Мої правила життя твір мініатюра: написати твір мініатюру мої правила життя Дуже потрібно..допоможіть..

Содержание

Мої правила життя / НВ

21 січня 2019, 17:05

Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Якщо ви живете з гострим почуттям невідповідності країни собі, то доведеться вас розчарувати. Або ви так нічого й не зрозуміли про країну. Або не спробували тверезо поглянути на самого себе

Я не тягну на роль Д’Артаньяна. Я перевищую швидкість. Розмовляю за кермом по телефону. Паркуюся під знаками. Одного разу в Івано-Франківську за це мою машину відвезли на штрафмайданчик, але цей урок не зробив мене праведником.

Міг би написати, що плачу податки, але давайте чесно. За мене їх сплачують роботодавці. Мені просто не доводилося стояти перед вибором – віддавати свої кревні в бюджет або залишити собі. Сильна етична позиція в цьому питанні дісталася мені задарма – мене просто позбавили можливості спетляти на компроміс, – пише Павло Казарін для Крим.реалії.

Я курю. У громадських місцях. Знаю кілька кафе, де є зали для таких як я. І зовсім не збираюся вимагати від них дотримання закону.

Я не завжди вимагаю касові чеки. Готовий платити за послуги готівкою. Вибираючи між касовим апаратом і швидкістю/зручністю, я легко поступлюся своїм слабкостям.

Я не був на фронті. Кримська прописка позбавила мене обов’язкової повістки у військкомат. А добровольцем на фронт пішли ті кримчани, які виявилися рішучішими за мене.

Я не ходжу на збори мешканців і не є членом громадських організацій. Мене не вийде назвати волонтером, і я вкладаю свій час на те, що вважаю за потрібне, без особливого збитку для себе.

Я живу на арендованій квартирі і у мене мало речей. Але це навряд чи можна вважати результатом мого переїзду з Криму. Тому що я живу так з тих самих пір, як з’їхав від батьків.

Мені доводилося відмовляти токсичним роботодавцям. Але у мене за плечима немає хворих родичів або великих боргів.

Я не стояв перед складним вибором з чужим життям на другій чаші ваг. А тому відмовлятися від великих грошей було порівняно легко.

До нинішніх своїх поглядів я йшов досить довго. У своїх старих текстах я нинішній не завжди впізнаю себе колишнього. Я знаю, що люди можуть мінятися і пам’ятаю, що судити минуле із сьогодення – справа невдячна. Тому що в цьому минулому ми самі були іншими.

Я знаю мало іноземних мов. Шкільну німецьку забув, до французької так і не взявся. Залишилася одна англійська, та й ту не завадило б застосовувати частіше.

Мій побут цілком комфортний. У ньому є все, що потрібно. Мені не доводилося вибивати кулаками місце під сонцем і мою біографію навряд чи б видали великим тиражем.

Я намагаюся не тішити себе ілюзіями щодо самого себе.

І не роблю цього щодо інших. А ще я не відчуваю ілюзій з приводу реальності, яка мене оточує. Вона рівно така, яку я заслужив.

Якби я був більш амбіційним – моя доля склалася б інакше. Писав би тексти для західних медіа, працював за кордоном або робив своє власне видання. Але для цього потрібно переступити через інерцію і лінь. Вивчати мови і дертися вгору.

Якби я був відповідальнішим – витрачав би час на громадську діяльність. Інвестував у майбутнє і міняв сьогодення. Замість цього покладаюся на тих, хто, на відміну від мене, не боїться виходити із зони комфорту. На тих, хто витрачає себе без залишку, дозволяючи мені зосередитися на собі.

Якби я був працьовитішим – заробляв би більше. Вивчив би марки годинників, розбирався в дорогому алкоголі і в будь-якій країні читав меню зліва направо. Замість цього я привчив себе не збільшувати потреби і вмію відкладати на чорний день.

Вся моя реальність народжена моїми звичками. Моїми слабкостями і моїми вміннями. Світ, в якому я живу, збудований мною – і я розучився звинувачувати в цьому когось крім себе.

Я не вірю в чудеса і не люблю, коли політики прикидаються чарівниками. Пам’ятаю про межі своєї компетенції і не вірю тим, у кого є відповіді на всі запитання. Знаю, звідки беруться гроші і болісно реагую на обіцянки роздати мої податки заради чиєїсь політичної кар’єри.

Я не вірю в мудрість народу. Тому що я сам – частина народу. І щодо своєї мудрості у мене є великі сумніви. Я робив неправильно і не схильний про це забувати. Я помилявся в прогнозах і моїм опонентам є що мені пред’явити. А ще я бував на футбольних матчах і знаю, як легко перетворити людей на натовп.

Не люблю розмови про «просту людину». Віддаю перевагу «непростим». Тим, хто вміє більше за мене, знає більше за мене і розбирається в житті краще за мене. Вмію слухати поради тих, хто здатний їх давати, і нехтую дилетантами. Тому що сам у багатьох питаннях є дилетантом.

Не люблю розмови про пророків і месій. Не вірю в те, що політик здатний бути праведником. Я звик до того, що галочка в бюлетені – це вибір меншого зла. Тому що я і сам в одних ситуаціях здатний бути меншим злом, а в інших – більшим.

А ще я не люблю людей з очима басет-гаундів. Все, що відбувається в моєму житті – створено мною. Моїми перемогами і помилками. Моєюи лінню і моєю дисципліною. Якщо мене щось не влаштовує – я не шукаю винного. Я знаю, що він щоранку відбивається в дзеркалі.

А тому я не поспішаю пред’являти цьому світу претензії. Своє життя я склав з тих кубиків, які не полінувався зібрати. Відбирати кубики у інших я не збираюся. І не люблю, коли хтось зазіхає на мої. І знаю, що цей же принцип можна масштабувати на рівень всієї країни.

Немає нічого простішого за огульні звинувачення. Немає нічого спокусливішого за позицію невизнаного пророка. Немає нічого безвідповідальнішого за фразу «всі однакові». Навіть у скепсисі не можна бути догматиком. Якщо ви живете з гострим почуттям невідповідності країни собі, то доведеться вас розчарувати. Або ви нічого так і не зрозуміли про країну. Або ви так і не спробували тверезо поглянути на самого себе.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Наскільки важливим є дотримання правил співжиття в суспільстві? – Освіта.UA

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *