовий ярус представлений бересклетом бородавчастим, малиною, жимолістю лісовою, бузиною звичайною. Трав’яний покрив становлять орляк звичайний, вейник тростини, кислиця, осока пальчаста, горошок паркан, а також конвалія травневий і дзвіночок персиколистний (рідкісний і вразливий вид, не включений до Червоної книги Московської області, але потребує на її території). У верхній частині схилу, в сосняку зеленомушному з розрідженим підростом ялини (до 3-4 м заввишки), відзначені плауни сплюснутий (рідкісний і вразливий вигляд, не включений до Червоної книги Московської області, але потребує її території постійного контролю та спостереження) і річний, а також кілька екземплярів гудаєри повзучої. Де-не-де тут росте орляк, запашний колосок, купена запашна, мар’янник дібровний, зустрічаються невеликі ділянки з лишайниками.
Нижче по схилу розташовується сосняк орляково-конвалій зеленомошний з підростом з ялини та горобини. У чагарниковому ярусі з бересклетом бородавчастим, ломом крушини і ліщиною подекуди відмічені невеликі ялівці. Трав’яно-чагарниковий ярус представлений осокою пальчастою, купеною запашною, кістяницею, суницею звичайною, зірочкою жорстколистою, ожикою волосистою, перловником пониклим, майником дволистим, золотарником звичайним, седмичником європейським, підмаренником м’яким, плауном булавовидним (рідкісний і вразливий вид, не включений до Червоної книги Московської області, але потребує її території постійного контролю та спостереженні). Місцями відзначені ділянки сосняків брусничних зеленомошних з підростом з ялини, де також ростуть костриця овеча, смолівка-хлопушка звичайна, ортилія однобока та плаун річний.
По березі річки поширені сосняки з дубом (діаметр стволів близько 30 см) та горобиною до 6-7 м заввишки, місцями відмічені молоді березняки та осинники. Тут також ростуть крушина ламка, бересклет бородавчастий, ірга овальна та малина, місцями відмічено підростання дуба та липи до 10 м заввишки. По березі під деревами зустрічаються лісові та лугові трави: суниця звичайна, конвалія, їжака збірна, іван-чай вузьколистий, щавель кислий, кульбаба осіння, звіробій продірявлений, тимофіївка лугова, мятліки луговий і дуговий , запашний колосок, деревій звичайний, гвоздика Фішера, короставник польовий, щитовник чоловічий, чорноголовка звичайна, бодяк різнолистий, очиток великий.
По берегах річки Нерської розвинені також заболочені чорноольшаники з черемхою вологотравні з бодяком городним, дербенником іволистним, манником плаваючим, чередою трироздільною, мати-і-мачухою, частухою подорожниковою, таволгою в’язлистою, очеретом і в’юнковим, хвощем річковим, гравілатом річковим, будрою плющевидною, очеретом південним, недоторгою звичайною, чистотілом великим.
Місцями в долині річки є низинні та старовинні вологотравно-осокові болота з таволгою в’язлистою, осоками пухирчастою та здутою.
На ділянці N 2 у кварталі 16 представлені високоствольні соснові ліщинові різнотравно-широкотравні ліси (трансформовані лісокультури). Сосни мають діаметр стовбура близько 45 см. Зімкненість пологу ліщини звичайної досягає 90%. У трав’яному покриві домінують снить звичайна, звездчатка жестколистная, будра плющевидна, ростуть живучка повзуча, вербейник монетчатий, щитовник картузіанський, гравілат річковий, іван-чай вузьколистий, вербейник звичайний, бутінь ароматний, бут. Відзначено підростання дуба, місцями малина.
У кварталах 10 і 15 переважають сосняки за участю ялини конвалійно-чорнично-зеленомошні, в яких ялина зустрічається в підрості, а подекуди виходить у перший ярус. Тут у підрості беруть участь невисокі дуби, а також яблуня лісова та горобина, з чагарників ростуть бруслини бородавчасті та малина. У трав’яному покриві беруть участь перловник пониклий, мар’янник луговий, сивец луговий, купена запашна, седмичник європейський, брусниця, линея північна, ожика волосиста, польова тонка, тонконіг дубравний, суниця звичайна, щавель кислий, подорожник великий , вівсяниця гігантська, підмаренник м’який, мар’янник дубравний, чорноголовка звичайна, дудник лісовий, полин звичайний, сушениця лісова, золотарник звичайний, дзвіночок розлогий. Ця ділянка сосняку ближче до дороги сильно засмічена і порушена.
У центрі кварталу 15 розташована ділянка розрідженого сосняка зеленомошного з підростом дуба, сосни та невисоких ялинок. Тут у трав’яному покриві переважають вівсяниця овеча, мар’янник лучний, золотарник звичайний, місцями — вейник наземний, ростуть седмичник європейський, кислиця, осока пальчаста, запашний колосок, майник дволистий, ортилія однобока, а також зимолюб.
У кварталі 17 також розташовані стиглі та приспівні сосняки зеленомошні, є невеликі ділянки соснових посадок молодшого (близько 60 років) віку. Значна частина в центрі кварталу зайнята закустареним редколессем, яке могло утворитися дома вирубки чи пожежі.
Ділянка N 3 займає невелику північно-східну частину кварталу 10, де розташовані стиглі сосняки зеленомошні, подекуди з молодим підростом ялинки. У трав’яному покриві зустрічаються ділянки з переважанням брусниці та кислиці, а також конвалії та орляка. У пониженні вздовж Єгор’євського шосе відмічено невелику ділянку сирого чорно-ольшаника з таволгою в’язлистою, кропивою та іншим вологотрав’ям.
На території заказника відмічено проживання 63 видів хребетних тварин, у тому числі трьох видів амфібій, одного виду рептилій, 44 видів птахів та 15 видів ссавців.
Зважаючи на те, що в межах заказника водойми та водотоки відсутні, іхтіофауна на його території не представлена.
Основу фауністичного комплексу наземних хребетних тварин становлять види, притаманні хвойних і змішаних лісів Нечорноземного центру Росії. Домінують види, екологічно пов’язані з деревно-чагарниковою рослинністю, жителі лугово-польових і водно-болотних угідь території представлені приблизно однаково, значно поступаючись за кількістю видів представникам «лісової» групи.
На території заказника виділяються чотири основні зоокомплекси (зооформації): хвойних лісів, листяних лісів, водно-болотних місцеперебування і відкритих місцепроживання.
Зооформація хвойних лісів, поширена в соснових та ялинових лісах заказника, займає переважну частину його площі — більшу частину ділянок № 1, 2, а також ділянку № 3 цілком. Основу населення хвойних лісів становлять типові «хвойнолюбні» види, такі як: руда полівка, звичайна білка, лісова куниця, великий строкатий дятел, жовна, піночка-теньківка, пухляк, сойка, сіра мухоловка. Саме в чистих соснових зеленомошних лісах заказника на Ділянці N 1 найчастіше зустрічається рідкісний вид плазунів — прудка ящірка, занесений до Червоної книги Московської області. Також саме в соснових лісах заказника постійно мешкають чубаті синиці та дрізд деряба — рідкісні та вразливі види птахів, не включені до Червоної книги Московської області, але які потребують території області у постійному контролі та спостереженні.
На ділянках листяних лісів (на території заказника це — переважно чорноольшаники, розвинені на ділянці N 1), переважають вихідці з європейських широколистяних лісів — зарянка, чорний дрізд, іволга, піночка-тріскачка, славка-чорноголівка, мухоловка-строкатка і деякі інші види.
У всіх типах лісів на всіх ділянках заказника зустрічаються звичайна зозуля, зяблик, звичайний поповзень, співочий дрізд, горобець, пеночка-весничка, велика синиця.
Зооформація лучних місцепроживання в порівнянні з лісовими зооформаціями має значно менше поширення в межах заказника. В основному цей тип тваринного населення пов’язаний з луками в долині річки Нерської (Дільниця N 1), узліссями, лісовими галявинами, просіками та вирубками (Дільниці N 1, 2). Характерними мешканцями лугових та опушкових комплексів заказника є канюк, лісовий коник, сіра славка, луговий карбування, звичайна сочевиця, звичайна вівсянка, жулан, біла трясогузка, сорока, звичайний кріт та деякі інші види. Саме на луках заказника зустрічаються два рідкісні і вразливі види птахів, що не включені до Червоної книги Московської області, але потребують території області в постійному контролі та спостереженні: перепіл і луговий коник. Також переважно на луках, а також на вирубках та лісових полянах Ділянки N 1 заказника можна зустріти звичайного осоїду, занесеного до Червоної книги Московської області.
У водно-болотних місцеперебуваннях, пов’язаних переважно зі заплавою річки Нерської (Дільниця N 1), часто полюють дрібні куні: насамперед американська норка, а також ласка і горностай. Гризуни тут представлені річковим бобром, а також водяною та темною полівками. З птахів у цих місцеперебуваннях найбільш звичайні кряква, кулики чорник і перевізник, садовий очерет, річковий цвіркун, садова славка, малий строкатий дятел і соловей. Сюди на годівлю прилітають сірі чаплі. Саме у заплаві річки Нерська зустрічається рідкісний вид хижих птахів – чорний шуліка, занесений до Червоної книги Московської області. У водно-болотних біотопах велика чисельність трав’яних, гостромордих та озерних жаб.
У всіх типах природних спільнот заказника зустрічаються ворон, звичайна лисиця, заєць-біляк, лось, кабан і європейська козуля — рідкісний і вразливий вид тварин, не включений до Червоної книги Московської області, але потребує території області постійного контролю та спостереженні.

Сайт Їм Цюрупи, що торгує товарами через мережу Інтернет. Дозволяє користувачам онлайн, у своєму браузері або через мобільний додаток, сформувати замовлення на покупку, вибрати спосіб оплати та доставки замовлення, сплатити замовлення.

Одяг в ньому Цюрупи

Чоловічий та жіночий одяг, який пропонує магазин в ньому Цюрупи. Безкоштовна доставка та постійні знижки, неймовірний світ моди та стилю з приголомшливим одягом. Якісний одяг за вигідними цінами у магазині. Великий вибір.

Дитячий магазин

Все для дітей із доставкою. Відвідайте найкращий магазин дитячих товарів в ньому Цюрупи. Купуйте коляски, автокрісла, одяг, іграшки, меблі, засоби гігієни. Від пелюшок до дитячих ліжечок та манежів. Дитяче харчуванняна вибір.

Побутова техніка

У каталозі побутової техніки магазину Ім Цюрупи представлені товари провідних брендів за низькою ціною. Дрібна побутова техніка: мультиварки, аудіотехніка, пилососи. Комп’ютери, ноутбуки, планшети. Праски, Чайники, Швейні машини

Продукти харчування

Повний каталог продуктів харчування. В ньому Цюрупи ви можете купити каву, чай, макаронні вироби, солодощі, приправи, спеції та багато іншого. Всі продуктові магазини в одному місці на карті Ім Цюрупи. Швидка доставка.

СЕЛИЦЬ МІСЬКОГО ТИПУ ІМ. ЦЮРУПИ. ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС.

ПУБЛІКАЦІЄЮ ЦЬОГО ЕКСКУРСУ МИ ЗАВЕРШЕМО ЗНАЙОМСТВО З ІСТОРІЄЮ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ, РАСПОЛОЖЕНИХ ПО ЛІВИЙ СТОР ВІД НАШОГО ТОВАРИСТВА ЗА НАПРЯМКОМ ВИНОГРАДОВО-САД. ВПЕРЕД У НАС ЩЕ ТРИ ЕКСКУРСИ – РОЗЛАВЛЕВО, КОНОБЄЄВО, ВОСКРЕСЕНСЬК.

Селище імені першого наркома продовольства в Радянському уряді Олександра Дмитровича Цюрупи розташоване на річці Нерська (притока річки Москви), за 9,5 км.

Селище було утворене вольовим рішенням у 1935 році «на базі» села (села) Ванілова. Спочатку (1928 р.) ім’я Цюрупи було присвоєно ванілівської бавовняно-ткацької та фарбувально-апертурної фабрики, побудованої в 1900р. і раніше належала А.Г. Гусєву. Після 1917 року фабрика отримала назву «Трудящийся робітник», а після смерті А. Д. Цюрупи (1928 рік), вона отримала його ім’я.

Селище імені першого наркома продовольства в Радянському уряді Олександра Дмитровича Цюрупи увійшло до складу Воскресенського району лише у 1958 році, коли об’єдналися та злилися в одне ціле два сусідні райони – Воскресенський та Виноградівський.

У 1999 році колишня основним підприємством селища бавовняна фабрика була визнана банкрутом і з жовтня 2009 року перестала функціонувати. У 2003 році на фабрику були переведені виробничі потужності ТОВ «Ашиткові меблі», що діють і до сьогодні. З вересня 2009р на території фабрики працює підприємство з виробництва скла ТОВ «Стеклоюкс Плюс» та виготовлення виробів із штампованої пластмаси.

Населення селища За даними останнього перепису Населення 4156 мешканців (2010 рік). 4156 жителів.

Міське поселення імені Цюрупи має свій герб, зображення якого нерозривно пов’язане з історією Русі. У гербі Володимирських князів – є образ лева – царя звірів. Лев, що схопив сім чорних змій, алегорично представляють людські пороки (гординя, бездуховність, ледарство, заздрість, жадібність, самолюбство, хтивість) і готовий одним помахом свого меча вирішити всі проблеми – є алегорією сучасного життя, стверджуючи нас у думці, що рішення проблем перебувати у наших руках. У той же час сім змій схоплених могутньою лапою лева-переможця – це символ перемог здобутих жителями цих земель протягом усієї історії краю (боротьба з монголо-татарськими ордами, війни 1612, 1812 та 1941-45 років).

У селищі є 2 загальноосвітні школи (1934 та 1966 рр. заснування), Будинок для людей похилого віку, лікарня.

Збереглася церква Тихвінської Ікони Божої Матері (також називають церквою Георгія Побідоносця на цвинтарі Міліно, збудована у 1881-1885 роках)

ДЛЯ ТИХ, ХТО ЛЮБИТЬ ПОДРОБИЦІ…

Нинішнє селище імені Цюрупи увібрало два старовинні села — Ванилово і Левичино, причому остання була приєднана до селища зовсім недавно, кілька років тому. Історія та назви двох згаданих сіл містять чимало цікавого. Наскільки можна судити, село Ванилово було засноване ще за домонгольських часів, тобто у 12 – першій третині 13 ст. Спочатку селище розташовувалося поруч із урочищем Білі Піски (нині там знаходиться СНТ з однойменною назвою) на березі Нерської (за старих часів – річка Мерська) і було розгромлено татаро-монголами взимку 1237-38 рр.

Пізніше, вже в 15 ст, село відродилося на старому місці і під назвою Ванилово неодноразово згадується в писемних джерелах. Через те, що в скорописі літери «в» і «д» писали подібним чином, у книзі писцової 1577-78 рр. . село записали Данилової. Правда, в історії цієї описки не все до кінця зрозуміло, оскільки старожили вказують ще одне «Данілове» – поле на південний захід від нинішнього селища. У першій половині 18-го століття, в ході будівництва нових будинків, сільська вулиця стала рости від Білих Пісків півколом і загорнула на схід. Саме так Ванілов виглядає на одному з межових планів. (Чи не від цього півкола, що формою нагадував калач, походить стара назва близької частини Ванилово – Калашна?)

Інша Ваніловська слобідка звалася Матирою. Матира, по-мерянськи «дзвінка», – невелика річка, тепер пересохла. Пізніше і старожили кинули насиджене місце, перевезучи свої будинки на нову вулицю. На Білих Пісках залишилося село, обстежене археологами в 1987 році. Село Левичино, очевидно, ровесниця Ванілова, виникло теж десь у 12-13 ст., правда до монгольського селища на місці села або на його околицях поки що не виявлено.

Дуже цікаві назви обох сіл. До речі, таких назв – Левичино та Ванилово – не вдалося знайти в жодній з областей Нечорнозем’я Росії. Справа в тому, що до 1301 р. тут, по річці Нерській, проходив кордон між двома давньоруськими князівствами. На північ, за річкою починалася Володимиро-Суздальська земля, зі складу якої пізніше виділилося князівство Московське. На південному березізакінчувалися межі Рязанського князівства. Тут рязанські князі тримали «сторожу» – жменьку ратних людей, котрі охороняли кордон.

Зважаючи на все, рязанська прикордонна застава і започаткувала село Ванилово. Серед рідкісного населення округи, в ті далекі роки переважали міряни, людей слов’янського кореня тут було мало, вони переважно прямували в інші, більш сприятливі для землеробства райони. Тому й назви обох сіл мерянські – Ванилово (Сторожево) та Левичино (Коровникове). Мова мері до наших днів не збереглася. Більшість мірян повністю обрусіли, забувши мову та звичаї предків. Велика частина міри, не бажаючи приймати християнство і платити данину російським князям, переселилася на схід, до марійців. Вже в 1930-ті роки вчений-етнограф Іван Зиков записав від мешканців ряду марійських сіл на околицях міста Васильсурська цікаве переказ, згідно з яким їхні предки давним-давно жили далеко на заході, на Москві-ріці, а на схід переселилися

через те, що не захотіли принести в жертву богам 70 найкращих коней. Насправді, «боги» перекази – російські князі, данина яким фінно-угорські племена справді платили кіньми. Але ще в 14 столітті на території південно-східного Підмосков’я чимало людей говорило по-мерянськи. Ряд назв коломенських волостей – Канів, Левичин, Брашева, Гжель – можна пояснити лише з фінно-угорських мов. Російськими відповідностями наведених топонімів будуть: цвинтарі Кошкін і Коровніков, волость Перевізна, село Поляни. Так само можна розшифрувати і обидва розглянуті топоніми, спираючись при цьому на лексику марійського, мордовських (їх два – мокша та ерьзя) та інших фінно-угорських мов. Слово «левичі» марійською означає скотарня, корівник, хлів, а сторож, вартовий мовами мордви – «ваниця». переважали сім’ї з мерянським корінням. Це було помітно як на вигляд місцевих жителів (темно-русяве і чорне волосся, карі очі), так і за особливостями їхньої говірки. Пращури ванілівців – міряни, говорили російською мовою з сильним акцентом – акалі (ненаголошене «о» вимовляли як «а») і цокали (замість «ч» вимовляли «ц» і навпаки). Цікаво, що сучасні фінно-угри – мордва та марійці є носіями такого самого акценту. Російські слова година, сірники, чай, точило, трошки, вони вимовляють: цяс, спицьки, цай, тоцила, цуц-цуц.

І Ванилово, і Левічине у 16-18 ст. були ведмежими кутами (торговий шлях Нерською до того часу вже перестав функціонувати), тутешні селяни жили своїм замкнутим мирком, рідко залишаючи його. Тому пізніше цей акцент у них не лише зберігся, а й ліг в основу місцевої говірки. Жителі навколишніх селищ, чуючи бесіду ванілівців, посміювалися: «Там не бають – по-собачому гавкають, кажуть так, що зрозуміти неможливо». Як анекдот розповідалася історія з невісткою з Ванілова, яку зла свекруха посадила в Двірникове під підлогу зі словами: «Навчися говорити як люди, тоді випущу!» Ваніловські люди похилого віку згадували, що особливо тяжко доводилося їм «в солдатах», тобто на військовій службі, де начальство, часто безуспішно, вбивало в них «літературну» вимову. Пізніше, в 20-му столітті, місцеві жителі стали говорити як всі — без цокання, але з акання. Але про те, що їхні предки зовсім недавно цокали, у Левичині добре пам’ятають. (Про особливості говірки селян східної частини Бронницького повіту 100 років тому більш докладно можна ознайомитися за книгою мовознавця Н.М. Карійського. Вона була надрукована в Санкт-Петербурзі 1903 р. Пізніше, 1936 р., Каринський випустив ще одну книгу – про У Воскресенському районі до 1980 р. існувало село Кладьково — куточок, де фінноугорское минуле краю проступало для знаючої людиниособливо зримо та помітно. Другий такий самий куточок – колишні села Ванилово та Левичино, що становили нині селище міського типу імені Цюрупи.

РАЗОМ З ТИМ, В ОДНІЙ ІЗ СТАТЕЙ ЗА ДАНОЮ ТЕМОЮ, БУВ ВИНАХОДЕНИЙ ТАКИЙ ЗАПИС: «Заїхавши в 1999 році в це село, з такою неблагозвучною назвою (селище імені Цюрупи), ми опитали місцевих бабусь про його історію. На жаль, тоді ми так і не почули справжньої назви – її ніхто не знав!) ​​А сайт села Ванилове коментує: «Багато жінок не народилося в селищі. Вони були привезені з Нечорноземних районів Росії для роботи на фабриці, тому що своїх робочих ресурсів не вистачало з шістдесятих років. У них у всіх є своя мала Батьківщина, тому їх і не цікавить минуле селища, де вони мешкають».

А ось як описує історію населених пунктів, на території яких було утворено селище ім. Цюрупи — місцевий краєзнавець, відомий Воскресенський історик Олександр СУСЛОВ:

«На захід від Ванілова колись знаходився стародавній цвинтар Міліно, в якому стояла дерев’яна церквасв. Георгія. Спочатку ж цвинтар Міліне був селом Мініною, а потім селом Мінінським. Так воно й записано у відомій, мабуть, уже всім неділям, які цікавляться історією свого краю, Пісцевій книзі Коломенського повіту 1577-78 років. церква Христова Страстотерпця Георгія … ».
Трохи далі згадується село Левичина, що знаходилося всього за чверть версти на південь від Ванилова: «Село Левиченська по обидва боки річки Перхурівки…».
Згодом село Мініно переінакшили в Міліно, і в XIX столітті воно практично злилося з Ваніловом, так що в документах цього часу вже писали «цвинтар Міліно, Ванилово тож». Врешті-решт Ванилово повністю поглинуло стародавній цвинтар, а за радянських часів на місці стародавньої церкви і цвинтаря, що примикав до неї, збудували будинок лікарні. Саме ж село Ванилово записане в Пісцевій книзі як … село Данилова. «Село Данилова, на кінець поля річки Мерська, а в ній ріллі худої землі 11 чоти в полі, а в двох тому, сіна 50 коп., лісу неораного 5 десятин; і до того села озеро Курово, вздовж 80 сажнів, а впоперек 20 сажнів». Відразу постає питання: як спочатку називалося село? Данилово, згодом перероблене у Ванилово (як Мініно – до Міліно)? Або писар просто переплутав, описався (у скорописі літери Д і В дуже схожі). З іншого боку, ім’я Данило, Данило було широко поширене (і досі), а ось імені чи прізвиська Ваніла не зафіксовано (але це не означає, що його не було зовсім). У наступних писцових книгах кінця XIX століття всі три згадані населені пункти – Міліно, Левичино, Ванилово входили до вотчини Миколо-Угрешського монастиря. Стародавнє село Угреші нині називається селищем Дзержинський і знаходиться в Люберецькому районі Підмосков’я. Були спроби повернути йому колишню, споконвічну назву, але вони не увінчалися успіхом. Сам Микільський монастир заснував, за переказами, князь Дмитро Іванович Донський у 1380 році, напередодні Куликівської битви. Згодом монастир виріс, зміцнився і став багатим землевласником. Вотчина його в Брашівському таборі складалася з села (Мінінське), 6 сіл, 3 пустищ, одного селища та одного «порожнього» села («і село Бикова порожнє»). Насамперед усіма цими землями володів Василь Степанович Собакін, а монастир їх у нього виміняв: «Миколи чудотворця Угреського монастиря вотчина, що промінили на Микільську ж вотчину на село Нікітське з селами коломенських палацових сіл писки князь Іван Тимофеевич Собакіна» (далі перераховуються володіння).
Рід Собакіних — один з численних пологів, що служили нічим особливим не виділялися. Проте сталося так, що їм «пощастило» і вони на короткий час, правда, піднялися. Овдовілий цар Іван Васильович (Грозний), вирішивши одружитися, вибрав собі наречену серед півтори тисячі претенденток з роду Собакіних – Марфу Василівну Собакіну. Проте шлюб виявився невдалим. Наречена відразу після заручини «почала сохнути», занедужала. Царя це не зупинило, і він, поклавшись на Бога, поєднувався з Марфою Собакіною 28 жовтня 1571 року. Через два тижні, 13 листопада, цариця Марфа померла, так і не ставши фактично дружиною Грозного («не порушивши дівоцтва»). Після цього Собакини, що піднялися, стали стрімко втрачати завойовані висоти. Інші були розжаловані і заслані в монастир чи далекі свої маєтки, інші поплатилися і головою – шестеро з роду Собакіних були страчені. Те, що Марфа була, найімовірніше, отруєна, все розуміли. Цар же був упевнений, що Собакини «хотіли мене з дітьми чарівництвом винищити, а Бог мене від них врятував: їхнє лиходійство розкрилося»…»

На початку 20 століття, аж до революції 1917 р, основним центром зайнятості жителів сіл, що увійшли згодом у селище імені Цюрупи, була, як говорилося вище, ткацька фабрика Гусєва. Виснажлива праця, хвороби, злидні-ось їх доля. Дев’яносто відсотків робітників не знали грамоти. Така сама незавидна доля чекала і на їхніх дітей. У селі була лише одна школа, навчатися в якій могли лише діти заможних батьків. Була при фабриці маленька лікарня на 10 ліжок, де працювали один лікар, акушерка та фельдшер. В бойові дніЖовтня ткачі організували комітет робітників фабрики, який прийняв до управління колишню гусівську фабрику. У 90 роки фабрика була приватизована і в 1999 році припинила своє існування.

Визначні пам’ятки

Заказник «Соснові ліси на піщаних дюнах».

Державний природний заказник«Соснові ліси на піщаних дюнах» створено 1988 року. Він знаходиться неподалік селища Цюрупи, займає площу 738 гектарів. Це дивовижне за красою місце. Чистий сосновий бір розташований на лівому березі річки Нерської, на піщаних пагорбах, що так рідко зустрічаються в нашій місцевості в природному походженні. Тут ростуть рідкісні види рослин, занесених до Червоної книги. У заказнику заборонені всі види рубок, крім санітарних, та обмежений доступ відвідувачів, особливо у пожежонебезпечний період. Взимку тут із задоволенням проводять час любителі лижного спорту, влітку річкою Нерською сплавляються байдарочники.

Георгіївська церква селища ім. Цюрупи
Кам’яна церква з головним престолом в ім’я Тихвінської ікони Божої Матері та вівтарями святого великомученика Георгія Побідоносця (правим) і святого благовірного князя Олександра Невського (лівим) була закладена 17 травня 1881 р., за царювання Олександра III, за благословенням Высоко Коломенського, у присутності єпископа Дмитрівського Михайла, вікарія Московської єпархії.

Будівництво велося за проектом та під наглядом архітектора Петра Павловича Зикова, старанністю та засобами московських потомствених почесних, громадян Олександра та Петра Юхимовичів Байдакових за участю селян сільця Міліно, Ванилово та села Левичино.

28 листопада 1885 р. з благословення Високопреосвященнішого Іоаннікія, митрополита Московського і Коломенського, були освячені два престоли трапезної церкви, з яких один, в ім’я великомученика Георгія, освячений Преосвященнішим Мисаїлом, єпископом Дмитрівським, Хоча головний престол освячено на честь Тихвінської ікони Пресвятої Богородиці, храм іменується Георгіївським за назвою правого боковий вівтар.

З північного боку храму – могила настоятеля, протоієрея Миколи Матренко (1877-1952). У північно-східній частині церковного двору — покров над могилами сім’ї Гусєвих (1900 р. А. Г. Гусєв побудував у селі ткацьку фабрику).

У роки гонінь храм не закривався, тому в ньому збереглися первісні дерев’яні різьблені іконостаси, а також панікадила та начиння.

За останні кілька років організовано церковно-парафіяльну школу для дітей, в якій вони пізнають основи християнського життя. Крім того, на балансі приходу складається молитва в сестринському будинку для літніх людей при міській лікарні №3, розташованій також у селищі. Тут незаможні люди похилого віку, вірні чада церкви, отримують морально-духовне окормлення.
Матеріал підготував священик Віталій Глазов
(Наше слово. – 2010. – 8 травня. – С.9.)

Школа №13
У 1934 р. у сел. ім. Цюрупи було збудовано велику двоповерхову будівлю середньої школи з просторими, світлими класами, спортивним та актовим залом, майстернями, бібліотекою. Першим її директором був Георгій Антонович Покровський.

У 1939 р. відбувся перший випуск учнів 10 класу – 14 осіб. По-різному складалася їхня доля. Вони мріяли, будували плани на майбутнє, але мирне життя було перервано війною. Серед багатьох захисників Батьківщини були випускники та учні середньої школи №13. Пішли на фронт та вчителі. Але школа продовжувала працювати. Бракувало палива, електрики, навчальних посібників. Жінки-вчителі разом із учнями після занять працювали на заготівлі дров, на полях колгоспу.

Після війни, долаючи труднощі, педколектив та учні включилися у будівництво мирного життя. Біля школи заклали фруктовий сад, збудували теплицю, кроликоферму, брали участь і в озелененні, і в благоустрої вулиць селища.

За роки свого існування школа виховала не одне покоління молодих людей, які згодом стали вчителями, лікарями, професорами, художниками, інженерами, робітниками. У тому числі: А.І. Парфенов — чемпіон Олімпійських ігор 1954 в Мельбурні, заслужений тренер РФ з боротьби; Н.С.Демін — генерал армії, Герой Радянського Союзу; В.Я. Азаров – голова Московського обласного комітету ветеранів війни, депутат Верховної Ради СРСР; В.Ф. Дьомін — голова Раменського району та інші.

Батьківщина високо оцінила працю наших освітян. За довголітню сумлінну працю вчителя С.І. Балашов та А.В. Гречкіна були удостоєні почесного звання «Заслужений учитель РРФСР» та нагороджені орденом В.І.Леніна, а вчителі І.С. Кузнєцов, E.С. Панкова, М.Г. Грачова стали відмінниками освіти РРФСР.

Глибока повага до подвигів живих та полеглих учасників Великої Вітчизняної та локальних воєн – традиція школи. Щороку 8 травня, напередодні Дня Великої Перемоги, у нашому селищі відбувається факельна хода з покладанням гірлянди та квітів до обеліску загиблих воїнів-земляків. Хлопці самі готують гірлянду, а 9 травня найкращим учням надається право стояти у почесній варти біля обеліску.

З 1965 року у школі ведеться «Літопис Великої Вітчизняної». Хлопці різних поколінь збирають документи, записують спогади учасників війни, поповнюють експонати шкільного та селищного музею. З 1972 року до операції «Пошук» включилася група учнів нашої школи (керівник – вчитель фізичної культури Г.А. Бистров). Наше пошукове об’єднання – єдине в районі. Хлопці пройшли маршрутами Московською, Калузькою, Смоленською, Ленінградською, Кримською, Новгородською областями, відкриваючи імена невідомих героїв.

У 2003 році на базі школи було відкрито нову військово-спортивну секцію парашутної підготовки Московського обласного оборонно-спортивного клубу «Ратник» (керівники – С.П. Рубцов, В.М. Скрябін). Готуючи себе до служби в лавах Російської Армії, багато учнів 9-10 класів зробили свої перші в житті стрибки з парашутом.
http://vanilovolevichino.narod.ru/pages/xram.html
Воскресенський будинок-інтернат малої місткості для людей похилого віку та інвалідів у сел. ім. Цюрупи

Воскресенський будинок-інтернат малої місткості, що у сел. ім. Цюрупи, розрахований для людей похилого віку та інвалідів. Стіни інтернату для багатьох з них стали рідними, а персонал оточив своїх підопічних турботою та увагою.
Літні люди живуть у дуже комфортних умовах, отримують необхідну медичну допомогу та цікаво проводять дозвілля.
Особливо важливо для людей з обмеженими можливостями те, що тут створено без бар’єрного довкілля. Всюди спеціальні поручні та тримачі, пандуси та дверцята, щоб інваліди, у тому числі колясочники, могли легко та безперешкодно пересуватися по всьому будинку.
Інтернат розрахований на тридцять п’ять мешканців, які живуть у кімнатах по 1, 2 та 3 особи, залежно від побажання. І турботу про них прийняв він персонал, який підбирався з особливою увагою.
Добрі, чуйні та терплячі співробітники намагаються, щоб кожен підопічний був зігрітий душевним теплом та увагою.
Джерело: http://www.mosoblonline.ru/upload/att/20080417150545.pdf

Лікарня селища імені Цюрупи
Історія лікувального закладу почалася в 1906 році, коли на фабриці бавовняної мануфактури було виділено невелике приміщення з одним ліжком та аптечкою. Пізніше із встановленням радянської влади, у 22-му році, було розпочато будівництво лікарні, яка відкрилася через п’ять років.

Це була одноповерхова будівля, розрахована на 30 ліжок. У 30-ті роки з’явилися операційно-перев’язувальний блок, рентгенівський кабінет.

У 60-ті в лікарні було вже 75 ліжок, але її перевантаженість і мізерна матеріальна база не давали спокою колективу. І тодішній головний лікар А.Ф. Барсуков поставив перед керівництвом заводу питання про будівництво нової будівлі. Проект був обраний на той час грандіозний. І навіть через сорок років будівля продовжує сприйматися як нова та сучасна.

Зараз тут розташовується районна лікарня №3, яка дбає про здоров’я мешканців Конобєєва, Виноградового, Ашиткового та сел. ім. Цюрупи. Це двадцять тисяч жителів, а в літній період, Коли приїжджають дачники, – всі двадцять п’ять.

Головний лікар Юрій Сергійович Васильєв – людина, віддана медицині всім серцем. І колектив, і пацієнти знають, скільки зусиль він прикладає, щоб довірена йому установа не відчувала потреби в медикаментах та устаткуванні, щоб хворі отримували необхідну допомогу.

Сьогодні лікарня має два терапевтичні відділення, відділення сестринського догляду, невропатологічне та поліклініку, досить непогано оснащену сучасною медичною технікою. У рамках національного проекту «Здоров’я» лікарня отримала нове лабораторне обладнання, переносний апарат УЗД та ендоскоп останнього покоління. Нещодавно з’явилися тут фіброгастроскопи, нове обладнання для стоматологічного кабінету, спеціальні камери для стерилізації та зберігання інструментів, термокамери для зберігання та транспортування вакцин. Оснащення новою технікою продовжуватиметься й надалі.
Р.S.За останніми даними, стаціонарне відділення лікарні закрито. Працює лише амбулаторно-поліклінічне відділення. Доля стаціонару та медперсоналу чисельністю 200 осіб під питанням.

Відомі люди

Цюрупа Олександр Дмитрович
Цюрупа Олександр Дмитрович (19.9.1870, Олешки Таврійської губернії – 8.5.1928, село Мухалатка Кримської області), партійний та державний діяч. Син посадовця. Освіту здобув у Херсонському сільськогосподарському училищі (1893). З 1893 року працював статистиком, агрономом. У 1898 вступив до РСДРП, більшовик. З 1901 вів партійну роботу у Харкові, з 1904 – в Уфі. Тричі заарештовувався, але серйозних переслідувань не зазнав. З 1915 – у продовольчих органах.

У 1917 член Уфимського комітету РСДРП(б), попер. губернського продовольчого комітету та міської думи. У жовт. 1917 року організовував відправлення ешелонів з хлібів до Петрограда. З лист. 1917 заступник. наркома, з лют. 1918 р. нарком продовольства РРФСР. Один з організаторів продзагонів і політики пограбування села, Пізніше радянська пропаганда широкого поширила апорифічну історію про те, що Цюрупа, супроводжуючи потяги з відібраним у селян хлібом, непритомнів з голоду.

У 1918-22 відав постачанням Червоної армії. Цюрупа був творцем і керівником Продовольчо-реквізиційної армії Наркомпроду РРФСР (Продармії), яка займалася виключно тим, що сира зброя змушувала селян здавати хліб. пригнічувала місцеві продовольчі заколоти, проводила розстріли. Створення кривавих продзагонів – ініціатива Цюрупи. Усього чисельність армії до сент. 1920 року перевищила 75 тис. чол.

З квіт. 1921 заступник. попер. РНК та СТО РРФСР (з липня 1922 — СРСР). Одночасно в 1922-23 нарком Робочо-селянської інспекції СРСР. З 1923 член ЦК ВКП(б). Сприйняв. 1923 – лист. 1925 попер. Державної планової комісії при СТО СРСР. У лист. 1925 – січ. 1926 — нарком зовнішньої та внутрішньої торгівлі СРСР. Прах похований у Кремлівській стіні.

Використані матеріали із кн.: Залеський К.А. Імперія Сталіна. Біографічний енциклопедичний словник Москва, Віче, 2000
Джерело: http://www.hronos.km.ru/biograf/cyurupa.html

Олімпієць-фронтовик Анатолій Парфьонов
Народився Анатолій Парфенов 17 листопада 1925 р. у селі Дворніково. З юного віку виділявся він незвичайною фізичною силою. Закінчив семирічку у сел. ім. Цюрупита Воскресенське ремісниче училище №15, працював слюсарем на ткацькій фабриці.

Коли розпочалася війна, добровольцем пішов на фронт. Його визначили першим номером станкового кулемета. Свій подвиг Анатолій Іванович здійснив у жовтні 1943 р. під час форсування Дніпра. Штурмовому загону було надано завдання: на підручних засобах переправитися через Дніпро. Несподівано фашисти увімкнули прожектори, і ураганний вогонь обрушився на наших солдатів. Багато бійців загинули, а Анатолія вибуховою хвилею викинуло у крижану воду. Кулемет пішов на дно. Ось де знадобилися фізична сила та сільське загартування. З п’ятого заходу Анатолій зміг дістати кулемет із глибини. Наш земляк першим увірвався на берег, зайнятий фашистами, та відкрив шквальний вогонь. Тут його поранило в голову та руку, але він не залишив поле бою.

Згодом були госпіталь та наказ про нагородження орденом Леніна. Після лікування – курси механіків-водіїв танка Т-34. У Висло-Одерській операції старший сержант Парфенов знову відзначився. Він першим пішов мінним полем на прорив ворожої оборони. Після його танка рушили інші. Нагорода за цей бій – орден Вітчизняної війни II ступеня та… чергове поранення. Війна закінчилася А.І. Парфьонова в Берліні.

У 1946 р. Анатолій знову став слюсарем на фабриці ім. Цюрупи. У «великий» спорт прийшов випадково. 1951 року з друзями поїхав до Москви на футбольний матч на стадіон «Динамо». У перерві спустився в спортзал, що знаходився під трибуною. Побачивши нашого богатиря, тренер Гордієнко вмовив його зайнятися класичною боротьбою. Через три місяці Парфенов завоював «бронзу» на першості Москви, а в 1954 р. виграв бій у самого олімпійського чемпіона, найсильнішого на той час радянського борця Коткаса, заодно уклавши на лопатки чемпіона світу Мазура.

І ось — Олімпіада в Мельбурні, 1956 р. Чотири кола найважчих сутичок. Повалені Антонсон і Дітріх, а болгарин Махмедов злякався Парфьонова і не вийшов на килим. Вигравши останній поєдинок у італійця Булареллі, Анатолій Парфенов стає чемпіоном. Олімпійська золота медаль їде до Воскресенського району, до села Дворникове.

Стати олімпійським чемпіоном у 31 рік при п’яти військових пораненнях – це спортивний подвиг! Боровся Анатолій Іванович до 40-річного віку. У 1956 р. ставав чемпіоном СРСР, а 1959 р. завоював «бронзу». Пізніше Парфенов був призначений старшим тренером у рідному «Динамо». Підготував багато майстрів спорту, а його найталановитіший учень Микола Балбошин став у 1976 р. олімпійським чемпіоном, 7 разів вигравав «Європу» та 5 разів – чемпіонат світу.

28 січня 1993 р. А.І. Парфьонова не стало. На згадку про нього, починаючи з 1999 р., у Москві проводиться меморіал пам’яті А.Парфьонова з греко-римської боротьби — «Богатирські ігри» за участю найсильніших борців Росії. Його ім’я отримали мала планета № 7913 та вулиця у сел. ім. Цюрупи. На будинку Парфенових у Дворніково встановлено меморіальну дошку. На честь знаменитого земляка в селищі щорічно проводяться турніри з карате, до екзаменаційних квитків з фізичної культури включено питання «Біографія А. І. Парфьонова».

Дьомін Микита Степанович (1910-1989) Герой Радянського Союзу

Микита Степанович народився 31.10.1910 року у с. Молоково, нині Оріхово-Зуївського району, у сім’ї робітника. Був безпритульником, пастухом. Працював на ткацькій фабриці ім. Цюрупи у Воскресенському районі спочатку учнем, а потім токарем. У 1931 році закінчив 3 курси Ногінського робітфаку. Працював секретарем Ногінського райкому комсомолу, секретарем комітету комсомолу на заводі «Електросталь» у м. Електросталь. У Червоній Армії з 1932 року. 1938 року закінчив Військово-політичну академію ім. В.І. Леніна. У діючій армії з грудня 1941 року на посаді військкома, начальника політвідділу дивізії та корпусу. За зразкове виконання бойових завдань командування, вміле керівництво партійно-політичною роботою в бойових умовах, мужність і героїзм, виявлені у боротьбі з фашистськими загарбниками, та на ознаменування 20-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 07.05.19 . Після війни Дьомін – начальник політвідділу армії, член Військової ради – начальник політуправління Прибалтійського військового округу Туркменського військового округу, заступник голови ЦК ДТСААФ. З 1973 року генерал-лейтенант Дьомін – у відставці. Нагороджений орденом Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни 1 та 2 ступеня, 4 орденами Червоної Зірки, медалями, іноземними орденами та медалями. Помер 1989 року.

Охапкін Сергій Йосипович

Є люди, які стають знаменитими лише наприкінці життєвого шляху або через роки після смерті. До таких можна зарахувати і нашого земляка С.О. Охапкіна, Героя Соціалістичної Праці, професора МАІ, лауреата Ленінської премії, першого заступника головного «космічного» конструктора С.П.Корольова.
Народився Сергій Йосипович у 1910 р. у Москві. Рано втратив батьків і виховувався бабусею у сел. ім. Цюрупи. У 14 років Сергій вступив учнем токаря на місцеву ткацьку фабрику. Працюючи та займаючись самоосвітою, юнак екстерном склав іспити за середню школу і успішно вступив до Московського авіаційного інституту. Закінчивши 1938 р. МАІ, Сергій Йосипович отримав диплом інженера-механіка.
З цього моменту все його життя було повністю підпорядковане служінню конструкторській справі, створенню нових зразків авіаційної техніки. З 1948 р. в одному з КБ він працює разом із С.П.Корольовим над створенням ракетного щита Батьківщини. У 1954 р. Сергій Йосипович був призначений заступником головного конструктора, а 1966 р. – першим заступником. С.О. Охапкін був одержимий роботою, він працював по 12-14 годин щодня майже без вихідних та відпусток і зробив величезний внесок у створення потужних військових ракетних систем, у мирне освоєння космосу, у тому числі у запуск першого штучного супутника Землі, політ Гагаріна та дослідження інших планет …
У Клавдії Олексіївни, вдови нашого знаменитого земляка, зберігається фотографія Юрія Гагаріна з написом: “Сергію Йосиповичу Охапкіну з повагою та вдячністю за машину, на якій літав у космос”.

Г.БИСТРІВ, краєзнавець

Чуркін Микола Павлович

Льотчик-випробувач 2-го класу, майор, (1957 – 1989)
До вступу до військового училища 1976 року жив у селищі імені Цюрупи Воскресенського району Московської області. Вступив у Жуковський авіаційний технікум, відпрацьовував практику «на території» — цим виразом збірно називали випробувальний аеродром і всі прилеглі до нього численні науково-технічні відділення. Намертво закохався в авіацію і став одержимий однією мрією, без варіантів: стати льотчиком-випробувачем!
Закінчив Армавірське ВВАУЛ. Служив у стройових частинах ВПС. Пізніше – на льотно-випробувальній роботі у ДК НДІ ВПС.
Загинув 13 грудня 1989 року під час виконання випробувального польоту на Мі-26.
16 червня 1990 року, на місці загибелі екіпажу вертольота Мі-26 за 170 кілометрів від Москви по Ярославському шосе було урочисто відкрито обеліск.
Джерело: http://www.testpilot.ru/memo/80/churkin.htm

Геннадій Андрійович Бистров (1940-2013)

Геннадій Андрійович Бистров – колишній воїн-ракетник, заслужений учитель Росії, керівник одного з перших у країні пошукових загонів. Разом зі своїми вихованцями перепоховав у братських могилах останки десятків тисяч безвісти зниклих воїнів, що склали голови на полях битв у роки Великої Вітчизняної війни. Завдяки його старанням чимало матерів, вдів та дітей загиблих після довгих років забуття знову набули чесного імені сина, чоловіка, батька… Геннадій Андрійович — учасник всесоюзних Вахт Пам’яті та практично всіх парадів на Червоній площі у складі зведеного загону пошуковців.

Гречкіна Луїза Василівна (1930 -2013)

Л. В. Гречкіна народилася 7 листопада 1930 р. у с. Кували Чуваської АРСР. Трудова біографія Луїзи Василівни почалася 1950 року, коли молодим фахівцем прийшла на прядильно-ткацьку фабрику ім. Цюрупи. Тут за 20 років роботи вона пройшла шлях від помічника майстра до заступника директора виробництва.

Понад два десятки років Л.В. Гречкіна пропрацювала в органах виконавчої влади Воскресенського району: була завідувачем відділу міськкому КПРС, секретарем виконкому міськради, завідувачем відділу праці та соціальних питань, була членом міськкому КПРС, депутатом міської ради (з 1971 по 1985 рр.).

На заслужений відпочинок Луїза Василівна Гречкіна пішла в 1992 році, але її енергія не залишилася незатребуваною: досвідчений управлінець, вона включилася в діяльність районної організації ветеранів, первинної організації при адміністрації району, а в грудні 1998 року (у віці 68 років!) була затверджена Громадської приймальні Губернатора Московської області по Воскресенському району.

Луїза Василівна Гречкіна була нагороджена медалями «За доблесну працю», «На згадку про 850-річчя Москви», «Ветеран праці», неодноразово нагороджувалася грамотами Уряду Московської області, галузевого міністерства.

2005 року їй було присвоєно звання «Почесний громадянин Воскресенського району». // Іскра-ТВ. — 2013. — 27 лютого (№ 7). — С. 2.

Хохлов Анатолій Тимофійович
Народився 3.09.1927 року у селі Дворникове Воскресенського району. Трудову діяльність розпочав у 1942 році учнем ткача на фабриці імені Цюрупи, працюючи помічником майстра, майстром, начальником цеху. Без відриву від виробництва 1957 року закінчив Всесоюзний заочний технікум легкої промисловості. З 1956 до 1961 року обирався секретарем парткому партії фабрики. З січня 1961 він директор фабрики ім. Цюрупи. У цей час продовжується його навчання у вищій партійній школі при ЦК КПРС, яку закінчує 1966 року.

З липня 1972 року трудова діяльність Хохлова А.Т. вже пов’язана з Єгор’євським ХБК «Вождь пролетаріату», де він очолював одинадцятитисячний колектив, що складався з 9 потужних фабрик. Під його керівництвом проведено великі роботи з технічного переозброєння, будівництва та реконструкції фабрик, створено навчально-курсовий комбінат. Особливу турботу Анатолій Тимофійович виявляв про соціально-побутовий та економічний розвиток підприємства. За його активної участі реконструйовано Палац культури, стадіон, спортивний комплекс, парк відпочинку.

Протягом 11 років Хохлов А.Т. обирався Депутатом Московської обласної Ради народних депутатів, понад 30 років був депутатом Воскресенського та Єгорівського Рад.

За самовіддану працю нагороджено орденом «Знак Пошани», багатьма медалями. 1998 року Хохлову Анатолію Тимофійовичу присвоєно звання «Почесний громадянин Єгорівського району».

Трапезін Микола АнатолійовичВетеран військ ППО СРСР

Народився 28 лютого 1931 року в селі Левичіно Виноградівського (нині Воскресенського) району Московської області. Його батько викладав математику у місцевій школі, мати була домогосподаркою. Інших дітей у сім’ї не було.

У 1948 році Микола закінчив 10 класів середньої школи та вступив до Московського авіаційного інституту. Після 9 семестру, як дипломник, був призваний у кадри Збройних сил із зарахуванням на випускний курс нового факультету реактивного озброєння Артилерійської інженерної академії ім. Дзержинського (наказ Військового міністра СРСР від 27 лютого 1953 № 0462, пункт 86).

Закінчивши академію, отримав диплом інженера-механіка, спеціаліста з артилерійських приладів та звання «інженер-лейтенант», потрапив у велику групуофіцерів, зарахованих наказом МО СРСР від 3 червня 1954 року № 0086 у розпорядження Головнокомандувача військ ППО країни (пункт 471).

Спочатку був призначений в полк 1-ої армії особливого призначення військ ППО країни, що дислокувався в Підмосков’ї в районі Загорська. Потім його перевели з підвищенням у Брянську область. Прослуживши там близько 5 років, переїхав до Москви, де до звільнення з ВС у 1982 році працював у військовому представництві на заводі «Фазотрон».

Нині це Корпорація «Фазотрон-НДІР», що об’єднує 25 підприємств, що спеціалізуються на розробках станцій радіолокації для бойових літаків. Фазотронівські РЛС ні в чому не поступаються закордонним аналогам, а за деякими показниками навіть перевершують їх. Підприємства корпорації поставляють свою продукцію до Китаю та Індії. Загалом вироби «Фазотрон-НДІР» стоять на озброєнні ВПС 40 країн.

З армії Микола Анатолійович звільнився підполковником у 1982 році.

Після цього працював на заводі «Червона Пресня».

У 1994 виїхав із Москви до рідного села, де прожив до кінця життя, працюючи в місцевій школі викладачем уроків праці.

Помер у 2006. Поховали його на сільському кладовищі поблизу місця народження, там же, де його батьки (неподалік храму в ім’я великомученика Георгія Побідоносця).

Нинішнє селище імені Цюрупи увібрало два старовинні села — Ванилово і Левичино, причому остання була приєднана до селища зовсім недавно, кілька років тому. Історія та назви двох згаданих сіл містять чимало цікавого. Наскільки можна судити, село Ванилово було засноване ще за домонгольських часів, тобто у 12 – першій третині 13 ст. Спочатку селище розташовувалося поруч із урочищем Білі Піски, на березі Нерської (за старих часів – річка Мерська) і було розгромлено татаро-монголами взимку 1237-38 рр. Пізніше, вже в 15 ст, село відродилося на старому місці і під назвою Ванилово неодноразово згадується в писемних джерелах. Через те, що в скорописі літери «в» і «д» писали подібним чином, у книзі писцової 1577-78 рр. . село записали Данилової. Правда, в історії цієї описки не все до кінця зрозуміло, оскільки старожили вказують ще одне «Данілове» – поле на південний захід від нинішнього селища. У першій половині 18-го століття в ході будівництва нових будинків сільська вулиця стала рости від Білих Пісків півколом і загорнула на схід. Саме так Ванілов виглядає на одному з межових планів. (Чи не від цього півкола, що формою нагадував калач, походить стара назва прилеглої частини Ванилово – Калашна? Інша ванілівська слобідка звалася Матира. Матира, по-мерянськи «дзвінка», – невелика річка, тепер пересохла. На її берегах і виникла одна з них. ) Пізніше і старожили покинули насиджене місце, перевезучи свої будинки на нову вулицю. На Білих Пісках залишилося село, обстежене археологами в 1987 році. Село Левичино, очевидно, ровесниця Ванілова і виникло теж десь у 12-13 ст., правда домонгольське селище на місці села або на його околицях поки не виявлено. Дуже цікаві, як мені здається, назви обох сіл. До речі, таких назв – Левичино та Ванилово – не вдалося знайти в жодній з областей Нечорнозем’я Росії. Справа в тому, що до 1301 р. тут, по річці Нерській, проходив кордон між двома давньоруськими князівствами. На північ, за річкою починалася Володимиро-Суздальська земля, зі складу якої пізніше виділилося князівство Московське. На південному березі закінчувалися межі Рязанського князівства, тут рязанські князі тримали «сторожу» – жменьку ратних людей, які охороняли кордон. Зважаючи на все, рязанська прикордонна застава і започаткувала село Ванилово. Серед рідкісного населення округи в ті далекі роки переважали міряни, людей слов’янського кореня тут було мало, вони переважно прямували в інші, сприятливіші для землеробства райони. Тому й назви обох сіл мерянські – Ванилово (Сторожево) та Левичино (Коровникове). Мова мері до наших днів не збереглася. Більшість мірян повністю обрусіли, забувши мову та звичаї предків. Велика частина міри, не бажаючи приймати християнство і платити данину російським князям, переселилася на схід, до марійців. Вже в 1930-ті роки вчений-етнограф Іван Зиков записав від мешканців низки марійських сіл на околицях міста Васильсурська цікаве переказ, згідно з яким їхні предки давним-давно жили далеко на заході, на Москві-ріці, а на схід переселилися через того, що не захотіли принести в жертву богам 70 найкращих коней. Насправді, «боги» перекази – російські князі, данина яким фінно-угорські племена справді платили кіньми. Але ще в 14 столітті на території південно-східного Підмосков’я чимало людей говорило по-мерянськи. Ряд назв коломенських волостей – Канів, Левичин, Брашева, Гжель – можна пояснити лише з фінно-угорських мов. Російськими відповідностями наведених топонімів будуть: цвинтарі Кошкін і Коровніков, волость Перевізна, село Поляни. Так само можна розшифрувати і обидва розглянуті топоніми, спираючись при цьому на лексику марійського, мордовських (їх два – мокша та ерьзя) та інших фінно-угорських мов. Слово «левичі» марійською означає скотарня, корівник, хлів, а сторож, вартовий мовами мордви – «ваниця». переважали сім’ї з мерянським корінням. Це було помітно як на вигляд місцевих жителів (темно-русяве і чорне волосся, карі очі), так і за особливостями їхньої говірки. Пращури ванілівців – міряни, говорили російською мовою з сильним акцентом – акалі (ненаголошене «о» вимовляли як «а») і цокали (замість «ч» про-

зносили «ц» і навпаки). Цікаво, що сучасні фінно-угри – мордва та марійці є носіями такого самого акценту. Російські слова година, сірники, чай, точило, трішки вимовляють: цяс, спицьки, цай, тоцила, цуц-цуц. І Ванилово, і Левічине у 16-18 ст. були ведмежими кутами (торговий шлях Нерською до того часу вже перестав функціонувати), тутешні селяни жили своїм замкнутим мирком, рідко залишаючи його. Тому пізніше цей акцент у них не лише зберігся, а й ліг в основу місцевої говірки. Жителі навколишніх селищ, чуючи бесіду ванілівців, посміювалися: «Там не бають – по-собачому гавкають, кажуть так, що зрозуміти неможливо». Як анекдот розповідалася історія з невісткою з Ванілова, яку зла свекруха посадила в Двірникове під підлогу зі словами: «Навчися говорити як люди, тоді випущу!» Ваніловські люди похилого віку згадували, що особливо тяжко доводилося їм «в солдатах», тобто на військовій службі, де начальство, часто безуспішно, вбивало в них «літературне» вимова. Пізніше, в 20-му столітті, місцеві жителі стали говорити як всі — без цокання, але з акання. Але про те, що їхні предки зовсім недавно цокали, у Левичині добре пам’ятають. (Про особливості говірки селян східної частини Бронницького повіту 100 років тому більш докладно можна ознайомитися за книгою мовознавця Н.М. Карійського. Вона була надрукована в Санкт-Петербурзі 1903 р. Пізніше, 1936 р., Каринський випустив ще одну книгу – про У Воскресенському районі до 1980 р. існувало село Кладьково — куточок, де фінноугорское минуле краю проступало для знаючої людини особливо зримо і помітно. Другий такий самий куточок – колишні села Ванилово та Левичино, що становили нині селище міського типу імені Цюрупи.

Wiki: ru:Селище імені Цюрупи it:Imeni Cjurupy

Ім’я Цюрупи в Московській області (Росія), опис та карта пов’язані воєдино. Адже Ми – місця на карті світу. Дізнайтесь ширше, знайдіть більше. Знаходиться 33,1 км на північ від Коломни. Знайдіть цікаві місця навколо, з фотографіями та відгуками. Ознайомтеся з нашою інтерактивною картою з місцями навколо, отримайте більше детальну інформаціюДізнайтеся світ краще.

Всього 10 редакцій, останнє 4 роки тому зроблено Kashey з Москви

Коли ми звернули на лісову дорогу з асфальту, ми подумали, що чайок, яким нас напоїли півгодини тому в Ракові, був якимось галюциногенним:) Ну а як інакше пояснити, що нам приглючилися… ковбої? Ні, серйозно – саме ковбої – на конях, у характерних капелюхах, що мірно рухаються нам назустріч… у білоруському лісі, ага.

Але фотоапарат, який я встигла підняти на міраж, підтвердив дві речі:
1. У чаї не було жодних добавок, все як завжди – сіно та чорнило:)
2. Лобове скло варто добре помити, а то ковбої як у тумані вийшли

Я ж відійшовши від одного когнітивного дисонансу відразу впала в інший — бачити корабельний ліс на … піщаних дюнах було неймовірно дивно. Втім, коли я написала про це в інстаграмі, мені сказали, що для заходу Росії, наприклад. Це теж досить звично. Ну можливо – але мене здивувало.

Буквально півгодини прогулянки на узбережжі річки Іслоч – і фотоапарат поповнився кількома кадрами, а голова навпаки ніби спорожніла – свіже повітрята прогулянка лісом допомагають такій легкості.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Кавказький бранець 6 глава короткий зміст. Короткий переказ Кавказький бранець у скороченні (Толстой Лев Н.)

Розповідь Л. Н. Толстого була написана в 1872 році і відноситься до літературного напряму реалізм. Назва твору відсилає читача до поеми А. З. Пушкіна «Кавказький бранець». Однак, на відміну від попередника, Толстой у своєму оповіданні зобразив не романтичного, ідеалізованого персонажа, а звичайного російського офіцера Жиліна — хороброго, працьовитого та людяного героя, здатного завжди знайти вихід із скрутної ситуації.

Головні герої

Жилін– пан з небагатої сім’ї, офіцер, служив на Кавказі. Прямуючи додому, потрапив у полон до татар, з якого втік лише з другого разу.

Костилін— Офіцер, з яким Жилін потрапив у полон до татар.

Інші персонажі

Діна— Дочка Абдул-Мурата, «тоненька, худенька, років тринадцяти». Носила їжу Жиліна, коли він був у полоні, допомогла йому втекти.

Абдул-Мурат– «господар», татарин, який викупив Жиліна та Костилина, батько Діни.

Глава 1

Жилін служить на Кавказі офіцером. Якось він отримує листа від матері з проханням приїхати додому. Подумавши, Жилін «виправив відпустку», попрощався з друзями та збирався їхати.

«На Кавказі тоді війна була» — татари нападали на самотніх мандрівників, тому обоз Жиліна супроводжували солдати. Бажаючи доїхати швидше, офіцер вирішує відірватися від супроводжуючих, до нього приєднується Костилін.

Проте дорогою їм зустрілися татари. З вини Костиліна, який злякався і втік, беззбройного Жиліна схопили та відвезли до аулу (татарського села). На бранця одягли колодку і замкнули в сараї.

Розділ 2

Через деякий час Жиліна повідомили, що татарин, який схопив його, піймав також Костилина і продав бранців Абдул-Мурату, який став тепер їх «господарем». Татарин змусив бранців написати листи додому із проханням про викуп. Жилін розумів, що його мати не має грошей, тому написав листа з невірною адресою, щоб він не дійшов.

Розділ 3

Жилін із Костиліним цілий місяць прожили у сараї. Вдень на них одягали колодки та знімали вночі. Жилін «на всяке рукоділля майстер був», тому заради розваги почав ліпити ляльок з глини для господарської дочки Діни. Дівчинка, вдячна чоловікові за іграшки, таємно приносила йому їжу – молоко та коржики.

Розділ 4

Плануючи втечу, Жилін почав копати в сараї лаз. Однієї ночі, коли татари поїхали з аула, бранці втекли.

Розділ 5

Офіцери безперешкодно покинули аул. Незабаром Костилін почав скаржитися, що натер ноги. Майже всю ніч вони йшли лісом, Костилін сильно відставав і, коли товариш уже не міг іти, Жилін поніс його на собі. На дорозі їх упіймали інші татари та відвезли до Абдул-Мурата.

В аулі росіян хотіли вбити, але Абдул-Мурат вирішив дочекатися викупу. Знову на втікачів одягли колодки і цього разу спустили в яму глибиною п’ять аршин.

Розділ 6

«Життя їм стало зовсім погане». Офіцерам давали сиру їжу, «як собакам», у самій ямі було мокро й душно. Костилін сильно захворів — «все стогне або спить», «і Жилін зажурився». Якось біля ями з’явилася Діна – дівчина принесла їм їжу. Іншим разом вона повідомила, що Жиліна збираються вбити. Офіцер попросив дівчину принести йому довгу палицю, і вночі Діна скинула в яму довгу жердину.

Жилін збирався взяти Костиліна з собою, але той був надто слабкий і сам відмовився. За допомогою Діни офіцер вибрався з ями. Йому дуже заважала колодка, але збити замок йому не виходило, довелося бігти так. Прощаючись, Діна заплакала і дала чоловікові в дорогу коржиків.

Офіцер пройшов ліс і, вийшовши до поля, побачив зліва козаків, що сиділи біля вогнищ. Жилін поспішив перетнути поле, боячись на шляху зустріти татар. Так і сталося – не встиг він добігти до своїх, як його помітили троє татар. Тоді Жилін замахав руками і закричав: Брати! Виручай! Братці!» . Козаки почули його, пустилися навперейми татарам і врятували втікача.

Дізнавшись Жиліна, офіцери відвезли його до фортеці. Жилін зрозумів, що не судилося йому поїхати додому і одружуватися, тому залишився служити на Кавказі. «А Костиліна лише через місяць викупили за п’ять тисяч. Ледве живого привезли».

Висновок

У оповіданні «Кавказький бранець» Толстой з прикладу образів російських офіцерів Жиліна і Костилина розкриває важливі моральні питання – вірності, дружби, товариського обов’язку, чуйності, доброти, стійкості та хоробрості. Розвиваючи паралельну лінію дружби Жиліна і Діни, автор показує, що справжня доброта і терпимість здатні звести нанівець будь-яке зло, навіть протистояння народів та війну.

Короткий переказ «Кавказького бранця» допомагає ознайомитися з основними подіями та коротким описом оповідання, проте для кращого розуміння розповіді радимо прочитати його повний варіант.

Тест із розповіді

Перевірте своє знання короткої версії:

Рейтинг переказу

Середня оцінка: 4.7. Усього отримано оцінок: 2489.

Служив на Кавказі офіцер Жилін. Прийшов йому лист від матері, і вирішив він поїхати у відпустку додому. Але дорогою його та ще одного російського офіцера Костилина схопили татари. Сталося це з вини Костиліна. Він мав прикривати Жиліна, але побачив татар, злякався і побіг від них. Костилін виявився зрадником. Татарин, який взяв у полон російських офіцерів, продав їх іншого татарина. Бранців закували в кайдани і тримали в одному сараї.

Татари змусили офіцерів написати рідним листи із вимогою викупу. Костилін послухався, а Жилін спеціально написав іншу адресу, бо знав: викупити його нема кому, старенька-мама Жиліна жила дуже бідно. Сиділи Жилін із Костилиним у сараї цілий місяць. До Жиліна прив’язалася хазяйська донька Діна. Вона носила йому потай коржика і молоко, а він робив для неї лялечок. Жилін почав роздумувати, як їм із Костиліним тікати з полону. Незабаром він почав робити підкоп у сараї.

Якось уночі вони втекли. Коли увійшли до лісу, Костилін став відставати і скиглити – йому чоботями ноги натерло. Із-за Костилина вони далеко не пішли, їх помітив татарин, який проїжджав лісом. Він сказав господарям заручників, ті взяли собак і швидко наздогнали бранців. Їм знову одягли кайдани і не знімали їх навіть уночі. Замість сараю заручників посадили в яму аршин п’яти глибиною. Жилін все одно не зневірився. Все думав, як йому втекти. Врятувала його Діна. Вночі вона принесла довгий ціпок, спустила його в яму, і по ній Жилін виліз нагору. А Костилін залишився, не захотів тікати: злякався та й сил не було.

Жилін відійшов подалі від села і спробував зняти колодку, але нічого не вийшло. Діна дала йому в дорогу корж, і заплакала, прощаючись із Жиліним. Він був добрий до дівчинки, і вона дуже прив’язалася до нього. Жилін йшов далі і далі, хоч колодка дуже заважала. Коли сили закінчилися, він поповз і доповз до поля, за яким були вже свої, росіяни. Жилін боявся, що його помітять татари, коли він перетинатиме поле. Тільки подумав про це, дивись: ліворуч, на бугрі, десятинах за два від нього, стоять троє татар. Побачили вони Жиліна та кинулися до нього. Так серце в нього й обірвалося. Замахав Жилін руками, закричав, що було духові своїм: «Братці! Виручай! Братці!». Почули Жиліна козаки і кинулися навперейми татарам. Злякалися татари, не доїхавши до Жиліна, стали зупинятися. Так і врятували козаки Жиліна. Розповів їм Жилін про свої пригоди, а потім каже: «Ось і додому з’їздив, одружився! Ні, вже не моя доля». Залишився Жилін служити на Кавказі. А Костилина лише за місяць викупили за п’ять тисяч. Ледве живого привезли.

Свою поему Олександр Сергійович Пушкін присвятив генералу М. М. Раєвського, героя Вітчизняної війни 1812 року, якому був зобов’язаний своєю подорожжю Кавказом. Звертаючись до Раєвського, поет писав, що це поема — «вільної музи приношення», що Кавказ став Пушкіна новим Парнасом.

Частина I

Якось у гірському аулі сиділи черкеси і говорили про своє минуле: про лайку, битви, згадували «попіл розорених сіл і ласки полонянок». Але з’являється вершник, який тягне на аркані російського бранця. Той спочатку здається мертвим, але опівдні приходить до тями і бачить кайдани на своїх ногах.

Розуміючи, що тепер він раб, дивиться бранець на безкраї рівнини, через які шлях лежить в Росію, звідки він родом, де він пізнав і перше кохання, і першу зраду, де провів бурхливе життя і залишив «найкращих днів спогад».

Колись герой вирушив на Кавказ, щоб знайти бажану свободу, а знайшов вічний полон, і тепер бажає лише смерті. Але під покровом ночі до нього приходить молода черкешенька: вона здається йому брехливим сном. Проте, схиливши коліна, з усмішкою жалості вона підносить до його губ прохолодний кумис. І нехай він нічого не розуміє з її слів, але її появу він сприймає за диво і, зібравши залишок сил, випиває цілющу вологу, після чого, знесилений, знову падає на землю. Дівчина довго сидить поруч і плаче, бо не може передати йому своїх почуттів.

Щоночі відтепер черкешенка почала приходити до бранця, який пас у горах стадо. Вона приносить йому вино та їжу, поділяє з ним трапезу, вчить його своїй мові. Він став для неї першим коханням, але бранець боїться розтривожити свої давно забуті почуття.

Поступово він починає розуміти звичаї і звичаї горян, його приваблюють гостинність, простота їхніх взаємин. Він милується молодими джигітами, їхньою войовничістю. Дивлячись на їх часом криваві забави, герой згадує свою козацьку молодецтво — свідчення його колишніх битв.

Бачить бранець і мирне життя горян: як вони вечеряють сім’єю, як ласкаво і привітно зустрічають мандрівника, що заблукав. Але всі його спогади та роздуми не знаходили відображення на обличчі бранця, він лише думав про свій швидкий кінець, хоча черкеси і пишалися своєю здобиччю, але «щадили вік його молодою».

Частина II

А молода черкешенка мріє навіть уночі про кохання молодого бранця. Вона знає, що батько і «брат суворий» вже давно готові продати її в інший аул і видати заміж за нелюбимого. Але вона полюбила «невільника милого», який опинився в їхньому аулі, і тепер готова заради нього навіть на смерть: знайде отруту чи кинджал.

Герой із «безмовним жалем» дивиться на закохану дівчину, але її слова нічого, крім тяжких спогадів, не викликають: туга кохання лежить у серці, як свинець. Тоді юнак благає забути його, не витрачати на нього «безцінних днів», а краще знайти іншого, гіднішого юнака і полюбити його. Він запевняє, що його кохання замінить сумний вигляд її коханого. Сам же себе герой називає жертвою пристрастей і жалкує лише про те, що не зустрів милу черкешонку раніше, коли ще вірив чарівним мріям. Але зараз пізно: у його душі, холодній і бездушній, живе образ іншої дівчини, але він для нього недосяжний.

Бранець зізнається, що цей образ з ним завжди, як таємна примара, він усюди бродить з ним, тому він просить дівчину залишити його краще в залізних кайданах, ніж мучити його своїм коханням, яке він не може розділити з нею. Дівчина плачучи докоряє йому в тому, що він міг би і пошкодувати її, скористатися її недосвідченістю, а вона втішала б його, насолоджувала турботою і стерегла його сон. Герой зізнається, що він теж любив без відповіді, а тепер на нього чекає єдина доля: померти далеко від «берегів бажаних» будучи забутим усіма.

На зорі вони розлучаються, опустивши очі. З того часу бранець бродить аулом на самоті, мріючи про свободу і виглядаючи якогось козака, який би прийшов звільнити нещасного раба. Якось він чує шум і розуміє, що черкеси готуються до набігу. В аулі залишилися жінки, діти та старі люди. Бранець сидить на березі річки і мріє про втечу, але ланцюг важкий і глибокий.

Коли стемніло, до нього приходить діва гір з кинджалом та пилкою. Вона розпилює ланцюг, дає йому кинджал і запевняє, що його черкеси під покровом ночі не побачать. Юнак кличе її з собою, але вона закликає його знайти своє залишене на батьківщині кохання, а про її муки забути. Герой цілує на прощання свою рятівницю, пліч-о-пліч сходять вони до річки, і вже через хвилину він пливе на інший берег. Раптом він чує сплеск і слабкий зойк. Вибравшись на берег, він не знаходить на іншому березі дівчини та розуміє, що вона кинулася у воду від розпачу.

Прощальним поглядом він окидає знайомий аул, протилежний берег річки і йде туди, де сяють у ранкових променях російські багнети і чути крики сторожових козаків.

• «Кавказький бранець», аналіз поеми Пушкіна
• «Капітанська донька», короткий зміст за розділами повісті Пушкіна

Назва:Кавказький полонений

Жанр:Оповідання

Тривалість: 9хв 51сек

Анотація:

Російський офіцер Жилін, який служить у віддаленій фортеці, отримує від бабусі матері листа з проханням прийти додому у відпустку, побачитися. Попросивши відпустку, Жилін вирушає разом із ще одним офіцером, Костилиним. Оскільки обоз рухається повільно, дорога довга, і день спекотний, друзі вирішують долати решту шляху на самоті. Проте через боягузтість Костилина офіцерів захоплено в полон. Їхня поведінка в екстремальній ситуації дає яскраву картину характеру та типу особистості кожного. Костилін, з надмірною вагою, апатичний, млявий, упокорюється з обставинами. Коли татари змушують написати прохання про викуп, він виконує всі умови. Зовсім інша річ – Жилін. Толстой симпатизує йому, тому «Кавказький бранець» названий в однині. Цей персонаж є головним героєм, справжнім героєм. Не бажаючи обтяжувати боргами свою матір, Жилін неправильно підписав листа. Втомившись, він знаходить спільну мову з 13-ти річною дівчинкою Діною, і вона допомагає влаштувати втечу. Він не втрачає самовладання, бореться з обставинами. Воля його сильна, енергійний, заповзятливий, сміливий, Жилін знаходить свободу. З таким не бояться йти у розвідку. Це надійна людина, найпростіший російський офіцер. Сила особистості Жиліна, цікава історія, проста і лаконічна мова — ось секрет величезної популярності оповідання.

Л.М. Толстой — Кавказький бранець. Прослухати короткий аудіо зміст онлайн.

Російський офіцер Жилін вирішує з’їздити на батьківщину, відвідати стару матір. Серед війни проїхати від однієї російської фортеці до іншої можна тільки в колонах, що охороняються солдатами. Але вони йдуть із великими обозами, дуже повільно. Інший офіцер Костилін після половини шляху пропонує Жиліна відстати від обозу і поскакати далі вдвох на конях, сподіваючись, що до фортеці вдасться дістатися, не зустрівши ворожих горян. Жилін погоджується.

Але по дорозі вони зустрічають натовп озброєних кавказців. Костилін вліплітає на коні один, кидаючи Жиліна. Горяни наздоганяють Жиліна, беруть у полон, відвозять у свій аул, набивають на ноги колодку і замикають у сараї.

Толстой. Кавказький полонений. Аудіокнига

Глава 2 – короткий зміст

Вранці в сарай заходять два горяни. Жилін просить пити. Один із тих, хто увійшов, кличе свою дочку, Діну, гарну дівчинку років 13-ти. Вона приносить Жилину глечик води та кілька коржів.

Йому пояснюють: «Казі-Мугамед, який взяв тебе в полон, продав тебе за 200 рублів Абдул-Мурату. Він може відпустити тебе за викуп три тисячі».

Жилін небагатий. З рідних у нього лише мати, але їй ні звідки взяти три тисячі. «Можу дати не більше 500 рублів, – каже він. – Мало вам – убивайте. Але тоді взагалі нічого не візьмете».

Тут наводять Костилина – виявляється, його також захопили у полон. Розповідають: він написав додому, щоби за нього прислали 5 тисяч. «Ну, мій товаришу, мабуть, не бідний, а в мене грошей немає, – каже Жилін. – Мало вам 500 – убивайте». Горяни погоджуються на 500 рублів. Але Жилін та про них лист пише так, що він не зможе дійти до його старої та бідної матері. Він сподівається, що втече.

Їх з Костиліним відводять у сарай, дають їм скуйовджений одяг і трохи їжі.

Глава 3 – короткий зміст

Так вони мешкають місяць. Годують їх погано, але дозволяють днем ​​трохи ходити аулом. Жилін, великий майстра, починає робити з глини дитячих ляльок. Кілька ляльок він віддає Діні. Вона грає з ними і на подяку починає потай приносити іноді Жилину молоко замість води, хороші сирні коржі, а раз – навіть шматок баранини.

Не всі жителі аула ставляться до російських бранців непогано. Багато хто дивиться на них зло, лає їх. Особливо ворожий один старий, ревний мусульманин, який ходив на хадж в Мекку і вбив одного зі своїх синів за перехід до росіян.

Толстой. Кавказький полонений. Художній фільм, 1975

Глава 4 – короткий зміст

Жилін починає робити підкоп під стіну свого сараю. Під час однієї денної прогулянки він забирається на сусідню гору, оглядає з неї околиці і здогадується, яка дорога веде до російської фортеці.

Якось увечері в аул привозять тіло брата Казі-Мугамеда, убитого в сутичці з росіянами. Жилін спостерігає за обрядом мусульманського похорону: бачить, як покійного не кладуть, а садять у яму, яка підкопана під землю на кшталт підвалу.

На четвертий день більшість чоловіків виїжджає з аулу. Жилін пропонує Костилину бігти вдвох цієї ж ночі. Той спочатку відмовляється, але потім погоджується.

Глава 5 – короткий зміст

Коли темніє, вони вибираються з сараю через зроблений Жиліним підкоп і йдуть дорогою між гір. Жилін йде бадьоро, але товстий Костилін незабаром стирає в кров ноги і ледве тягнеться. Як на біду, вони збиваються в темряві з дороги, якийсь час блукають.

Костилину боляче йти. Жилін садить його на закорки і намагається нести, проте незабаром їх наздоганяють кавказці, хапають, в’яжуть і везуть назад в аул. Старий-хаджі радить негайно вбити втікачів, проте господар вирішує чекати на посилку викупу ще два тижні – «а потім я вас запорю».

Глава 6 – короткий зміст

Тепер їх тримають не в сараї, а в ямі, годують зовсім погано, як собак. Жиліна ходить провідувати Діна, а він ліпить їй нових ляльок із глини, яку копає в ямі. Слабкий Костилін хворіє і втрачає останні сили.

За кілька днів Жилін чує, що горяни зібралися навколо мечеті і говорять щось про росіян. Незабаром приходить Діна і повідомляє Жиліна, що його хочуть вбити.

Він просить дівчинку принести жердину, за допомогою якої можна буде вибратися з ями. Діна спочатку в страху відмовляється, але коли спускається нічна пітьма, притягує довгий ціпок і допомагає Жиліна вилізти. Знесилений Костилін нікуди йти не хоче, і Жиліна доводиться його залишити в ямі.

Діна, прощаючись із Жиліним, плаче і суєть йому за пазуху коржика. Вона намагається допомогти йому збити колодку каменем, але ні в нього, ні в неї це не виходить. Жиліна цього разу доводиться йти з колодкою на ногах.

Перемагаючи біль, він крокує всю ніч. Вийшовши на світанку з лісу, бачить неподалік російських козаків. Жилін кидається до них, але з іншого боку за ним скачуть троє горян, що стояли тут же, на бугрі. Жилін вже не сподівається врятувати життя, але в останній момент горяни, злякавшись козаків, що їдуть назустріч, повертають назад.

Змученого Жиліна привозять у російську фортецю. Він і залишається служити на Кавказі. Ледве живого Костилина рідні викуповують за місяць за п’ять тисяч рублів.

© Автор короткого змісту – Російська історична бібліотека. На нашому сайті ви можете прочитати повний текст повісті «Кавказький бранець».

Українська мова пентилюк

7583

зошит соціально-економічна географія світу 10 клас кобернік відповіді. гдз 4 клас українська мова вашуленко за новою програмою. история украины турченко 11 клас. гдз англійська мова відповіді 5 класс. підручники для 4 класу за новою програмою англ мова. домашні завдання 2 клас українська мова м д захарійчук. біологія 11 клас демічева зошит. контрольні роботи 3 клас математика рівкінд. переказ прощання 9 клас. відповіді з моніторингу українська література 10 клас. підручник математика 3 клас богданович читати онлайн.

завдання дпа 2015 11 клас

гдз 3 клас математика рів. . відповіді до дпа з фізики 11 клас 2014 скачать. . старова о.о маркова і.с математика 5 клас. . трэнажор па беларускай мове 6 клас. . мова пентилюк українська. укр мова 7 клас глазова портфель. . контрольна робота 2 математика 4 клас нова програма. . теми годин спілкування 8 клас. . нормативи з фізичної культури 4 клас за новою програмою. . підручник основи здоров я 4 клас онлайн. . англійська мова 5 клас о. д. карпюк. . завдання на дпа 4 клас 2015 рік. . сиротюк баштовий фізика 10 клас гдз. . є. п. нелін тест контроль алгебра 7 клас. . біологія 11 клас хромосомна теорія спадковості. . новітня українська зброя 2015. . іменник англійська мова вправи. . контрольна робота з хімії 7 клас попель крикля. . тести 6 клас біологія клітина. . сучасна українська проза для підлітків. . глазова укр мова 8 класс гдз. .

паняцце мовы. мова и социум. кімнатні рослини 1 клас відповіді до зошита англійська мова 10 клас карпюк відповіді дпа художня культура 9 клас 2013 відповіді до лабораторних робіт з біології 9 клас мирна книжка світова література 5 клас 2013 підручник з англійської мови 5 клас несвіт переклад текстів контрольні роботи з алгебри та геометрії 8 клас пробне зно 2014 українська мова та література пройти реферат на тему шкідливі звички 3 клас гдз читання 4 клас зошит іноземна мова в україні конспекти виховних заходів 1 клас переклад англійського тексту 8 клас карпюк контрольні роботи з я і україна 3 клас мясоєдова англійська мова 5 клас зошит для контролю знань гдз фізика збірник задач і.ю.ненашев 9 класс гдз українська мова 2 клас захарійчук м.д. готові укр мова ольга олійник 10-11 клас гдз скачать зошит з природознавства 3 клас фізкультхвилинки 1-4 клас англійська мова 9 клас алла несвіт переклади текстів гдз физика коршак 10 клас гдз збірник задач фізика 9 клас ненашев скачать

• мова пентилюк українська
• мова пентилюк українська
• мова пентилюк українська
• мова пентилюк українська
• мова пентилюк українська

науковий збірник з психології. дпа 11 клас біологія відповіді костильов андерсон. підручники 6 клас 2014 читати онлайн. урок читання 1 клас леся українка велика українська поетеса. готові домашні завдання англійська мова 4 клас алла несвіт. переказ на дніпрі 8 клас. відповідь з української мови 5 клас тарасенкова. романтизм конспект 9 клас. мішані ліси україни 4 клас презентація. гдз по алгебре 9 клас мерзляк полонський якір смотреть. розробка уроку з української мови 2 клас диктант. фізика 9 клас електродвигун. хочеш бути щасливим не будь лінивим 3 клас твір. діалоги на англійській мові 6 клас. синь українська мова. альтернативна олімпіада зі світової літератури 8 клас. проект про австралію 4 клас на українській мові. збірник програм курсів за вибором і факультативів з математики частина іі. українська кухня ресторан сихів. дубчак о.п українська мова та література зно 2011 скачать. файли-заготовки для підручника інформатика 7 клас морзе. гдз 9 клас англ мова калініна. позакласне читання 4 клас нова програма скачать. гдз по географії 6 клас практичні роботи бойко. товарна біржа українська агропромислова. алания клас дом. музичне мистецтво 7 клас підручник онлайн аристова. урок я у світі 3 клас хочеш бути щасливим не будь лінивим.

конспект уроку з української мови 3 клас іменник число. . укр мова 3 вашуленко. . урок інформатики 5 клас редагування графічних зображень. . англ мов 9 клас карпюк книга. . книга по українській мові 4 клас хорошковська. . друкований зошит з англійської мови 10 клас мясоєдова. . японська мова хмельницький. . відповіді до збірника алгебра мерзляк 9 клас. . фізика 8 клас генденштейн задачі. .

гдз робочий зошит з української мови 2 клас вашуленко відповіді 1 частина. українська співачка депутат. підручник 7 клас українська мова. гдз з геометрії мерзляк 11 клас. математика алгебра геометрія 7 клас гальперіна. гдз от путина 1 клас. відповіді на контрольні з алгебри 7 клас. прописи для дітей 1 клас. белорусская мова диктанты 4 класс. гдз з англійської мови 3 клас плахотник. міні-проект будь природі другом 5 клас. фізика 11 клас скачать коршак. решебник по беларускай литаратуры 6 клас. польська мова для початківців слова. книжка з української літератури 7 клас. атлас 10-11 клас економічна і соціальна географія світу скачать. відповіді на тест контроль з світової літератури 8 клас. контрольна з алгебри відповіді 7 клас. гдз з українській мові 6 клас глазова. твір на тему рідна українська мова. зно 2011 українська мова та література. грущинська природознавство 1 клас підручник онлайн. відповіді дпа географія 2014 11 клас. рекомендована літератури 6 клас. практична робота 2 хімія 9 клас лашевська. какой самый сильный клас в вов. конспект уроку із зарубіжної літератури 7 клас едгар по золотий жук. календарні плани природознавство 5 клас нова програма. 2 клас математика скворцова навчальний зошит 4. географія практикум 10 клас відповіді. тов клас і к чернівці. контрольна робота 7 з алгебри 9 клас. зно українська література енеїда. зошит для контрольних робіт зі світової літератури 7 клас. дпа 2016 9 клас історія україни скачать. 2 клас русский язык онлайн.

• усі готові завдання 5 клас
• скачать атлас історія україни 11 клас
• використання енергії у побуті та у виробництві 3 клас

гдз англ мова 5 клас несвіт 4 бук

альбом-посібник майстер саморобко 2 клас онлайн

тест 11 клас бел. розповідь про крокуси на українській мові 2 клас. гдз 6 клас інформатика морзе практичні роботи. мова пентилюк українська. гдз геометрія 7 клас єршова 2015 рік. ответы по географии 10 клас практические работы. українська битва екстрасенсів смотреть онлайн все серии. вольная вобразная пявучая мова беларуская мая. химия гдз 9 клас попель. офіційна мова латинської америки. портфель юа 7 клас читать учебники. хімія 9 клас лашевська практична робота 4 гдз. скачать патч для fifa 14 українська ліга. виконана домашня робота з математики 3 клас. тюнинг мерседес а клас. іменник як частина мови 6 клас конспект. підручники алгебра 7 клас 2015. книга математика 2 клас богданович. рашэбнік па беларускай мове 8 клас 2015. готові домашні завдання з німецької мови 5 клас сотникова гоголєва. дпа с биологии 9 клас 2015. контрольна робота 5 клас українська мова синоніми омоніми антоніми. гдз практичні роботи з географії 8 клас думанська назаренко. учебник 6 клас математика истер. гдз інформатика 4 клас зошит золочевська. алгебра за істер 8 клас. 7 клас хімія савчин. задачі геометрії 7 клас.

скачать підручник українська література 7 клас pdf. інформатика 11 клас готові практичні роботи. дпа математика 9 клас 2014 року відповіді. українська роксолана реферат. гдз 6 клас украинська мова о в заболотний. зошит з контрольних робіт з світової літератури 5 клас. мій конспект 7 клас зарубіжна література. дпа 11 клас математика 2014 гдз. українська пісня про лесю. гдз 6 клас збірник математика мерзляк 2007. практичні роботи з хімії 9 клас відповіді сударева. имя прилагательное урок 3 клас. гдз збірник з алгебри мерзляк 8 класс. украинська мова и литература зно. українська література 8 клас о.м.авраменко. підручник географія 11 клас профільний рівень. робочий зошит з фізики 8 клас зошит для лабораторних робіт гдз. урок узагальнення з природознавства 3 клас. нелін є п алгебра і початки аналізу 10 клас академічний рівень гдз. українська мова підручник для 6 класу 2014 заболотний. дпа 4 клас математика відповіді оляницька 2016. географія 7 клас читать. інформатика 3 клас коршунова підручник.

Последний день Сью Палка, полный почестей, смеха и слез, когда она прощается с легендарной карьерой

Сердечная прощальная речь Сью Палка

Сью Палка благодарит зрителей FOX 5, ее семью, вечернюю съемочную группу и всех, кто ей помог по ее пути.

ВАШИНГТОН — Это был эмоциональный день в WTTG, так как Сью Палка, легендарный метеоролог, который делал прогнозы на станции более 36 лет, приняла участие в своем последнем выпуске новостей.

День начался с сюрприза от Такера и Кейтлин, которые посетили Сью и ее семью в среду утром дома! Они открыли бутылку шампанского и вручили почести губернаторам Мэриленда и Вирджинии.

Окончательный прогноз погоды от Сью Палка

Перед тем, как в последний раз подписать контракт, Сью Палка дала нам взглянуть на свой окончательный прогноз.

В карьере Сью было много памятных моментов, на которые можно оглянуться: от ее репортажей о метелях и бурях, солнечных затмениях и президентских мероприятиях! А еще было много забавных моментов, смеха и эмоций!

ЛЕГЕНДАРНЫЙ ГЛАВНЫЙ МЕТЕОРОЛОГ WTTG СЬЮ ПАЛКА ОТМЕНИТ ПОГОДНЫЕ ОБЯЗАТЕЛЬСТВА, НО ОСТАНЕТСЯ КЛЮЧЕВЫМ ЧЛЕНОМ КОМАНДЫ FOX 5

Прекрасная семья Сью Палки на протяжении многих лет!

Пока Сью Палка готовится попрощаться с командой FOX 5 Weather, мы вспоминаем прошлые годы ее прекрасной семьи!

Сюрприз для Сью Палки дома в ее последний день!

Такер и Кейтлин заглянули к Сью Палке в ее последний день, когда она готовится попрощаться с командой FOX 5 Weather!

Губернатор Ларри Хоган поделился со Сью Палка специальным сообщением

Губернатор Мэриленда Ларри Хоган поблагодарил Сью и пожелал удачи, так как она отстраняется от своих обязанностей в Метеоцентре.

Позже в тот же день FOX 5 объявил, что метеорологический центр станции будет назван в честь Сью. Прежде чем подписать в последний раз, она дала нам взглянуть на свой окончательный прогноз.

Перед окончанием выпуска новостей семья Сью присоединилась к ней, когда она попрощалась с ней в эмоциональной прощальной речи, поблагодарив всех, кто помогал ей на этом пути!

ВЕСЕЛЫЙ СЮРПРИЗ ДЛЯ СЬЮ, ПРОЩАЮЩЕЙСЯ С КОМАНДОЙ FOX 5 WEATHER!

DC Mayor Bowser, Maryland Gov.Хоган и губернатор Вирджинии Янгкин отдают дань уважения Сью Палке

Большая честь от лидеров региона округа Колумбия, поскольку мэр округа Колумбия Баузер, губернатор Мэриленда Хоган и губернатор Вирджинии Янгкин почтили память легендарного метеоролога Сью Палка, когда она прощалась с FOX 5 !

FOX 5 назвала метеорологический центр в честь легендарного метеоролога Сью Палка

Последнее прощание с несравненной Сью Палкой. Спасибо за воспоминания!

Салют Сью Палке: воспоминания о памятных моментах с FOX 5 DC Pt.4

Команда Good Day DC отправляет Сью Палку с трогательным поздравлением.

Даже спустя 36 лет мы все хотим большего! И нам повезло – есть! Хотя она не будет с нами в эфире каждый день, Сью по-прежнему будет частью семьи FOX 5, будет появляться в эфире и делать интересные репортажи!

Яркое пятно даже в самые дождливые дни – Сью, мы любим тебя и будем скучать по тебе!

Удивительная Сью Палка в ее последний день!

Такер и Кейтлин удивляют Сью Палку в ее последний день, когда она готовится попрощаться с командой FOX 5 Weather!

Вспоминая со Сью Палкой ее последний день!

Такер и Кейтлин вспоминают со Сью Палкой о времени, проведенном ею в команде FOX 5 Weather, пока она готовится к своему последнему дню.

Энджи Гофф удивляет Сью Палку специальным исполнением песни «Мы не говорим о Бруно».

Семья Сью Палка навещает ее на работе в последний день ее жизни.

«Это было отличное, большое путешествие на FOX 5», — сказала Сью Палка в присутствии своей семьи и зелени (погоды), которую она называет домом вот уже 36 лет. «Я буду дорожить воспоминаниями».

Брайан Келли: никогда не бывает тактичного способа попрощаться

Новый главный футбольный тренер LSU Брайан Келли присоединяется к Дэну Патрику на Шоу Дэна Патрика.Дэн погружается прямо в тему и задает ему непростые вопросы о том, когда, как и, что самое интригующее, почему он уехал из Нотр-Дама в ЛГУ. Келли открыт и честен с Дэном о том, что он думал, и о хронологии событий, связанных с его уходом, объясняя, что он был в командировке для ирландцев, когда эта работа официально стала его. Он напоминает Дэну, что в такой ситуации нет тактичного выхода.

Дэн Патрик: «Есть ли тактичный способ попрощаться?»

Брайан Келли: «Никогда.Это всегда сложно, потому что, знаете ли, вещи просачиваются в СМИ, прежде чем вы успеваете предстать перед своими парнями. Я сделал все, что мог. Я был в разъездах, занимаясь набором персонала, и все это попадало, знаете ли, в средства массовой информации раньше … но я смог отправить записку своим парням, а затем предстал перед ними вчера в 7 утра и сказал им, что я люблю их. Я люблю своих парней, и они знают, что я люблю их. И я думаю, что это одна из четырех лучших команд в стране, и они заслуживают того, чтобы играть в плей-офф студенческого футбола.

Дэн: «Хорошо, подожди минутку; вы вербуете вчера в Лос-Анджелесе?

Брайан: «Да».

Дэн: «Хорошо, как это работает, что вы набираете, а потом вы садитесь в самолет и обнаруживаете, что принимаете LS…»

Брайан: «Да».

Дэн: «Да?»

Брайан: «Да. Да, это безумие.

Дэн: «Итак, вы принимаете на работу главного тренера Нотр-Дама, садитесь в самолет и по пути обратно в Саут-Бенд обнаруживаете, что эта сделка заключена».

Брайан: «Да, сэр».

Дэн: «Вау!»

Брайан: «Правдивая история».

Доминиканские сестры Гранд-Рапидс прощаются со своим 100-летним домом

ГРАНД-РАПИДС, Мичиган — Доминиканские сестры Гранд-Рапидс готовятся попрощаться с местом, которое они называли домом 100 лет.

Сестры находятся на последней стадии переезда из Мэривуда с Фултон-стрит.

«Скиния исчезла, и было трудно увидеть, что она уходит. Скиния была в той маленькой бухте», — сказала сестра Мэри Наварра телеканалу FOX 17.

В среду Наварра совершает последнюю прогулку по часовне Мэривуда. Это место, где она молилась почти два раза в день на протяжении почти 60 лет.

«В любое время суток свет здесь разный и в году тоже. Так, весной ты зеленеешь, а зимой окна белеют из-за отражающего снега на улице, а осенью ты получить великолепные осенние цвета.Это было продумано», — сказал Наварра.

В прошлом столетии сестры-доминиканцы называли это место своим домом, где на пике своего развития проживало около 80 сестер.

Здесь также обучались естествознанию, искусству и музыке.

«Какие красивые, а когда у них были ученики, их было слышно. У них были эти красивые окна, заливающие западные классы, — сказала Наварра.

Сестры почти закончили перевозить коробки из своего старого дома. Это как-то так», — сказал Наварра.

Их новый дом в двух шагах.

«Итак, мы должны завершить этот переезд на этой неделе», — сказала сестра Сандра Дельгадо телеканалу FOX 17.

Она говорит, что в новом здании, которое находится в том же кампусе, что и Мэривуд, есть много улучшений, которые они хотели.

«Это была кухня гораздо меньшего размера, поэтому она стала немного больше, и мы предоставим кухню с полным набором услуг, а затем в основном это был просто апгрейд, уборка комнат, новые полы в некоторых местах,» — сказал Дельгадо.

Сестры говорят, что им нужно более современное место, чтобы продолжить свою миссию.

«На протяжении всей нашей истории мы участвовали в различных видах служения, которые оказывали услуги людям, вы знаете, по-разному. Так что некоторые из них — это церковное служение, работая в приходах, работая в католических школах, а также социальные службы», — сказал Дельгадо.

Две Сестры любят свою новую часовню, в которую проникает естественный свет, но прежняя часовня всегда будет занимать особое место в их сердцах.

«Это хорошо послужило нам, и теперь пришло время двигаться дальше», сказал Наварра.

Новый владелец Мэривуда планирует превратить старое здание в доступное жилье для пожилых людей.

Две Сестры даже проявили интерес жить там.

Подписывайтесь на FOX 17: Facebook — Twitter — Instagram — YouTube

Попрощайтесь с Fox Sports North из Миннесоты

Региональная сеть, которая последние 20 лет была домом для большинства профессиональных спортивных команд Миннесоты, исчезает.

Если вам нравится смотреть игры, в которые играют Minnesota Twins, Minnesota Timberwolves, Minnesota Lynx, Minnesota UFC или Minnesota Wild, вы знакомы с Fox Sports North, верно? Это региональная спортивная сеть, которая владеет правами на трансляцию этих команд Миннесоты с 1989 года, хотя тогда она называлась Midwest Sports Channel (MSC).

После серии различных корпоративных продаж, слияний и поглощений MSC официально стала называться Fox Sports North еще в 2001 году, после того как она получила права на трансляцию тогдашнего совершенно нового Minnesota Wild.Но теперь он уходит — и может исчезнуть всего за несколько недель.

Подождите, что? Что ж, да, знакомый Fox Sports North уходит, но его заменяют (или «переименовывают», как любят говорить маркетологи в наши дни) в Bally Sports North благодаря еще одной смене владельца. Согласно этой статье в The Athletic, эти сети Fox Sports (включая 21 другую региональную сеть Fox Sports, например Fox Sports Wisconsin) были куплены Sinclair Broadcasting Group в рамках сделки, которая фактически была закрыта еще в 2019 году.

Спортивные сети только сейчас переживают смену названия, чтобы отразить нового спонсора Синклера по правам на наименование, которым является корпорация Bally’s (более известная как «Ballys»). Он владеет и управляет 11 казино в семи штатах. Он находится в процессе добавления еще четырех казино к своим активам и, несомненно, стремится рекламировать свои различные бренды.

В пресс-релизе Bally говорится, что, за исключением их нового красного логотипа, мы не заметим особых изменений здесь, в Миннесоте, хотя компания консолидирует некоторые другие свои сети в других частях страны.Ожидается, что ребрендинг состоится до начала сезона Высшей бейсбольной лиги, который начнется 1 апреля, когда Близнецы отправятся на также недавно переименованный стадион American Family Field (ранее Миллер Парк) в Милуоки, чтобы сразиться с пивоварами.

Итак, всего через несколько недель знакомый бренд Fox Sports North станет просто воспоминанием здесь, в Миннесоте. Конечно, в наши дни в бизнесе постоянно происходят такие вещи, когда некоторые бренды уходят, а их место занимают новые. Продолжайте прокручивать, чтобы увидеть, сможете ли вы узнать какой-либо из этих когда-то знакомых брендов, которые теперь исчезли.

Слушайте Curt St. John с 6 до 10 утра на Quick Country 96.5
и с 14:00. до 18:00 on 103.9 The Doc

50 известных брендов, которых больше не существует

Почему Крис Уоллес покидает Fox? Почему Брайан Уильямс покидает MSNBC?

Fox News и MSNBC — это инь и ян кабельных новостных сетей; первый, консервативный; последний, либеральный.Но сети разделили странную энергию, когда два суперзвезды вещания, Крис Уоллес и Брайан Уильямс, попрощались со зрителями с разницей в несколько дней.

74-летний Уоллес объявил в воскресенье, что это его последний день в «Fox News Sunday». Он проработал в сети, недавно отметившей свое 25-летие, 18 лет. 62-летний Уильямс, сделавший свое заключительное заявление 9 декабря, проработал на NBC 28 лет.

Ни один из них, судя по всему, не был вытеснен, но оба ведущих использовали осторожный язык людей, увольняющихся с работы при сомнительных обстоятельствах.(«Поиск других возможностей» — так обычно это формулируется.)

Отъезд Уильямса был ожидаем; В ноябре он объявил, что покинет сеть в конце года. Уоллес, однако, шокировал телерадиовещательный мир и, по-видимому, некоторых своих коллег тем, что так резко попрощался. А что Уоллес планирует делать дальше — перейти на новый стриминговый сервис CNN — было настолько строжайшим секретом, что даже ведущий шоу CNN «Надежные источники» поначалу не знал. (С тех пор сеть опубликовала заявление, подтверждающее новое шоу Уоллеса на CNN+, которое дебютирует в 2022 году.)

В индустрии, которая резко меняется, перестраивается под влиянием молодой аудитории, которая получает новости онлайн по мере их появления, Уоллес и Уильямс больше всего знакомы пожилым потребителям новостей: тем, кто помнит, когда вечерние новости обязательно нужно было смотреть по телевизору. Террористические атаки 2001 года создали цикл новостей 24/7; Как недавно сообщила Los Angeles Times, продолжающаяся пандемия еще больше изменила телевизионные новости.

Но самым большим изменением в представлении новостей на протяжении карьеры мужчин является политизация новостей, отражающая поляризацию страны.Уильямс, похоже, ссылался на это в своем заключительном слове, в котором назвал себя «институционалистом», а не республиканцем или демократом.

«Я верю в это место и в своей любви к родине никому не уступаю. Но тьма на окраине города распространилась на главные дороги, шоссе и кварталы. Теперь это и в местном баре, и в боулинге, и в школьной доске, и в продуктовом магазине. И это нужно признать и за это ответить», — сказал он.

Он продолжил: «Взрослые мужчины и женщины, присягнувшие нашей Конституции — избранные своими избирателями, обладающие дипломами колледжей, о которых я мог только мечтать, — решили присоединиться к мафии и стать теми, кем они не являются, надеясь при этом мы почему-то забываем, кем они были.Они решили сжечь все вместе с нами внутри. Это должно напугать тебя до бесконечности.

Уильямс не упомянул о своем отстранении в 2015 году за преувеличение инцидента, произошедшего в Ираке во время войны в Персидском заливе, и не уточнил, о ком конкретно он говорит, хотя замечания, похоже, были адресованы сторонникам бывшего президента Дональда Трампа. который преуменьшил значение восстания 6 января в Капитолии.

Бунт и его характеристика также были центральными в решении двух участников Fox News, которые недавно покинули сеть.Джона Голдберг и Стивен Хейс сказали, что они разорвали отношения из-за сериала Fox Nation, который вел Такер Карлсон, под названием «Patriot Purge». Мужчины назвали шоу примером «бессвязного разжигания заговоров» и сказали, что это часть тенденции Fox. (Однако инсайдер Fox сказал, что контракты мужчин истекают и не будут продлены.)

Телевизионный журналист Брайан Уильямс прибывает в конференц-зал Эсбери-Парк во время прибытия по красной ковровой дорожке перед введением в Зал славы Нью-Джерси в Эсбери-Парке, Северная Каролина.J. в четверг, 13 ноября 2014 г. Уильямс покинул NBC News 9 декабря.

Хулио Кортес, Associated Press

Ходили слухи, что длительное пребывание Уоллеса в Fox также стало жертвой «чистки патриотов». (Нью-йоркский сатирик Энди Боровиц ухватился за эту теорию в понедельник, написав, что Уоллес был в восторге от того, что ему больше никогда не придется ездить на лифте с Карлсоном.)

Уоллес сказал: «Я хочу попробовать что-то новое, выйти за рамки политики, во все, что меня интересует.Это можно легко проверить, когда начнется его новое шоу.

Между тем, на фоне всего этого Variety сообщила, что доля абонентов кабельного телевидения, которые смотрят политические новости и авторские программы, заметно выросла с 2016 года. В том году политические передачи составляли 57% из 5000 лучших передач кабельного телевидения. В этом году на долю политических и авторских выставок приходится 83%. (Спортивные программы — прямые трансляции и ток-шоу — заняли второе место с 10%.)

Это означает, что хотя лишь небольшой процент американцев смотрит новости по кабельному телевидению, там мало случайных наблюдателей, и потеря Уоллеса широко воспринимается как удар по авторитету Fox, по крайней мере, среди людей, которые уже верят, что Fox это не так. заслуживающий доверия.Не так, преданные зрители Fox.

Со своей стороны, сеть опубликовала заявление, в котором говорилось: «Мы очень гордимся нашей журналистикой и звездной командой, частью которой Крис Уоллес был в течение 18 лет. Наследие FOX News Sunday будет продолжено нашими звездными журналистами, многие из которых будут меняться в должности до тех пор, пока не будет назначен постоянный ведущий».

Это было не совсем «не позволяйте двери ударить вас на выходе», но в заявлении подчеркивалось, что Уоллес был частью команды, а не всей операции.В Фоксвилле нет паники, пока остается Такер Карлсон.

Исправление: В предыдущей версии говорилось, что программы, связанные со спортом, составляют 30% из 5000 лучших кабельных шоу в 2021 году. Фактическое число составляет 10%.

Прощание с Эдом Фоксом – Новости кооператива

10 апреля 2020 года Эд Фокс покинет пост генерального директора нашего кооператива.

Впервые я встретил Эда в начале 2018 года, когда начал посещать заседания совета директоров в качестве потенциального кандидата в совет директоров.У меня была возможность наблюдать за ним в действии, когда он отвечал на комментарии и вопросы членов кооператива, владельцев и членов правления, и я сразу же был впечатлен. Мягкий и неизменно вежливый, он проявлял искреннее терпение и уважение, даже когда сталкивался с вопросами и отношениями, которые другой человек мог бы счесть конфронтационными. Тем не менее, он не был слабаком. Он стоял на своем, говоря с уверенностью, основанной на твердых принципах и тщательно продуманных планах.

Спасибо, Эд, за многолетнее служение владельцам-членам, клиентам, сотрудникам и сообществу.

С момента вступления в совет директоров в мае 2018 года я хорошо знаю Эда. Я узнал, что он настоящий лидер-слуга, признающий и выявляющий лучшее в старших менеджерах, которые составляют его руководящую команду. Будь то за счет повышения благосостояния сотрудников или новых программ, которые приносят пользу членам, сообществу и окружающей среде, Эд поощрял постоянные инновации и улучшения. В то же время он привел Кооператив к финансовой устойчивости и стабильности, которые хорошо послужат нам в будущем.

Сейчас он движется дальше, и нам, членам Правления, его будет не хватать. В сложившейся ситуации мы не можем отдать ему должное лично на ежегодном собрании, а также не сможем пригласить его на ужин или зайти на прощальную вечеринку, чтобы пожелать ему всего наилучшего. Но чувство утраты и сердечная благодарность за все, что он дал нам и Кооперативу, не уменьшились.

Спасибо, Эд, за многолетнее служение владельцам-членам, клиентам, сотрудникам и сообществу.Спасибо за множество способов, которыми вы подаете пример настоящего лидерства и духа товарищества. Спасибо, что поделились своей мудростью, опытом и откровенной честностью во всем.

Желаем Вам всего наилучшего.

Председатель правления кооператива Розмари Файфилд — давний член, гурман, автор и почетный директор по образованию кооператива. Свяжитесь с ней по адресу [email protected]

Прощание со «Спином» Майклом Дж.Fox

ДЖЕФФРИ КОУЛИ, журнал Newsweek | Herald-Journal

Он приходит поздно, небритый и ходит с кривыми ногами. «Я просто жду, когда таблетка подействует», — говорит Майкл Дж. Фокс, протягивая руку и прося. «Можем ли мы подождать еще несколько минут? Тогда я буду более человечным».

Он ныряет обратно в свой кабинет, и мгновение спустя он готов. В своей черной футболке и джинсах 38-летний Фокс все еще очень похож на подростка с открытым лицом, который вышел из автобуса из Канады и попал в историю ситкома 18 лет назад.Что, конечно, является иронией: актер, который прославился, играя вечно молодых мужчин в «Семейных узах» и «Городах вращения», был поражен болезнью, известной главным образом тем, что хромает пожилые люди: болезнь Паркинсона. Актер изящно приспосабливался к этому в течение последних девяти лет и настаивает на том, что это не сильно повлияло на качество его повседневной жизни. С помощью лекарств и операции на мозге, которую он незаметно перенес в 1998 году, Фокс до сих пор катается на коньках и лыжах. Он играет со своими тремя детьми и путешествует со своей женой, актрисой Трейси Поллан.Но, как и многие пациенты с болезнью Паркинсона, он обнаружил, что десятилетия достаточно, чтобы поддерживать приличия. Сегодня вечером в его сериале «Spin City» будет показан его последний эпизод. «Дело не в том, что это меня убивало, — говорит он. «Дело не в том, что я не мог продолжать. Просто это казалось бессмысленным, учитывая, что у меня есть возможность помочь». С этого момента он сосредоточится на фундаменте, который он начинает, чтобы ускорить поиск лекарства. Болезнь Паркинсона, к счастью, редко встречается у людей в возрасте Фокса, но его искренность помогла создать новое ощущение неотложности этого состояния.Он поражает примерно миллион американцев, в том числе таких, как Билли Грэм, Мухаммед Али и генеральный прокурор США Джанет Рино, и он становится все более распространенным по мере старения населения. Зрители могут ожидать увидеть Фокса в «Спин-Сити» в качестве случайного гостя в следующем сезоне (например, во время рейтинговых зачисток). Понятно, что мартовская неделя, в течение которой снимался финальный эпизод, «оказалась довольно эмоциональной», — сказал Фокс. «Я узнал, как сильно я люблю людей в этом сериале, и насколько правдоподобно существует разница между моей жизнью и жизнью Майкла Флаэрти.Флаэрти — персонаж, которого играет Фокс — заместитель мэра Нью-Йорка, который на этой неделе берет на себя ответственность за скандал, который может погубить всю городскую администрацию. С другой стороны, он получает плотскую награду за свое самопожертвование от Кейтлин (Хизер Локлир), его бывшей коллеги и новой любви. Эпизод дает Фоксу эффективные проводы. В свою очередь, он собирает свою угасшую энергию, хотя и слишком явно, для бравурного выступления. Зрители могут услышать параллели с реальной жизнью, встроенные в диалог: — «Я знаю систему», — заявляет Флаэрти/Фокс.(Политика? Медицина?) — «Я это переживу» (Его профессиональная неудача? Его болезнь Паркинсона?) — «Это еще не конец, верно?» учтивый, сбитый с толку мэр Уинстон, которого играет Барри Боствик. «Годы, которые мы проработали вместе, были лучшими годами в моей жизни», — говорит мэр своему заместителю. «Даже в трудные времена я всегда мог рассчитывать на вас». Эта речь звучит правдоподобно, если вспомнить, что после премьеры «Спин-Сити» в 1996 году Боствик лечился от рака простаты.Тем не менее, чувства, которые пронизывают этот эпизод как для актеров, так и для зрителей, недостаточны, чтобы поднять его выше того, чем «Город вращений» был с самого начала. Сериал, который никогда не выигрывал «Эмми» и сейчас занимает 41-е место в рейтинге за сезон, его главным отличием всегда был актер, которого он сейчас теряет. Теперь сериал, который Фокс оставляет позади, покинет Нью-Йорк, чтобы сниматься в павильоне Лос-Анджелеса в следующем сезоне. Чарли Шин присоединится к актерскому составу. В финале среды Флаэрти размышляет о своей внезапной безработице.«Каждое утро, — говорит он, — я просыпаюсь, и мне нужно куда-то идти, мне есть чем заняться. Что я буду делать завтра, когда сработает будильник?» С другой стороны, Фокс довольно хорошо знает, что он собирается делать в обозримом будущем. Он посвятит больше времени своей новой карьере в качестве защитника исследований по поиску лекарства от болезни Паркинсона, прогрессирующего неврологического расстройства. 38-летняя звезда говорит, что ожидает излечения к 50 годам. Фокс настаивает на том, что он не бросает шоу-бизнес.Но, как он сказал Дайан Сойер в программе «20/20» на прошлой неделе, «мне требуется разная степень энергии и концентрации, чтобы что-то делать, чем вам, чтобы что-то делать». Он объяснил это как актер с болезнью Паркинсона. Играя кого-то, у кого нет болезни Паркинсона, он поглощен «вычислением того, как физически перемещаться по сцене». «Как исполнитель, — сказал он, — я хочу, чтобы люди видели то, что я делаю, а не ловкость и гимнастика, которые мне потребовались для этого».

ФАКТЫ О ПАРКИНСОНЕ Болезнь Паркинсона выходит за все этнические и культурные границы. Бесчисленное количество общественных деятелей были поражены болезнью. Адольф Гитлер Франциско Франко Мао Цзэдун Билли Грэм Папа Римский Иоанн Павел II Моррис Удалл Яссир Арафат Джанет Рино Мухаммед Али

Симптомы Брадикинезия: Медленные, неполные движения.